Логотип Національної спілки театральних діячів України
Де знаходить Спілка театральних діячів, щоб заявити не просто ті дії і події, які ви робите останні років 15 – це різноманітні школи, розширення горизонтів і розумінь того, чим має займатися сьогодні український театр?
Ольга Байбак: Насправді 10 років, бо у Богдана Дмитровича якраз другий термін закінчується по п'ять років. І бачите, стільки багато зроблено!
Богдан Струтинський: Практично 9 років, тому що це кінець 2016. Ми організація, яка об'єднує театральних діячів і спонукає до розкриття нових або болючих тем і тоді шукаються рецепти їхнього лікування.
Ми почали створювати Лабораторії драматургії і запрошувати людей. І цей поступ потроху з кожним роком набирається і виходить потім вже до величезних фестивалів сучасної драматургії. А статистика показує, що це більше 40% навіть вже сьогодні на сцені українських театрів грається. Завжди треба задати рух. Не треба казати, що у нас нічого немає. Ми беремо якісь болючі теми, які потрібно розбурхати, розвинути і запускаємо туди імпульс, даємо проби і починається довіра, з якої починається вже потім цілий величезний рух. Так сталося в перспективі зі Школою українського мюзиклу, із фестивальним рухом.
2026 рік прибавився у нових проєктах. Мені хотілося б, щоб люди з Дніпра приїхали до Києва, з Харкова, Івано-Франківська, Львова, з Рівного. І щоб вони отак тут заколотилися і проживали цей такий театральний студентський вайб. І щоб це був гарний рух, який, в результаті, виявиться в дуже сильну, потужну силу. Тому народився Театральний студентський фестиваль, як "Дебют". Він відбувся цього року разом із нашим партнером – Університетом театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Перший рік ми віддивлялися онлайн. Наші експерти не встигали обдивитися ці вистави наживо. Але в перспективі це буде цілий тиждень в Києві. Ті вистави, які потрапляють до фіналу, приїжджають до Києва зі студентами. Тут віддивляються фестивальний тиждень. І проводять майстер-класи. Я хочу, щоб це була велика мапа театральна не просто із виставою, яка грається тим чи іншим курсом, тим чи іншим містом, а щоб ще була якась конференція, теорія, практика. І щоб зранку і до вечора відбувався цей рух.
Я за, щоби був якийсь єдиний знаменник, однозначно. А з іншої сторони і не дуже за. Чому? Щоб ми всіх не відправили під каток і сказали: "Тільки так працюйте", тому що є індивідуальність педагога, майстра. І кожний може знайти свій шлях, підхід до виховання того чи іншого актора. Але однозначно якісь певні високі вимоги щодо стандартів мають бути.
Богдан Струтинський.Фото пресслужби Київського національного академічного театру оперети
Скільки подій було і чому вони важливі?
Ольга Байбак: Більше запланованої половини, більше 10 вже відбулося, але частина їх в процесі. У нас триває Лабораторія драматургії, перша резиденція пройшла, друга буде в серпні. Майже всі наші події відбуваються в партнерстві з театрами, з іншими організаціями. Минулого року ми запросили на Лабораторію мюзиклу Олену Савчук. Цього року вони заснували "OPERA BRIDGE", подалися на грант, виграли, ми там партнери. Зараз триває навчання оперних режисерів. Перша резиденція вже відбулася з британськими режисерками онлайн, друга буде в листопаді в Івано-Франківську. Цей процес триває. Триває у нас Open Call, ми це вперше проводимо. Body Lab із Кристиною Шишкарьовою і Юлією Гончар. Нас наштовхнуло до створення такої Лабораторії кілька чинників: ми спостерігаємо, що не дуже багато танцювальних колективів подаються на гру. Вони живуть окремим життям, все-таки хочеться їх трошки занурювати саме в театральний сектор, театральне середовище. І Кристина Шишкарьова – одна з тих, хто це робить. У неї дуже гарна співпраця склалася з драматургинею Юлією Гончар. І кілька їхніх перформансів підтвердили, що вони популярні, їх показують на гастролях за кордоном, дуже гарно там сприймають – що це поєднання тіла, тілесних практик руху і тексту дуже може гарно пропрацювати. І ми вирішили поділитися цим досвідом, залучили до партнерства Національний художній музей – колежанки з музею дуже зацікавилися. І це круто, коли ще і художній простір буде залучений і буде одним із персонажів цих показів. Залучений також Театр Драматургів, також зараз набираємо в Open Call режисерів, танцівників, хореографів, перформерів – тих, хто готовий в цьому випробувати себе, працювати з тілом і текстом. Щоб люди розробили певні ескізи, які далі можуть доробити, і це вже буде готовий перформанс. І закінчиться все це публічним показом. До кінця липня можна подаватися. На сайті є оголошення, можна заповнити форму.
