"Цікавий виклик писати текст радіодиктанту до нової дати"
— Як тебе застала пропозиція від Суспільного написати текст радіодиктанту?
Вона мене застала в дорозі в аеропорту і це було дуже несподівано і дуже щемко. Кожен виїзд поза межі України зараз відчувається як великий виклик і коли ти раптом отримуєш такий важливий гачок і розуміння, що ось у тебе є ця країна, мова і ще дуже багато роботи… Я пам’ятаю промінь світла, який мене відшукав в тому великому людському огромі і мені стало дуже радісно.
— Поговорімо про дату, адже це вперше радіодиктант буде 27 жовтня. Є інерція в будь-якій звичці, ритуалі чи традиції. В зв’язку з нашою європеїзацією, деколонізацією, дерусифікації День української мови та писемності перенесли з 9 листопада. Що ця зміна означає для тебе?
Це означає потребу пам’ятати, що ми змінюємося і живемо в добу, коли все пластичне, плавке. Це раніше, ніж зазвичай, і коли надійшла пропозиція, я була заскочена. Але потім вклала собі в голову новий календар і все стало на свої місця. Це цікавий виклик, коли ти пишеш текст радіодиктанту вперше до нової дати. Це теж пам’ятна історія.
— А ти сама колись писала радіодиктант національної єдності?
Писала непостійно, бо в мене був певний час скепсис до всіх цих колективних практик. Хотілося показати, що ти не гвинтик в системі. Це теж моменти хвороби росту або протестні настрої. А потім мені це почало подобатися, бо я насправді люблю писати від руки і не так часто випадає нагода це робити. Раніше, коли в нас було дещо спокійніше життя, я вірші записувала рукою в блокнот. Для мене дуже важило оце перетікання тебе в написаний рукопис. Тому ця магія чистого аркуша, ще школярський трепет перед ним, — це завжди було важливо. Потім я навчилася ловити цю неймовірну енергетику, синергію українців по всьому світу і цей електричний імпульс, який біжить безліччю ниточок, пов’язує тебе з дуже несподіваними куточками світу, де є наші люди. Це відчуття спільності дуже загострилося в нас в час великого вторгнення і безцінно відчувати, що ми ще й в такий спосіб намагаємося триматися разом.
"Ніхто не може бути абсолютно досконалим в своєму тексті"
— Мені завжди здавалося, що ти дуже вимоглива до редакторської, коректорської роботи. Розкажи, чи ти з тих людей, які зашпортуються об помилки і як ти загалом до них ставишся?
Я зашпортуюся об помилки, хоча це абсолютно нормально, бо ніхто не може бути абсолютно досконалим в своєму тексті, тим більше, коли ти пишеш за авторським текстом іншою людини.
— В тебе є правила, норми української мови, які ти прекрасно знаєш, але вони тобі не піддаються?
Мабуть, родові закінчення. Думаю, це поширена проблема в багатьох із нас. Я не те, щоб аж так часто помиляюсь, але дуже часто перевіряю перед тим, як якийсь текст кудись випустити, вагаюся і часом буває, що вживаю некоректне закінчення.
І ще моя вічна проблема — це подільське наголошування. Я перестала з нею боротися, тому що нормативні наголоси є нормативними, а право на регіонально марковане мовлення все ж таки за собою теж хочеться лишити.
— В тебе є улюблений український словник?
Ні, я дуже люблю всі словники. Я любила дуже як захопливе читання словник фразеологізмів і словник синонімів. Це прямо така теж пригодницька література, коли ти розумієш наскільки карколомно всередині української мови, скільки там лабіринтів. Але будь-який словник насправді — дуже класні ключі, якими можна повідкривати дуже багато кімнат, якщо знати навіщо для чого тобі потрібна ця мова.
"Перекладаючи українські тексти, ти виговорюєш нашу травмованість"
— Ти, крім того, що перекладаєш з балканських мов та з англійської, також письменниця, яку перекладають. Ти багато спілкуєшся з перекладами, які вивчили українську мову. Що ти спостерігаєш за тими, хто обрав для себе вивчити українську мову і працювати з нею у великому світі?
Насамперед це відважні люди, які не бояться дуже складного українського порядку денного, в тому числі й сучасного, але й минулого. Перекладаючи українські тексти, ти так чи інакше виговорюєш нашу трансгенераційну травмованість і пропускаєш її через себе, тому що хороший переклад пропускає текст через себе. Дуже цікаво спостерігати, як люди потрапляють в цей карколомний вир і починають розуміти, що поза поверхневим знанням української мови, поза поверхнею базового розуміння тексту відкриваються мовні напівтони, ігри, сленг, який трансформується в залежності від зміни історичних декорацій. Навіть в межах одного десятиліття ця шкірка щоденного мовлення, особливо молодого, кілька разів знімається і наростає нова. Страшенно люблю історії, коли люди також починають щось вишукувати в словниках або працювати дуже щільно зі своїми авторами, намагаючись розколоти ці горішки і подивитися на серцевишку. В них зазвичай потім відкриваються також неймовірні синонімічні багатства в їхніх перекладах. Вони шукають підходів, намагаються ловити ритміку української мови. Мене страшенно зворушує, коли пробують перекладати силабічну поезію, навіть не з точним римуванням, але з внутрішнім ритмом, українським диханням. Коли зберігається це розгойдування дихання в перекладі — це безцінно, бо означає, що людина встулахалася в живий організм мови.
"Люди, які говорять українською, дуже красиві"
— А що ти могла би порадити зараз тим, хто набирає дихання перейти на українську мову?
Я би хотіла цим людям сказати, що це дуже тепле і лагідне море. Воно інколи може видаватися штормовим, коли ти ще невпевнено плаваєш, але однозначно варто в нього вступати хоча би тому, що зовсім інакше проживається світ, зовсім інакше усенсовлюється світ. Я дуже часто спостерігала, як у людей, які перейшли з російської на українську на моїх очах і почали нею певнено користуватися, в них стали дослівно теплішими голоси. Навіть на рівні тембру, на рівні м’якості говоріння. Це дивовижна метаморфоза, бо ти розумієш, наскільки це цілюще середовище. Й навіть якщо в ньому щось не вдається, воно не вишковхує, воно дозволяє експериментувати. В українську мову можна органічно вписати елементи суржику і це не буде потворно. Люди, які говорять українському, дуже красиві.
— Чому не страшно помилятися?
Тому що всі люди. В палітрі української мови можна дозволяти собі не тільки строго літературний стандарт і це буде добре, бо це буде тепло і по-домашньому.
