Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Пресслужба iSKra
Сьогодні нарешті презентую вам свою нову пісню, яка називається "Збирай мене". Ідея створення цього треку з'явилась тоді, коли я перечитала книгу "Сім чоловіків Евелін Г'юґо", і там була така фраза: "Ти падай, а я тебе впіймаю. І я впала, а Гаррі мене впіймав". Мені настільки глибоко засіла ця фраза в голові, що мені було важливо написати трек про це. Про те, що є люди, які можуть спіймати нас і стати нашою опорою в найболючіші моменти нашого життя. Коли сама слухаю цю пісню, в мене навертаються сльози і в мене мурахи по тілу бігають, тому що так важливо в такому буремному світі, в епіцентрі всіх життєвих бур, мати людей, відкриватись цим людям і склеювати розбиті серця і душі цих людей, або навпаки — мати таку людину, яка склеє ваше серце, вашу душу, тому що це нас об'єднує, це робить нас сильнішими. Саме завдяки таким людям і таким стосункам вам не страшно йти туди, де страшно було раніше. Не страшно показати свою слабкість, не страшно бути маленькою дівчинкою, яка нічого не вирішує. Я хочу, аби ця пісня і для мого життя стала такою собі афірмацією і щоб можна було впасти в чиїсь обійми, і розчинитися, і забутися, щоб ця людина збирала мене, коли мені важко. Але хочу ще також поговорити про те, що у нас є кліп на цю пісню, неймовірно гарний. Ми поїхали знімати у Витачів, в Київську область, на світанку. Я встала о 3.30 ранку. Думала, що просто умру, але це було того варте. Ви можете зайти на YouTube і подивитися неймовірну відеороботу. Я просто закохана в цей світанок і в те, наскільки наша Україна неймовірна, і наскільки це поруч з нами. І хочу всіх закликати не соромитися подорожувати по маленьких селах в нашій Київській області, тому що вони просто неймовірно гарні. І звісно ж, через те, що я дуже хотіла спати, розкажу цікавий факап. Я забула нафарбувати губи олівцем або помадою взагалі, тому більшість людей написали мені в коментарях, що "тобі якось не так без помади". Любі друзі, це не спеціально. Я просто забула це зробити. Я думаю, що вам відгукнеться цей трек, вам захочеться його поставити на репіт в навушничках в таку осінню погоду. Я взагалі думаю, що це ідеальний трек на осінь, тому що ти можеш заварити собі чаю, закутатися в плед, і слухати цю пісню, і десь пустити сльозу, і обійняти ту людину, яка у вас, можливо, вже є в житті, яка вас збирає після всіх розтрощених моментів життя", — розповіла iSKra Олександра Клименко в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні iSKra представила сингл "Втікатиму".
Також читайте MELOVIN та iSKra: Усі помилки та негаразди роблять з нас великих людей.
Фото: В'ячеслав Шевченко
"Сьогодні я презентуватиму свою нову пісню, яка має назву "Місто". Дякуючи долі, вона отримала своє друге дихання з того моменту, коли зібрався гурт KAROOKA, додалися музиканти, і, звісно, в музиці додалася щільність, драйв і потужність. Пісня описує історію пристрасті, яка миттєво спалахнула між хлопцем і дівчиною прямо в вагоні метро у час пік. І от вони розуміють, що в вагоні місця немає, що вони вимушено прикуті одне до одного через величезну щільність і що пристрасть охопила їх повністю. І хоча історія відбувається на території метрополітену, який є не в кожному місті України, мені червоною ниткою через цю пісню хотілося передати любов до рідного міста, в якому проживає будь-який українець в будь-якому куточку нашої держави. Це те місто, в якому будується наше життя, проходить щоденна рутина, яку кожен з нас вже любить, без якої кожен з нас не може жити. І це наша зона комфорту, в якій ми ростемо, розвиваємося і будуємо наш кожен новий день. Також, на мою думку, унікальність пісні в тому, що в ній дуже вдало переплетений саунд 90-х і сучасний вайб, тож я думаю, що така музика може зшити різновікові покоління людей", — розповіла KAROOKA в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні KAROOKA презентувала сингл "Кордони".
.jpg)
Наталія Сумська у студії Українського Радіо
"Я виховувалась по селах, а це — основа, колиска нації"
Ви дуже часто долучалися до тих, хто писав Радіодиктант. Скажіть, а з яких міркувань?
З особистої потреби, людської потреби. Бути присутньою, брати участь, залучати своїх колег. Так було й на попередньому диктанті — ми приїхали з нашими актрисами, я б узяла весь Національний театр Франка із собою! Більше того, можна було б і писати в нашому театрі, ця ідея щойно народилася. Хто як не Національний театр мав би це провадити далі у життя?
Ви з акторської династії, тому знали, що так чи інакше потрапите на театральну сцену або в кіно. А як актори змалечку виховують у собі любов до мови, з якою працюватимуть? Бо йдеться про мову як професію. Як ви плекали цю мову з дитинства?
Подяка батькам. Це просто самородки, Кіровоградщина та Київщина. Це поєднання, яке проросло в мені, дало такі плоди. Але там була ще додана моя праця, бо, хоч це були ще радянські часи, я усвідомлювала, що у нас українська сім’я і що вдома ми розмовляємо українською. Я виховувалась по селах, а це — основа, колиска нації. Тут я завдячую долі, що до школи пішла на Київщині, а в третій клас на Кіровоградщині, в іншої бабусі. А також було їхнє самобутнє відчуття у просторі, казки, пісні, розмови із сусідами — усе це настільки ввійшло у моє тло, що тепер я його народжую у ролі Марусі Кайдашихи, яка йде вже 18 років поспіль (вистава "Кайдашева сім’я" — ред.), і можу вихлюпнути його із себе. А воно плекалося і накопичувалося. Мова красива не лише літературна, а й різна — характерна, з нюансами, інтонаціями, чим я і послуговуюсь у виставах. Приміром, у виставі "Грек Зорба" граю Гортензію, яка говорить із легеньким акцентом, і треба, щоб мелос відчувався, бо вона давно живе серед греків. Але ж ми граємо українською, і тому це такий симбіоз мов і вимов. Моя мільярдерка Клер Цаханасян (вистава "Візит" — ред.), яка дарує своєму містечку мільярд на розвиток, розмовляє просто, академічно, спокійно, виважено. Тобто — різні характери, різна вимова, різна дикція.
Наш диктант — це правопис, та найголовніше — об’єднання, наша всесвітня єдність. Це надзвичайно важливо сьогодні, у страшний критичний час, бо війна триває, лютий ворог посилюється. Хоч щодня писати б нам диктант, щоб утримати мовність та єдність.
"Діти навіть лають одне одного українською"
Хочу запитати про підлітків. У час війни наші підлітки чомусь протестують проти реальності в такий спосіб, що говорять між собою російською.
Це біда. Я би скерувала цю тему в інше русло. Можливо, не варто на цьому акцентувати, тому що ворог може скористатися і сказати: а бачите, у вас продовжується росмовність. Наведу інший приклад. Школа 117, їй понад 60 років, багато її вихованців стали акторами театру Франка. Якось я залишила там авто, іду подвір’ям цієї школи, а дітки розмовляють українською — на перерві! Я навіть побігла до директора. Вчитель настільки зумів дітей об’єднати, мабуть, своєю харизмою. Діти навіть лають одне одного українською. Це довершена вчительська праця. Ну і по селах. Село — незнищенне, там говоритимуть українською, ніхто ніколи не зламає цей українськомовний стяг.
Як ставитися до думки "Нас врятує суржик"? Вже і фільми на суржику з’явилися. До речі, Кайдашиху ви граєте мовою Нечуя-Левицького, а фільм про Кайдашів звучить сучасним суржиком (телесеріал "Спіймати Кайдаша" — ред.).
Фільм дуже вдалий за характерами, персонажами, правдивістю. Але успіх моєї вистави у тому, що я ні слова не додаю до класика. Колись на початках хтось хотів удосконалити автора, але ми були проти і домоглися свого. За це і люблять, мабуть, глядачі наші вистави і приходять до театру стільки років.
Чи всі актори є такими правдивими, як на сцені? Чи хтось таки дозволяє собі "скочити у мовну гречку"?
