— Позавчора була презентація. І буквально 4 хвилини тому в Facebook я побачила пост Грицька Семенчука, який був одним з учасників цієї презентації. Він сказав, що на його подив, це була молодіжна розмова.
— Грицько Семенчук вважає, що молодіжна презентація — це коли в залі багато молоді. Нє, ну молоді справді було багато. Я це відзначила. Я взагалі не бачу, щоб молодь була такою вже екзотикою тут в залах на заходах форуму. По моєму, її багато на всіх заходах форуму без винятку…. Повертаємося до "Коду Гурніку". Повертаємося до того, що Грицеві Семенчуку видалося мало не дискотекою, а ми діджеями. Бо про музику говорилося багато (на презентації — ред.). І можливо, теж його враження, — бракувало інструмента. Справді бракувало, бо якісь речі підіграти. Бо, насамперед, йдеться про книжку композитора. Композитора одного з провідних у ХХ столітті. Безумовно одного з провідних центральноєвропейських. Найславетнішого чеського — його ім'ям астероїд названо. Який помер 2013-го року у віці 90 років, лишивши, як той астероїд, справді дуже яскравий і зоряний світ у музичній культурі сучасній академічній музиці. Він знаний як один із найкращих у ХХ столітті виконавців Дебюссі. Але знаний він також як письменник, як автор дуже цікавих спогадів, до речі, варто їх перекласти на українську мову…
— Якщо би я думала про цю книжку, як її відрекламувати людям, які не дуже обізнані, скажімо, з українським книжковим продуктом, я би сказала: якщо ви любите Кундеру за музичність і не любите його за такий тонкий чоловічий шовінізм, який він іноді прошиває тексти, то у вас є альтернатива. У вас є Ілля Гурнік, в якому буде ця сама чеська атмосфера, музичність і цей контекст.
— Я би сказала, може швидше не Кундера… Ну Кундера іронічний, зрозуміло. І, до речі, от цікаво чому Кундера. У вас асоціація Кундера, а в мене була Чапек. Чапек так би мовити суто формально. От його ці оповідання, стиль от цих оповідок — ці оповідання з однієї кишені, з другої кишені, апокрифи. І ця спроба переграти, ніби перебаляндрасити якийсь сюжет з біблійної історії, з світової культурної історії перебаляндрасити їх на свій лад. І от Гурнік перебаляндрашує на лад музичний. І от в цьому саме чеському стилі, дусі. Але думаю правда на вашому боці. Бо книжка ця, збірка яка дуже популярна в Чехії була цілу другу половину ХХ століття і досі передається, от ці "Ієрихонські трубачі". Вона вийшла в 1965-го року і письменник Гурнік безумовно сучасник Кундери. І це одне покоління. Це покоління Празької весни. Ці 60-ті — це 60-ті чеські і 60-ті наші — це окрема тема… Але це дійсно покоління Празької весни і якась атмосфера свободи, тому що це вже покоління великою мірою перемелене, хай і коротким у Чехії порівняно з нами періодом сталінізму. Але це справді люди, чия молодість була обпалена і німецькою, і радянською окупаціями. І от цими саме процесами повоєнними, які лишили тавро на чеській культурній свідомості. От ця вся агонія, і цей, я би сказала,легкий примружений цинізм, не цинізм, тонше, але все це справді у Гурніка є. Так, це книжка справді Празької весни. Без всякого сумніву.
Читати ще — Список літератури від Оксани Забужко: що дійсно варто читати на відпочинку
— Спільна цікавість до Південної Чехії, моравської автентичної музики звучить і в цій книжці, і в Кундери. І це один з моїх улюблених "кундерівських"сюжетів і можливість його ще раз прочитати інакше — це дуже цінно тут і тепер. Але це не тільки книжка, яка говорить про Іллю Гурніка і про його Празьку весну, про празьку свободу про яку ми багато читали як про міфі, і багато говорили… Але це ще дуже особлива для вас книжка. Особистісна. Дуже важливо, щоб український читач мав її тепер, загалом мав, має тепер і саме в цьому перекладі, правда?
— В іншому перекладі її наче й не було. Настав час пояснити, чому я розпираюся так про Іллю Гурніка і про Празьку весну. да, це книжка, з якою я виросла. Це одна з головних, так би мовити, книжок мого раннього, дуже раннього дитинства. Тому що цю книжку на українську в пору Празької весни і української відлиги перекладав мій тато Стефан Забужко. І ця книжка робилася на моїх очах. Тобто цей весь переклад відбувався вдома, коли тато зачитував мамі одну оповідку за другою. І вони разом уточняли, як обидва філологи і обидва з чуттям слова, вони боролися — ні тут не так, тут погано. Ні це не звучить. І всі ці ліплення, творення мови, переливання мови з одної мови в другу і ще з ілюструванням фрагментів музичних. Тому що Гурнік бавиться в тексті із музичними реаліями.
Оксана Забужко. Фото Facebook
