Колонія в окупованій Оленівці (Донеччина), де внаслідок вчиненого окупантами теракту загинули українські військовополонені, 29 липня 2022 року. Фото: АР
Чотири роки тому, в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, на території Волноваської виправної колонії №120 в окупованій Оленівці стався вибух. Саме там утримували частину українських військовослужбовців, які боронили "Азовсталь " у Маріуполі. Російський теракт забрав життя щонайменше 53 українських захисників, ще близько 150 людей дістали поранення різного ступеня тяжкості. Сьогодні ця трагічна дата стала днем пам’яті. 28 липня ми вшановуємо пам’ять захисників і захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних, які були страчені, закатовані або загинули в російському полоні. Мабуть, хотілося б почати саме з цієї дати. Цей день є в українському календарі вже другий рік. Якщо я не помиляюся, Верховна Рада ухвалила відповідну постанову торік, а ваша організація була серед тих, хто понад два роки домагався її ухвалення. Чи поява такого дня щось змінює? Чи стало ефективніше говорити про злочини Росії? Чи змінилися комунікації? Як ви оцінюєте значення цієї дати?
По-перше, хочу сказати, що з родин ніби впав тягар. Нам більше не потрібно самотужки вигадувати щось масштабне, щоб нагадати про цю дату. Сьогодні навіть у невеликих селищах, у бібліотеках по всій країні проводять пам’ятні заходи, показують фотографії загиблих під час теракту в Оленівці. Тобто країна пам’ятає і вшановує їх. Коли ми лише починали говорити про необхідність запровадження Дня пам’яті, нам відповідали: "Ми й так знаємо, ми й так пам’ятаємо. Навіщо це?". Але сьогодні, вже другий рік поспіль, про цю дату говорить уся країна. Тож це справді було необхідно. На мою думку, цей день мав автоматично увійти в історію України. Не мало бути так, що потрібно чекати, поки Анатолій Остапенко зареєструє законопроєкт №10188. Ми не мали виходити на Майдан, щоб люди підтримали цю ініціативу. Не мали надсилати запити до Верховної Ради, щоб законопроєкт розглянули й ухвалили. Спочатку нам відмовляли, пояснюючи це тим, що пам’ятних дат уже надто багато. Саме тому для родин було надзвичайно важливо, щоб цей день став частиною історії України й передався нашим нащадкам як нагадування про те, що ворог убиває наших людей у російському полоні. Для нас це дуже важливо, адже йдеться про масову страту і злочин проти людяності.
За вашими спостереженнями, що було найважчим для держави в процесі запровадження цього Дня пам’яті?
Найважче для родин було чути, що поява цього дня може перевантажити національний календар пам’ятних дат. Саме таку відповідь ми отримали від народного депутата. Ми не розуміли, на якому етапі все зупинилося, адже вже існує пам’ятна дата, присвячена Іловайській трагедії. Історія триває, і, звісно, неможливо відзначити окремою датою кожну трагічну подію. Але, як бачимо, для цього дня місце знайшлося. Це можна було зробити значно простіше і значно раніше. Слава Богу, що тепер він є.
Я також звернула увагу – і про це повідомляли в новинах на Радіо Культура, що в Києві з міркувань безпеки скасували акцію пам’яті загиблих у теракті в Оленівці. Хотіла запитати: чи планували представники вашої організації взяти в ній участь? Чи вплинуло це рішення на ваші плани? І як ви до нього ставитеся?
Кожна родина самостійно вирішувала, куди йти. Так сталося, що цього дня кілька заходів частково накладалися один на одного. Якщо говорити про нас із Анастасією, то ми, звісно, хотіли бути на акції, але фізично не змогли б. Тож навіть якби акцію не скасували, ми не встигли б на неї потрапити, і участі в ній не планували. Водночас багато родин приїхали до Києва з різних куточків України саме заради цієї акції. Звістка про її скасування застала багатьох уже в потязі, адже про це нас повідомили лише вночі.