Акторові треба як нікому стежити за собою, бо він завжди на публіці, не можна схибити. Це таке тотальне щосекундне слідкування за собою. Але воно лише на користь, бо ти даєш приклад молодим. Є актори, які мали досвід роботи у російських театрах, до певної межі. Але після того — просто колосальне перетворення: живуть і послуговуються лише українською мовою. Наприклад, молодий колега, актор Театру на Печерську Денис Мартинов, він бере участь у трьох наших виставах і послуговується лише прекрасною українською. Наша художниця, що входить у сотню найкращих художників світу, Наталія Рудюк — це унікальна, дуже красива українська мова. Так мало б бути з усіма.
Наталія Сумська у студії Українського Радіо
"Останніми роками я писала Радіодиктант у Бібліотеці Вернадського і в Могилянці"
Про лайку і матюччя. З огляду на сьогоднішній складний емоційний стан, воно ввійшло у наш побут, ніби вірус. Його вживають і чоловіки, і діти, і жінки. Чи вважаєте, що це загроза мові або загалом нашій ментальності?
Швидше — ментальності. Тут можна було б порадити школам запровадити на уроках літератури якісь хвилини лайки українською. Щоб діти послуговувалися нашим і забували чуже. Навіть є словник української ненормативної лексики. Все одно емоційний стан треба ж якось вихлюпнути, а це такий спосіб.
Повернімося до диктанту. Скільки разів ви приходили просто писати — як учасниця події?
Мабуть, не всі 25 разів. Останніми роками я писала в Бібліотеці Вернадського і в Могилянці. Де писатимуть цього року — поки не розголошують. Але я закликаю до Національного театру Франка.
"Якщо я буду читати, а військові чутимуть — для мене це просто велика честь"
Що для вас було найважливіше — перевірити грамотність чи єднання, синергія, результат?
Написання — це автоматично. А відчуття, що ти зараз — з усім українством світу, це навіть важко передати. Це хвилювання, об’єднання, віра, що в цьому великий сенс, великий посил. Усім військовим, які пишуть диктант, великий уклін. Якщо я буду читати, а вони чутимуть — для мене це просто велика честь. Я дуже хотіла доторкнутися до них, хоча б у такий спосіб.
Актор повинен мати чудову пам’ять, бо це основа ролі. Але ж якщо взяти Кайдашиху, це ж величезний об’єм авторського тексту.
Там лише кілька сцен із Мотрею, які є осердям цієї сценічної версії. Якщо не граєш місяць, коли літо, то треба поновити. Для цього у нас є репетиції.
Яким чином ви вивчаєте великі тексти?
Нам варто самостійно підготуватися і приходити вже підготовленим на третю-четверту репетицію. Треба зосередитися на тексті, щоб він був добре поданий фразеологічно, аби слухач і глядач відчув логіку і смисл у фразі, навіть у великій. Є об’ємні фрази, поетичні рядки, і щоб не згубити суті у великих шматках тексту — це наша велика робота. Треба усе виважити.
"Щоб було — як на радіо, коли ми слухаємо радіоп’єсу"
Ви будете читати текст Радіодиктанту, а це вочевидь інша підготовка. Але ж прочитати з аркуша — не так і складно?
Але щоб не бубоніти і щоб це не було монотонно, а було — як на радіо, коли ми слухаємо радіоп’єсу, наприклад. Щоб це було емоційно та з чіткою вимовою, аби за мною було зручно записувати.
Щодо радіоп’єси — ви маєте і такий досвід роботи на радіо. Наскільки робота з колективом у радіоп’єсах дала вам першу сходинку до того, щоб прийти до читання Радіодиктанту національної єдності? Чи є тут взаємозв’язок?
Абсолютний. Я тут згадаю пані Нелю Іванівну Даниленко, пані Олену Єфімчук, це люди, з якими я пройшла достатньо великий шлях, щоб опанувати саме логіку. Пригадую, як ми зробили свіжу роботу про Катерину Білокур. Треба, щоб фраза була точною за інтонацією, щоб саме радіослухач відчув те, що хоче сказати персонаж цією фразою, адже обличчя мовця ніхто не бачить.
До речі, текст диктанту ви будете бачити першою. Це таємниця, і поки диктант не прозвучить в ефірі, ніхто не знатиме, які там слова і коми. А як ви коми виділите під час читання?
Інтонаційно, паузами. Хоча там може бути і двокрапка, і крапка з комою, і тире. Тут у мене слабкувате місце. Я можу вигадувати навіть свої акторські професійні знаки, коли вчу роль. Можливо, так і диктант собі позначатиму — стрілочками, галочками.
"Щоб диктант відбувся у Театрі Франка — це одна з моїх мрій"
Чи писатимуть цього разу диктант у Національному театрі Франка, знаючи, що їхній посол читатиме цей Радіодиктант?
Щоб диктант відбувся у нашому театрі — це одна з моїх мрій. Радіодиктант має бути всюди, по різних локаціях, і люди дізнаватимуться також і про велич розташування — яке це приміщення.
Як відома актриса і як чарівна українка Наталя Сумська — запросіть усіх українців світу писати з нами Радіодиктант.
Мої дорогі українці, які зараз на фронті, на кораблях, в окопах, на передовій, у тилу, волонтери, медики, вам великий уклін і шана. Я запрошую вас бути із нами на Радіодиктанті національної єдності. А також тих, хто дуже далеко і близько, хто на полюсах і поруч із нами в аудиторії. Ми писатимемо разом із вами цей Національний диктант.
Наталія Сумська і Галина Бабій у студії Українського Радіо
Читайте також: Суспільне оголосило дату Радіодиктанту національної єдності
Читайте також: Радіодиктант національної єдності – 2025: Суспільне оголосило авторку та читця
Читайте також: "Я взагалі цього не чекала, але дуже рада" — авторка тексту Радіодиктанту-2025 Євгенія Кузнєцова
Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Я була дуже рада прийняти цю пропозицію"
Ви цьогоріч писатимете текст Радіодиктанту національної єдності. Ви письменниця, перекладачка, дослідниця… Як вас найліпше відрекомендовувати, бо у вас стільки іпостасей?
Ви знаєте, останнім часом я можу собі дозволити називати себе письменницею. Хай так і буде. Це основна іпостась.
Які були відчуття, коли вам запропонували стати авторкою Радіодиктанту?
Це справді один із найкращих моментів цього року. Чесно кажучи, я взагалі цього не чекала, що мені можуть таке запропонувати. Минулого року була Оксана Стефанівна (Забужко), раніше був Юрій Андрухович, була Ірина Цілик авторами диктанту. І, звичайно, я не чекала такого. Але я, дійсно, була дуже рада прийняти таку пропозицію, жодної секунди не думала.
Тобто кокетства не було, боронь Боже?
Ні.
А ви самі колись писали Радіодиктанти національної єдності?
Писала. Жодного разу не написала без помилок.
А скільки було?
Не багато помилок. Давайте будемо відверті, що диктанти я і в школі писала гарно, але так, щоб я написала без помилок – цього не було. Але 2-3 помилки завжди десь прокрадалися, десь там не вловила інтонацію, десь тире, десь двокрапка.
Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Це інший досвід"
Але написання диктанту – це ж зовсім інший досвід, ніж писання просто тексту.
Абсолютно. Коли ти пишеш текст, тобі ж не обов'язково… В тебе є редакторка, в тебе є коректорка, або редактор чи коректор, і тобі обов'язково виправлять твій текст, якщо десь там щось не так із розділовими знаками. А це, звичайно, інший досвід.
Тут у вас теж буде редактор, наскільки я розумію.
Так, обов'язково. Автори текстів знають, що будь-які тексти, які пишуться, проходять і ще деякі "фільтри" перед тим, як потрапити до читача. Тому так, читачі, не думайте, що це автори такі розумні, що вони знають всі коми де ставити. Можливо, і такі є. Але я, мабуть, не з тих.
"Завдання – об'єднати всіх і дати відчути, що ми одне ціле, ми одна країна, ми один народ"
До 27 жовтня ще є фактично купа часу. А текст диктанту вже готовий?
