Фото: Facebook-сторінка Олександра Алфьорова
Реконкіста – це про те, що для нас настав час не стояти в обороні історії нашої – бо оборона завжди призведе до поразки. Нам пора атакувати і відвоювати своє. Виключно за таких умов ми зможемо повернути собі нашу спадщину
Олександре, вітаємо! По-перше, з Новим Роком і Різдвом!
Дякую за вітання, дякую за запрошення! Отже, справді, з 1 січня вступило в дію положення, яке було прийняте у грудні Кабміном, – а воно грантувалося на законі, який прийняли 30 серпня минулого року, про засади державної політики національної пам'яті українського народу.
Українському інституту національної пам'яті цього року 20 років. Він був створений у 2006 році, мав певний статус тоді, потім цей статус згорнули у часи Януковича і створили таку собі науково-дослідну інституцію. Після Революції гідності, за каденції Володимира В’ятровича, Український інститут національної пам'яті був поновлений у статусі, який передбачав реалізацію політики національної пам'яті. І тоді інститут знаходився під Міністром культури. А нині ми не тільки реалізуємо політику національної пам'яті, але і формуємо її. І це, власне, є оцей делікатний момент, що ми не просто виконуємо цю політику, а ми її, скажімо так, обдумуємо, формуємо і виконуємо. І ми переходимо з-під почесного патронату Міністерства культури під керівництво Прем'єр-міністра України. І тепер офіційно називаємося Центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
З чим і вітаємо! Це важливий стратегічний напрямок національної безпеки – відновлення важливої інформації і створення стратегії для того, щоб ці підвалини зміцнювалися. Які найближчі цілі у цій стратегії?
Стратегія – це величезна річ, зокрема і в контексті планування. Ми вже з серпня будуємо стратегію і вона буде презентована невдовзі. Поки скажу так: Інститут відходить від дрібнобуржуазного, так би мовити, моменту. Тобто, ми перестаємо акцентувати увагу на Другій світовій війні, Голодоморі, Бабиному Яру і Биківні, які були раніше основними темами інституту. Ми їх не кидаємо, ми їх підсилюємо завдячуючи збільшеному бюджету. Бо вперше за ці всі роки змогли збільшими бюджет – разів так у десять порівняно з попередніми роками. Виявилось, що так можна, якщо наполягати і переконувати, що національна пам'ять дійсно належить до національної безпеки, як і мова, наприклад.
Отже, стратегічно тепер ми намагаємося вийти на більш широкий хронологічний план – тобто, від дня сьогоднішнього до часів Русі. Український інститут національної пам'яті вже не буде зосереджуватись виключно на ХХ столітті, і то в межах, грубо кажучи, тридцятих-сорокових років. Ми розширюємо нашу діяльність, що дозволить нам активніше спростовувати міфи російської федерації не тільки про те, що Україну придумав Ленін, але й про те, що казаки й московити один народ, що Рюрік прийшов невідомо звідки і навів нам порядки разом з Путіним. Власне, через це ми й говоримо про те, що стратегія Українського інституту національної пам'яті стає більшою.
У вашому дописі на Фейсбук є два моменти, які нас найбільше зацікавили. Ви пишете: "Ми розпочинаємо наступ за свою Спадщину. Ми розпочинаємо Реконкісту". Якщо згадувати історію, то Реконкіста тривала вісім століть. Ми готові, ми маємо цей час?
Що таке Реконкіста? Ми знаємо з іспанської, що конкістадор – це завойовник. Конкіста – завоювання, а Реконкіста, відповідно – відвоювання. Це коли іспанці відвоювали свою батьківщину і посунули назад на Африканський континент Кордовський халіфат. Хоча мавританська культура залишилася, безперечно, дуже виразним елементом іспанської культури. Як, власне, у нас залишилася Візантія чи тюркський дослід культури. Але Реконкіста – це, зрештою, про те, що для нас настав час, умовно кажучи, не стояти в обороні історії нашої – бо оборона завжди призведе до поразки. Нам пора атакувати і відвоювати своє. Виключно за таких умов ми зможемо повернути собі нашу спадщину.
Фото: Олександр Алфьоров
Тобто, французи стояли в обороні 100 років перед англійцями, поки не з’явилась Жанна Д'Арк і не сказала: давайте посунемо англійців з території Франції!
І війна закінчилася, зрештою. Тому принцип такий: нам необхідно зараз продукувати сильні наративи, пов'язані з українською історією, які будуть не тільки в обороні.
Московити воювали проти нас 800 років – є така фраза. А ми говоримо: почекайте, які 800 років? Тобто, якщо хтось стверджує, що 800 років ми воювали з росіянами, то тоді що – росіянам 800 років? І відбиттям цього міфу ми самостійно стверджуємо, що їм 800 років. А їм немає 800 років. І оці от речі дошкуляють і нищать в цілому наше право. Тому – виходимо з оборони і створюємо сильні наративи, що ми сильна, красива держава з хорошою пам'яті, з хорошою історією.
Дуже вдячні вам, пане Олександре, за бесіду! Дуже цікаво послухати про нову стратегію, про розширення і заглиблення Інституту національної пам’яті. Радимо всім слухачам Радіо Промінь підписатись на Олександра Алфьорова в соцмережах, тому що читати цікаву, глибоку, освічену людину – це теж елемент національної безпеки.
