Ілюстративне фото з відкритих джерел
Різниця між трьома пенсійними рівнями
Різницю між трьома пенсійними рівнями пояснює Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев:
►Перший рівень – солідарна система, та, яка зараз на повну працює і фінансує наші пенсії.
►Другий – накопичувальна система обов'язкового державного пенсійного страхування, яка передбачає персональні накопичення на індивідуальних пенсійних рахунках. Накопичені кошти мають інвестуватися, а в майбутньому з них фінансуються довічні пенсії або одноразові виплати. Цей рівень вже 20 років намагаються впровадити і ніяк він не впроваджується.
►Третій – недержавне пенсійне забезпечення. Добровільні внески громадян та роботодавців у недержавні пенсійні фонди. Цей рівень діє, але досі у нас менше мільйона громадян користуються недержавним пенсійним забезпеченням. І це також є достатньо істотною проблемою щодо розвитку третього рівня пенсійного забезпечення. Досить часто ми можемо почути тезу про необхідність переходу від солідарної системи до накопичувальної. Ця теза є хибною, тому що вона не може бути сприйнята буквально. Проблема в демографічному тиску, який неминуче впливатиме на можливості солідарної системи забезпечувати гідний рівень виплат в майбутньому. В умовах старіння населення – а ми, на жаль, в цих умовах перебуваємо – та меншої кількості платників внесків, солідарна пенсія все більше набуватиме характеру базового мінімального доходу в старості. Так звана "зрівнялівка" буде тільки посилюватися. Для більшості пенсіонерів так вже є сьогодні. Лише понад 1.5 млн осіб – 15% від загальної чисельності отримують пенсію вище 10000 грн. Всі інші – менше. Саме тому стратегічне завдання полягає у диверсифікації демографічних ризиків через розвиток накопичувальної системи. На відміну від солідарної вона значно менш чутлива до зміни співвідношення працюючих і пенсіонерів, оскільки спирається на індивідуальні внески та інвестиційний дохід. Я формую свій внесок сам і інвестую. Пенсійний фонд інвестує цей внесок в якісь активи, аби він не знецінювався, а отримувався додатковий на нього дохід. І накопичувальна система не є заміною солідарної. Її функція – гармонійно доповнити солідарний рівень, створюючи багаторівневу модель, у якій основна частина надходить із солідарної системи. Це 40% від доходу людини. А додаткові 15-25% – з накопичувальної системи. Саме така комбінація успішно працює у більшості європейських країн.
Накопичувальні пенсії у світі
Принцип накопичувальної пенсії уже втілили в життя чимало країн. Як там сьогодні почуваються пенсіонери? Про це розповідає 68-річна німкеня Сільвія Гофман, яка понад 30 років була соціальною працівницею:
Наразі моєї пенсії вистачає на подорожі, відпочинок, повсякденні витрати та ліки, тому що я багато працювала впродовж життя. Загалом я задоволена пенсійною системою в Німеччині. Мені довелося впродовж років роботи сплачувати дуже багато внесків до системи пенсійного страхування, щоб мати таку пенсію як зараз. Я оформила додаткове приватне пенсійне забезпечення. Варто мати приватне пенсійне забезпечення, щоб пізніше можна було на нього спиратися, адже державної пенсійної системи в майбутньому буде недостатньо.
А ось як готується до пенсії Шінічіро Такаморі – 26-річний японець, який нині навчається у Німеччині:
Я розумію, як працює пенсійна система, і також сплачую внески. Проте я вважаю, що наше молоде покоління в майбутньому не отримає достатньої пенсії. Один японський політик якось сказав, що на додаток до пенсії потрібно мати приблизно 20 мільйонів єн заощаджень, тож я готуюся до життя в старості – роблю інвестиції.