Ой, це така відповідальність.. Насправді з того часу, як мені тільки запропонували, я постійно ходжу і не можу більше нічого писати, тому що я собі думаю десь на тлі весь час, що це має бути за текст. Це дуже важко. У кожного автора є своя аудиторія і ти зазвичай звертаєшся до неї, не до всіх, тому що немає письменників, які подобаються абсолютно всім. А тут дуже специфічне завдання – об'єднати всіх, об'єднати людей з різними смаками і якось дати їм відчути, що ми одне ціле, ми одна країна, ми один народ, де б ми не були, щоб ми не переживали зараз, але що ми разом. Мені здається, що завдання Радіодиктанту зараз саме таке.
Є така філософська теза про те, що мова – це дім буття. Тобто ми існуємо в мові. І Радіодиктант національної єдності підкреслює те, що мова нас всіх об'єднує. Але читаючи ваші художні тексти, я для себе зрозумів, що їх об'єднує тема дому. Тобто для вас важливий дім і ви завжди це підкреслюєте. То може це і буде основною темою Радіодиктанту?
Ви знаєте… По-перше, ті тексти, які я вже написала, до них важко повертатися. Тобто, я ще не можу цього точно сказати, але я думаю, що Радіодиктант, можливо, не надто нагадуватиме саме мої художні тексти, тому що це все-таки жанр специфічний. Це по-перше. А по-друге, Ірина Цілик написала дуже гарний текст про Дім. Це теж був Радіодиктант. І я не думаю, що я маю щось дуже багато до цього додати, тому що мої будинки, мої доми у моїх текстах – це зазвичай дуже обширна річ. Навряд чи я поміщуся в ці 200-300 слів, які мені відведено на диктант.
"Приблизно 200 слів"
А скільки слів має бути, вам сказали?
Так, мені сказали. Приблизно 200 слів.
А які ще вимоги вам поставили?
Жодних. Жодних вимог не було і я думаю, що це дуже правильно. Якщо запрошують людину, яка працює з текстами, – дуже правильно дати цю творчу свободу. І ви знаєте, взагалі в житті автори і творчі люди дуже часто мусять у своїй роботі покладатися на власне відчуття доречності. Я думаю, що це дуже добре, що авторам дають оцю свободу – що ви вважаєте доречним, що ви вважаєте правильним, що би ви хотіли сказати?
Євгенія Кузнєцова і Вадим Карп'як у студії Українського Радіо
"Цей тягар відчувається, але це приємний тягар"
Можливо, організатори вам щось радили, мовляв, подумайте в ту чи іншу сторону, або не чіпайте неологізми. Як, до речі, щодо неологізмів? Ви за те, щоб, наприклад, у свій текст Радіодиктанту вставити якісь несподівані слівця?
Ви знаєте, це трошки страшно робити. І трохи страшно зараз про це говорити, тому що я ж відчуваю відповідальність перед тими людьми, які будуть далі писати цей текст. Якщо я скажу, що ой, так, я би хотіла використати неологізми, то тоді люди послухають нас і будуть думати: "О, оце, мабуть, саме те слово, яке згадувала авторка, що це неологізм. Ось ми його напишемо ось так по-новому". Тому ні, я тут утримаюсь від коментарів. У мене не було рекомендацій, але, як ми вже говорили, редактори, коректори, наукові редактори будуть. Тому я тут щаслива розділити з ними відповідальність за цей текст.
Це називається "відчуйте себе головою Національного банку", бо будь-яке ваше необережно промовлене слово в ефірі може спричинити обвал на ринку. Так і ви відчуваєте цей тягар?
Звичайно. Цей тягар відчувається, але це приємний тягар. Аби всі тягарі були такими.
Ви сказали, що Ірина Цілик писала текст диктанту про дім. Тобто ви вже вивчили своїх попередників, так?
Так, звичайно. Текст Андруховича я писала. Текст пані Забужко я теж писала. Не без помилок ні той, ні інший. І читала тексти Катерини Калитко та Іри Цілик. Тому, звичайно, коли мені запропонували, я їх освіжила в пам'яті, подивилася. І навіть не заради того, щоб не повторюватись. Зараз стільки багато тем, що я думаю, що багатьом-багатьом авторам вистачить цих тем. І часто ж теми не прямі, часто це просто "меседж", який йде і який ми намагаємося відправити читачам. Тому так, не хотілось би повторюватися. Хотілось би зачепити якусь тему іншу.
Англіцизми, до речі, це теж варіант поговорити.
О, так. Я уявляю, якби ми з вами в диктанті написали якісь англіцизми і щоби ми потім слухали. Якщо в плані можливо маркетингу, то може це було би і плюс, якби диктант викликав дуже активні дискусії, часом не дуже мирні. Але хто його знає.
Тобто, як я розумію, станом на сьогодні все ще в процесі. Ви обмірковуєте тему, кількість слів, але можливо ви маєте вже бодай оцей настрій, вірніше тон, який теж важливий. Ви майстриня іронії, тонкої іронії у своїх текстах...
Тут це дуже велика відповідальність, бо це те, що я говорила – це відчуття доречності. Так, я не уявляю текстів без гумору, але в цьому випадку мені трошки страшно обрати цей тон. Тому повторюю, що я дуже хочу розділити відповідальність із науковою редакторкою цього диктанту, яка прочитає цей текст і все-таки допоможе мені вирішити – це доречно чи ні. Тому що, коли я жартую на досить "чорні" теми, мені дуже часто страшно. Страшно просто, як відреагує аудиторія, чи не буде це якось травмувати когось. І коли я там жартую на якісь навколо воєнні теми, про блекаути чи ще щось таке – це ж все драматично, трагічно і страшно. Але я просто не знаю інших способів, як це переживати, окрім як іронізувати з цього.
"Це велика честь для мене, що вона читатиме цей текст"
Наукова редакторка чи редактор, з яким ви розділите цю відповідальність – це тільки половина справи. Ще одна половина – це голос. Ми знаємо, що акторка Наталія Сумська буде голосом вашого тексту. Ви з нею знайомі особисто?
Щойно познайомилися у гримерці. Це вперше, коли я бачила Наталію Сумську ось так зблизька, а не з зали Театру Франка. Я ще студенткою часто ходила до театру Франка, для мене це була дуже важлива деталь мого студентського життя і Наталю Сумську я регулярно бачила зі сцени. І ось сьогодні настав той день, коли я потиснула їй руку. Це велика честь для мене, що вона читатиме цей текст.
Написаний текст і проговорений текст – це різні тексти. Ви домовлялися про якісь репетиції, щоб почути як він звучатиме вголос?
Звичайно. І в таких маленьких текстах я часто це роблю. Для мене це дуже звично звучить. А особливо в текстах невеликого об'єму, де ти не просто вимальовуєш персонажів, а пишеш навколопоетичний текст, ритм цих речень дуже важливий. І, звичайно, я промовляю їх вголос. Але в мене немає сумнівів, що Наталя Сумська з цим ритмом впорається.
Багато людей зараз начитують свої тексти власними голосами. Ви не пробували?
Я пробувала. Я записала "Мову-меч" і "Вівці цілі". І ви знаєте, мені подобається, тому що це мій внутрішній голос. Але я дуже неемоційна читачка і я люблю слухати книжки, які записані максимально неемоційно. Але не всім слухачам це подобається. Дехто каже: "Так, авторська озвучка – чудово", а дехто каже: "О, ні, тільки не ця авторська озвучка, мовляв, вона занадто неемоційна". Тому, бачите, це справа смаку.
"Мова – дуже вкорінена річ"
Цей текст Радіодиктанту ви писатимете для людей у війні. Для вас особисто війна якось змінила українську мову чи її звучання?
Я думаю, що занадто сильна українська мова і мова загалом як система для того, щоб її прямо докорінно змінити, щоб змінити її фонетику, звучання. Ні, українська мова насправді дуже стала. Але, звичайно, є певні зміни. Ми знаємо, що ми вживаємо більше лайливих слів, ми взагалі почуваємося вільніше в мові. Ми стали жартувати набагато гостріше, "чорніше", можливо. У нас багато з'явилося нових слів. Тобто я б це сформулювала так, що війна безумовно впливає на те, як ми говоримо, взагалі впливає на мову, але вона її не визначає. Вона не може її змінити якось докорінно. Все-таки мова – це дуже вкорінена річ.
