Українські кінозірки на фронті

Українські кінозірки на фронті

Про українське кіно під час війни, кінематографістів на фронті та знімальних майданчиках, резонансні події навколо "Довженко-центру" висловила свою думку в ефірі радіо "Культура" Лариса Брюховецька, кінокритикиня, головна редакторка журналу "Кіно-театр".

0:00 0:00
10
1x

"24 лютого 2022 року ми всі стали перед фактом жахливої війни", ― зазначила Лариса Брюховецька. Усі кошти, заплановані на кіновиробництво, було зупинено, держава не могла фінансувати кінематограф. "Але сила інерції, нарощена останніми роками, продовжувала діяти, і наші кінематографісти не зупинялися і продовжували роботу", ― додала кінокритикиня.

Кінематографісти, які пішли на фронт

Лариса Брюховецька розповіла про кіномитців, які боронять Україну зі зброєю в руках. "Світова зірка Олег Сенцов записався до тероборони ще перед вторгненням, а потім воював у найгарячіших точках на Донбасі, і зараз він там.

Олег Сенцов

Ярослав Пілунський

Хочу назвати наших знаменитих кінооператорів Сергія Михальчука, Ярослава Пілунського, режисера Євгена Ктиторчука, документаліста і госпітальєра, який воює з 2014 року і зробив кілька документальних стрічок. Також хочу згадати кілька імен акторів. Роман Семисал, Олег Шульга, який знявся у фільмах "Червоний" і "Позивний Бандерас", Олександр Мавріц, актор Закарпатського театру, який також зіграв у фільмі "Червоний".

Олександр Мавріц

Олександр Печериця, Євген Нищук, Захар Нечипор із театру Франка, Володимир Ращук із театру Лесі Українки, який доєднався до батальйону "Свобода", був поранений і знову повернувся на фронт.

Володимир Ращук

Павло Алдошин, який став відомим завдяки фільму "Снайпер Білий ворон", а зараз на фронті є снайпером. Згадаю Дмитра Лінартовича з фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь" (за інформацією фейсбук-сторінки фільму "Обмін", у якому Лінартович зіграв одну з головних ролей, Дмитро зазнав важкої контузії та осколкового поранення у боях за Соледар. Наразі Дмитро перебуває на лікуванні. Йому потрібна допомога).  

Дмитро Лінартович

Ахтем Сеїтаблаєв, який також воює з першого дня, а до того відстоював Україну у своїх фільмах "Хайтарма" та "Кіборги", вони воюють разом із відомим актором Олексієм Трітенком. Андрій Федінчик, відомий серіальний актор, і багато-багато інших. Згадаймо Олександра Жуковіна, актора, режисера і каскадера, а також Пашу Лі, актора, що знімався у Сеїтаблаєва. Він загинув у перші дні в Ірпені. Пам’ять і шана".

Павло Лі 

"Довженко-центр" ― скарбниця наших надбань

На думку Лариси Брюховецької, "Довженко-центр" ― це скарбниця наших надбань. "Кожна країна, яка випускає фільми, має свій кіноархів, де зберігаються оригінали цих фільмів. Маю на увазі плівку, з якої друкуються тиражі. Час іде, з’являються нові фільми, але є інтерес і до минулого кіно, проводяться ретроспективи, кінофестивалі німого періоду, наприклад. Це пласт культури, який дуже важливий для самоосмислення нації, для її ідентифікації". За часів Радянського Союзу республіки не мали своїх кіноархівів, зазначила Лариса Брюховецька, зберігалась лише хроніка і документалістика. "Цей архів був і є зараз у Києві на Солом’янці. А всі вихідні матеріали ігрових фільмів ішли в Підмосков’я ― там був кінофонд "Белые столбы". Коли утворилась незалежна Україна, з нашого боку були звернення, але Росія і не думала повертати нам наше. Хоча ці фільми зроблені за гроші республіки, бо Москва не давала коштів на ці фільми. Просили хоча б якісні копії, з яких можна було б друкувати. Процес перемовин тривав до 2014 року". "Про власний український архів почали говорити з 1991 року, ― продовжує Лариса Брюховецька. ― Він був створений з нагоди 100-річчя Олександра Довженка. Саме тоді вийшов указ про започаткування Національного центру Довженка.

Я вважаю, це назва неправильна. Можна було назвати або "кіноархів" або "фонд фільмів". Центр існував як кіноархів до того моменту, коли десь у 2012 році прийшов Іван Козленко і перетворив установу із пасивної організації збереження фільмів на культурний Центр. Було відремонтовано приміщення Центру, облаштовано зали для показу фільмів, з часом утворився музей, який дуже гучно заявив про себе. Це все була робота молодих фахівців, які прийшли з бажанням зробити цей Центр осередком європейського зразка. Це цілком відповідало бажанню пізнати більше українське кіно та його минуле. Центр займався великою роботою з пошуку фільмів німого періоду, адже ці фільми були знищені радянською владою. По різних архівах різних країн фахівці шукали ці фільми і популяризували їх. Тобто велася успішна культурна робота на ниві кіно, хоча з 2020 року почалися перебої з фінансуванням".

Лариса Брюховецька наголосила: "Ми всі були шоковані, коли в серпні вийшли документи з реорганізації "Довженко-центру". Навіщо реформувати успішну інституцію? Тут виникають аналогії з тим періодом, коли у 1920-х роках існувало успішне Всеукраїнське фотокіноуправління, а Москва раптом втручається і знищує цю інституцію".

Читати також: Очільниця Держкіно Марина Кудерчук про фінансування фільмів в 2023 році, роботу кінотеатрів та майбутнє документалістики

Фото: Укрінформ. Лариса Брюховецька