"Я там не знайшла якихось вказівок, що це, наприклад, церква українського народу, що це церква, яка діє на території суверенної і незалежної держави Україна"
— Пані Людмило, ви були у складі комісії з експертизи оновленого статуту УПЦ МП. Що там змінилося і що наразі вказує про їх приналежність на сьогодні все-таки до Московського патріархату?
— В новій версії статуту вилучено будь-які згадки про Московський патріархат, про російську православну церкву. Тобто, мені здалося, що там, знаєте, чисто механічно до цього підійшли. Всюди, де було, просто-напросто вилучили. Але, так, давайте правду скажемо, викорінивши звідти нібито дух Московського патріархату, духу Української церкви там не з'явилися. Там Україна згадується буквально в парочці місцях, ну, зокрема в назві самої церкви і в назві титулу предстоятеля цієї церкви. Я там не знайшла якихось вказівок, що це, наприклад, церква українського народу, що це церква, яка діє на території суверенної і незалежної держави Україна. Тобто, ще раз хочу сказати, Московського патріархату там немає прямо, але Україна там також не присутня. Стосовно додаткових згадок або, скажімо, якихось артефактів, які свідчать про те, що статут все-таки не розриває відносини із Московським патріархатом, це посилання в перших, буквально, рядках на грамоту Олексія ІІ, який видав її іменною. Хочу нагадати саме на ім'я тодішнього предстоятеля українського екзархату, значить, РПЦ, митрополита Філарета. Там, дійсно, йдеться про розширення управління і повноважень цієї церкви, вона там називається як Українська православна, але там є така зачіпка, яка свідчить про те, що зв'язок УПЦ із цією повнотою православ'я відбувається виключно через РПЦ. І це вже говорить про те, що церква не є автокефальною, вона не є самостійною, а вона може комунікувати з іншими православними церквами за посередництвом через РПЦ. Якщо йдеться саме про статут. Тому говорити про те, що, як вважає УПЦ, це є свідоцтвом про її народження, у нас немає підстав. По-перше, тому що сама церква виникла через 2 роки після отримання цієї грамоти. Це відбулося на Харківському соборі 1992-го року, а грамота видана в 1990-му році. Ну і власне не УПЦ була дана ця грамота, а саме екзархату, українському екзархату, яку на той час очолював митрополит Філарет.
"На сайті РПЦ згадуються дійсно єпископи УПЦ, але ж не всі священники, а лише тільки керівництво цієї церкви"
— А якщо говорити, дивлячись в сьогоднішній день, ситуація виглядає, можна сказати, безнадійною, тому що є наративи, якими живуть священники УПЦ МП. Як би вони там себе не переназивали, ми розуміємо, що раз їхні імена залишаються, якщо відкрити сайт РПЦ, вони всі там є. Тобто, вони живуть цими наративами, вони продовжують обробляти свою аудиторію вірян саме в цих наративах. І все одно у нас якась незрозуміла ситуація. В той же час у Верховній Раді зареєстровано проєкт закону про повну заборону цієї церкви в Україні. Тобто, зараз ми на такому роздоріжжі знаходимось?
— Давайте уточнимо дещо. На сайті РПЦ згадуються дійсно єпископи УПЦ, але ж не всі священники, а лише тільки керівництво цієї церкви. Крім того, навіть якщо і заявлено з боку УПЦ, що вони себе не вважають частиною, хоч вони так і не написали. Вони написали дуже хитро: самостійні і незалежні в управлінні. А те, що вони є незалежними від Москви, цього в документах ви не знайдете. Тобто, ми самостійні і самоуправні, але при цьому ми не відмовляємося від своїх канонічних зв'язків із РПЦ. Це такий, знаєте, непевний дуже статус. Він не надає право цій церкві бути рівною із іншими православними церквами. Ну от як аргумент, ви розумієте, що жодна православна церква, яка згадується сьогодні в диптиху, такий перелік православних канонічних церков, не згадує митрополита Онуфрія в обов'язковому переліку тих поминань, які робляться в кожній православній церкві. Тобто, про нього нібито ідеться, але через патріарха Кирила. Тобто, все одно свідомості нинішніх православних помісних автокефальних церков УПЦ МП таки залишається частиною московського патріархату. Знаєте, дуже цікава відбулася ситуація, нібито церкви помінялися місцями. І от оголошуючи про те, що вони є самостійними і незалежними в управлінні, вони фактично повторюють той же самий шлях, який собі протурував свого часу митрополит Філарет. Ну і поки їх не визнає вся повнота православ'я, як дійсно самостійну і автокефальну церкву, вони будуть перебувати в такому ж стані невизнання, як і київський патріархат, аж до отримання Томосу в 1919-му році.
"Ніхто церкву заборонити не зможе. Будуть висуватися претензції до окремих представників церкви, як до громадян України. Всі зрадники і колаборанти згрупувалися в цій церкві"
Стосовно закону, або проєкту закону, який лежить у Верховній Раді, це закон не про заборону УПЦ МП. Це закон про призупинення антиукраїнської діяльності тих релігійних організацій, центри яких перебувають в країні, що визнана агресором. В Україні є такі потенційні організації, вони думають, де знаходяться їхні управлінські центри, щоби не опинитися в ситуації, в якій зараз знаходиться московський патріархат. Ніхто церкву за нашим законодавством, навіть якщо буде ухвалений цей закон, заборонити не зможе. У нас будуть висуватися претензії не до церкви, хоч українське громадянське суспільство саме це зараз і робить, а до окремих представників церкви. І не як до митрополитів, або єпископів, або священиків, або навіть вірних УПЦ, а як до громадян України. От те, що було принесено, оця повістка митрополиту і наміснику монастиря Києво-Печерської лаври. Йому ж там не написали, що це повістка митрополиту Павлу Лебедю. Там написано громадянину Петру Лебедю, тобто світське його ім'я.
"Саме серед священників і вірниць УПЦ МП найбільша кількість тих, хто став нікудишніми громадянами, фактично зрадниками своєї Батьківщини"
Так само і інші всі священники: якщо ви здійснили злочин проти України, то до вас претензії будуть саме як до громадян, а не тому, що ви православні християни, чи ви сповідуєте Трійцю, чи ви хреститеся справа наліво. В ці справи держава не втручається. Але як ви думали: тридцять років перебуваючи на території України і при цьому ще надумати через рік після повномасштабного вторгнення Росії ще й досі толерувати цю державу, ще і досі не визначити своє ставлення до цієї держави. Значить треба відповісти за те, що ви вчинили. І саме як громадяни, а не як православні, греко-католики, чи мусульмани, чи іудеї. Тому бажано, щоби ми все таки роз'яснювали, що відбувається в Україні. У нас немає гоніння за віру, у нас не переслідується церква, у нас переслідуються недолугі громадяни. Ну так вийшло, що, вибачте, всі абсолютно зрадники і колабораціоністи чомусь згрупувалися в цій церкві. У нас немає претензій ні до греко-католиків, ні до ПЦУ, ні до навіть мусульман і іудеїв, які не співпрацювали з цією владою. Але тільки одна у нас церква, яка завжди була привілейована. Вони, як кажуть, взяли пальму першості. Саме серед священників і вірниць цієї церкви найбільша кількість тих, хто став нікудишніми громадянами, фактично зрадниками своєї Батьківщини.