Що таке Зимова школа і чому головною дійовою особою був театральний костюм?
Сезонні школи – це був перший проєкт, який заснував Богдан Дмитрович. Спілка почалася із сезонних шкіл. Вони, як чотири кити, які, що б не відбувалося, ми обов'язково проводимо їх. Тема може бути різною. І завдання було від Богдана Дмитровича, щоб воно охоплювало не тільки акторів, не тільки тих, хто робить театр, але й менеджерів, звукоцех – всіх-всіх-всіх, щоб давати допомогу кожному. Минулого року ми провели Осінню школу на базі Театру оперети. Школа ця була для освітлювачів, художник зі світла. І запит був настільки великий, що ми самі не очікували, що стільки буде заявок. Ми загально по всіх пультах пройшлися по техніці. А люди кажуть: "Давайте ще більше нам роботи з художниками, давайте ми якийсь один пульт оберемо, пройдемося".
А чому Зимова школа стала школа художнього костюму? Ми розбиваємо їх по-різному. Це не перша школа про костюм була, ми ходили навіть в цех Театру оперети і фізично показували, як певні костюми шиються, розкривали свої секрети, бо костюм сценічний – це крій інший, матеріали, все інше.
Для кого була ця Зимова школа: для вже діючих художників по костюму чи студентів?
Для студентів. Коли люди ще обирають собі шлях і мають розуміти специфіку, ручками пройтися, ніжками подивитися, як це все відбувається. Саме тоді ми запартнерилися із ТЮГом.
Там було шість мистецьких ВНЗ різних. Цього року ми ще підписали партнерство із Університетом технології і дизайну. Там теж вчаться дизайнери одягу, але багато хто з них іде в театральний сектор, і їм було теж цікаво це. Багато хто зробив висновки про цю роботу.
Весняна школа арттерапії.
Ми вже давно обговорили і вирішили, що будемо торкатися тем не тільки суто театральних, а де театральні практики ще є важливим інструментом для якоїсь соціальної розбудови, арттерапії. Ми вже кілька разів проводили заходи із Театром змін, який займається партисипативним (залученість, активна участь та включеність людей у процес ухвалення рішень – ред.) театром, Театром пригноблених, використовує театральні практики для вирішення якихось соціальних проблем. Була співпраця з арттерапевтом американським, вже не перша. Плануємо далі продовжувати, бо величезний на то є запит, коли він використовує саме драматерапію, як арттерапію. Також провели дослідження, коли робили заявку, і з'ясувалося, що багато тих, хто займається театром, йдуть також в арттерапію, використовують інструменти театральні. Багато хто вчиться цьому. У нас дуже змішана група була, були люди з театру, ветерани, колишні військові психотерапевти, які використовують все це для подальшої роботи.
Ольга Байбак. Фото: Facebook
Школа театральної критики.
Богдан Струтинський: Коли я минулого року набирав курс в театральному університеті акторський, в нас був дуже великий конкурс. А на театральних критиків він був ледь-ледь наповнений. Це було критично.
Це перший крок, який переросте в потужний гарний напрямок і розвиток отримає. Це буде рух, певне повернення до основ саме професії театрального критика. Коли ми проводимо гру, то потім кожний експерт пише своє враження про ту чи іншу виставу, це наша вимога, в контракті із кожним експертом ми підписуємо договір. І навіть потім видаємо альманах, де люди можуть почитати всі ті враження про вистави. Цей такий перший початок, який закладає в перспективі те, що у нас стається взагалі потім із кожним нашим проєктом, який отримує хороший рух.
Резиденція для режисерів.
Це вже у нас четверта була. Цього року школа була трошки по-іншому зроблена. Люди присутні були із самого початку, з ідеї вичитки і аж до прем'єри. Це було на базі Львівського театру імені Заньковецької. Величезні були попити. Було подано 79 заявок, але обрали трьох. Коли є декілька зустрічей із режисером і він може розкласти свою експлікацію (метод розкриття суті та значення предмету – ред.) і свою ідею. Вони були учасниками в репетиційному процесі, як трупа. Якщо ж в мене буде дуже велика кількість на репетиціях людей, плюс мої і ще й запрошені по школі – це нереально практично. І не кожний режисер дуже відкрито може відкрити ті двері на репетицію. Інколи бувають моменти якихось сумнівів, вагань. А вже на якийсь готовий момент можна їх запросити. Ці учасники були повністю занурені в процес створення постановки: від читки, роботи з художником, цехами – вони були свідками цього цього процесу. І потім вже, як це все від ідеї народжувалося, як воно видозмінювалося, і потім вони вже були на прогонах. То це трошки інша школа була цього року.
Школи для диригентів.
