Богдан Струтинський: Українські театри відмовилися від російської драматургії та музики

Богдан Струтинський: Українські театри відмовилися від російської драматургії та музики

Українські театри відмовилися від російської драматургії та музики і нічого не втратили, а тільки зміцніли. Це зазначив Радіо Культура голова Національної спілки театральних діячів, генеральний директор-художній керівник Національної оперети України Богдан Струтинський. Проблема України завжди полягала в тому, що ми ніколи не дивилися на своє, як на світове. Ми дивилися на своє, як на щось другорядне, вважає Струтинський. І додає: але сказати, що війна повністю заповнила українські театри українським, не можна. Тому що багато театрів пішли в світову класику, а глобальний пласт української драматургії кінця 18-го – початку 19-го століття ще не задіяний. Струтинський також розповів як чує із вуст військових, котрі приходять на вистави, фрази "хоч відпочили", "хоч посміялися". Театр повертає воїнів в інший світ, із пекла вони повертаються в рай, каже генеральний директор-художній керівник Національної оперети України.

0:00 0:00
10
1x

Богдан Струтинський. Фото пресслужби Київського національного академічного театру оперети

 

"Театри працюють і виявляють свій характер, як і вся українська нація"

— Другий воєнний сезон в умовах повномасштабного вторгнення: як вплинула війна на репертуари театрів? Як ми відмовляємося від російського репертуару і чому ми цього не робили в 2014 році?

Чомусь, українці обов’язково мають обпектися. Хоча в Національній опереті від російського репертуару відмовилися давно. А цей сезон почався дуже трагічно, драматично – 19 серпня ракета влучила в Чернігівський театр, і люди дивом врятувалися. У нас там була друга резиденція в Національній спілці театральних діячів, яку проводив Андрій Бакіров із молодими режисерами. Наша вся театральна спільнота почала сезон з того, що ми мобілізувалися і збирали кошти на підтримку театру та будівельні матеріали на його відбудову. Відгукнулося дуже багато колективів, ми домовилися з керівниками театрів про кілька проєктів на підтримку колективу Чернігівського театру. 

Якщо ж говорити про відкриття сезону, то всі театри його починають по-різному: деякі тільки відкривають сезон, а деякі запустили вже цілі фестивальні рухи, як наприклад фестиваль музично-пластичних мистецтв у Кривому Розі. Деякі театри, наприклад Національна опера, Львівська опера, театр Франка, працюють давно. Адже наша робота – це і питання виживання. Бодай мінімальні надходження допомагають сплачувати комунальні платежі тощо.

— Для багатьох театрів виявилося також викликом, що деякі чоловіки та жінки мобілізовані, деякі пішли на фронт добровольцями. І це балетмейстери, актори, актриси...

У нашому театрі теж є мобілізовані. Багато жінок виїхали з дітьми за кордон, і це, безумовно, позначається на роботі колективів. Акторам знайти роботу за кордоном не просто, насамперед, через мовний бар'єр. Хоча в музичному театрі цього бар'єру немає: і музиканти, і артисти балету, і вокалісти знайшли своє місце в інших країнах. Тому навіть якщо ти зараз відновлюєш виставу в репертуарі, то це означає, що створюєш її заново. От у нас в кінці місяця буде практично нова постановка "Сімейка Адамсів", і це наш новий "конвеєр", тому що вводяться нові персонажі, нові актори, оскільки деяких просто мобілізують на фронт. Як, наприклад , наш вокаліст баритон Павло Грищенко, якого ми взяли за конкурсом в жовтні минулого року. Він встиг зіграти головну роль і вирушив на фронт. І знову вистава випадає. Треба або її відновлювати, або закривати. І таких прикладів нині дуже багато. Але театри працюють і виявляють свій характер, як і вся українська нація.

Ми робили спільний проєкт з Турецькою Республікою "Два народи – одне серце" за участю посла і Ансамблю народної пісні й танцю Стамбула. До нас приїхало 26 виконавців, і звичайно для них був шок через постійні повітряні тривоги. Але у нас іншого варіанту немає. І ми маємо можливість жити і працювати завдяки нашим хлопцям і дівчатам, які сьогодні тримають небо.

— Ми втрачаємо багато об'єктів культурної спадщини внаслідок повномасштабного вторгнення. Наскільки постраждали театри?

