На фото: Пам’ятник Тарасові Шевченку у Празі, обкладений мішками/Посольство України в Чехії
Чи був Шевченко кирило-мефодіївцем?
"Дивимось Вікіпедію. Шевченко — член Києво-Мефодіївського братства. Одразу можемо дискутувати. Тому що слідство формально не встановило його участі та членство у братстві. Але він дістав найжорстокіше покарання. Є різні погляди науковців. До будь-яких дефініцій треба ставитись із застереженнями. Шевченко був натхненником, ідеологічним центром братства. Якби не Шевченкова творчість, того братства могло і не бути взагалі. Річ не у формальних дефініціях".
Радянський культ Шевченка як ідеологічний інструмент
"Якщо говорити про радянську владу, то відбувався тяжкий процес вироблення кліше, яке треба було накинути на Шевченка, щоб його привласнити, приручити, увібгати у Прокрустове ложе, яке йому було визначене радянською ідеологією, а тоді експлуатувати культ Шевченка на свою користь. Більшовики, які кілька разів намагалися захопити Україну, розстрілювали й паплюжили портрети Шевченка, людей хапали на вулицях Києва за українську мову, влаштовували екзекуції та позасудові страти за українське слово. Але популярність Шевченка була нездоланною. З наступною експансією у 1920 році більшовики зрозуміли свою помилку і вирішили повернути Шевченка на свою користь. Це те саме, що зараз Шевченка хочуть зробити російським поетом. Треба було виробити модель, як привласнити Шевченка, а для цього — накинути марксистсько-ленінську ідеологію. Ясна річ, творчість Шевченка сюди не вкладалась. Його оголосили спершу співцем передпролетаріату, потім він був селянським поетом, потім йшлося, що Шевченко закликав до соціального та національного визволення, до окремішньої України, автономії, самостійності. Але кон’юнктура швидко мінялася. І ось тези відділу пропаганди культури ленінізму — 1934 рік, 120-річчя від дня народження Шевченка. Це була фактично методичка накладом 20 тисяч примірників, де Шевченка було названо буржуазним демократом, і завданням цієї методички було: відділити від Шевченка те, що може бути використане у нову епоху, відкинути його націоналістичні погляди, мовляв, він не зовсім доріс до марксистсько-ленінської ідеології, але ми повинні його використати. У той час видавали "Кобзарів", куди твори просто добирали. У них не включали "Чигирине, Чигирине", "Розрита могила", "Великий льох", які викликали труднощі інтерпретації. Радянські коментатори мусили препарувати ці твори і правильно пояснювати, були відповідні коментарі, де "москаль" тлумачився як "солдат", наприклад. Але варто наголосити, що у 1930-ті роки коментатори Шевченкової творчості мали більше можливостей для чесного коментування, ніж за часів Брежнєва. Після закінчення Другої світової війни і тосту Сталіна "за великий російський народ" російський шовінізм став майже офіційно насаджуватись. І всі критичні випади Шевченка нівелювали — або замовчували, або хибно коментували. Як правило, найдієвіший інструмент — мовчанка".
Радянські шевченкознавці працювали за методичками чи за покликанням?
"Були відверті кон’юктурники, які поплатилися хто життям, а хто репутацією. Були шевченкознавці, які експлуатували шевченкову популярність і примазувались, наприклад, Андрій Хвиля. Вони були радянськими функціонерами, мали високі посади і писали колосальні передмови — на сто сторінок різних дурниць. Це шумовиння пішло в історію. Доля професійних шевченкознавців була складною. Багато хто намагався займатися конкретикою, фактографією Шевченкової творчості. Наприклад, Євген Шабліовський пропагував творчість Шевченка, пропонував її ідеологічне бачення, але згодом був репресований. Він вижив і повернувся із заслання, проте був уже зламаною людиною. Євген Кирилюк так само коливався з лінією партії у різні часи, при тому, що це був талановитий шевченкознавець. У пізніші часи люди намагалися зосередитись на поетиці, віршознавстві, зображальних засобах, або та оточенні та місцях перебування Шевченка. Дуже добра академічна біографія Т.Г. Шевченка, яку ми поки не перевершили. Але думаю, що створимо нову наукову академічну біографію поета, це в наших планах".
