"Наша ініціатива займається тим, що поширює знання про те, як можна якісно жити з діабетом. Ми знаємо міфи, історії людей, які жили, їм було погано, а потім вони померли. Інформація про сучасні методології поширюється менше, ніж історії негативні", — зазначив Олесь Штефчук.
Штефчук зауважив, як змінилося його сприйняття цукрового діабету та спосіб життя.
"Все, що я мав, коли захворів, це буклети, які давав ендокринолог, де моє подальше життя описувалось як тюремне: сурова дієта, суворий час прийому їжі, постійний контроль. За 10 років я став більш свідомим щодо того, що я споживаю, більше свідомий щодо наслідків того, що я роблю зі своїм організмом і як працює моє тіло, як і на що воно реагує. Це вводить обмеження, але ці обмеження того варті, тим більше, що сучасні методології і технології дозволяють не так сильно робити ці обмеження. Як не парадоксально, зараз можна їсти все. Єдине, що ти маєш знати: як компенсувати кожну їжу, скільки міститься там вуглеводів і вітамінів, а також які кількість інсуліну тобі треба для того, щоб це компенсувати. Крім того, ти також можеш займатись спортом, проте ти маєш знати, наскільки це знижує твій рівень глюкози", — прокоментував він.
Ірина Цехмістро розповіла, як проходить лікування її дитини, де можна отримати інформацію про хворобу та як наблизити життя з діабетом до звичайного життя.
"Причини цукрового діабету достеменного невідомі. Це складне аутоімунне захворювання. Ми відразу почали жити по-новому. Коли я отримала інформацію про діабет і про спосіб життя, який нас чекає, для мене це теж було, мов тюрма. Як мати я повинна була дуже швидко прийняти цю хворобу і пояснити дитині, що в нього є певні обмеження на їжу. Коли ми були в лікарні, мене оточувало багато таких матерів, як і я, і багато інформації я отримала від них. Також лікар видала мені книжку Ханаса, яка є як Біблія діабетика. У лікарні, в які ми були, є школа діабету, яку я проходила разом зі своїм сином. Коли ми знаходились в лікарні протягом трьох тижнів, то лікар керувала лікуванням. Наша лікарка показала приклади харчування, а також донесла до нас, що після того, як ми випишемося з лікарні, цю хворобу повинні контролювати я і мій син, що я повинна вчити його жити з цією хворобою і вчитися сама. Бо це захворювання хронічне, дуже індивідуальна, тому ми повинні самі цю інформацію здобувати", — сказала вона.
Штефчук також пояснив, що є різні типи інсуліну, які можна підібрати відповідно до способу життя, а також інсулінові помпи, які передбачать автоматичне введення інсуліну.
"Є різні типи інсуліну, який ти можеш підібрати під свій стиль життя, тобі не треба змінювати свій розклад, хоча будь-якій людини рекомендують їсти в один і той самий час. Але я наприклад, все це порушую, бо я мандрую, у мене є непередбачувана робота, і у цьому мені допомагає інсулінова помпа. Це засіб автоматичного введення інсуліну. На жаль, є мало спеціалістів, які близько знайомі з цим. Раніше ендокринологи були "кіосками з інсуліну" і 70% часу займались обліком і видачею інсуліну. І вже залишок присвячували нашому здоров’ю", — зазначив член ГО "Діа-Дзен".
Фото — ndn.info (Courtesy Photo)
