Про червоні лінії України щодо країн Європейського Союзу
Ми розвиваємо досить стабільні, рівноправні і відкриті відносини. Ми маємо спільні інтереси, спільні виклики та спільне розуміння, але маємо і проблеми. І при вирішенні цих проблем буває часто, що деякі наші сусіди втручаються в українські внутрішні справи, переходять грань закону і відповідно змушують нас реагувати досить жорстко. Але це виходить насамперед не з того, що ми малюємо червоні лінії, а з того, що вони намальовані українським законодавством. І ми як держава змушені захищати державні інтереси саме шляхом вжиття певних заходів. Це не обов'язково мають бути якісь жорсткі заяви. Це можуть бути форми діалогу. Це може бути навіть заборона в'їзду, але це метод, притаманний для політики цивілізованих держав, для того, щоб не нагнітати відносини, розвивати їх у нормальному ключі, але фіксувати певні випадки, якщо вони порушують національне законодавство та інтереси, і відповідно жорстко реагувати на це. Ми навчені гірким досвідом окупації частини території України з тим, що треба різко реагувати на будь-які навіть теоретичні спроби порушення законодавства України чи втручання у внутрішні справи, оскільки це може мати незворотні наслідки.
Над якими червоними лініями наразі працює українська сторона
Ми зараз працюємо на позитив і розвиваємо конструктивний діалог. В нас були випадки, коли деякі держави ЄС втручались у внутрішні справи України, намагаючись втрутитись у виборчий процес, або намагаючись зробити заяви про зміни територіального устрою України, або пробували іншим чином впливати на українські реалії незаконним шляхом. Тому це є підстави для адекватного реагування будь-якої держави. Це відбувається так само між державами Європейського Союзу, і в цьому проблеми ніякої немає. Це нормальний самозахист державного організму від втручання зовні.
Чим можна пояснити те, що ці червоні лінії виникають серед політичних союзників України і країн Європейського Союзу
Є розбіжність деяких інтересів, і це вибудовує певне напруження в деяких етапах. Тобто це не означає, що ми маємо відмовитись від спілкування і зайти в глухий кут. Наприклад, з Угорщиною ми пройшли досить серйозний шлях з тим, що ми спільно визнали сертифікацію про вакцинацію, ми зараз пішли на переговорах по освіті, ми зробили серйозний поштовх в підготовці до проведення комісії по національних меншинах, наші міністри разом зустрічаються. Тобто наскільки інтенсивний діалог, але в тому числі є частина питань, щодо яких незадоволена угорська сторона. Це стосується питання, як вони вважають, порушення прав угорської національної меншини, хоча ми їм пояснюємо, що прийняті закони не порушують цих прав, насправді сприйняття зовсім інше, але шляхом діалогу і пошуку компромісів ми виходимо на спільне розуміння, як ми далі рухаємося, що змінюємо і де доповнюємо. Базовим є те, що українські національні інтереси мають бути дотримані. Цього ми і тримаємося.
З європейськими партнерами у нас досить відкритий і добрий діалог. Ми маємо підтримку у європейському шляху, у проведенні реформ, досить багато торгівлі іде, але є питання, які викликають розбіжності. Наприклад, щодо Німеччини, то це питання "Північного потоку-2". В нас категорично розбіжні позиції. Ми відстоюємо необхідність того, щоб цей потік не запрацював, оскільки це ставить під загрозу безпеку України, бо не виключено, що російська сторона просто припинить постачання газу через територію України, а для нас цей газопровід — це не тільки засіб транспортування енергоресурсів, але і своєрідний елемент зміцнення безпеки, щоб Росія не проводила бойових дій на території, де розташовані ці магістральні трубопроводи.
З іншого боку, можуть бути питання, пов'язані, наприклад, з висловлюваннями чи з діями деяких політиків. Досить часто буває в різних країнах, що політики потрапляють до Криму і в той чи інший спосіб заявляють щось на підтримку агресивних дій Росії, що відповідно вимагає наших адекватних дій для самозахисту і для насамперед позиціонування. У даному випадку ми говоримо про суб'єктність України, про те, що ми виступаємо як країна, яка може відстоювати свої інтереси навіть у діалозі з важковаговиками європейської політики.