"Це моє безкінечне джерело буття"
Де саме ви писатимете текст диктанту? Я знаю, що ви часто буваєте в Іспанії, часто в Україні, проїжджаєте різні країни, різний ландшафт. І якщо це степ, то це один плин мови, якщо це гори, то це інший плин мови і це теж впливатиме на текст диктанту.
Так, впливатиме. Я точно не знаю, де я писатиму... Ви знаєте, свої найкращі тексти я написала в умовах, які абсолютно не відповідали тому, щоб взагалі в таких умовах писати. Тобто тут воно якось працює в мене інакше. Але всі ті, хто зараз вимушено виїхали за кордон, забрали дітей за кордон, все-таки оці всі ландшафти – Чернігівські ліси, степи, піски, Приазов'я – воно все в серці. Ми його носимо з собою. Тому ця метафора про равлика, який носить дім із собою, для українців зараз дуже відгукується і дуже знайома. І особливо, якщо ми говоримо про ті роки дитинства, які ми провели, то вони все-таки визначальні. Ці образи, які ми увібрали в себе, коли були дітьми – це те, що нас ніколи не покидає. Саме тому я весь час стараюся, щоб мої дії в Україні бували багато і часто. Мені хочеться, щоб вони з собою далі теж несли це, увібрали якісь ці ландшафти, запахи, текстури. Це дуже важливо. Я це по собі знаю, що це моє безкінечне джерело буття.
Очевидно, що написання Радіодиктанту відірвало вас від якогось іншого тексту. Від якого саме?
У мене є ідея наступного тексту, який я напишу. Але так, Радіодиктант на певний час абсолютно витіснив ці роздуми. І в мене на тлі нічого немає, крім цього невеличкого тексту, про який я думаю. Сумніваюся, думаю, що можливо треба написати два варіанти, можливо три варіанти, нехай вибере хтось за мене. Але ні, я розумію, що це моя відповідальність і це муситиму обрати я.
Можете поділитися, хоча б приблизно натякнути, що це за текст?
О ні. Я не люблю цієї містифікації, але воно якось так працює, що озвучуєш і ця ідея може розсипатися. Бо зараз це не текст, це скоріше відчуття, коли ти ходиш і періодично до тебе "заходять" герої того тексту. Я думаю, що вам це теж знайоме. Вони "заходять", обростають якимись детальками невеликими, ти з ними знайомишся, хтось потім іде і не повертається, хтось лишається. І це доволі тривалий процес. Це може тривати рік, може тривати два, а далі ти все-таки вже розумієш, що далі тягнути не можна, ти сідаєш і їх описуєш.
"Це один із тих досвідів, який об'єднує"
Чому важливо писати Радіодиктант національної єдності?
Я думаю, що це один із тих досвідів, який об'єднує. Тому що, і ми знову ж таки повертаємося до дитинства, кожен і кожна з нас у школі ці диктанти писали. Тобто в нас є вже якийсь попередній досвід цих диктантів. Сучасні люди взагалі… Ви часто пишете ручкою? Думаю, не дуже.
Ви знаєте, доводиться писати і помічаю, що коли трошки довше, то починає боліти рука.
А пам'ятаєте, у школі в нас у всіх були навіть мозолики на пальцях. У декого вони потім на все життя лишаються. Тобто це якесь повернення до себе. І ми знову повертаємося до теми коріння, до того, що ми носимо з собою. І це дійсно можливість людям, які не перебувають разом, побути разом. Для нас українців, які зараз дуже роз'єднані, і я думаю, що це одна з небезпек для нашого суспільства, що наші досвіди стають все більш різними, і що є ризик якогось розколу. Але я думаю, що саме такі об'єднавчі речі, які ми можемо, як суспільство, зробити разом, не дадуть цьому трапитися.
Що ще ми могли би робити разом, крім спільно писати диктант?
Якби не війна, могли би ще голосувати разом, наприклад. Це теж об'єднавча річ.
Це колись буде обов'язково. А що зараз могло би об'єднати нас ще?
Є така дуже красива традиція, яка теж набирає зараз обертів – "Пиріг Незалежності". На 24 серпня, щоб кожен робив якийсь "Пиріг Незалежності". Це теж об'єднавче. А ще нас об'єднують свята. Увесь цикл свят "від Романа до Йордана" нас об'єднує дуже сильно. І ми якраз зараз перед нелегкою зимою.
Євгенія Кузнєцова — успішна українська письменниця. Найпопулярніші її книжки мають відзнаки Книги року BBC. Роман "Спитайте Мієчку" потрапив до короткого списку Книги року BBC – 2021, а роман "Драбина" став книгою року BBC у 2023 році й увійшов до короткого списку літературної премії Центральної Європи Angelus у 2025-му. Крім того, Євгенія перекладає з англійської, німецької та іспанської й має науковий ступінь у галузі міжнародних та міжкультурних досліджень. Як науковиця вона досліджує питання взаємовпливу суспільства і медіа.
Наталія Сумська — одна з найвідоміших українських акторок театру і кіно. Зіграла у знакових театральних постановках творів української й світової класики: "Енеїда", "Кайдашева сім'я", "Пігмаліон", "Грек Зорба", "Цар Едіп" тощо. Блискуче втілені образи українського національного характеру і глибокі драматичні ролі принесли акторці нагороди театральної премії "Київська пектораль", кінопремії "Золота дзиґа" і Шевченківську премію.
Читайте також: Суспільне оголосило дату Радіодиктанту національної єдності
Читайте також: Радіодиктант національної єдності – 2025: Суспільне оголосило авторку та читця
Фото: Пресслужба VOOICE
"Нещодавно ми випустили альбом "Попіл свідомості". Не хочу бути багатослівним з приводу платівки, краще почути та відчути. Це 9 треків, які є слідством мого переродження. Альбом я створював впродовж року в досить нестандартних для мене умовах, але результат був вартий того, щоб його почути. Сьомий трек — "Небесне проміння" — головний трек альбому, про пошук світла серед руїн старого себе. Коли у зморених руках ти тримаєш надію на краще майбутнє, та світло розчиняється у посередності днів, саме у цей період мого життя я написав цей трек. Тож слухайте "Попіл свідомості" на усіх майданчиках", — розповів VOOICE в ефірі Радіо Промінь.
FOLKULAKA
FOLKULAKA / Скріншот відео Радіо Промінь
FOLKULAKA: "Наші творчі плани – зробити наші образи ще гіршими, ще страшнішими і дивнішими, щоби було більш питань"
Дівчата, привіт! Найгірше питання, яке вам ставили журналісти?
Саша Кладбіщє: "Які у вас творчі плани?"
Антоніна Винник: "Чому у вас такі дивні образи?"
Тому які у вас творчі плани і чому у вас такі дивні одрази?
Саша Кладбіщє: Наші творчі плани – зробити наші образи ще гіршими, ще страшнішими і дивнішими, щоби було більш питань.
Антоніна Винник: Щоби було більше питань, нам треба продовжувати не висипатись, бо ми з Києва. Якщо ми ще не поспимо десь місяці два, то наші образи досягнуть просто піку.
Tash Twisted: Це взагалі не образи – я просто так вдягаюсь і ходжу по вулиці…
Антоніна Винник: А роги ці, в мене з голови ростуть, в принципі. Вам просто зараз не видно, тут голограма.
Якби на Радіо Промінь грали усі ваші пісні, і лише б вони були у нашому плейлісті – яку пісню ви хотіли би, щоб ми прибрали з ротації?
Саша Кладбіщє: Тільки не про прутень! Про прутень треба лишити обов’язково.
Антоніна Винник: Да, нє, про прутень ми залишаємо. Я думаю, що з ротації треба прибрати… блін, я не знаю, – можливо, "Весняночку"? Бо – тригер альорт – на початку там таке: "ЕЕЕЕ!" І всі будуть думати, що це трейлер з фільму – ні, це сирена! – це вертольот! Ну, коротше – не нада.
Tash Twisted: А я би прибрала пісню про прутень. Я люблю її дуже, але – забагато.
Здається, роздор в команді. Але нічого, мені подобається! Чим відрізняється звичайний концерт від шабашу, організованого FOLKULAKA?