Щоб молодий диригент, який навчається в майстра по диригуванню, міг збагатитися і отримати щось нове, нові звання, щоб це йому дало пропрацювати або утвердити свої якісь сильні сторони, він має спілкуватися з хорошими майстрами. Метою цієї школи є те, що діти з різних консерваторій приїжджають від своїх майстрів, щоб отримати цей процес, поставити добре руку і віддиригувати з новим оркестром.
Ольга Байбак: Навіть вперше з оркестром працювати. У нас було двоє цього року, які вперше працювали з оркестром.
Богдан Струтинський: І не тільки теоретично брати партитуру диригентську і відпрацьовувати. Цього року ми її робили на базі Хмельницької філармонії, бо поспіль два роки перед тим це була Дніпропетровська філармонія. Потужним цього року було те, що навіть гала-концерт відбувся на відкритому просторі перед філармонією. І для когось це момент першого виступу взагалі з професійним оркестром. Ми хочемо, щоб молодий диригент став сильнішим, кращим. Є певний тест, наскільки вони стресостійкі, можуть впоратися із хвилюванням, з новим оркестром, який ось зараз тут і тепер новий перед ними.
У нас ще відбувається Всеукраїнський конкурс імені Івана Франка. І Лесі Українки. Це конкурс молодих акторів, там беруть участь студенти. Немає обмежень, беруть участь всі бажаючі. Він набрав дуже сильного розголосу, реанімувався, до нього є цікавість. Зараз це дуже здорове конкурентне поле.
А що це дає в результаті?
По-перше, помічають, по-друге, вони мають досвід поспілкуватися з членами журі, отримати якісь правки, побажання, підказки.
До нас звертався департамент культури, щоб відновити "Київську пектораль", перезавантажити її. І я вірю, що це станеться. Київське відділення спілки якраз і було засновником разом із департаментом культури Києва. Київське відділення має його робити. Але до нас звернулися, оскільки ми маємо досвід і момент знань, видозмін, як це робити краще.
Всеукраїнський театр. Ми не можемо зосереджуватися тільки на Києві. В нас дуже багато яскравих вогників запалилося на театральній мапі України. Ми щасливі з того, що цього року географія збільшилася. Цього року Вінниця. І це дуже позитивно. Це значить, що там щось склалося. Не можна казати, що столиця диктує моду на театр.
Чого грі бракує, на вашу думку?
Бракує мирного неба. Нам дуже складно отримувати світових експертів, які б не боялися приїхати до України фізично. Ось це є одне зі складних питань, тому що це постійна лотерея для нас.
Театральний світ сьогодні зіштовхується із дуже резонансними подіями. Кейси, пов'язані із насильством і харасментом в театрі, з конкурсами в театри, коли з актором не підписують контракт і він починає шукати правди в соцмережах. Чому на це не реагує спілка? Як і на що ви мусите сьогодні реагувати і в чому для вас ці складнощі?
Що означає не реагує? Це означає, що ми маємо вирішити питання? Якщо вони є членами спілки, однозначно ми реагуємо. Ви сказали про певний харасмент. Ми навіть проводили школу спеціально на цю тему, підсвідчували її злободенність і реагували. Якщо ми сьогодні бачимо питання, щоб спілка якимось адміністративним шляхом вирішила, то це не в наших силах. Якщо це несправедливо, ми дуже чітко висловлюємо і в соцмережах, і пишемо листи на підтримку.
Я колись пропонував міністерству, що якщо мова йде про театри, то обов'язково має бути квота конкурсної комісії представників Національної спілки театральних діячів. Обов'язково! Але на це не завжди звертають уваги, тому що інколи департаменти і те ж саме Міністерство роблять свою програму і своє бачення мають. Мова йде про професійні або громадські органи, про певну кількість – 30% громадських організацій. То чому не взяти професійну громадську організацію?
Ольга Байбак: Якщо конфліктні ситуації, тоді до нас звертаються дуже багато людей. Раніше так не зверталися, значить ми видимі стали, це показник видимості. З іншого боку всі суперечки вирішуються в суді. Ми не суд. Є шлях, передбачений певним законодавством. Якщо є конфлікт в театрі, він має вирішуватися. І тільки суд може винести якесь рішення. Ми не є такою організацією.
Яким чином фінансується спілка?
Богдан Струтинський: Ми маємо певні субвенції. З нашим приходом вдалося мені переконати Верховну Раду, Міністерство культури, Міністерство фінансів, щоб була підтримка. Але в нас в основному підтримка йде на Будинок ветеранів сцени, який зараз знаходиться в хорошому стані. Ми дуже багато там видозмінили. Це зовсім інші умови, кращі. Все, за що береться спілка, стає кращим, модернішим, сучаснішим і конкурентнішим на ринку. Тому включайтеся в спілкування. Я за те, щоб будь-які сміливі проєкти були реалізовані.
На сьогодні скільки входить в спілку театральних діячів з тих, хто дійсно робить сьогодні театр?
Є активні люди, які займаються спілкою, а є просто члени спілки.
