"Це дата відновлення сучасної України"
22 січня є важливим днем в історичному календарі українців, наголошує історик Ярослав Файзулін. На його думку, цей день глибоко закріпився в історичній пам'яті українців. Доречно було б 22 січня оголосити днем незалежності з прив'язкою до історичних подій, а 24 серпня — днем відновлення незалежності, вважає Файзулін. Це вкотре підкреслює, що Україна не постала на рівному місці, а має глибоке історичне підґрунтя: вона існувала раніше, була тривала боротьба, мала своє військо та всі інші атрибути держави. Та державність тоді була знищена, резюмує історик. Хоч за неї було покладено тисячі життів. "Тому державність для українців є цінністю. Результатом її втрати стали пізніше Голодомор, репресії та інші біди, які пережив український народ. Це є дата початку сучасної України, її відновлення".
"Шлях, який українці пройшли тоді, багато націй проходять десятиліттями"
Кожна подія має свою логіку, переконаний історик, і вона повинна на щось спиратися. Щоби проголошувати незалежність, потрібно було підготувати суспільну думку, щоби ця ідея була сприйнята. "Центральна Рада тоді провела колосальну роботу. Три попередні Універсали були тими поступовими кроками, які наближали незалежність. Перший Універсал проголошував автономію, другий визнавав тимчасовий уряд, третій проголошував створення УНР і, як квінтесенція, четвертий — незалежність УНР". Ситуація того часу була важкою. Невизначеність висіла в повітрі. Всі події відбувалися в умовах війни. Ярослав Файзулін коротко нагадує ті події: був наступ на Київ, його взяли. Центральна Рада переїхала до Житомира. "Безумовно, що наступ більшовиків пришвидшив ці процеси. Треба було йти на переговори з державами Четвертного союзу (військово-політичний блок Німецької імперії, Австро-Угорської імперії, Болгарського царства і Османської імперії, що протистояв країнам Антанти в Першій світовій війні 1914—1918-ред). А для цього потрібна була суб'єктність. Суспільство також поступово дозрівало та виховувалося, констатує Файзулін. А керманичі не мали досвіду будівництва держави". Михайло Грушевський, нагадує історик, протягом 1917 року намагався пояснити українцям, хто ми такі, чому нам потрібна автономія? "Шлях, який українці пройшли тоді, багато націй проходять десятками років. Тогочасним політикам довелося швидко вчитися", — зауважує історик.
Фото: memory.gov.ua. Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.
"Соборницькі процеси розтягнулися на кілька століть"
Складалося тоді відчуття, що час ніби стиснувся, бо за цей період відбулося дуже багато важливих подій. Була проголошена незалежність, тривав наступ більшовиків на Київ, які потім таки взяли його, Центральна Рада переїжджає до Житомира, де було прийнято державний герб — тризуб. Підписано договір із державами Четвертного союзу. Тоді ж звільняється Україна. Синьо-жовті стяги майорять над Чорноморським флотом у Севастополі. Через неспроможність дієво налагодити постачання продовольства своїм союзникам німецьке командування робить ставку на Павла Скоропадського: знову відбувається зміна влади. Впроваджуються реформи, не всі з яких були успішно сприйняті селянами. Як результат — піднімається повстання. Потім — відновлюється УНР і відбувається Акт Злуки. "Це був апогей соборницьких процесів. Вони розтягнулися на декілька століть, починаючи з кінця 18 століття. Українці усвідомлювали себе окремою та єдиною спільнотою, незалежно від того, де жили. Об'єднавчим етнонімом тоді була Україна. Вже визріває соборницька ідея. Вона з'являється в програмних документах політичних організацій та партій". У 19 столітті ідея соборності формувалася, змінювалася, охоплювала більшу і більшу кількість людей, каже Ярослав Файзулін. "Спочатку нею захоплювалися інтелектуали, мислителі, потім черга дійшла до населення. Зразком соборності є наш гімн: "Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону". Все частіше українці говорять про кордони від Сяну до Дону або від Кавказу до Карпат".