Саша Кладбіщє: Шабашем, власне. У нас всі співають, всі танцюють. І у нас немає такого, як буває, пафосу між виконавцем і публікою. В принципі, у нас публіка приходить у ще дивніших і страшніших костюмах, ніж ми. І тому іноді незрозуміло, де артист, а де публіка.
Антоніна Винник: Я маю зауважити, що на концертах FOLKULAKA – як на сольниках, так і на збірних – немає поняття "overdressed". Якщо вам хочеться вдягнути щось, що вам просто нема куди вдягнути, то – you’re welcome! Якщо у вас є роги, вуха, хвости, копита … що там ще буває?.. Ратиці! От якщо у вас є ратиці – то будь ласка!
Tash Twisted: Ну, жертвоприношень не відбувається… Мабуть – я вже не впевнена. А так, типу, загалом нічим не відрізняється.
Антоніна Винник: А ми просто в гримерці сидимо – ми ж не бачимо.
Яким духом чи персонажем українського фольклору ви б назвали Faine Misto цього року?
Саша Кладбіщє: Oh my… Важке питання! Як у Лесі Українки було – "Той, що греблі рве".
Антоніна Винник: Дааааа… Ну, давайте так: це не пів вареника, це цілий вареник. Отак я би сказала (сміються).
Чи є на Faine Misto щось, що страшніше за вас? Не в сенсі, що (всі сміються)... Можливо, черги в туалет, не знаю.
Саша Кладбіщє: Черга до кави страшна.
Антоніна Винник: Можливо, черга після концерту, коли там люди фоткаються і підписують… Я бачила ці черги, я не знаю, як буде до нас, але до інших гуртів були дуже страшні.
Tash Twisted: Спека. Я упир, мені прям складно дуже.
А що складніше: виступати в спеку або перед незнайомою тобі абсолютно аудиторією?
Саша Кладбіщє: Мені в спеку.
Антоніна Винник: Мені теж в спеку.
Tash Twisted: І мені в спеку.
Круто! І ви всі в чорному майже стоїте! "Ми не любим спеку дуже сильно!". Гаразд. Якщо взагалі уявити, що ваша музика це великий ліс, то ваша аудиторія – то яка тварина? Чи рослина в цьому лісі?
Саша Кладбіщє: Це така дика тварина, яка ніколи не йде у сплячку і навіть у барлозі слухає рейв.
Антоніна Винник: Потвори, виключно стильні, готичні вампіри, примари цивільні. Усі на приколі і в колі – наче маленька родина!
The UNSLEEPING
The UNSLEEPING / Скріншот відео Радіо Промінь
The UNSLEEPING: "Без донатів нічого не має бути, і кожен фестиваль і концерт має підсилювати і купляти щось для фронту і для оборони. По-іншому – ніяк"
Яке з питань журналістів вас бісить найбільше?
Іван Смірнов: "Чому The Unsleeping? Звідки взялась ця назва?"
Дмитро Левченко: "Як створився гурт?"
Назар Слободяник: "Коли новий альбом?"
То чому The Unsleeping? І як створився альбом?
Іван Смірнов: The Unsleeping – тому що ми не спимо вдень.
Дмитро Левченко: Грали у Warcraft вночі і, корочє…
Назар Слободяник: Нє-нє-нє-нє! Корочє, як створився гурт. Ми просто всі любили музику, робили всякі кавєра – коли жили в Умані. А з часом просто ми поняли, що хочем писати своє. Перший гурт називався Coffee Time, потім був гурт Home Rеcords – той самий склад, тільки мінялась назва. Потім ми всю ніч з чуваками, корочє, іграли у Warcraft і думали серйозно над назвою гурту. І такі типу: блін, а ми ж сьогодні цілу ніч не спали – давайте The Unsleeping! І всі такі: клас, давайте!
А взагалі, якщо говорити про реалії нашого часу: ми розуміємо, що зараз триває повномасштабна війна, яку розпочала російська федерація, і є оця постійна суперечка про те, що музика й розваги на часі чи не на часі. Яке ваше ставлення до цього, враховуючи, що є благодійні ініціативи, і ми зараз говоримо, знову ж таки, в рамках фестивалю…
Іван Смірнов: Все має бути практично. Без донатів нічого не має бути, і кожен фестиваль і концерт має підсилювати і купляти щось для фронту і для оборони. По-іншому ні.
Назар Слободяник: Ось фестиваль Faine Misto. Круто взагалі, що він в принципі проводиться в такий час. Навіть якщо так подумати, то це типу абсурд – проводити такі фестивалі здорові. Але яка ціль? – зібрати для військових на тачки купу кеша, все!
Якщо говорити саме про вплив на музику – як усе це впливає на вашу творчість? Ви стаєте дзеркалом, відображенням цих реалій, чи навпаки – хочете відійти і створити свою окрему зону, де, можливо, буде зовсім інше сприйняття?
Назар Слободяник: Не знаю навіть. Просто хочеться робити те, що виходить найкраще … і щоб це приносило користь.
Іван Смірнов: Музику треба писать таку, щоб вона була чесною. Не писать якусь фігню лєву. І плюс писати щиро, не заганятись, не писать, що ми якісь там браві хлопці, не писать трек як "Фортеця", знаєте… Якщо в тебе є якась щира емоція, якою ти хочеш поділитись, щоб люди також відрефлексували, то, будь ласка, пиши. Якщо ти хочеш підтримати людей, як треком "Кабани" – він ні про що, але всіх підтримує душевно, – тому пиши його теж.
А взагалі, якщо би зараз можна було описати ваш стан конкретно в цю мить. У вас щойно була пресконференція. Яка це емоція одним словом, відчуття?
Іван Смірнов: Відчуття розслабленості і того, що є плотний графік, треба бігать і щось говорить. Просто відчуття, що ти на відпочинку і на роботі одночасно.
Дмитро Левченко: Нормально. Норміч.
Назар Слободяник: Відчуття – супер! Працюємо, допомагаємо, пишемо музику – займаємось справами.
В який момент ви зрозуміли, що потрібно продовжувати грати, потрібно продовжувати щось робити? Бо у вас вже була пауза, ви призупиняли свою діяльність…
Іван Смірнов: Це була зима 2022 року, десь жовтень-грудень. Жека написав трек "Жити", ми почули, що він щирий, чесний. І він тоді резонував із суспільством. "Жити, камінь нести" – ось що ми й робимо. В принципі, отак після цього і почали писати. Плюс ми зрозуміли, що концерти не перестають даватися. Ті самі люди, що відповідають за сцену, за звук, отримують гроші з цього – то чому ми не можемо робити свій вклад і одночасно продовжувати свою роботу?
У вас трапляються якісь непогодження між собою, але у вас є чатік, в якому ви голосуєте, і саме таким чином колегіально вирішуєте якісь складні питання. Які ще є інструменти "полагодження" вашої внутрішньої комунікації?
Назар Слободяник: Як таких, конфліктів немає. Це все дуже такі мінорні штуки, де вирішується реально все голосуванням. Як ми ще вирішуєм? Збираємось на пиво, коли це можливо.
O.TORVALD
Євген Галич / Скріншот відео Радіо Промінь
Євген Галич: "Коли навколо гинуть люди, стабілізуватися важко. Але я намагаюся стримувати свої негативні емоції. Або виплескувати їх в творчість"
Найгірше питання, яке тобі ставили журналісти?
Євген Галич: Зараз воно звучить.
Про найгірше питання?
Євген Галич: Ну да, що це за питання? Я не пам’ятаю.
Ну, знаєш, є кліше: творчі плани…
Євген Галич: Та ні, це ж класика. Найгірше питання – це запитати, яке у тебе було найгірше питання.
Тобто, не було більш крінжового моменту, ніж зараз?
Євген Галич: Ні, не було.
Клас, я буду особливим! Це вже приємно (сміються). Гаразд, якби всі пісні O.TORVALD і Євгена Галича – і лише вони – грали на Радіо Промінь …
Євген Галич (перебиває): Я б не слухав це радіо точно…
… яку би пісню ти хотів, щоби точно прибрали?
Євген Галич: Та, ну дайте якусь свіжу послухати! А все решта можна прибирати… Не знаю, нехай грають останні хороші пісні. А все, що вже людей задовбало, треба прибирати.
Останні хороші пісні – альбом "Втома"?
Євген Галич: Альбом "Втома" – класний альбом, до речі.
