Олександр Алфьоров. Фото: Суспільне
Напередодні Володимир Зеленський оголосив про початок роботи над створенням Українського національного пантеону. Йдеться, зокрема, про повернення в Україну історичних діячів, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та державотворення. Про це президент України говорив за підсумками наради, присвяченої стратегічним питанням державної політики пам’яті та вшанування національних героїв. За інформацією Міністерства закордонних справ, уже вдалося ідентифікувати 98 українців у 21 країні, серед яких політичні, військові, культурні та громадські діячі УНР, ЗУНР, ОУН, УПА, уряду в екзилі та учасники національно-визвольних змагань. Давайте почнемо з актуальності ідеї. Чому над цією ідеєю не працювали раніше? Наскільки вона актуальна зараз?
Ви знаєте, 35 років говорили про цю ідею, і насправді маємо засвідчити, що майже 35 років говорили про створення пантеону, перепоховання видатних діячів. Але далі розмов справа не просувалася. І за своє життя я теж був долучений до таких розмов кілька разів: двічі або тричі бував на дискусіях. І це завжди була радше історія про політичну боротьбу, пов’язана з тим, що долучалися одні політичні сили, інші. А тут я хотів би наголосити, що президент подав коротке повідомлення, в якому він наголосив: робота триває. Вона вже розпочалася. Тут можна використати складніші мовні конструкції: робота не зараз розпочалася, а вже раніше була розпочата. І справді, кілька місяців ця робота ведеться за дорученням президента України, Міністерства закордонних справ, Українського інституту національної пам’яті, який розпочав роботу ще в січні. І ми справді працюємо над цим. Публічно постало питання про роботу, яка була доручена президентом, і коли ми побачили вже готові матеріали, які можна в цілому презентувати або говорити, що так, цей напрям можливий, після того президент і оголосив про це.
А що змінилося? Ви сказали, що вже скільки років триває розмова, і тут ми нарешті перейшли від розмов до дій. Що змінилося сьогодні в державі, можливо, в суспільстві? Війна щось змінила? Чому ми переходимо від концепції до реальних кроків саме зараз?
Ну, передусім, нагадаю, що пантеон – це, з грецької мови "храм усіх богів". Це місце, де вшановували багатьох героїв, бо в античній історії, в Греції, боги – це і боги, і, так би мовити, напівбоги, а ще герої – люди, які стали богами. Тому пантеон – це вшанування видатних українців. Часто за 30 років цієї нашої дискусії про пантеон з’явилася, насправді, плутанина, яку внесли переважно аматори, котрі намагалися говорити про пантеон, не знаючи, про що саме говорять. У суспільстві склалося враження, що пантеон – це не що інше, як кілька комплексів, які треба сьогодні розділити. По-перше, пантеон – це не про військові поховання, пантеон – це не про меморіалізацію військових. Тут ми говоримо про кладовище в одному випадку, а в іншому – про меморіал героїв. Пантеон – це про людей, які були гарантами державності, це сакральне місце, пов’язане саме з державою. Тому змін, скажімо так, від часу обговорень стало багато, тому що цього разу ми говоримо з професіоналами, які долучаються і створюють робочі групи. Планується розробка законопроєкту, планується створення критеріїв, бо, наприклад, ті самі критерії: хто має бути в пантеоні? Бачите, раніше часто говорили про пантеон як про масове кладовище насправді. Якщо ви хочете потрапити на кладовище, підіть на Байковий цвинтар – побачите там могили і Грушевського, і Стуса, і Хмари. А пантеон – це не про кладовище. Пантеон – це невелика за кількістю поховань територія, які, очевидно, вимірюються кількома десятками, можливо. І, зрештою, створюються критерії для тих, хто має бути похований, і, зокрема, ми говоримо про те, що зараз це дуже-дуже активно опрацьовується.
Раніше, наприклад, в обговореннях одним із критеріїв було, що в пантеоні будуть поховані народні артисти України. Це була маніпуляція для того, щоб привабити увагу народних артистів України, які захочуть бути похованими там. А тут критерії хронологічні. Наприклад, що це має бути перепоховання від часів Русі: так чи інакше, пантеон від Русі повинен мати свою історію. Або, наприклад, якщо людина, яка визнана такою, що є державотворцем, є нещодавно померлою, усе одно має пройти певний час – наприклад, 25, 30, 50 років – для перепоховання. Тобто це не може бути перепоховання людини, яка щойно померла. Водночас це критерії, пов’язані з іншими принципами. Зокрема, один із принципів, про який я хотів би сказати: ми поки не передбачаємо, наприклад, перепоховання до пантеону тих людей, які вже колись були поховані в Україні, і чиї місця поховання набули сакрального значення. Ми говоримо, наприклад, про поховання Шевченка в Каневі або Лесі Українки на Байковому цвинтарі. Тобто такі критерії обговорюються постійно. Чи може бути перепохований у пантеоні діяч духовенства, чи пантеон має залишатися цивільним щодо перепоховання? Це все питання, які ми зараз крок за кроком проговорюємо.
Яка роль Інституту національної пам’яті в цій роботі?
З 1 січня цього року, згідно із законом, Український інститут національної пам’яті став центральним органом виконавчої влади з особливим статусом. Ми не тільки тепер реалізовуємо політику національної пам’яті через міністра культури, ми тепер і формуємо політику національної пам’яті та безпосередньо знаходимося в ієрархії під прем’єр-міністром. Тож це дає нам більше можливостей для планування, ніж було за 20 років діяльності нашого інституту, і цими повноваженнями ми користуємося для того, щоб, зокрема, тема пантеону була опрацьована нами якомога краще. Український інститут національної пам’яті задіяний в усіх процесах створення пантеону та перепоховань. Ми говоримо як про законодавчі ініціативи, так і про розробку логістики, загальних дій. Тому тут – всебічна, абсолютна присутність інституту як того органу центральної влади, який забезпечує формування політики національної пам’яті.