Олександр Боронь згадав також блискучий роман "В степу безкраїм за Уралом" Зінаїди Тулуб, яка опрацювала колосальну кількість наукових і документальних джерел і створила "надзвичайно реалістичний роман, в якому дуже симпатично, органічно, переконливо розгадала лабораторію створення окремих поезій Шевченка".
Чи був Шевченко войовничим атеїстом?
"Боротьба за Шевченка нескінченна. Мотив богоборства був би абсурдний для атеїста: для чого боротися з Богом, якщо ти просто в нього не віриш. Тож я думаю, що Шевченко був релігійною і глибоко віруючою людиною. І був наближений до народного християнства, вірив в Ісуса Христа, але вочевидь не вірив у Трійцю як таку. І для поетика-романтика було якраз характерним змагатися з Богом, сперечатися з ним. А ці богоборчі моменти дуже до добре вкладалися в радянську схему атеїзму. Хоча фахові шевченкознавці чудово знали, що ніяким атеїстом він не був".
Які є суперечності у поглядах шевченкознавців із різних країн?
"Найвідоміший діаспорний фахівець — Григорій Грабович, професор Гарвардського університету. Але все шевченкознавство зосереджено тут, в Україні. До незалежності діаспорне шевченкознавство розвивалося надзвичайно бурхливо, адже вони мали протистояти фальсифікаціям у радянській Україні. Але дослідники не мали доступу до оригіналів, рукописів Шевченка. Зараз ми живемо в іншому світі, і все розвивається, наскільки може в цих умовах. Незабаром відбудеться презентація онлайн у Нью-Йорку Наукового товариства імені Шевченка — перші дві книги першого тому критичної книги "Спогадів про Тараса Шевченка". Буде загалом три томи в семи книгах. Обов’язків у нас перед Шевченком дуже багато, це має бути висока марка на рівні французького або німецького літературознавства, до цього треба прагнути. "Спогади" ми зробили з колегою, доцентом Київського університету Михайлом Назаренком, який, до речі, номінується цьогоріч на Шевченківську премію".
Як змінювалась стилістика пам’ятників Тарасові Шевченку?
"Це теж була професійна робота. Не секрет, що художники заробляли на Шевченкові. Тоді поставав похмурий, войовничий Шевченко, але скрізь присутня портретна схожіть, це непогано. В Україні багато пам’ятників середньої художньої якості, тут не йдеться про художню стилістику, а на що вистачило грошей. Є хороші пам’ятники, наприклад, у Петербурзі. У радянську добу культивували образ літнього Шевченка, а зараз маємо орієнтацію на молодого. Не забуваймо, що свій образ сам Шевченко свідомо створював. Він ішов у майстерню, одягав кожуха і смушеву шапку, бо формував образ "батька нації", якщо говорити спрощено. Він був свідомий того. Його називали "батьком нації" у 1843 році, коли Тарас був молодим чоловіком. Але він вже усвідомлював свою місію, а після арешту і заслання тим більше".
Над чим сьогодні працює Інститут літератури імені Шевченка?
"Наш відділ цьогоріч закінчив планову тему, в наступні роки маємо закінчити "Спогади про Шевченка", планується третій том зведення "Шевченко у критиці". Перший том вийшов у 2013 році, він охоплює всю прижиттєву критику про Шевченка, другий том — це лише десять місяців, до кінця 1862 року від дня смерті. Мрію про нове академічне зібрання творів Шевченка, а зараз працюю над критичним виданням повістей Шевченка у трьох томах. Академічне шевченкознавство — це той базис, на якому зростає популяризаторське шевченкознавство".