Трохи поговоримо про нього. Альбом "Втома" – це ПТСР-альбом, названий простим словом. Чому саме втома і яка вона?
Євген Галич: Ну, втома від того, що відбувається. Це емоційна втома, фізична втома. В той момент, коли ми писали цей альбом, я тільки вийшов з бойових дій. Таке накопичення було цієї втомленої енергії, тому так альбом і назвали.
Якщо порівнювати той момент і зараз, якщо тоді була втома, то зараз …?
Євген Галич: Зараз натхнення, мені хочеться щось робити. Я трішечки відійшов, бачу людей, все подобається, фестиваль – це круто.
Ви з хлопцями останнім часом почали робити кожен свій окремий проєкт. Ви всі у нас в ефірі, з усіма вами окремо спілкуємося. Як ви взагалі всією командою зараз проходите цей шлях? Я маю на увазі, вам всім комфортно? Тому що O.TORVALD все одно залишається?
Євген Галич: Слухай, взагалі все супер! Ми ж разом все пишемо і допомагаємо один одному, радимось, ми ж як брати, підтримуємо один одного. Тому і O.TORVALD записує пісні, і DRUG, і Навіщо, і Женя Галич. Тобто, все окей.
Якби альбом "Втома" був твариною, то якою?
Євген Галич: Може, плазуном якимось…
Ящіркою?
Євген Галич: Да, якась ящірка, напевно так... Варан.
В тебе взагалі є улюблена тварина?
Євген Галич: Собака.
Гаразд. Наступне питання: коли навколо все горить, як знаходити час і силу, щоб в собі це гасити?
Євген Галич: В оточуючих тебе людях, в дітях, в родині.
Наскільки ти зараз в ментальному стані стабілізувався?
Євген Галич: Ну, немає такого, щоб я там стабілізувався. Мені здається, живучи в момент, коли навколо гинуть люди, стабілізуватися важко. Але я намагаюся стримувати свої негативні емоції. Або виплескувати їх в творчість.
Якщо говорити про Faine Misto і взагалі про фестивалі – це кожного разу якийсь сюрреалізм, тому що зараз ми з тобою на фестивалі, зрозуміло, є благодійна мета – допомога "Азову", але при цьому тут люди ходять, можливо, веселіші, сміються, є якийсь позитив. У тебе немає внутрішнього дисонансу? І якщо є, як ти пораєшся?
Євген Галич: Серед людей є військові – військовослужбовці і військовослужбовиці. І це мене надихає, що вони також приходять сюди відпочивати і набиратися сил.
Ми тебе останнім часом бачили у дуже різних амплуа: ти вже був і рок, і реп, і … хто вже завгодно, мабуть. Все ж таки, в тебе ще амбіція якась залишається?
Євген Галич: Та в мене амбіція бути музикантом! Я створюю музику, це найбільше мені подобається. Неважливо, в якому стилі вона. Всі мої проєкти так чи інакше альтернативні, там немає поп-треків – таких, щоб аж занадто приторні були.
Як при цьому не стати, знаєш, на граблі клішованості? Тому що ти вже давно в цій історії…
Євген Галич: В мене є хлопці, вони дуже чітко відсікають всі кліше і крінжі, які тільки можна. Ну, ми одне одного підтримуємо в цьому.
Коли ви переглядаєте старі фотки з концертів 2012-го – хочеться обійняти себе колишніх чи, можливо, дати собі ляща?
Євген Галич: Нє-нє-нє – обійняти, підтримати, надихнути. В нас класні були концерти в 2012-му році.
Як взагалі, ти вважаєш, змінилась українська музика за ці роки, і що ти для себе виокремлюєш як головні підсумки?
Євген Галич: Українська музика стала більш українською. Стала менш кріжновою, на мій погляд, з одного боку. З іншого боку, позбивалися всі фальшиві виконавці, які були в нашій країні. Їх не стало, вони втекли. Тому нам тепер, тим людям, які лишилися, створювати нове, будувати нову сучасну українську культуру.
А чи є теми, на які ви не наважувались досі писати і, можливо, найближчим часом ще й не наважитесь?
Євген Галич: Ні, ми завжди були чесними зі своїми слухачами і робили те, що хочеться.
Яка фраза від фаната, можливо, досі сидить в голові?
Євген Галич: "Я вижив завдяки вашій музиці". У хлопця було онко, ми його підтримали, і вин вижив – ну, як він каже – завдяки нашій музиці. Це сидить досі в моєму серці.
Яку емоцію це викликає?
Євген Галич: Ну, спочатку так просто до кісток пробрало. А зараз - гордість.
Можеш сформулювати свою місію в музичному сенсі?
Євген Галич: Та немає місії ніякої. Я роблю музику, я люблю те, що я створюю. Процес, в якому ми перебуваємо під час того, як створюємо музику. Тому моя місія – бути музикантом, напевне.
Я точно пам’ятаю з якихось твоїх інтерв’ю історію, що тобі завжди подобалась музика Димної Суміші, тобі завжди подобався Саша Чемеров – це був для тебе твій кумир (здається, ти так і казав, що він був твоїм кумиром)...
Євген Галич: Так.
Наразі ти можеш сказати, що ви "наздогнали" Димну Суміш чи що їх обійшли в якомусь сенсі? Чи залишається зараз ще якась людина, яка для тебе є кумиром?
Євген Галич: Саша Чемеров, Андрій Хливнюк. Мені подобається те, що вони створюють. Та я ж не женусь, щоб когось наздогнати чи перегнати. Ми довше існуємо, ніж вони, але це прикольно (сміється).
Артистка Чуприненко
Артистка Чуприненко / Скріншот відео Радіо Промінь
Артистка Чуприненко: "Я знаю, що декілька людей били тату з однією моєю фразою: "Ну ще трохи поневитримуй". І це мені надсилали, й це було приємно"
Найгірше запитання, яке тобі ставили журналісти, або ставлять його регулярно і воно тобі вже просто набридло, бо це банально або некоректно?
Артистка Чуприненко: Напевно це пул питань до мене, як до якоїсь експертки, бо я не експертка. Що я вам можу розказати про майбутнє Херсонщини, коли питають? Це класне питання, але я Артистка Чуприненко, я можу пісні писати, але я не буду вангувати про майбутнє Херсонщини.
Крім майбутнього Херсонщини, які ще були запитання?
Артистка Чуприненко: Які стосуються точки зору музикознавця або музичного критика. І мені завжди так неловко, бо кажеться, якщо я відповім чесно, то подумають, що я тупа, а треба робити вигляд, що я умна. А зачєм, якщо я можу відповісти за себе в якійсь конкретній ситуації?!
Якби винятково твої пісні складали плейліст Радіо Промінь, яку з них ти попросила б прибрати і чому?
Артистка Чуприненко: Пісню "Пісня", бо вона заважка, якщо забагато про це думати. І так жити доволі важко і боротися доволі важко. Якщо дуже багато про це думати, про те, що ти зробив не так, і про своє сумління, то все, вже сил геть не буде.
Якщо твоя музика – це поле, то яке?
Артистка Чуприненко: В Скадовському районі Херсонської області.
Що ти думаєш про майбутнє Херсонщини?
Артистка Чуприненко: (сміється)
Що спільного між сільським клубом і сценою Faine Misto?
Артистка Чуприненко: Бажання людей знаходитись тут.
Ти прям бачила бажання людей? Який воно має вигляд?
Артистка Чуприненко: Ну, в сільському клубі, де я виросла, люди дуже хочуть там бути, тому що там вони принаймні зі своїми однолітками, не з курми і свинями. Ми надягаємо красиві плаття і приходимо в клуб, тому що дуже хочемо тут бути. Ми хочемо бути причетні до чогось більшого, ніж наші обов'язки.
Що б ти зараз хотіла точно перейняти або повернути з села собі в життя?
Артистка Чуприненко: Відчуття простору.
Чи є в тебе цензура болю? Буває, що ти не дозволяєш собі співати на певні теми? Якщо так, то які?