Деякі не просто постраждали, а знищені повністю, як Маріупольський театр. А частково постраждали Миколаївський театр, Херсонський театр, Чернігівський театр.

— Чернігівський театр не має нині можливості працювати?

Ні.

— Але ми маємо прецеденти, як з Херсонським театром, який виїхав із міста, а інші театри пускали їх працювати на свої майданчики. Чи можливий такий сценарій із Чернігівським театром?

Він не просто можливий, він потрібний. Про повноцінну роботу театру нині не йдеться. Можливо, буде якась робота на міні-локаціях, на інших майданчиках, в укриттях. А якщо вони будуть приїжджати до Києва чи в інші міста, кожен театр простягне руку і надасть можливість грати виставу. Хоча все це вкрай складно, адже і дорога, і логістика, і проживання —  це досить дороге задоволення.

Українські театри відмовилися від російської драматургії та музики

— Як війна вплинула на репертуари театрів?

Напевно по кожному театру треба робити окрему аналітику, але загалом тенденція зрозуміла. Театри відмовилися від російської драматургії і музики. І я переконаний, що ми нічого не втратили, а тільки зміцніли. Проблема України завжди полягала в тому, що ми ніколи не дивилися на своє, як на світове. Ми дивилися на своє, як на щось другорядне. 

Я спілкувався з директорами деяких європейських театрів, насамперед, Польщі, країн Балтії, і вони просять дати їм можливість зіграти нашу класичну музику. Але, наприклад, по класичній опері у нас вкрай мало пропозицій. Ми за ці роки зовсім не наповнили свій ринок. Наприклад, по лінії Національної спілки театральних діячів робимо декілька резиденцій сучасної драматургії. У нас буде презентація 8-го вересня 12-ти п'єс сучасної української драматургії, які ми видали разом із видавництвом "Фоліо". Ми проводимо також дуже гарні класичні лекції з історії українського театру, української культури, або ж про сучасний театр. Є запит від Львівського театру щодо менеджменту, реклами і піару. Але сказати, що війна повністю заповнила українські театри українським, не можна. Тому що, проаналізувавши афіші, ви побачите, що багато театрів пішли в світову класику – Мольєр, Шекспір тощо. А глобальний пласт української драматургії кінця 18-го – початку 19-го століття не задіяний. А вона могла би стати новітнім словом в режисурі.

— А чи готові ми вже говорити про війну?

Про війну можна говорити по-різному. Якщо говорити буквально —  я особисто проти. Ми робимо про війну багато концертів, які ми показуємо у військових частинах, госпіталях, воєнних прикордонних госпіталях. Ця ніша є. Питання в тому, як говорити про війну? Коли йде справжня війна і ти бачиш всі її страхи, а потім на сцену виносять бутафорську війну, як на мене, це трохи кощунство. Але наголошую, це винятково моє сприйняття, моя точка зору. Мені здається, що про війну потрібно говорити якимись дуже тонкими матеріями, щоб вони торкалися підсвідомості, а не буквально. Зараз, як на мене, більше потрібні хронікальне кіно, документальне кіно.

24 листопада минулого року ми попрощалися з нашим артистом балету 26-річним Вадимом Хлуп'янцем. Про нього відзнятий документальний фільм, у стрічці беруть участь і його батьки. І одна справа бачити документальні кадри, торкатися пам'яті, а зовсім інша справа – грати ці події.

Ми нещодавно проводили в Бучі реквієм пам'яті. У літньому театрі міського парку Бучі відбувався VIII Міжнародний фестиваль оперети, опери та мюзиклу О-FEST. Ми відкрили стіну пам'яті —  інсталяцію-меморіал загиблим бучанцям від рук росіян. Ми обдзвонювати їхніх родичів і запрошували на концерт-реквієм. Але навіть і до таких речей потрібно підходити тонко. Тому що все відбувалося в парку, де гуляють люди, де бігають дітки. І дуже важко і моторошно було бачити, як бабуся кладе квіти до таблички, або дитина цілує табличку з іменем свого загиблого родича. Але все одно це треба робити, щоб світ не забував, і ми не забували про цю трагедію.

— З якими думками і почуттями Національна оперета України відкриває 15 вересня свій 89 театральний сезон? Ви свого часу придумали гасло для оперети — крок до свята. І ремонт будівлі театру теж спонукає прийти у святковому вишуканому вбранні та долучитися до свята. Чи змінила це все війна?

