Ілюстративне фото: ФБ-сторінка "Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine"
За швидкістю проведення чогось на озброєння ми зараз НАТО випереджаємо
— Міноборони дозволило використання 80 нових зразків української зброї від початку року. Це багато, мало, чи це прогнозовано?
Це дуже багато і це прогнозовано. Справа в тому, що будь-хто може заявити, що він зробив якусь зброю або корисну військову техніку. Але далі виникає питання, що воно, наприклад, може два постріли на відеокамеру красиво зробити, а на третьому розірватися в руках бійця. Тому Міністерство оборони відповідає за те, щоб перевіряти все, що пропонують нашим бійцям, чи воно дійсно працює і чи відповідає умовам безпеки. Але сама ідея зрозуміла. Тобто, звідси, власне, допуск до використання всіх зразків, які пропонуються, звідси обов'язковість державних випробувань і так звана "військова прийомка". Але. Одна справа – армія США, де треба, якщо вже переозброїти, то одразу 2 мільйони людей. Це шалені кошти і це дійсно дуже серйозно. А інша справа – воююча країна, якій зараз доводиться воювати "зоопарком", буквально десятками різних видів будь-чого. У нас десятки видів бронетехніки. Зазвичай в арміях країн – 2-3, ну може 5 видів. У нас десятки видів бронетехніки, десятки видів стрілецького озброєння. Тому що нам скидаються, що називається "з миру по нитці", союзники дають все, що можуть знайти, і всім цим доводиться стріляти, бо "фронт з'їдає все", потреба величезна. І в цій ситуації, звичайно, що гратися в багаторічні процедури державної сертифікації в нас просто немає можливості. Доводиться йти на певні ризики, і треба шукати якийсь компроміс. Звісно, допускати зовсім неперевірене – це надмірно ризикувати життям бійців. Але влаштовувати стандартну процедуру мирного часу ми не можемо. Бо проходження стандартної процедури мирного часу, навіть якщо не було корупційної компоненти і політичних перешкод, займало 3-4 роки.
На початку Великої війни вдалося це спростити до 3-4 місяців. Різниця принципова. Але зараз, коли прийшов міністр оборони Рустем Умєров, пішло ще більше спрощення. Знайшли дуже правильну "лазівку". Справа в тому, що приймати щось на озброєння, тобто масово закуповувати для війська, це одна історія. А дозволити дослідну експлуатацію – зовсім інша. Тобто якщо виробник виробив якісь перші партії, то не ганяти їх на полігонах місяцями, а провести базові тести щодо безпеки, а далі вже обкатку, перевірку і випробування – безпосередньо у бойових частинах. Це те, що вдалося зараз зробити. Тобто ці 80 нових моделей – це ще не зовсім прийняте озброєння. Це поки що дозвіл на дослідну експлуатацію. Але ключове те, що воно в результаті поїде на фронт і буде стріляти. Тобто дослідна експлуатація – абсолютно нормальний режим. Але є один нюанс. Поки воно повністю не поставлено на озброєння, Міноборони не має права його закуповувати зі свого бюджету. Тобто всі ці дослідні партії їдуть переважно за волонтерські кошти, або за кошти місцевих громад. І тільки коли вони вже на фронті пройдуть обкатку і будуть поставлені на озброєння, тоді їх зможе легально закуповувати вже Міністерство оборони. Це, звичайно, теж певне ускладнення.
У нас зараз найбільше спростили історію по дронах. Їх зараз дійсно можна навіть ставити на озброєння впродовж кількох тижнів. І це правильно, бо в абсолютній більшості випадків боєць нічим не ризикує. А коли йдеться про щось залізне і все, що стріляє, то тут процедури лишаються більш жорсткими, саме тому, що є ризик для самого користувача. Тобто, насправді, за швидкістю проведення чогось на озброєння ми зараз НАТО випереджаємо. І це логічно, бо в нас йде війна, а вони можуть собі дозволити процедури мирного часу.