Давайте поговоримо про те, що за ці чотири роки вдалося реконструювати, встановити або з’ясувати щодо того, як сталася ця страшна трагедія. Зокрема, сьогодні під час брифінгу ви заявили про появу нового доказу, який свідчить, що існує людина, причетна до складання списків тих, кого перевели до барака №200. Розкажіть, будь ласка, детальніше.
Анастасія Гондюл: Ми не можемо стверджувати цього як встановлений факт – це мають з’ясувати слідчі органи в межах слідчих дій. Але в нас є підстави так вважати, адже ми маємо свідчення певної кількості людей, які запевняють, що існувала людина, безпосередньо причетна до складання цих списків. Насправді ми знаємо про це вже близько року. Але після того, як колишні військовополонені, яких уже звільнили, почали публічно писати коментарі під нашими дописами про Оленівку, підтверджуючи, що така людина є і вона давно повернулася з полону, ми вирішили публічно звернутися до всіх слідчих органів. Ми хочемо зрозуміти, що було зроблено за цей час. Чи опитані всі свідки? Чи проведені всі необхідні слідчі дії щодо осіб, які могли бути причетними до складання цих списків? І чому саме цих людей перевели до барака 200? Наразі в нас є одна суттєва невідповідність. Для повної картини нам бракує інформації про 12 із 193 військовополонених, яких перевели до барака 200. Йдеться не про тих, кого російська сторона внесла до списків важкопоранених і госпіталізувала до лікарні в Донецьку, а саме про тих, кого після масової страти перевели до ДІЗО. Саме ці 12 людей не дають нам змоги повністю відновити картину подій. І якщо до України ще у 2023 році повернувся військовополонений, який, за наявною у нас інформацією, був безпосередньо причетний до складання цього списку, то виникає запитання: що саме відомо слідству і чи встановлено прізвища тих 12 військовополонених, яких бракує для повного списку.
Анна Лобова: По-перше, хочу сказати, що нам про цей злочин досі дуже мало відомо. Для нас, як для родин, залишається багато запитань. Насамперед – навіщо це було зроблено. Із першого дня ми не вірили, що це був випадковий список. Нам казали, що людей відібрали рандомно. Але неможливо випадково відібрати таку кількість людей. До того ж Медійна ініціатива за права людини проводила реконструкцію подій. Було зрозуміло, що там ніхто не мав вижити. Те, що комусь це вдалося, радше щасливий збіг обставин. Сьогодні ми публічно озвучили ім’я цієї людини, тому що знаємо: організації, з якими ми співпрацюємо, раніше вже передавали цю інформацію слідчим органам. Але ми не бачимо жодного поступу. Публічно слідство перед нами не звітує. На мою думку, ця справа має перебувати під суспільним контролем. Адже саме з розслідування Медійної ініціативи за права людини та реконструкції подій у бараці фактично почалося встановлення обставин цього злочину.
Анна Лобова. Фото: Media Center Ukrainе
Ми нікого не звинувачуємо. Навпаки, зараз нас цікавить інше. Якщо ця людина справді має стосунок до складання списків, то наше прохання – допомогти відтворити цей список і відповісти на запитання, чому він змінювався. Докази того, що список справді змінювали, були з перших днів. Звільнені з полону військові, зокрема азовці, розповідали, що спочатку називали одні прізвища, а наступного дня частину з них змінювали: одних людей не забирали, натомість замість них відводили інших. Також людина, яка написала нам коментар, прямо зазначила, що потрібно шукати людей із бараків №7 і №8. Саме з цих бараків відбирали українських військовополонених у «Робочку». Нам також відомо, що керівник "Робочки" вже звільнений із полону. І я впевнена, що Служба безпеки України, яка працює зі звільненими військовополоненими, про це знає. Тому всі ці роки нам казали, що нічого не можна зробити, поки немає доступу до місця злочину і поки поранені залишаються в полоні. Але, як бачимо, якщо ми, маючи практично нульовий ресурс, за чотири роки змогли дізнатися стільки інформації, то, виходить, працювати в цьому напрямку все ж можна. І, як я сьогодні говорила на брифінгу, люди, які постраждали під час теракту в Оленівці, не є свідками. Вони є жертвами цього злочину. Нам потрібно якомога швидше повернути їх звідти. А всім іншим діям нехай дає оцінку слідство. Ми б дуже хотіли, щоб його представники публічно вийшли й розповіли, які новини вони мають.