Звичайно, змінила. У нас у репертуарі є різні теми: мюзикли, опери, оперети. Одна справа, коли ти робиш тематичний вечір, наприклад, "Об'єднані заради перемоги", інша справа, коли ти маєш показати повноцінну палітру, чим займається театр. Якщо це театр широкого профілю, а ми не обмежуємося тільки оперетою, мюзиклом і оперою. У нас є багато музично-драматичних вистав. Відповідно, є дуже різні теми, про які іноді питають – а як, мовляв, таке можливе в театрі оперети? Ми ламаємо стереотипи у сприйнятті жанру, хоч дається це дуже складно. Звичайно, війна нас змінила. І хочете чи не хочете, але в повітрі все одно це павутиння над нами літає.

"На відкритті сезону в нас була делегація з Харкова і дві жінки під час вистави почали ридати"

— Хоча людям все одно хочеться зробити цей крок до свята.

Однозначно хочеться, попри те, що у всіх є камінь на серці. Часто із вуст військових, які приходять на вистави, ми чуємо фрази "хоч відпочили", "хоч посміялися". Театр повертає їх в інший, нормальний світ, із пекла вони повертаються в рай. Це нас тримає і дає дуже велику наснагу і усвідомлення, що наша робота потрібна бодай на долі секунди. На відкритті минулорічного сезону в нас була делегація з Харкова, і дві жінки під час вистави почали ридати. Їм важко було усвідомити, що можна просто сидіти в залі, дивитися виставу і не чути безкінечні вибухи. От саме з такими енергіями і станами глядачів доводиться працювати сьогодні театрам.

— Досить парадоксально виник і мюзикл "Тигролови" за Іваном Багряним. Втім, і щодо "Марусі Чурай" ви теж чули слова — а хіба це оперета?

Я над цим проєктом працював із 2019 року. Спочатку лібрето було досить сире, але була тема. І це повернення до розмови про те, що потрібно заповнювати ринок українськими творами. Цей роман усі знають, він дуже популярний, входить навіть до шкільної програми. Але ми створили мюзикл, щоб показати, що українці віковічно борються із тим демоном, який сьогодні знову не відпускає Україну. Я активно займався цим проєктом, збирав творчу групу, був художнім керівником. Але з часом віддав її Сергію Павлюку, бо він робив свого часу "Сад Гетсиманський". І він прожив страшні моменти в окупації в Херсоні, він із середини сильно відчуває Україну. Богдан Решетілов зробив аранжування, Олександр Білозуб робив сценографію, і вийшла дуже крута історія. Цей мюзикл справді може вийти на світовий ринок. Я щасливий, що ми змогли втілити цей проєкт, знайшли для нього кошти. Він дуже потрібен сьогодні, і він має гарний розголос.

Також у нашу афішу повертається наприкінці місяця "Сімейка Адамсів", "Баядера". В листопаді "Звуки музики" — це дуже актуальна історія, дуже суголосна тим подіям, які переживає Україна. У нас буде ще один надзвичайно потужний проєкт наприкінці листопада "Мати". Це мати-жінка, яка народжує, і мати-земля. Також ми підписали договір і отримали ліцензію на постановку мюзиклу "Чикаго". Для нас це дуже великий виклик, оскільки це дуже популярний світовий мюзикл. Раніше нам відмовляли в таких питаннях, бо ми для них — невеликий ринок. А зараз, навпаки, є цікавість до нас. Світ відкриває Україну. Каже, що навіть не уявляв, наскільки ми відмінні від Росії, і наскільки у нас високі культура і нація. 


 

Останні новини
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
"Це не телешоу, не боротьба за популярність... Це реальні люди з реальними історіями", – Мстислав Чернов
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
Катерина Радченко: Мета нашого проєкту — порушити глобальну тишу
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
У межах Чорного моря має активніше діяти НАТО — Риженко
Новини по темі
Військове кладовище почнуть будувати у середині червня – в.о. Міністра у справах ветеранів
"Єдині вікна" у ЦНАПах, єКабінет, реабілітація та інструменти для розвитку – Порхун про нову ветеранську політику
"Крим стає островом" – Жирохов про удари по авіабазі в Джанкої
Поки триває війна, логістика буде постійним викликом – Тарас Висоцький
На Запоріжжі знайшли притулок 228,5 тисяч ВПО – Мироненко