"Поблажлива Феміда": чому українські судді часом виносять м’які вироки людям, які працюють проти України?

"Поблажлива Феміда": чому українські судді часом виносять м’які вироки людям, які працюють проти України?

Днями Україну облетіла інформація про вирок доценту фізико-математичного факультету Харківського політехнічного інституту, якого визнали винним у поширенні в умовах воєнного стану інформації про розташування Збройних Сил України. Разом з тим, суд отримав угоду про визнання винуватості, яку просили затвердити обвинувачений та прокурор. З огляду на це громадянину призначили п’ять років позбавлення волі умовно, звільнивши з випробувальним строком 2 роки. Чому навіть у умовах повномасштабної війни українське законодавство та судова система дозволяють особам, які працюють проти своєї держави, виходити на волю без покарання? Відповідь на це питання Українське радіо шукало разом із заступником голови правління Центру політико-правових реформ, професором Національного університету "Києво-Могилянська Академія" Миколою Хавронюком.

0:00 0:00
10
1x

"Я прочитав вирок стосовно цієї особи і зробив для себе висновок, що по формі суд прийняв правильне рішення, але за змістом виходить знущання. Стаття, за якою його засуджено, 14 зі значком 2 Кримінального кодексу України, передбачає відповідальність за поширення інформації, зокрема про розташування Збройних Сил України чи їхніх підрозділів. Цю статтю прийнято законом лише в цьому році, діє вона з квітня і спрямована на те, аби стримувати людей від поширення інформації, яку потім може використати ворог. Відповідно до частини другої цієї статті, за якою його засудили, покаранням є позбавлення волі від 5 до 8 років. Таким чином суд призначив винному покарання по мінімуму цієї санкції — 5 років. А потім скористався положенням статті 55 Кримінального кодексу, яка дозволяє звільняти особу від відбування покарання з випробуванням, якщо вона засуджена до позбавлення волі на строк не більше 5 років. Таким чином особа відбулась умовним засудженням", — пояснив Микола Хавронюк.

Він додав, що у цьому конкретному випадку все більшою мірою залежало від прокурора, який уклав угоду зі звинуваченим, аніж від судді: "На мій погляд, прокурори іноді зловживають цими угодами, тому що вони мають сенс тоді, коли від особи треба отримати певну інформацію. Відтак в обмін на інформацію укладається угода про визнання винуватості, відповідно до якої сторони погоджуються на якесь мінімальне покарання. Цю угоду в подальшому передають до суду для затвердження".

"В цій ситуації, можливо, чоловік із Харкова і не міг нічого дати. Він вчинив конкретне діяння, за яке мав би понести відповідальність і це не те діяння, у зв’язку з вчиненням якого варто укладати угоду. Таким чином, вона сама по собі викликає здивування", — пояснив Хавронюк.

Також, як додав експерт, якби доцент Харківської політехніки опублікував своє повідомлення в якійсь соціальній мережі — фейсбуці чи твіттері — можна було би зрозуміти, що він попереджає сусідів про певну небезпеку: "Але ж він опублікував повідомлення вКонтакте — російській соціальній мережі, якою українці практично не користуються. Тож фактично це було не попередження сусідів, а повідомлення державі-агресору про те, що є військовий підрозділ, який розташований там-то і там-то. Чоловік фактично коригував вогонь, тому я піддаю сумніву й правильність кваліфікації, чи немає тут державної зради. На жаль, із самого вироку цього абсолютно не видно: не розкрито питання, чи спричинили його дії якісь наслідки, чи був нанесений удар чи ні". 

"Разом з тим, стаття, за якою засуджено обвинуваченого, нова, за нею мало судової практики й дії прокурора можуть свідчити як про його невеликий досвід, так і про помилку або й щось інше. Нам треба удосконалювати статті Кримінального кодексу, які стосуються колабораціонізму для того, щоб вони були виписані відповідно до принципу юридичної визначеності настільки ідеально, що й суд, й прокурор не зможуть помилитися", — підсумував Микола Хавронюк.

Фото: pixabay