Я також чула, що під час брифінгу ви сказали: родини часто перебувають в інформаційному вакуумі, бракує інформації. Наскільки вам вдається комунікувати зі слідством або дізнаватися інформацію, яка для вас є важливою і критичною?
Ми зустрічалися зі слідством. Точніше, там були представники прокуратури. Також відбулася зустріч в Офісі Президента за участю Ірини Верещук, були присутні всі представники. Перше, що ми побачили, – у нас не сходяться цифри. Не сходилися вони з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. У них було приблизно на 20 звільнених більше. Тобто у військової частини, у нас і в прокуратури кількість звільнених збігається, а в Координаційного штабу вона була більшою приблизно на 20 людей.
Чому?
Нам цього ніхто не пояснює. Ми постійно звіряємо списки, але, як я розумію, ця проблема не вирішена й досі. Буквально вчора вони вже без нас проводили звірку, і все одно в Координаційного штабу кількість звільнених більша. Тоді, як правильно сказала Ірина Андріївна, якщо ми не можемо порахувати загиблих, тому що досі не знаємо, скільки людей вижило в полоні, то кількість тих, кого вже повернули, ми можемо встановити. Станом на сьогодні в нас із прокуратурою та військовою частиною збігається цифра – 49 людей. Із них 23 вважалися важкопораненими відповідно до оприлюдненого російською стороною списку.
Анастасія Гондюл. Фото: Суспільне новини/Дар'я Григоренко
Чому, на вашу думку, теракт в Оленівці є спланованим злочином Росії? Що про це свідчить? Чи з'явилися за ці чотири роки нові факти або обставини, які на це вказують?
По-перше, немає незалежного міжнародного розслідування, тому говорити про щось однозначно й упевнено ми теж не можемо. Усе, що ми знаємо, – це свідчення звільнених із полону. І не лише тих, хто перебував безпосередньо в бараку, який підірвали. Зрозуміло, що це готувалося. Чому і навіщо – відповіді немає. Чи готувалося це з самого початку – теж невідомо. Але коли ми з дівчатами самостійно відстежували інформацію, то побачили, що інформаційний привід, на який Україна мала звернути увагу, був. Українські полонені, які зараз уже повернулися з полону, тоді записували в Оленівській колонії інтерв'ю, в яких просили Україну не обстрілювати територію колонії. Чи було це постановочне відео, чи справді існувала загроза обстрілу, ми не знаємо. Але цей інформаційний момент, якщо співставити його з тим, що сталося пізніше, може свідчити про те, що ця історія готувалася. Чи справді це так – сказати неможливо. Саме тому ми постійно наголошуємо: немає незалежного міжнародного розслідування, якому можна було б довіряти. Немає незалежної міжнародної експертизи, яка дала б відповіді на ці запитання і висновкам якої довіряли б усі, зокрема й міжнародні фахівці.
Ви говорите про те, що є неспівпадіння в цифрах і ми не можемо назвати єдину цифру, з якою всі погодяться, щодо кількості людей, наприклад, навіть звільнених. А чи є цифри, які ми можемо назвати точно, які нам відомі?
Анна Лобова: Відомо, що в тому бараці було 193 людини.
А скільки нині лишається в колонії, ми можемо назвати?
Анна Лобова: Понад 90. Саме понад, тому що на сьогодні ніхто точно не знає кількість загиблих. ДНК-ідентифікація ще триває з жовтня 2022 року. Тому ця цифра залишається – понад 90. Звільнених – 49.
Коли ми говоримо про цих людей, чи існує якийсь спосіб комунікації, щоб мати хоча б якусь інформацію? Я бачу, що родини часто знаходять інформацію з якихось старих відео. Але як це відбувається ще?
