Коли у вас виникла ідея створити музей фантастики і космонавтики?
– Це був 2000 рік, я це добре пам’ятаю.
Загалом моя колекція була дуже велика, я збираю її з 12 років. Але 2000 рік був якраз переломним для мене. До моїх рук потрапило декілька колекцій, і колекціонери мені передавали у власність свої колекції. Тобто вони майже усе життя збирали книжки, старовинні журнали, ще щось – і передавали мені.
Коли я запитав, чому вони передають саме мені, адже у них були діти, онуки, вони відповіли: "Ні, нашим дітям та онукам це непотрібно. У них інші інтереси".
І до мене дійшла така думка: а для чого я збираю? У мене не було якоїсь цілі, мети. І тоді у мене виникла ідея, щоб це все залишилося в музеї. І це була така перша спроба, коли я заявив про свій музей.
Де розташований ваш музей і що є в колекції?
– На жаль, він уже повністю закритий. Зараз це такий собі склад. Тричі я його відкривав, і тричі закривав. Зараз буде четверта спроба його відкрити.
В першу чергу, це найбільша колекція наукової фантастики – книжки, у тому числі україномовні, починаючи з кінця 18 століття.
Другий напрямок – це космонавтика, точніше, історія космонавтики. Я займаюся саме історією космонавтики. Книжки з космонавтики загалом – це не проблема, але, наприклад, у мене є 6 автографів Юрія Гагаріна, є робочі фотографії Сергія Корольова та Мстислава Келдиша. Це справді унікальна колекція.
Я входжу у трійку філателістів з напрямку космонавтики. У мене є філократія, листівки, спецпогашення, значки, багато сувенірної продукції. Також є цікаві архівні документи, наприклад, ще довоєнні документи Харківської реактивної групи…
Де ви це все збирали?
– Я веду свою колекцію з 12 років, три чверті свого життя. За цей час у мене виникли знайомства по всьому світу. Починав я цим займатися ще коли інтернету не було. І всі ці інтернет-аукціони, які зараз проводяться – ми знайомі не по інтернету, а особисто. І коли хтось десь помирає, вивільняється якась колекція, мені дзвонять: є те-то те-то.
Усі колекціонери між собою спілкуються. Колекціонери – це окремий світ, держава в державі. Ця система створювалася десятиліттями.
Чим займаються діти у вашому гуртку космонавтики?
– Я займаюся не зовсім космонавтикою. Я займаюся історією космонавтики. Я не готую майбутніх космонавтів, у мене немає аеродинамічної труби або центрифуги, немає такої підготовки. Я скоріше відкриваю інтерес до космонавтики.
Я починав з гуртка наукової фантастики, і паралельно робив проєкт свого музею. Я вирішив робити практичний музей, щоб кожен відділ працював з дітьми.
Зараз практично все діти можуть знайти в інтернеті. Чи не виникають складнощів у роботі з сьогоднішніми дітьми? Як навчити дітей читати?
– Складність величезна. Коли я вперше відкривав гурток, прийшов до школи, мене завуч запитала, який вік дітей мені потрібен. Я кажу: "Ну, в мої часи ми починали цим цікавитися років з 12". А вона каже: "Не ті часи, не той вік, не та країна, не та планета сьогодні. Беріть 15-16, не помилитеся".
Але вона теж помилилася трохи. Чому я орієнтуюся на вік 12-16 років? Для наймолодших зазвичай є багато пропозицій, по всіх під’їздах розвішані оголошення: малювання, танці, англійська, підготовка до школи, розвивайка, асортимент величезний… А для дітей від 10 до 16 років складніше: є спортивні секції – для тих, хто спортивний, малювання – для тих, у кого є хист до цього. Вибір дуже обмежений, чим займатися іншим дітям? І ось цей вік просто втрачають. А це якраз той вік, коли діти починають чимось цікавитися. А батькам ніколи цим займатися.
А потім ставлять питання, звідкіля беруться ці тітушки і бездуховне покоління? Саме тому я орієнтувався на цей вік, щоб зачепити цю "білу пляму", незайняту нішу.
Коли я приходжу на батьківські збори, і мені кажуть: "У вас 3 хвилини, щоб презентувати свій гурток", у мене є така коронна фраза: "Виводжу зі стану інтернету, недорого".
А чи є у вашій колекції якісь космічні артефакти?
– Є метеорити: Челябінський, метеорит Кампо-Дель-Сьєло, метеорит Серіхо, а під час останньої моєї виставки "Погляд у Всесвіт" ми виставили колекцію метеоритів з фондів нашого природничого музею, понад 20 українських метеоритів.
Хто вас фінансує?
– Фінансування в мене абсолютно немає, усю свою колекцію я збираю за власний рахунок. За гуртки мені не доплачують.
Звичайно, коли ми йдемо в якийсь похід, батьки доплачують, бо навіть маршрутка – не безкоштовна. Ми виїжджаємо на природу, бо це обов’язково: потрібно робити якусь практику.
Ви хотіли запитати, чи потрібна нам астрономія в житті – так. Ми думаємо, що астроном сидить і всю ніч спостерігає в телескоп. Насправді це стереотип, у телескоп дивляться лише любителі, астрономи дивляться на фотографії. У широкому понятті астрономія – це все. Кожне вимірювання – відстані, погоди – завжди робили астрономи. Це зараз астрономія звузилася.
Я всіх дітей навчаю орієнтуванню, за допомогою компасу і планісфери. Карта зоряного неба – це як табличка множення для математиків. Це як нічний компас.
А яка практична цінність цих знань? Ким стають діти після вашого гуртка?
– Я не роблю з них космонавтів або астрономів – у кожної дитини є свій талант. І свій хист, свій напрямок, до якого він рано чи пізно прийде.
Школа дає усі ці знання у середньому, а я роблю трохи глибше і, можливо, допомагаю дитині зорієнтуватися. Кажуть, що географи дивлять на Землю ширше, а геологи – глибше. Так от я допомагаю дитині дивитися і ширше, і глибше, від підземного – до космосу. А вже дитина сама обирає, ким їм стати.
Яку книгу має прочитати сучасний український учень, щоб зацікавитися історією космонавтики?
– Каденюк "Місія – космос". Або Лілія Казанцева "Київське вікно у Всесвіт". Хоча б.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото Youtube.com
