"Щоб не плакать, я сміялась": Ростислав Семків, Діана Клочко та Павло Гудімов про гумор під час карантину

"Щоб не плакать, я сміялась": Ростислав Семків, Діана Клочко та Павло Гудімов про гумор під час карантину

Світ уцілів, бо сміявся. Тому пробуємо з’ясувати як і про що жартувати і чи можна взагалі з’ясувати із літературознавцем Ростиславом Семківом, мистецтвознавицею Діаною Клочко та куратором Павлом Гудімовим.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Ростислав Семків про фольклор, Середньовіччя та сміх для життя

У Середньовіччі проблеми були значно більші. Під час епідемії чуми те, що ми зараз переживаємо, – невеликий страх. Радше всі сховались і бояться, ніж відбувається масштабна епідемія в межах Європи, як це було в середньовічні часи. Сміх рятував тих, хто вижив. Зрозуміло, що сміються не ті, хто помирають, і не ті, в кого помирають близькі люди. Епідемія приходить і йде, не залежно від можливостей лікарів. Лише останні два століття ми навчилися боротися з епідеміями. Раніше вони приходили і йшли, і ніхто не міг на це вплинути. 

Сміх – це прерогатива тих, хто вижили, і це свідчення того, що вони живуть далі. Сміятися, щоб вижити, або вижити і сміятися – це дуже людське і супроводить людство віддавна. 

Що вільніше суспільство, то різноманітніший його сміх. В невільному суспільстві, наприклад в радянському, не всі види сміху дозволені. З того часу збереглася дивна приказка: "Сміх без причини – признак дурачини". В радянський час дозволяли лише висміювати імперіалістів, націоналістів та інших -істів. Це був збіднений сміх. У нормальній спільноті можна сміятися над дуже багатьма речами, навіть над тими, над якими загалом не прийнято сміятися і звідси феномен чорного гумору. Загалом, в нормальному стані люди звикли сміятися. Це свідчення того, що вони живі і збираються жити далі. 

Фольклор, який в нас добре зберігся та добре був визбираний, ці переживання, емоції та реакції доносить в чистому вигляді. Мається на увазі, базові автентичні – жорстокість та сміх. Народний карнавал, про який писав Бахтін, – це веселе дійство, яке своїми веселощами перемагає багато що, воно просто святкує життя. Гаївки, купальські обряди, обжинки дуже сповнені сміхом і веселощами. Це те, з чого виростає пізніше барокова культура, адже бароко – це був перший момент, коли освічені люди з університетською освітою трансформують ці автентичні народні тексти і перетворюють їх на літературні тексти. Те, що зараз роблять Троїцький з театром "Дах" і ДахаБраха. На певному етапі включаються люди, які можуть здійснити літературну роботу, – Сковорода, Котляревський. Котляревський не з’являється нізвідки. Серед переробок Вергілієвої "Енеїди" XVII-XVIII ст. "Енеїда" Котляревського найдовше затрималася та найбільше поширена і зрозуміла, тому що найбільш вдала. Втім, Котляревський виростає з величезної барокової традиції, мандрівних дяків, сміху, шкільних інтермедій, драм, вертепного фольклору. Це величезна традиція сміятися над речами, і сакральними теж. Але те, що над ними дозволено сміятися – це символ ліберальності культури. 

Виставка "Проект Енеїда"

Котляревський обдурив цензуру. "Цим кумедним хохлам писати якісь пародії, смішні грашки, а серйозного їм нічого не можна писати". Не потрібно забувати, коли він пише, – це XVIII ст., Україна вже майже сто років колонізована і висока культура зарезервована за метрополією. Він пише наче щось таке смішне, яке перетворюється в серйозну епічну поему. І якщо ми будемо читати далі і рухатися до 4-6 частин "Енеїди", то помітимо, як його тон стає серйознішим.

Зараз ми живемо в часі, коли буквально все може буде показано в гумористичному, іронічному ключі. Це і називають постмодернізмом. Це не остаточна стадія – є й інші підходи до того, що таке серйозне і несерйозне, але зараз дуже багато речей через якийсь час, включно з глобальними трагедіями, наприклад падінням веж-близнюків, потрапляють в стадію іронічного гумористичного переосмислення. Це є риса суспільства, яке є сповнене свободою, де не можна сказати як, коли і над чим можна і варто сміятися, а як, коли і над чим – ні. За якийсь час те, що постає трагедією, крім трагедії поставатиме в гумористичному ключі.

