На фото (зліва направо): Стефан Романів, Сергій Стуканов, Павло Ґрод, Андрій Футей. Фото: Сергій Стуканов
— Павло Ґрод разом із колегами брав участь у Вільнюському саміті НАТО 11-12 липня. Саміт не став історичним для України, позаяк ми не отримали безпосереднє запрошення. Пан Ґрод адвокатував ухвалення рішення у багатьох державах НАТО, у їхніх столицях проходили різноманітні акції, громади були активними. Пане Ґрод, розкажіть, в який спосіб ви переконували як політиків, так і громадян цих країн, щоб вони підтримували Україну напередодні саміту у Вільнюсі?
Павло Ґрод: Світовий Конгрес українців об’єднує українські громади понад 65 країн світу. Головний пріоритет сьогодні — це захист України. Другий пріоритет — це відбудова України, і третій — це сильні громади у світі. Тижнями до саміту наші громади країн НАТО виходили на вулиці з демонстраціями, писали листи до політиків, зустрічалися з політиками і будували позитивний імідж та підтримку з боку громадянського суспільства у тих країнах НАТО. Бо без підтримки громадянського суспільства політики не будуть ухвалювати рішучі кроки, тому для нас було важливо мати сильну підтримку саме від громадянського суспільства. Дивлячись на всі ці демонстрації, що відбувалися у світі, можу сказати, що виходило дуже багато не лише українців, а й друзів України. Була величезна маніфестація, де брав участь президент Зеленський, у самому Вільнюсі. Кілька тисяч учасників плескали гучніше після того, як перекладач переклав промову. Це показує, що там була переважна більшість литовців, які вийшли підтримати Україну, і сама Литва була ніби українське місто: на кожному другому стовпі український прапор разом із натівським прапором, кожен будинок мав український прапор, величезні афіші "Україна в НАТО". Тобто литовці нас дуже сильно підтримали, хоча результат не той, що ми хотіли, тобто запрошення України до НАТО. Ми самі не задоволені результатом саміту НАТО, тож будемо старатися працювати з тими державами, які вагалися. Це Сполучені Штати, Німеччина, тож будемо фокусувати нашу енергію на ці країни, аби їх переконати до Вашингтонського саміту. Очевидно, є дуже складні питання, як можна дати членство Україні, котра перебуває у війні. І ми будемо працювати з Офісом Президента, Міністерством закордонних справ, Президентом Зеленським, щоб сформувати план акцій, як це зробити. Але можу сказати про позитив Вільнюса — Рада "Україна-НАТО". Це дуже важливо, бо дає конкретну можливість активно діяти президенту України з членами НАТО, це дуже високого рівня Рада. І ще дуже важливо, що в порівнянні з Бухарестським самітом, де не було консенсусу довкола входу України в НАТО, на Вільнюському саміті був консенсус. Я це чув від міністрів та керівників різних країн, з якими мав зустрічі. Вони казали: сьогодні є консенсус, що Україна має бути в НАТО. Це також позитивний результат Вільнюського саміту.
— Пане Футей, як відбувається комунікація з американською громадою та американською владою? Чи вдається впливати на їхню думку?
Андрій Футей: Після Вільнюса немає питання, чи буде, а є питання — КОЛИ буде Україна членом НАТО? Це так само дуже важливий позитив, який вийшов з Вільнюса. Справа НАТО — не нова для діаспори, для Українського конгресового комітету. Ми агітуємо про це роками, особливо від початку війни у 2014 році. Це забирає багато часу і багато активностей від наших громад. А найголовніше — це вплив нашої громади, з однієї до другої сторони Америки. Як тісно наші громади співпрацюють та який вплив вони мають на своїх представників у Конгресі та Сенаті. Можу тут сказати з великим задоволенням: і республіканці, і демократи великою більшістю стоять на тому, що Україна має бути членом НАТО. Тобто тут немає розколу між республіканцями і демократами, а є велика підтримка. Цей тиск від представників Конгресу і Сенату буде досить жвавим у наступних місяцях, коли будемо підходити до саміту НАТО у Вашингтоні. Це залишається пріоритетом наших громад, щоб не тільки збільшувати військову допомогу і давати Україні потрібну зброю, ракетні системи й літаки. Справа НАТО залишається пріоритетом.
— Пане Ґрод, унаслідок російської агресії дуже багато українців тимчасово перемістилися до інших країн. Чи маєте бачення, як консолідувати українців зараз та як сприяти їхньому поверненню після нашої перемоги?
Павло Ґрод: Наші українські громади в усіх 65 країнах, де є складові нашої організації, стараються об’єднувати громади. Це нелегко, буває відчуття отаманщини, мовляв, кожен має своє. Але загалом після початку повномасштабної війни відбувається краща консолідація. Щодо повернення українців. Повернення є частиною нашої політики щодо сильних громад. Щоб українці повернулися, треба кілька речей. Перше — мусимо подбати, щоб у тих країнах, де вони проживають, діти мали українську освіту. У кожній країні йде великий тиск, щоб діти вчили ту мову — німецьку, французьку тощо. Але якщо вони згублять свою українську мову, то не повернуться. Це є великий запобіжник, ми мусимо створити широку мережу української освіти за кордоном. Скоро зустрічаємося з міністром освіти і будемо це питання обговорювати. Щодо законодавства в Україні. Ми працюємо з Президентом Зеленським стосовно умов, які можна створити, щоб легше було повернутися. Одна з умов — це подвійне громадянство.
Наше бачення таке, що це має бути подібне до того, як у Сполучених Штатах, Канаді та інших демократичних країнах, де не забороняють подвійне громадянство. Я як громадянин Канади, що хотів би стати українським громадянином, маю відректися свого канадського громадянства. А в Канаді, якщо українець приїздить з українським паспортом і стає громадянином Канади, то він не мусить відректися від свого українського громадянства. Тобто ми шукаємо рішення в такому контексті. І дуже важливо, щоб був один клас громадян, а не два класи. Бо ми мали чернетку законопроєкту, де сказано, що народжені за кордоном мають одні права, а народжені в Україні мають інші права. І важливий момент — бути в державній службі. Під час відбудови нам треба буде по максимуму долучити всі ресурси. Тому важливо мати один статус громадянина, коли не мусиш відрікатися від іншого громадянства і маєш всі рівні права та обов’язки.
— Пане Романів, яка зараз ситуація з українською діаспорою в Австралії?
Стефан Романів: До Австралії приїхало близько 7 тисяч переселенців з України. Від першого дня 24 лютого минулого року до мене подзвонив прем’єр-міністр Морісон і запитав, що ми будемо робити. Їхня настанова була така, щоб у першій мірі дати можливість переселенцям якнайшвидше вийти із зони війни, а вже пізніше будемо розбиратися. Сьогодні люди включаються — ті, що приїхали, є дуже важливою частиною нашої громади. Ми маємо різні програми. Наприклад, переселенці можуть вивчати англійську мову, або є програми, де вивчають правила водіння. Але є й інші справи, які роблять громади. Коли чоловік воює на фронті, а молода жінка приїхала з трьома дітьми, то тут виникає питання стресу, їх треба підтримувати. Крім того, ми з громадою фундуємо шелтери.