А от бабуся Шінічіро, 83-річна японка Такаморі Кімуе вважає, що свого часу недостатньо підготувалася до пенсії. Проте виховала трьох дітей. І саме їм, а не своїм заощадженням, завдячує гідним життям нині:
У молодості я працювала неповний робочий день і паралельно виховувала трьох дітей. Внески до національної пенсійної системи сплачувала приблизно тридцять років. Коли я працювала неповний день, моя погодинна ставка була приблизно триста єн. Через дітей я могла працювати лише близько трьох годин на добу. Згодом я певний час працювала і на повну ставку. Після виходу на пенсію ми з чоловіком жили на мою національну пенсію та на його трудову пенсію. На обов’язкові витрати цього вистачало, а на додаткові ми брали гроші з його підробітку. Завдяки цьому ми якось давали собі раду. Два роки тому чоловік помер. Зараз я живу на свою національну пенсію та на пенсію у зв’язку із втратою годувальника. Проте цих грошей ледь вистачає, тому мене фінансово підтримують сини. Задоволеною я себе назвати не можу. Лише національної пенсії для нормального життя замало. Я порадила б, крім сплати пенсійних внесків, потроху відкладати гроші і цікавитися інвестиціями. Щоб по-справжньому насолоджуватися життям у старості, однієї лише пенсії недостатньо. У покоління наших онуків є велика невизначеність: чи отримуватимуть вони взагалі достатню пенсію. Тому про додаткові накопичення потрібно думати заздалегідь.
Плюси накопичувальної системи
Один із найважливіших інструментів для заощаджень – накопичувальна система. Про її переваги розповідає Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев:
Накопичувальна пенсійна система – це система, в якій пенсія формується за рахунок внесків, що акумулюються на індивідуальному пенсійному рахунку людини та інвестуються у фінансові інструменти: облігації, акції, депозити. Примножуються. А коли людина виходить на пенсію, вона отримує виплати саме зі свого накопичувального капіталу. Ключовою особливістю накопичувальних пенсій є те, що кошти на вашому рахунку – це ваша приватна власність. Їх можна успадкувати і розпорядитися ними, на відміну від солідарної системи. Інші переваги накопичувальної системи – менша залежність від демографічних змін, бо це ваш рахунок, ваші внески. І вам все одно при визначенні цих внесків, а якою є демографічна ситуація і який стан пенсійної системи в цілому.
Друге – додатковий інвестиційний дохід. За 30-40 років стажу, навіть при консервативному інвестуванні, сума сплачених внесків може зрости в декілька разів, бо там використовується для обрахування цього доходу інвестиційного складний відсоток. Цей внесок подвоюється. Або навіть потроюється. Стимул до легальної заробітної плати. В нас є проблема, пов'язана із тіньовими зарплатами. Гнучкість виплат, коли можна обрати різні види пенсій або довічну пенсію, виплату на певний термін чи одноразову виплату в окремих випадках.
Передбачається, що державна накопичувальна система після її запровадження має бути загальнообов’язковою. Та чи всім вона буде доступною?
Поширюється думка, що накопичувальна система нібито призначена для молодого покоління, осіб до 35-40 років. Саме такі параметри і визначалися в тих законопроєктах, які вже були подані до Верховної Ради. Частково таке припущення має рацію, адже для формування суттєвого пенсійного капіталу і отримання ефекту від складного відсотку дійсно бажано сплачувати внески 35-40 років. Але це зовсім не означає, що участь старших людей не може бути ефективною або є недоцільною. Період у 10-15 років – це також тривалий і цілком достатній час, щоб сформувати помітний пенсійний капітал, особливо якщо ти працюєш на достойну зарплату. Дуже велика кількість людей в 50 років планують працювати ще наступні 15-20 років. Тож ми точно не можемо їх в цьому обмежити. Інша справа – право відмовитись від сплати внесків для осіб, які вже є пенсіонерами за віком. Такі опції мають бути також передбачені.
Конфлікт поколінь і замкнене коло
То що ж заважає запровадити накопичувальну пенсійну систему, якщо всі необхідні закони були ухвалені понад 20 років тому?