.jpg)
Євген Дикий. Фото: ФБ-сторінка "Evgen Dykyj"
Передусім дрони. Наша промисловість зараз готова цю потребу закривати
— Міністерство оборони виокремлює якісь види озброєння, на які роблять ставку? Що нам найбільше потрібно і що Україна найбільше здатна виробляти?
Поки що, мабуть, на першому місці дійсно стоять дрони. Тут просто три в одному. Їх насправді найлегше зробити, як це не дивно. Так, це високотехнологічна річ, але вона практично повністю збирається з цивільних компонентів, які можна закупити на вільному міжнародному ринку. Це не вироби, які потребують, наприклад, металургійного виробництва, вибухівки чи наявності складних виробничих потужностей. Тобто, суперсучасні дрони робляться на порядок простіше, ніж абсолютно древні артилерійські снаряди. Тобто, з одного боку – безліч фірм, які можуть це робити. З іншого боку– немає небезпеки для бійця. І третя складова – це, дійсно, величезна потреба фронту в дронах. Ще до того, як почався "снарядний голод", потреба кожної піхотної бригади у FPV-дронах оцінювалась приблизно в 1 тисячу в місяць. Коли пішов "снарядний голод", ця цифра зросла до 2,5-3 тисяч на місяць на кожну бригаду. Це величезні цифри. І наша промисловість зараз готова цю потребу закривати. Але далі виявилися деякі складнощі. У нас зараз ключова проблема – не в прийомі на озброєння. Справа в тому, що минулого року нашими першими особами було публічно заявлено: "будь ласка, всі виробники, виробляйте негайно все, що ви можете виробити. Фронт усе з'їсть, ми все викупимо". І виробники відгукнулися. Йде величезне інвестування у виробництва, йде його розширення. За минулий рік кількість всього того, що ми виробляємо для фронту, зросла втричі. А за цей рік очікується зростання ще в 6 разів. І це дуже важливо. Але. Вже на початку цього року почались фінансові збої. Виявилось, що коли заявляли, що ми все викупимо, то недооцінили, скільки насправді може виробляти наша промисловість. І станом на зараз в нашого Міноборони коштів на закупівлю рівно на половину того, що готова виробити наша промисловість. А це ще навіть не відбулося множення в рази, про яке ми говорили.
Потрібна мобілізація фінансів, а не гра в плитку й нові клумбочки
— І що робити? Які є варіанти, щоб вирішити цю проблему?
Ця ситуація дійсно критична. Бо та промисловість, яка минулого року взяла буквально "космічний старт", наразі вже спотикається, гальмує. Всі ж розраховували на ці "тверді державні контракти", а вже квітень і більшості контрактів ще немає. Розводять руками і кажуть, що бюджету не вистачає. Тому ми маємо сказати, що так само як нам потрібна велика мобілізація людей, не менш нам потрібна мобілізація фінансів. Вибачте, але зупиняти збройне виробництво, яке тільки почало нормально зростати і покривати потреби фронту, ми не можемо собі дозволити. Під час війни точно можна не гратися з будівництвом, наприклад, мосту в парку "Наталка". Там будується дуже красивий місточок, дуже "потрібний" зараз. Можна не гратися в плитку замість асфальту. Можна не гратися в нові клумбочки, які як грибочки ростуть. Тобто, нам треба переглянути витрати, по-перше. І все, що не на часі, відкласти на після Перемоги. І друге. Давайте чесно, військовий збір 1,5%, який ми платимо, це далеко не найбільше, що можна. Якщо його для нас всіх збільшити до 3%, то ніхто голодний не залишиться. А якщо його ще зробити прогресивним, тобто більшість людей платить по 3%, але хто заробляє більше платить 4%, а хто ще більше – 5%, то теж ніхто б голодний "з торбами" не пішов. А гроші з'явились би. Ще одне – акцизи. Алкоголь, тютюн – це предмети розкоші. Так, я алкоголь теж вживаю. Але це не те, без чого не можна прожити. Відповідно, збільшуємо акцизи і всі акцизи від цих виробів скеровуємо до оборонного фонду.