Діана Клочко про те, як велике та страшне стає смішним

Є такий ресурс "Смішне Середньовіччя", де молоді люди беруть середньовічні зображення та додають до них слова, меми, вислови з нашої епохи і це дійсно смішно. З серйозного контексту взявши мініатюри, зображення з ікон, вітражів і додавши сучасних емоцій, виходить контраст – перенос із серйозного, інколи трагічного чи страшного, трепетного контексту, – але раптом це стає безумно смішним. Це говорить про те, що наша епоха до культурних контекстів і емоційних інших епох ставиться легковажно.

Ієронім Босх, Пітер Брейгель творили для того, щоб було страшно. Це була історія зі страшними судами, апокаліпсисом, очікуванням глобальної катастрофи, з тим, що всі гинуть, йде безкінечна війна – це було пов’язано з масовою істерією та психозом загибелі цього світу та переміщення в інший світ. Люди відчували себе в цій метаморфозі і на це треба було дивитися. Зараз ми дивимося на це лише з цікавістю. У нас виникає питання "яка фантазія у художника", але ми не думаємо про те, що це були масові уявлення. Нам здається, що це були індивідуалістичні фантазії-страшилки. 

Ієронім Босх "Несення хреста" / Вікіпедія

З Гойєю теж відбулося подібне. Його романтичні картини, які жахали багатьох – людям здавалося, що нічого страшнішого за ці нашестя французів бути вже не може, з часом перетворилися на елемент розваги. Погляд на страхи для нас в буденності – це гостра приправа. 

Франциско-Хосе де Гоя "Третє травня 1808 року" / Вікіпедія

Та ж "Герніка" Пікассо в 1937 році, коли він її написав, не викликала ажіотажу. Людству треба було прожити Другу світову війну, щоб зрозуміти, що на ній зображено.

Павло Гудімов про трагікомедію у режимі реального часу

Ми з пані Діаною Клочко робили виставку "Один кілометр Перцю", де показували стереотипні радянські висміювання нашої ментальності у журналі "Перець". Як на мене, гумор і сатира ідуть поруч. Коли ми говоримо про Котляревського, як одного із законодавців, як з гумором і сатирою можна дивитися на нас, то після того ми стараємося щось поміняти, але в нас нічого не виходить. Тому що ми є трагікомедія в режимі реального часу.

Виставка "Один кілометр Перцю" / Я Галерея

Це стосується всього: і політики, яка зараз зрослася зі сміхотворною культурою, і ставлення до себе, і карантину. Як перше сонечко засвітило, то люди відправилися в парк і в ліс, ніби нічого не трапилося – і в цьому теж багато гумористичного. Коли ми говоримо про дуже гарний приклад "Мої думки тихі", то це надзвичайний фільм з точки зору поєднання трагічного і комічного.

 

Фото: Уніан
Останні новини
Війна не робить текст літературою: драматургиня Аліна Сарнацька про письмо після фронту
Війна не робить текст літературою: драматургиня Аліна Сарнацька про письмо після фронту
2 тисячі гривень в "Дії", щоб пройти скринінг 40+
2 тисячі гривень в "Дії", щоб пройти скринінг 40+
Тимочко: Наступний етап розвитку дронів-перехоплювачів — перехоплення ракет
Тимочко: Наступний етап розвитку дронів-перехоплювачів — перехоплення ракет
Сумую за тобою, як за азовським морем: Гурт Субота випустив мініальбом "Ломбард 24/7"
Сумую за тобою, як за азовським морем: Гурт Субота випустив мініальбом "Ломбард 24/7"
Матвій Вайсберг: "Перші роботи для мене пахли гумою і сльозогінним газом"
Матвій Вайсберг: "Перші роботи для мене пахли гумою і сльозогінним газом"
Новини по темі
"Парламент України живий і здатен працювати у нових складних умовах" — Констанкевич
Прощання зі старим Голівудом. Кромф, Сотник та Кохан про можливе злиття Netflix і Warner Bros.
"У художньому тексті я можу собі дозволити бути обґрунтовано суб’єктивним". Олексій Сокирко про "Творців історії"
Від Нюрнберзького процесу до Міжнародного трибуналу над вищим політичним керівництвом Росії
Для фанатів трилерів — однозначно must see. Кромф про "Нюрнберг"