Фото: Imperial War Museum
Ви є автором статті "Як святкували Різдво в українських криївках та лондонських бомбосховищах". Пропоную почати саме з цього міжнародного контексту, можливо ті історії будуть підтримуючими для нас під час війни?
Фахові історики з цим не погодяться, оскільки всім відомо, що аналогії не працюють. Ми не можемо взяти досвід іншого суспільства, іншу культуру, іншу епоху і просто продублювати. Але насправді навіть коли були дуже сильні обстріли Києва, я дні і ночі проводила на сайті Imperial War Museum, де переглядала тисячі фотографій того, як жив Лондон під час великого бомбардування "Бліц" 1940-1941 років, коли лише в одному місті загинуло 40 тисяч людей. І я пам’ятаю своє здивування, коли я дивилася документальний фільм "Різдво під вогнем" (Christmas Under Fire (1941)). Звісно, це був частково пропагандистський фільм, який Міністерство інформації Британії зняло для того, щоб під час Різдва 1941 року підтримати людей, які пережили такі страшні випробування. Я ніколи не думала, що у мене буде привід зіставляти цей досвід зі своїм досвідом і навіть тілесними переживаннями. Можна робити стоп-кадри і покадрово порівнювати з тим, що я бачу зараз в новинах. Фільм починається з того, що цьогоріч в Британії на плантаціях зрізають дуже низькі ялинки, щоб їх могли занести в підвал або бомбосховище. А потім я бачу ялинку в Харківському метро, і чую, як в метро люди співають колядки. Я й сама була свідком цього під час обстрілів Києва 31 грудня. Звісно, що контексти різні. Але для мене це був особистий пошук етичної відповіді щодо того, на часі чи не на часі святкування Різдва. Я часто пишу про святкування Різдва під час Першої та Другої світової війни.
Різдво було важливим в усі часи, але саме під час війни це було головне свято, навколо якого зосередилося безліч ініціатив, які об’єднували суспільство. Це були благодійні проєкти, намагання листуватися одне з одним, державні проєкти. Навіть під час Першої світової війни принцеса Марія (королівська принцеса та графиня Гервуд, єдина дочка короля Георга V і королеви Марії – ред.) запустила величезну акцію – відправила десятки тисяч різдвяних наборів з цигарками, цукерками військовим.
Ялинка у госпіталі Марі-ле-Пор на Західному фронті, 1917 рік. Фото: IWM
Минули десятки років, а ці люди зберігали ці пакування і відносили їх в музеї. Так, свято можна будувати навколо надії та взаємної підтримки. Однак, дуже важливо не переходити в іншу межу, коли свято – це привід для аскетизму, коли ми маємо повністю забути про нашу реальність. Коли ми передивляємося всі ці старі фотографії святкувань, то бачимо, що люди намагалися святкувати навіть в умовах карткової системи, коли був надзвичайно обмежений доступ до їжі, до базових продуктів. Все одно люди готували різдвяні страви. Публікували навіть книжки про те, як приготувати страви з обмеженої кількості продуктів, які видавалися по грамах на родину, хоч щось, що ймовірно нагадуватиме різдвяний стіл. Паралельно з цим виходили листівки, що це Різдво – не про споживання, а про благодійність. Питання не в святі, а питання в сенсах, які ми вкладаємо в нього. І оці певні уламки минулого нам підсвічують різні аспекти того, як це було.
Різдво з ялинками святкували навіть бійці УПА у криївках та українці під час німецької окупації. Це був дуже неоднорідний досвід, і залишилися дуже неоднорідні спогади про це.
У повстанців, які могли святкувати в селах ще у 1945-46 роках, це були більш теплі спогади. Ті, хто мусив вже ховатися в криївках, намагалися підтримати одне одного і теж робили маленькі ялиночки і співали колядки. Люди, які знаходилися у великих містах, були під пресингом окупації. В селах люди не так відчували цей тиск. Як і зараз ми бачимо, що можна від’їхати на 5 кілометрів і отримати інший життєвий досвід, абсолютно інше відношення до свята та до людей, які святкують. Так було завжди. Немає ніякого універсального досвіду.
Ще один факт, який мене дуже здивував – це ялинки в полоні. Зараз я працюю над окремим дослідженням різдвяних меню в полоні.
Військовополонені в Японії. 1942-1943. Фото: IWM
Деякі англійські, французькі, американські військовополонені, особливо офіцери, в німецьких таборах створювали різдвяні меню. При чому вони були гарно прикрашені. Звісно, що цих продуктів у них насправді не було. В найкращому випадку вони могли отримати посилку з консервами від Червоного Хреста. Однак вони уявляли собі це свято, робили імпровізовані концерти. Вони створювали ті святкові меню, які нагадували їхній дім. Це була культурна практика для підтримки себе, для підтримки мрій про повернення. Різдво було світлим яскравим вогником, під час якого були навіть спонтанні прояви людяності, коли коменданти приносили полоненим маленькі ялиночки. Але тут також треба розуміти, що коли ми бачимо ці фотографії, нам потрібно все піддавати сумніву. Бо ми не знаємо, що було за 10 хвилин до того, як зробили цю фотографію. І ми не знаємо, що було через 30 хвилин після того, як зробили цю фотографію. Тому зайве замилування не потрібне. Жодна війна не буває легкою, це завжди випробування. Але за будь-яких випробувань люди намагаються за щось триматися. І свята, як частина наших загальних культурних практик – це один з таких способів якось триматися далі.
Розкажіть детальніше про меню цих різдвяних столів. Адже їжа – це завжди турбота, це прояв людяності і любові.
Навіть меню військовополонених, в якому більшість страв були уявними, є яскравим проявом їхніх культурних практик. Наприклад, меню одного англійського офіцера, який походив з досить заможної родини, його батько був відомим англійським художником, було оформлене буквально, як королівське меню. Якщо відкрити колекцію королівських меню і меню, які він робив в полоні, вони майже ідентичні. В ньому надзвичайно складні назви страв і надзвичайно гарні ілюстрації. В меню є різдвяний пудинг, індичка і звісно є ялинка. З іншого боку, була реальність, де ялинка була прикрашена коробками з білими і червоними хрестами та великою кількістю банок. А меню, яке робив, наприклад, американський військовополонений, зовсім інше. І воно зовсім по-іншому оздоблене: його прикрашає яскрава дівчина в костюмі Санта Клауса. Але завжди був пудинг і величезна індичка, яку вони малювали.
Коли ми читаємо спогади людей, які були в криївках, то там були пісні страви, і все починалося традиційно з куті. Але все залежало від того, який був доступ до продуктів. Спочатку під час Великої депресії, потім під час Другої світової війни, виник окремий гастрономічний напрямок – святкова кухня з того, що є під рукою. А ще під час Першої світової війни проводилася надзвичайно велика кількість благодійних вечерь, наприклад, для дітей військових. Зараз ми бачимо паралелі зі святковими подіями для дітей-переселенців.
Але країни, які були віддалені від лінії фронту, наприклад США, проводилися обіди, на яких збиралися гроші, які згодом передавалися союзникам. Була велика міжнародна програма, яка збирала кошти для того, щоб надсилати різноманітні подарунки родинам військових. На одній з таких фотографій ми бачимо щемкий і зворушливий момент, коли ялинка прикрашена на горі фотографією батька, якого чекають додому.