Артистка Чуприненко: Я не дозволяю собі співати про теми, до яких я недотична, і про які я нічого не знаю. Наприклад, якось у TikTok написав військовий: "Напишіть, будь ласка, веселу пісню про військових, тому що нам дуже їх не вистачає". Я б хотіла написати таку пісню, але я не можу, бо не знаю про життя військових. Тобто я чую від військових про це, але я не знаю, як це. Я можу написати про що завгодно, й про найжахливіші речі, якщо це мої реальні речі. Я можу написати про смерть батька, того що в мене батько помер. Але я не можу написати про смерть коханого.
Якщо говорити про чутливі теми й взагалі народження твоїх пісень, це завжди якась особиста рефлексія? Ти ніколи не береш теми, якщо це взагалі не твоє?
Артистка Чуприненко: Якщо це замовлення в театрі, наприклад, ми ставимо виставу і треба музична вставка на тему з вистави, то, канєшно, да. Але я не виконую їх як Артистка Чуприненко. Бо в цьому суть Артистки Чуприненко, що це документальна пісня. І поки це вдається, і поки є про що писати, я написала позавчора нову пісню.
Вітаю!
Артистка Чуприненко: Дякую, я дуже довольна.
Можеш про неї розповісти?
Артистка Чуприненко: Я ніколи не знаю, яка буде пісня, до моменту, поки її не напишу. І цікаво спостерігати, як ця тема проживання війни трансформується з часом. У мене, наприклад, є вже декілька пісень, які в діалозі одна з одною. Пісня, написана в 22-му році, і пісня, написана в 23-му, 24-му, - це дві різні мене.
Що для тебе страшніше, поганий звук чи байдужа публіка?
Артистка Чуприненко: Байдужа публіка.
Не можеш виступати перед людьми, які не реагують на тебе?
Артистка Чуприненко: Я не знаю, як це, якщо чесно. Але це було б страшніше. Бо для мене найважливіший простір між слухачем і мною, в якому ми можемо побути разом. Це те, заради чого я виходжу на сцену.
Яке слово з твоєї лірики найкраще підійшло б для тату?
Артистка Чуприненко: Я знаю, що декілька людей били тату з однією фразою: "Ну ще трохи поневитримуй". І це прям мені надсилали, й це було приємно.
Приємно, тому що це лоскоче его, чи якісь інші причини?
Артистка Чуприненко: Бо я знаю, яке це класне відчуття, коли ти знаходиш вербальний еквівалент своєму переживанню. І коли хтось це знаходить в тому, що для мене важливо, просто класно розділити це. Класно, що ти не сам у цьому, що це не тільки для тебе працює. Ну, і це теж робить всі речі легшими.
А коли тобі хочеться втекти від себе, де ти ховаєшся?
Артистка Чуприненко: Це близькі люди, які мене люблять. Коли я хочу втекти від себе, коли я думаю, що все дуже погано, я можу прийти і мені скажуть: "Марусічка, це пройде, це вже було, це пройде, ми тут".
Фото: Пресслужба Юлі Юріної
"В мене вийшла нова пісня під назвою "Многая літа" в колабі з саундпродюсером BADWOR7H. Цей трек я придумала після свого невдалого кохання. Першими в голові зʼявилися рядки "якщо я тобі не мила, якщо я тобі не та, я тобі бажаю многая літа". Потім я позбирала деякі фрази з ліричних українських народних пісень про кохання, записала демку і звернулася до BADWOR7H. Ми зробили цей трек за три дні, а потім презентували пісню наживо на фестивалі "Юність". Після цього вона добре розійшлася по ТікТоку. Вже існує майже тисяча відео, де дівчата бажають многая літа своїм колишнім, тому я вважаю, що мій біль гарно відгукнувся іншим дівчатам, які розуміють. Бажаю всім знайти своє справжнє кохання і слухайте новий трек від Юлі Юріної та BADWOR7H "Многая літа" на всіх музичних платформах. Ми чекаємо вашу історію особистого життя та тік-токи під цей трек", — розповіла Юля Юріна в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні Юля Юріна презентувала сингл "А чи було літо?".
Також читайте Юля Юріна: Після спустошення музика тримає тебе за останні нервові клітини.
Фото: Пресслужба Білого Бо
"Радий презентувати мій новий трек "Стіни". В черговий раз, коли я не міг заснути, я дивився в стелю і думав. Думав про те, наскільки ця кімната схожа на те, що в мене в голові. Стіни, стіни, стіни, які тиснуть, які обмежують мій простір, які водночас і захищають нас від людей, від чужих поглядів, від навколишнього світу. І лише коли стає занадто тісно і нестерпно, вони виштовхують нас назовні, за межі нашої звичної зони комфорту. І саме там починаються зміни, які насправді так нам потрібні. "Стіни" – це суміш щирої лірики, саморефлексії. Реп і лірика в одному подиху. Все, як я люблю. Також радий анонсувати свій перший сольний концерт у Києві 18 жовтня в клубі Atlas. Буду радий бачити усіх", — розповів Білий Бо в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у серпні Білий Бо презентував сингл "Граю знов".
Також читайте Білий Бо: Без мрій наше життя перетворюється на один суцільний довгий день.
Фото: Пресслужба Olena Karas
"Пісню "За обрієм" я почала створювати ще рік тому, насправді в один з найважчих періодів свого життя. І ця пісня стала для мене орієнтиром і певним нагадуванням про те, що справжня опора завжди всередині нас, у нашому власному світлі. І ця пісня про зв'язок нас з нашою внутрішньою дитиною. І я точно впевнена, що саме це нам допомагає рухатись далі, коли важко, в моменти виснаження чи втрат. Цікавий факт. Рік тому, коли я тільки почала писати цю композицію, в мене було відчуття, що я хочу почути в ній багатоголосся. Я прямо уявляла собі, що я чую хор. Але розуміння на той момент, де його взяти, не було. Тому я, перебуваючи з цим питанням, як же реалізувати цю задачу, цю ідею, отримала внутрішню відповідь про те, що цей хор мені потрібно створити. І з тих пір я проводжу групові заняття зі співу в Києві. І ті дівчата, які почали до мене ходити, які стали частиною цієї композиції, займаються в мене по сьогодні. Для мене це красива символічна історія про те, що навіть маленька ідея може перерости в красиву дивовижну історію і стати частиною чогось спільного.
Візуальне доповнення також є. Ми зняли мудвідео, режисеркою стала Ліка Мірошніченко. І знімали це відео ми у Вінницькій області. Нам дуже хотілося показати цей пошук внутрішнього світла через образи природи і руху. Тому в цьому кліпі ви знайдете дуже багато природної краси. Я вас закликаю послухати цю композицію, подивитися кліп і підтримувати українську незалежну сцену. Це дуже важливо. А також, друзі, хочу запросити вас 12 жовтня в Києві, в "Хвильовому", відбудетьсяблагодійний фестиваль, в якому також можна буде почути і мої пісні з мого сольного проєкту", — розповіла Olena Karas в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Olena Karas представила новинку "Безпечний простір".
Також читайте Olena Karas: Я роблю музику не для того, щоб комусь щось довести.
Фото: Пресслужба Popil
"Альбом "Наше місто просинається" про прощання з людьми, звичками, навіть із містом, у якому виріс. Мені хотілося зафіксувати все те дрібне і тепле, що робить життя вартим спогадів. Запах кави, світанки після розмов, сонце крізь вікна. У 12 піснях я зібрав ці моменти, щоб дати змогу відпустити їх і рухатися далі. Музично він різний. Є акустика, є мінімалістичні синтові речі, є інді-рок, навіть пісні, які виходили раніше як диптих — "Хурделиці" та "Крихітні калюжі". У цьому альбомі розійшлися по різних місцях, але все одно складаються у єдину картину. Особливо для мене звучить пісня "Усе буде добре". Ми записали її наживо в Одесі у просторі "Вітальня" з моїми друзями. Це було таке невеличке прощання між нами, і кожен залишив у пісні якусь частинку себе. Цей альбом для мене наче точка відліку. Далі буде ще один, продовження цієї історії, але вже більш меланхолійний і ностальгічний. Він виростає з того, що я відпустив у цій платівці. Тож, слухайте альбом на стрімінгах і в ефірі. Сподіваюся, він допоможе вам упіймати свої теплі моменти і теж зберегти їх у пам'яті", — розповів Popil в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у серпні Popil випустив мініальбом "Рік не спалося".