"Ми тільки тоді будемо святкувати на повну, коли переможемо"
Влада УНР 22 січня 1919 року Акт Злуки намагалася зробити урочистим, щоби привернути увагу суспільства і закарбувати його, як епохально важливу. Були значні приготування. Про тривогу говорили вже "за лаштунками". Після урочистостей ці документи повинні були бути схваленими. "Симон Петлюра (Головний отаман військ УНР, 2-й Голова Директорії УНР — ред.) сказав, що ми тільки тоді будемо святкувати на повну, коли переможемо. Поки нам треба готуватися до бою".
Фото: uk.wikipedia.org
Читати також: "Не довіряти владі, коли існує загроза нашому існуванню, — страшно", — Вахтанг Кебуладзе
"Усі зійшлися на тому, що треба об'єднуватися"
Об'єднавчим фактором була зовнішня загроза. УНР перебувала у стані війни з більшовиками, ЗУНР із поляками. В листопаді 1918 прибуває перша делегація від ЗУНР в Київ до Скоропадського. Потім вже тривають перемовини з діячами Директорії. Кожен з них дивився із пересторогою одне на одного. "Але всі зійшлися на тому, що треба об'єднуватися". ЗУНР хотіли зафіксувати за собою певну автономію. Але сталося так, що ЗУНР потім таки стала частиною УНР. "ЗУНР бачила головним ворогом у себе Польщу. Наддніпрянщина бачила Росію. Ця окремішність пізніше і нашкодила українській державі часів революції". Бо навіть тоді їхали на міжнародні переговори дві делегації, кожна з яких мала свої цілі.
"Головною проблемою до об'єднання стала зовнішня агресія"
Політики рухалися до того, щоби створити єдину об'єднану Україну. Вони робили реальні кроки в тому напрямку. Відбувалися всередині країни переміщення військових, де керівниками в західних районах ставали керівники центральної України, а формації січових стрільці з Галичини були в Центральній Україні. Це була допомога в торгово економічній та культурній сфері. "Ключовою проблемою і причиною, яка завадила завершити це об'єднання, була зовнішня агресія. Більшовики захоплюють більшу частину України. Частина України відійшла до Польщі, частина до Чехословаччини та Румунії. Україна була пошматована. Найбільшим наслідком 22 січня 1919 року для українців стала ідея соборності, яка навіки вкоренилася в суспільно політичній думці українців. Якими б не були політики, вони всі вважали, що має бути незалежна і соборна Україна. Під цими гаслами продовжували боротьбу всі наступні покоління". Пам'ять про соборність жила і за часів радянської влади, хоч як її намагалися знищити та затерти. "Якби не було проголошення незалежності України 1918 року та Акту Злуки 1919 року, не було б тоді і сучасної України. Бо саме тоді було закладено цю ідею. В 1991 році відбувається відновлення".
"Ідея знищення Росією української держави існувала завжди"
1919 рік проходив в умовах зовнішньої військової агресії, зараз Україна знову є жертвою розв'язаної Росією війни — що спільного з подіями сторічної давнини? Думка про невідворотність цієї війни існувала у Росії ще з 2006 року, констатує гість радіо Культура. "Держава Росія готується до війни з Україною", — сказав історик Михайло Ковальчук, який тоді працював в Москві в архівах і повернувся в Київ. Про це згадує його друг Ярослав Файзулін. Вже тоді відбувалося накручування суспільства в Росії, українців тоді вже там робили ворогами. Потім був 2014 рік. Для багатьох він залишився непомітним. "Ідея щодо знищення української держави існувала завжди. Наша демократична держава є альтернативою їхній імперії. Вони не можуть існувати поруч. Бо Україна підважує собою імперську Росію. Це завжди було протистояння, знищення мови, культури, державницьких устремлінь, асимілювання українців. А українці завжди відстоювати все те, що робило і робить нас нацією". Впродовж 20 століття це протистояння тривало. І зараз, підкреслює історик, вилилося у відкритий екзистенційний конфлікт, з якого може вийти лише один переможець. Миру посередині бути не може. Ми не маємо права на програш, переконаний історик. "Зараз ідеться про наше існування і як нації, і як держави. Ми маємо зараз великі шанси на успіх. Перемога буде, бо виросло в Україні покоління українців. Ми звикли до свободи і вільної думки, ми думаємо, що кажемо, не озираючись, не боючись влади. І для нас держава є цінністю. Ми це зрозуміли в час війни, коли ти знаєш географію України до рівня села. І вболіваєш за людей, бо там живуть такі самі українці".
Фото: Суспільне
