Боротьба Росії та України за Африку: кому вдасться "перетягнути" африканські країни на свій бік у війні?

Боротьба Росії та України за Африку: кому вдасться "перетягнути" африканські країни на свій бік у війні?

Цими днями відбувається африканське турне очільника МЗС Росії Сергія Лаврова, зокрема до Єгипту, Ефіопії, Уганди та Республіки Конго. Якою є мета поїздки Лаврова до Африки? Чи вдасться Росії "перетягнути" африканські країни на свій бік у війні з Україною? Що потрібно зробити Україні, аби посилити свої позиції на африканському континенті? Про це в ефірі Українського радіо розповів експерт Національного інституту стратегічних досліджень Микола Замікула.

0:00 0:00
10
1x

Мета поїздки Лаврова до Африки

Ціль візиту Лаврова виключно іміджева. Тому що не було підписано якихось особливих документів. У своїх виступах Лавров ніяких стратегічних ініціатив, перспектив та проєктів африканським партнерам не запропонував. Тобто ключовий момент — показати себе на міжнародній арені. А Росії, яка перебуває в дипломатичній ізоляції, вже важче це робити. І сам Лавров зіштовхнувся з цим на саміті міністрів закордонних справ держав G20, коли його ігнорували й відмовлялися з ним фотографуватися.

Тому турне Африкою має важливість, щоб показати, що російська влада не є токсичною, а її представників приймають інші держави, тобто немає міжнародної ізоляції для режиму Путіна. Відповідно, для цього були обрані держави, які є партнерами Росії та мають з нею певний рівень відносин. Тобто не можна сказати, що Лавров поїхав в нейтральні держави, щоб переконати їх стати на бік Росії. Він поїхав туди, куди йому було комфортніше.

Крім того, це використовувалось для розповсюдження в Африці російського пропагандистського наративу як про роль Російської Федерації в сучасному світі, так і про події в Україні. Тобто Лавров поїхав туди з пропагандистською метою — розповсюджувати брехню про це. Мета — показати африканським державам Росію як начебто державу, яка кидає виклик гегемонії Заходу доходу і є альтернативним центром сили в міжнародних відносинах, на якого варто орієнтуватися. І зайвий раз наголосити на тому, що начебто в продовольчій кризі, яка зараз загрожує Африці, є провина виключно України та НАТО, які спровокували цей конфлікт, від якого можуть постраждати прості африканці. І таким чином все це спрямоване на те, щоб заручитися підтримкою населення африканських держав, місцевої політичної еліти і зберегти за собою певні ринки збуту в Африці, які зараз важливі для Росії.

Росія не просто хоче зберегти свої позиції на континенті. Вона хоче і України витіснити з африканських ринків, наголошуючи на тому, що наша держава начебто є ненадійним партнером навіть у питанні постачання продовольства, хоча фактично Росія несе відповідальність за всі ці проблеми з ланцюгами постачання.

Ще один момент — геополітичний, який полягає в тому, щоб забезпечити нейтрально-позитивну позицію африканських держав до російської агресивної зовнішньої політики на міжнародній арені, щоб вони, наприклад, в структурах Організації Об’єднаних Націй не засуджували Росію, або підтримували її, або просто не голосували, щоб вони не приєднувалися до санкційного режиму, не вводили обмеження проти Росії. Тож забезпечити такий перебіг справ на майбутнє — це була мета Лаврова.

Про ставлення до Росії

Фактично зараз Африка розділилася на два табори стосовно реакції на російську агресію стосовно України. І нейтралітет держав у цьому випадку є проросійським. Держави утрималися від публічної підтримки Росії, щоб не йти проти ключових принципів міжнародного права, зокрема територіальної цілісності сусідів. Водночас небажанням голосувати і засуджувати режим Путіна демонструють схильність підтримувати його. І Росія вкрай потужно працює на африканському континенті і посилювала свої позиції в цьому регіоні. Хабом для її впливу за останні роки стала Центральноафриканська Республіка. З 2020 року відбулися перевороти в Західній Африці, Малі, Гвінеї, і там до влади прийшли військові режими, які орієнтовані на співпрацю з Росією. Можливо, там росіяни доклали руку до цих подій. Крім того, активно працюють російські найманці.

Російська пропаганда теж дуже потужно працює на цьому напрямку і спирається на позитивний імідж, який Росія, на жаль, в Африці має. Це імідж, який дістався Москві в спадок від Радянського Союзу. Водночас в Африці об'єктивно розповсюджені антизахідні настрої, які є спадщиною колоніалізму. В африканців є за що висувати претензії до британців, французів тощо, а Росія асоціюється з деколонізаційним рухом, роллю підтримки Радянським Союзом визвольних рухів та угруповань. І африканці не розуміють, що Росія — це така ж імперська колоніальна держава, і її політика щодо України — це той самий неоколоніалізм та неоімперіалізм, проти якого вони публічно виступають, коли говорять про проблеми західної гегемонії у світі.

Як Україні посилити свої позиції на африканському континенті

Україні треба активніше просувати свою точку зору, свою позицію та об'єктивну інформацію про все це в африканському інформаційному просторі, наголошувати на характері російської політики. На тому, що Україна зараз веде фактично ту саму боротьбу за незалежність, суверенітет, свої права, за існування українського народу, як це робили африканці кілька десятиліть тому. І активне просування такого наративу воно може закласти підґрунтя для розуміння нашої позиції та більш сприятливого ставлення з боку африканських суспільств до України.

Об’єктивно кажучи, африканський напрямок зовнішньої політики України не дуже активно розвивався у період незалежності, і тут є прогалини. Але сподіваюся, що найближчим часом ця ситуація буде виправлена. Нещодавно був призначений спецпредставник у справах Африки, який буде займатися цим напрямком, і розглядається варіант з візитом пана Дмитра Кулеби до континенту восени.

Про візит Кулеби до Африки

Візит міністра закордонних справ є важливим як перший етап активізації африканського напрямку зовнішньої політики України. Його не слід розглядати як реакцію на візит Лаврова чи африканське голосування. Протягом останніх кількох років експерти наголошували на тому, що треба підвищувати увагу до африканського континенту, і МЗС з цим погоджувалося. І те, що туди треба їхати нашим високопосадовцям — про це говорили давно в усіх рекомендаціях.

Цей візит не відбувся минулого чи позаминулого року, тому що в умовах багаторічного конфлікту з Російською Федерацією та активної реалізації євроінтеграційної політики інші напрямки відвертали увагу. Але це не означає, що Африка нам спала на думку лише після широкомасштабного вторгнення Росії у лютому. МЗС на цей континент дивися і готувався там працювати. І для подальшої систематичної роботи, посилення української присутності візит пана міністра — це чудовий перший крок для перезавантаження відносин і відкриття нової сторінки.

Фото: Hajarah Nalwadda / AP