Я так розумію, що ви працюєте над критеріями, хто саме може бути похований в Україні, якими будуть ці принципи, чи це спільна робота?
Це справді спільна робота. Коли ми говоримо про такі результати, навіть силами інституту домогтися широкого обговорення не виходить. Ми абсолютно розуміємо, що справа пантеону має бути справою, яка зрештою вийде на публічне обговорення, а зараз нам необхідно сформувати конкретику. Ця конкретика зараз вимагає якнайбільшого залучення фахівців, професіоналів своєї справи, людей, які мають кваліфікацію: не тільки істориків, а й дипломатів, представників Міністерства ветеранів, різних установ. І сьогодні ми є однією зі складових цього обговорення, тому що воно справді зараз виглядає професійно, залучаються спеціалісти. Я б навіть сказав нашим слухачам, що залучення спеціалістів відбувається не за партійними принципами. Фахівці залучені різні, навіть ті, які колись належали до влади, сьогодні – до опозиції, так і далі. Але тут скажу, що політична складова відсутня, тут виключно фахові ознаки. І це дуже позитивний сигнал, який дозволить нам говорити про те, що фахівці долучаються вперше в історії України не за політичним добором, як це було неодноразово.
Наскільки важливо в цьому процесі уникати політизації та суперечок щодо постатей? Хто працюватиме над фінальними рішеннями щодо цих постатей?
Будуть вироблені критерії. Це дуже важлива історія: ці критерії будуть показані всім, їх буде продемонстровано, про них будуть домовлятися, говорити. І цю історію, звісно, спробують політизувати. Очевидно, і зараз ми бачимо таку спробу, зокрема великий шквал, скажімо, негативних повідомлень у соцмережах, за якими часто стоять ботоферми. І вони, звісно, переважно російські, тому що я не думаю, що людина з розумом скаже, що в Україні немає потреби створювати сакральний центр, історичний центр, державницький центр, місце, де ми подякуємо всім тим, хто розбудовував нашу державу. І хоча я бачу, що розганяються певні меседжі на кшталт: "Тут війна". Так, ви знаєте, я скажу більше: так, війна. І саме тому зараз і потрібно створювати такі форми, тому що уявімо: чи взяли б зброю до рук ті двоє-троє школярів з Луганщини, з Донеччини, якби вони в 2013 році приїхали до пантеону, і в їхньому серці зародилася історія про те, що Україна єдина, Україна – потужна історична держава? Бо пантеон – це про виховний процес, це про мотивацію, це про межі нашої ідентичності. І, на жаль, ці межі ідентичності тривалий час перебували поза полем, скажімо, політичної волі. І ми, власне, розуміємо, що це були наші перші скликання парламенту, де переважали комуністи, соціалісти, люди, які були опорою для російського впливу в Україні в певний час. І зрозуміло, що тоді це було не просто непотрібне явище, а небезпечне явище. Але 2014 рік, Революція Гідності, розставили смислові акценти. Зрештою, саме після того, як ми обрали свій цивілізаційний шлях, Російська Федерація і напала на нашу суверенну незалежну державу в лютому 2014 року. Тож пантеон у час війни за Незалежність – це якраз та позитивна історія, яка має бути.
І прикро, що, можливо, хтось довіряє ботофермам, які відпрацьовують російські гроші, або, наприклад, я читаю негативні відгуки від людей, які, очевидно, хотіли б, щоб їх долучили, але їх не долучили з якихось причин. А причин теж буває багато: це, наприклад, і, грубо кажучи, потурання неукраїнським сумнівним організаціям. Тому робота триває. Ми багатьох залучаємо, не звертаємо уваги на ботоферми. Усі, хто з’являється і приходить до нас із конкретним бажанням працювати і долучитися на рівні фахівця, усі долучаються.
Чи передбачає цей проєкт широку суспільну дискусію?
Цей проєкт буде створюватися з урахуванням міжнародного конкурсу. Тобто ми вже, в принципі, дійшли до того об’єктивного розуміння, що міжнародний конкурс має визначити, який буде проєкт. У цьому конкурсі може брати участь будь-хто з українців, міжнародних діячів, архітекторів, скульпторів. І зрозуміло, що в самому обговоренні, яке стосується деталей, більше цікавлять, звісно, голоси фахівців, людей, які думали про пантеон, писали про нього, говорили про нього, обговорювали його багато років. І не йдеться про проєкти-одноденки, про які я вже наголошував: давайте поховаємо всіх народних артистів і заслужених художників, і так собі підберемо аудиторію, яка стане на наш бік. Йдеться про те, що в цьому обговоренні, яке справді буде винесене в публічну сферу для широкої громадськості, першочергово має бути обговорення фахівців. Ми говоримо про людей, які мають за плечима величезний багаж знань у цьому напрямку і готові працювати для того, щоб створити його. І потім ці напрацювання, безперечно, будуть презентовані громаді, українцям зрештою не тільки в Україні, а й за кордоном, бо до пантеону будуть перепоховані видатні українці, які переважно зараз поховані за кордоном, а це борці за українську незалежність ХХ століття. Тож ця програма буде продемонстрована ще раз не тільки українцям в Україні, а й українцям у всьому світі.