Це пряма норма закону, ухваленого в 2011 році, де зазначено, що перерахування внесків до накопичувального Пенсійного фонду може бути запроваджено лише тоді, коли бюджет стане бездефіцитним. Але в 2024 році бюджет Пенсійного фонду був бездефіцитним. Навіть з формальної точки зору це застереження сьогодні не є перешкодою. Але якщо говорити про зазначене застереження, як про перешкоду, то сам факт дефіциту або профіциту Пенсійного фонду не є визначальним для запровадження накопичувальної системи. Суперечки довкола цього питання лежать глибше, в конфлікті поколінь. Старше покоління вважає, що навіть часткове спрямування внесків у накопичувальну систему нібито забере кошти у Пенсійного фонду, де пенсії все одно низькі. Молодь, натомість, вважає, що в них не буде жодних перспектив, якщо всі внески використовуються лише для фінансування нинішніх пенсій. Звідти і тези, що 40-річним чекати пенсії від держави не варто. Політичний же популізм традиційно схиляється на користь старших поколінь. Але такий підхід стратегічно безперечно є програшним, бо він демотивує молодих людей сплачувати внески, що поглиблює дефіцит солідарної системи і тінізує заробітну плату. Виходить замкнене коло.
Ми не перші стоїмо перед необхідністю реформування пенсійної системи. Багато країн уже пройшли цей шлях. Кілька прикладів наводить провідний спеціаліст із питань глобальної практики соціального захисту та зайнятості Світового банку Роберт Паласіос:
У 1990–2000 роках впродовж приблизно останніх 25 років більшість країн Організації економічного співробітництва і розвитку та регіону Європи і Центральної Азії провели ті чи інші пенсійні реформи. Загалом їх можна поділити на два основні типи.
►Перший тип — системні пенсійні реформи. Вони передбачають зміну самої моделі пенсійної системи: перехід від класичної бісмарківської розподільчої моделі, де внески поточного року використовуються для виплат поточним пенсіонерам, до моделей із накопичувальним фінансовим компонентом. Вперше такий підхід був запроваджений у Чилі у 1980 роках. Ідея полягала в тому, щоб частину внесків не одразу витрачати, а відкладати й інвестувати для фінансування майбутніх пенсій. Близько десятка країн регіону, зокрема країни Балтії, Угорщина, Польща, Казахстан — запровадили такі реформи. Проте в багатьох випадках вони згодом були частково або повністю переглянуті. Україна ж не обрала цей шлях системної реформи.
►Другий — параметричні реформи. Це зміни параметрів уже наявної системи без зміни її базової моделі. До них належать підвищення пенсійного віку, зміна формули розрахунку пенсій, перегляд правил індексації виплат. Майже всі країни Організації економічного співробітництва і розвитку і більшість країн Східної Європи провели такі параметричні реформи. І вони є надзвичайно актуальними й для України.
Ще є два приклади, які особливо важливі для українського контексту.
►Перший — так звані "перехідні пенсії" у Польщі. Це не параметричні реформи у традиційному сенсі. Вони були спрямовані на вирішення проблеми спеціальних пенсій (що актуально і для України), коли окремі професійні групи мають право на достроковий вихід на пенсію без зменшення виплат. Польща запровадила додаткові внески для таких професій, щоб частково профінансувати ці пільгові пенсії і встановити чіткі критерії, хто справді має право на привілеї. Цей підхід є дуже актуальним для України.
►Другий приклад — реформа в Литві. Литва відокремила солідарну складову пенсійної системи від її накопичувальної функції. Пенсійна система виконує дві різні ролі: заміщення доходу після виходу на пенсію та захист від бідності для людей із низькими доходами. У багатьох країнах, зокрема в Україні, обидві ці функції поєднані в межах однієї системи. Проте дедалі очевидніше, що доцільно їх розділяти. Тоді можна дофінансовувати перерозподільчу частину системи за допомогою інших податків. Литовці так і зробили.