Фото: Пресслужба Darie Lu
"Для мене особисто пісня "Дивний спокій" є капсулою осінньої затишної меланхолії на тему оманливості відчуття спокою в сучасних реаліях. Всі ми намагаємося жити життя, попри всю ненормальність довкола, всі ми періодично ловимо себе на відчутті щастя чи гармонії, але згодом доводиться задумуватись, чи наявність цих емоцій не є ознакою повної дереалізації. Проте, якщо ці ілюзії спокою є єдиною точкою опори, радше краще їх не чіпати. Музично це нуарний неосоул із присмаком R&B. Він огортає темними відтінками та залишає світло віри, що колись все зі спектрів радості все ж таки перестане відчуватися самооманою. Історія створення теж цікава. Ще два роки тому наш музичний продюсер Skarb познайомив мене з Рамі Калласом, який працював з Khayat, Yarima та ОTOY. Довгий час я вагалася, чи варто виходити за межі звичної команди в роботі над музикою, але врешті наважилась. Спершу у мене народилась дуже легка демка, та ми відчули з Рамі, що для нашого союзу потрібна складніша пісня. У червні Рамі надіслав інструментали, вже на студійній сесії, буквально з імпровізації, народився перший куплет, на другій сесії з'явився приспів, а на третій і вся пісня. Мені важливо було, щоб текст відображав не лише мої емоції, а щось більш колективне. Влітку я спостерігала, як всі усміхаються, живуть, та всередині була тривожність та відчуття емоційних викривлень. Проте у цій пісні ми намагалися зафіксувати не пригнічення, а навпаки, віру у те, що спокій колись перестане бути дивним і стане справжнім, істинним. Я дуже хочу, щоб "Дивний спокій" став для вас маленькою мантрою, яка допоможе втримати баланс у хаосі", — розповіла Darie Lu в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні Darie Lu видала мініальбом "Романтика зникла".
Фото: Пресслужба Ivan NAVI
"Я думаю, що кожен з вас хоча б раз в житті мав важке розставання, коли боліло на серці, ти не знав, що робити далі, куди рухатися. Можливо, це кінець. Але хочу вас запевнити, що це лише початок нової історії. Все одно рано чи пізно знайдеться та людина, яка зможе вам подарувати ту любов, ті стосунки, які будуть вас окриляти, надихати і давати сили рухатись вперед. Пісня "Доросле життя" саме про те, що не потрібно опускати руки, тому що одні двері закриваються, а інші відкриваються. Все дуже просто. Не падайте ніколи духом і не розчаровуйтеся в людях. Це найголовніше. Ми робили ще паралельно мудвідео з режисером Володею Шурубурою. Я йому дуже за це вдячний. Неодноразово вже з ним працювали. Хочу йому за це подякувати. Вважаю, що вийшла достойна робота, але оцінювати не мені, а вам. Тому чекаю від вас на коментарі, лайки і репости. Найближчим часом відбудеться мій сольний концерт у Львові 11 грудня. Зараз активно готуємося і з нетерпінням вас чекаємо", — розповів Ivan NAVI в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні Ivan NAVI представив сингл "Гріхи".
Також читайте Ivan NAVI: Пари розпадаються через те, що немає спілкування та визнання своїх внутрішніх конфліктів і помилок.
Фото: Пресслужба INGRET
"Мені дуже вже кортить відкрити вам другий сингл мого майбутнього альбому "Могутня фігура". Перший трек називався "Глибина". Якщо ви його не встигли послухати, обов'язково це зробіть. Як на мене, це дуже красива пісня. А зараз я хочу вам розповісти про пісню, яка вийшла, має назву "Дзеркала". Для мене це пісня-сповідь, якщо можна так сказати, про танець із власними ілюзіями. Ми часто вбачаємо в них те, що хочемо і ведемо такий танок, аж поки не стане момент вибору: лишитися в знайомому чи вийти назустріч чесності. І саме тоді ми стикаємося зі своїми тінями. Але для мене тіні – це, свого роду, такий подарунок, це не ворог, а щось, що допомагає мені пізнати себе з іншого боку і стати більш об'ємнішою. І в цій пісні звучать такі мої знакові слова для мене – я люблю попечалитись інколи, подумати про життя – в приспіві лунають такі слова: "Моя печаль сідай, поговоримо про життя". І якби я, чесно зізнаюсь, не дивилася в очі власним переживанням, то світло всередині мене залишалося б затьмареним, егоїстичним просвітленням. Але справжня цілісність народжується лише тоді, коли ми впускаємо у свій шлях і темряву, і біль, проживаючи його, але головне – не живучи ним. Мені дуже імпонує філософія дзеркал. Ми всі відображаємо одне одному щось важливе, допомагаючи ставати більш цілісними. І тіні, які ми зустрічаємо в житті у собі чи в іншій людині, стають найбільшими лікарями нашої людської системи. Чим більше я пізнаю себе, тим менше маю питань до когось. "Дзеркала" – це нагадування, що саме в діалозі зі своєю темрявою ми знаходимо і інтегруємо в життя справжнє світло, що я і намагаюся робити у своїй музиці. Тож дарую вам трек "Дзеркала", слухайте його, дивіться і переглядайте надзвичайно гарне мудвідео в моєму YouTube каналі. Буду вдячна вам за ваші коментарі як на відео, так і на пісню", — розповіла INGRET в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у серпні INGRET презентувала сингл "Глибина".
Також читайте INGRET: Я не картаю себе й не згадую, що щось робила неправильно, я знаю, куди мені треба рухатися.
Фото: Пресслужба Anna Petrash
"Кажуть, що протилежності притягуються. Власне, думаю, якось так і склалося в нас з Shmiska, бо ми дуже різні. І особистісно, і в плані творчого підходу, тону, складу. Але, водночас, ми маємо спільні точки, які дозволяють нам розуміти одна одну і співчувати. Одного вечора ці спільні точки зійшлися в одну пісню, яка називається "Ввечері". Так склалося, що ми обидві інді-артистки, обидві студентки за кордоном, обидві ділимо своє життя між Україною і Францією і обидві періодично стикаємося зі страхами через невизначеність і необхідність спиратися тільки на себе. Одного вечора після пар ми сіли і написали цю пісню, яка стала справжньою синергією двох артистів, двох авторів, піснею для двох і про двох. Тому, сподіваюсь, що ви розділите з нами нашу спільність", — розповіла Anna Petrash в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у квітні Shmiska випустила дебютний мініальбом "Мереживо".
Також читайте Shmiska: Я закликаю суспільство не мити свої мрії з милом заради чиєїсь думки.
Фото: Пресслужба Sexy Education
"Нещодавно ми випустили сингл "Без зайвих слів". Це наша перша спільна робота з нашою найкращою подружкою Love Mary. Так, так, ми дуже смішно створювали взагалі цю пісню, адже наш гурт з міста Черкаси, а Mary – з Києва. І нам доводилося писати дистанційно, потім їздити один до одного, не спати, ночувати, перезаписувати по декілька разів і слухати взагалі, що там не вистачає шуму моря, скрипки, звук чайок. А я дуже хотіла поекспериментувати зі стилем та змінити звичайні оригінальні звуки інструментів на наш вайб на щось супер танцювальне. І саме вібрації Mary ідеально розкрили те, що я собі там придумала. Її слова одразу на початку пісні штовхають тебе в плече, наче просять: "Ну, давай, танцюй". А от багатоголосні гармонії, які дуже притаманні нашому гурту, ми дуже любимо співати. Так, багато голосів. Це наш ідентифікатор. Ми далі їх підтримали, так як в нас всі співають. То не дати комусь рядок – просто неможливо. Така наша особливість. Це наш є і плюс, і мінус, бо кожен хоче співати, всі вокалісти. І, до речі, текст ми писали теж разом. І тут уже кожен вкладав свої сенси, глибини та емоції. Це, знаєте, як такий ніби маленький саундтрек до щасливих миттєвостей вашого життя. Така історія про відчуття, які знайомі вже кожному. Хочеться, щоб кожен взагалі зацінив цей вайб і прокачався", — розповіли учасники гурту Sexy Education Аліна Ткаченко та Сергій Студенцов в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні Love Mary презентувала сингл "Біль на смак".
Також читайте Love, Mary: Я навчилася приймати різні свої стани і транслювати їх через музику.