Анастасія Гондюл: Із показів звільнених людей. Щодо цих понад 90 людей, про яких говорить Аня, то точна цифра – 46 важкопоранених, яких визнала саме російська сторона і яких було госпіталізовано до Донецької лікарні. На сьогодні саме 46 важкопоранених залишаються в полоні. Сьогодні на пресконференції ми показували повний список — перелік прізвищ. Завдяки звільненим, опитаним людям Медійна ініціатива за права людини проводить опитування, веде повну реконструкцію подій, збирає інформацію. Ми все шукаємо самостійно.Також ми знаходимо інформацію з відео на сторінці народного депутата Олександра Ковальова, тому що він безпосередньо має стосунок до полону наших рідних і перебував у полоні саме в Оленівці. Він обіцяв нашим рідним, що президент вас не забув і наша країна робить усе можливе, щоб якнайшвидше повернути вас додому. Це відео є на його сторінках. Так він говорив і так обіцяв нашим рідним – від імені нашої країни, від імені президента. Це було 17 травня 2022 року.
Якщо стежити за цією обіцянкою або взагалі за будь-яким рухом і розвитком цієї справи, чи можемо ми говорити, що щось змінюється? Можливо, тут варто згадати про голосування Верховної Ради 9 червня щодо першочергового повернення важкопоранених з Оленівки.
Анна Лобова: Тут є передісторія. Коли нам кажуть, що неможливо з одного місця повернути велику кількість полонених або що якщо ми будемо запитувати в Росії всіх важкопоранених, то в них виникнуть питання і неможливо буде одночасно повернути, наприклад, усіх важкопоранених. Але навесні цього року ми бачимо, що повертають 192 чи 193 людини з Чечні. Для нас це є таким тригером щодо цих людей. Але сама цифра — це рівно стільки, скільки перевели в барак. І виходить, що за чотири роки ми не повертаємо тих, хто вижив і потребує медичної допомоги, але водночас докладаємо зусиль і можемо повернути одночасно таку кількість людей з одного конкретного місця. Тобто це вже не співставляється з тим, що нам говорили раніше. Саме до цього депутата Олександра Ковальова, звичайно, прикута наша увага, тому що він періодично публікує певну інформацію про Маріуполь. Це постійно перебуває у фокусі нашої уваги. І з його соціальних мереж стає зрозуміло, що він або прямо, або опосередковано причетний до звільнення цих людей із Чечні.
Ми записуємо разом із родинами відкрите відеозвернення до нього з проханням допомогти цим людям. Ми питаємо: чому ви не звертаєте увагу на тих, кого підірвали, кому ви особисто в очі обіцяли, що країна їх не забула, президент робить усе можливе, потрібно трохи потерпіти – і вони повернуться додому? Ми записуємо це відео саме щодо важкопоранених, тому що цей список можемо відкрито надати без дозволу родин. Він є відкритим, він опрацьований нами. Цей список був складений саме Міністерством оборони Російської Федерації – вони самі зазначили цих людей як важкопоранених. Це великий аргумент, який може допомогти світу тиснути на них. Адже в полоні люди не одужують. Це зрозуміло: навіть якщо якісь рани загоїлися, це не означає, що людина здорова. Ми записуємо відео, але попередні наші прохання залишаються проігнорованими. Для нас самих було несподіванкою, що 9 червня Верховна Рада голосує за відкрите звернення до президента України на основі нашого відеозвернення. І ухвалюється рішення про першочергове повернення цих 46 важкопоранених. Ми думали, що нарешті до четвертої річниці ми врятуємо цих людей.
Але через 20 днів або трохи менше на сайті Верховної Ради була опублікована відповідь Володимира Зеленського, що це звернення просто перенаправляється до Координаційного штабу. А що це означає? Це означає, що ми фактично нічого не отримуємо. Скоріше за все, тому що це було звернення депутата, і Координаційний штаб має надати відповідь Олександру Ковальову та Володимиру Зеленському: чи отримали вони інформацію, що вони отримують. А наші рідні продовжують перебувати в полоні. Ось те, що є на сьогодні.
