Фото: Суспільне
… Чорновіл і Дзюба готували свій виступ. Вони його планували і знали, що зроблять. А Стус включився по ходу, він просто не міг промовчати. Його натура така була – вибухова, емоційна. Він був дуже чесний і принциповий, не міг змовчати, коли бачив несправедливість
Артем Пивоваров і SadSvit з піснею "Терпи" на вірші Василя Стуса щойно пролунали недаремно. Наші слухачі знають, що цей трек достатньо часто лунає в нашому ефірі, але сьогодні, 4 вересня, особлива дата для кожного українця. Адже цього дня у 1985-му році у карцері табору особливого режиму біля села Кучино, що у Росії, загинув Василь Стус - поет, дисидент і правозахисник. А за 20 років до того, 4 вересня 1965 року, у Києві відбулася презентація фільму "Тіні забутих предків" Сергія Переджанова. І цей показ відзначився тим, що саме на ньому в кінотеатрі "Україна" у Києві Іван Дзюба, Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл виступили протестом проти арештів українських інтелектуалів.
Батько нашої Ані так само був там присутній і чималорозказував про цю подію, яка стала певною точкою біфуркації для руху шістдесятництва в Україні, взагалі для дисидентів та ув'язнень проти української інтелігенції. Тому ми дуже раді сьогодні долучити до цієї розмови у зв'язку з цією сумною, але важливою датою завідувачку Музею шістдесятництва у Києві Олену Лодзинську. Олено, доброго ранку!
Доброго ранку!
Музей шістдесятництва у Києві існує вже давно, знаходиться на вулиці Олеся Гончара. Ми туди нещодавно заходили. На жаль, мусимо сказати, що дуже мало зараз відвідувачів – і це, знаєте, просто така українська національна трагедія, що дуже мало пересічні українці знають про такі місця, звертають на це увагу, а головне, проводять оцю ниточку між причиною і наслідком, тією ситуацією, в якій ми живемо. Розкажіть, будь ласка, більше і про Василя Стуса, і про інших шістдесятників, багатьох із яких люди не знають поіменно – про Василя Стуса хоча б тиражується інформація, якщо можна сказати в цьому контексті.
Ну так, слава Богу, що про Василя Стуса зараз знають більше, і це завдяки художньому фільму "Заборонений", і публікаціям уже досить частим поезії – вона звучить, і театральні колективи, і композитори до неї звертаються. Звичайно, хотілося б, щоб така увага була і до інших видатних особистостей, з того досить таки тісного, але разом з тим і досить широкого кола українських шістдесятників.
Для самого Василя Стуса найближчою людиною, авторитетнішою з цього кола, був Іван Світличний. До речі, саме з Іваном Світличним пов'язано оця подія 4 вересня в кінотеатрі "Україна". Він саме тоді дізнається, що в числі інших заарештований Іван Світлічний, і він лишає першу чернетку вірша "Не можу я без посмішки Івана". І так, ми начебто знаємо, що тоді вперше Стус засвітився публічно – своїм протестом проти тоталітарного режиму, скажімо так. Хоча це було конкретно щодо арештів політичних.
Але тут важливо все-таки пам'ятати, що Василь Стус тоді включився ситуативно, включився чисто емоційно. І можливо це навіть, знаєте, чисто по-людськи ще більш цінно. Чорновіл і Дзюба готували свій виступ. Вони його планували і знали, що його зроблять. А Стус включився по ходу, він просто не міг промовчати. Його натура така була – вибухова, емоційна. Він був дуже чесний і принциповий, він не міг змовчати, коли бачив несправедливість. Він же спостерігав, як і Дзюбу, який також відважився зробити заяву про арештів зі сцени кінотеатру "Україна", намагаються відтіснити, зіштовхнути зі сцени, змусити замовкнути …
На жаль, можемо констатувати, що в нашому сучасному світі так само спостерігається оця ось історія, що буваємо байдужі, мовчимо, бачачи щось схоже на цензуру або на психологічний або політичний тиск. І як ми маємо завдячувати взагалі цій сміливості, зокрема, і Василя Стуса, і Івана Дзюби, і В'ячеслава Чорновола, тим, що ми сьогодні живемо таки в незалежній Україні, хоча і у стані війни.
Пані Олена, якщо коротко, що, на вашу думку, робить Василя Стуса сучасним і крутим, таким близьким для української молоді? Чи можна взагалі говорити про нього так, не применшуючи трагізму його долі?
Якщо говорити без пафосу, то, в першу чергу, я завжди наголошую на тому, що ці люди вміли лишатися собою, бути собою за будь-яких обставин. І для Стуса це значило бути ось таким, без компромісів. Якщо Світличний як педагог вмів домовлятися, бути більш дипломатичним, подивитись з іншого боку і повернути до правди, то Стус – він принциповий, він навіть, скажімо так, гидує спілкуватися з людьми негідними. Ось вам і відповідь.
Олено, дуже вам дякуємо! Бажаємо безпечного, хорошого дня і, дай Боже, найкращих приводів для розмов! Друзі, приходьте до Музею шістдесятництва, дізнавайтесь більше про цих фантастичних людей, завдяки яким ми сьогодні живемо в вільній державі. Дякуємо вам!