Лише солідарна пенсія вже не може забезпечити гідну якість життя
Світова практика доводить, що одна лише солідарна пенсія у сучасному світі вже не може забезпечити гідну якість життя. І вирішується ця проблема виключно особистими накопиченнями: або через державний – другий рівень пенсійної системи, або через третій – недержавний. Як це працює – розповідає фінансовий експерт Олександр Панченко:
Обрахунки показують: щоб накопичити якусь пристойну пенсію, треба на це витратити десятки років. Не можна раз – і накопичити собі на пенсію. Ти відкладаєш щомісяця, наприклад, чи з кожної виплати заробітної плати. Хто як може, у кого яка зарплата: 1000 грн, 2000, 5000, 10000. І таким чином за рік ти відклав 12000 чи більше. Потім ще один рік, ще стільки ж. І плюс інвестиційний прибуток на ці заощадження. З часом цей інвестиційний прибуток становить навіть більшу частину, ніж ті відкладання, відрахування, які були впродовж всіх цих років. І далі треба дивитись на загальний результат: скільки я відклав, стільки отримав за рахунок того, що ці гроші працювали, вкладались в інвестиційні інструменти. І ось я накопичив собі на пенсію вже якусь досить пристойну суму, яку можна вже називати повноцінною другою пенсією своєю.
Ми живемо в Україні, тому небезпека є. Всі пам'ятаємо заощадження в радянському Ощадбанку. Пам'ятаємо банкопад, який трапився у 2014-2015 році. В нас є певна недовіра до фінансових інститутів. Перед тим, як іти в той чи інший фінансовий інститут, треба зробити своє дослідження про нього. Якщо ми подивимось на ринок, у нас зараз 57 пенсійних фондів. Вони різні. Я робив дослідження спеціальне на довгому горизонті за 15 років. У мене вийшло, що всі крупні пенсійні фонди в Україні перевищили по показнику дохідності інфляцію.
Досвід роботи з різними інвестиційними інструментами та запровадження державних накопичувальних пенсій ми можемо добре вивчити на прикладі сусідів. Щоб все запрацювало в Україні, потрібно ретельно підготувати основу, вважає Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев:
Ми можемо говорити про Європу, де існує достатньо велика кількість механізмів, коли люди використовують, наприклад, механізм зворотної іпотеки, укладення договору довічного утримання, моделі спільного проживання літніх людей, довічні ануїтети. Там все це розмито.
Війна різко збільшила рівень бідності. Половина українців взагалі не мають жодних заощаджень. Ще п'ята частина можуть прожити на свої накопичення не більше одного місяця. І тільки кожен десятий має запас хоча б на пів року. Тому так важливо вже зараз робити кроки, спрямовані на подолання бідності, зокрема працюючого населення, щоб воно отримало можливість розпочати заощаджувати ресурс на майбутнє життя і пенсію: підвищення прожиткових мінімумів до реального їх розміру та мінімальної заробітної плати.
Ми запустимо обов'язковий другий рівень накопичувально-пенсійної системи. Має розширитися і третій рівень на державні пенсійні фонди. Клієнтами їх є менше 1 млн українців на сьогодні.
Фінансовий експерт Олександр Панченко погоджується, що запровадження другого рівня пенсійної системи – необхідний крок:
Є практика найближчих країн, коли запроваджується така система за умови, що люди можуть відмовитись. Обов'язковість є. Але людина може відмовитись, сказати: "Я не хочу платити". Це так звана система автозапису, коли людину автоматично записують в систему, але вона каже: "А я не хочу". І з системи її викреслюють, її немає. Потім минає рік, держава знову каже: "Всі зобов'язані платити. Але можна відмовитись. Хто не хоче – відмовляйтесь". На практиці виходить, що на початку відмовляється якась частина. Потім минає рік. Вони дивляться результати. І ті люди, яких результати задовільнили, скажуть: "О, так вона ж наче нормально працює. А давайте я теж буду брати участь". І ось так поступово, рік за роком, коли люди будуть бачити позитивний результат, ця система буде набирати популярність. І обізнаність людей про цю систему буде набагато більшою, ніж зараз, коли це добровільно і ніхто нікого не спонукає.
— — —
Матеріал підготовлено за підтримки Ради Європи. Погляди, виражені в цьому матеріалі, належать його авторам і не обов’язково відображають офіційну політику Ради Європи.