Про створення Асоційованого тріо
У 2009 році Європейський Союз започаткував ініціативу Східне партнерство. В нього входили шість різних країн пострадянського простору, які мали різні амбіції. Серед цих шести країн Україна, Грузія та Молдова прийняли рішення про підписання Угоди про асоціацію і про інтеграцію до Європейського Союзу. Азербайджан, Вірменія та Білорусь мають свої рівневі відносини з Європейським Союзом. Білорусь нещодавно заявила про вихід зі Східного партнерства, мовляв, їм це не цікавого.
У наших трьох країн є спільна амбіція — стати членами Європейського Союзу на зразок Вишеградської групи, яка разом інтегрувалася до Європейського Союзу. Використовуючи цей досвід, ми сформували наше тріо, наші міністри презентували цю ідею в Брюсселі, ідея була сприйнята позитивно, є розуміння амбіцій і принцип "більше за більше", який був закладений в політику сусідства та Східне партнерство, має спрацьовувати. Ми наполягаємо, щоб зараз східна політика оновлюватися, враховувала амбіції цього тріо і включала перш за все чітку перспективу членства, тобто європейську перспективу, передбачала мету своєї реалізації, мала диференційований підхід, тобто відрізняла інших від інших членів, і мала інструментарій для реалізації цих цілей. Тут може бути співфінансування, можуть бути конкретні проекти з Європейського Союзу, тобто ми бачимо у новому вигляді Східне партнерство не просто як програму співпраці чи підтримку реформ, а як амбіційний геополітичний проект, який допоможе зміцнити європейські цінності і стандарти у нашій частини світу.
Усі ці три країни мають план щодо членства в Євросоюзі — це Угода про асоціацію. Кожна з трьох країн має зони вільної торгівлі. Якщо ми виконаємо Угоду про асоціацію, ми маємо перейти до наступного етапу, а це етап кандидата на членство. Ми ставимо питання про те, щоб європейська політика сусідства, а саме Східне партнерство передбачало амбіції членів. Ми хочемо стати членами, ми маємо право, ми європейські держави, ми сповідуємо цінності, виконуємо вже ті зобов'язання, які зараз виконують передвступні держави Західних Балкан, тому для нас це цілком природно забезпечувати перш за все посекторальну інтеграцію в різні союзи в рамках Європейського Союзу і поступово переходити на внутрішній ринок, розширений доступ для наших товарів та інтегруватися в митний союз ЄС та інші союзи, які дозволять нам ставати інтегральною частиною Європейського Союзу.
Наступний етап — це визнання країни кандидатом на членство ЄС, відкриття переговорних глав, як це відбувається зараз з країнами Західних Балкан і початок переговорів по переговорних главах, як інтегрувати Україну до ЄС, як забезпечити рівень співмірності розвитку, як забезпечити проведення реформ у більш швидкому темпі, наскільки ми можемо синхронізувати стандарти тощо. Ми вважаємо, що, виконуючи Угоду про асоціацію, ми підтягуємося до цих стандартів членства. Головне, щоб нових не придумали. Тобто Асоційоване тріо — проактивний проект. Ми висловлюємо пропозицію і пробуємо його штовхати в Євросоюзі. І Європейський Союз реагує, розуміючи, що варіантів інших немає. Тому що це країни, які виконують свої зобов'язання, які рухаються європейським шляхом, які хочуть будувати нормальну демократичну державу і мають ті перспективи, які мали попередні хвилі розширення.
Україна з багатим людським, земельним, промисловим ресурсом буде серйозним елементом підтримки розвитку чи модернізації Європейського Союзу. Свіжа кров завжди потрібна. У даному випадку велика держава зможе грати серйозну роль в Європейському Союзі, бути доданою вартістю як в зміцненні економіки, так і в зміцненні безпеки, оскільки наш військово-промисловий комплекс здатний посилити європейську безпеку, є достатньо земельних ресурсів. Україна може стати серйозним продовольчим постачальником для того, щоб зміцнити продовольчу безпеку не тільки в Європі, а у світі. Елементи задіяння нашого промислового потенціалу, ІТ-сфера, де ми значною мірою серед багатьох європейських країн вже попереду за рівнем централізації та за наданням послуг. Це новий вимір доданої вартості України для Європейського Союзу. Не тільки ми просимося в ЄС. Я переконаний, що ми дійдемо до того часу, що нас будуть просити.
На фото: Василь Боднар, МЗС
