"Золота пальмова гілка" – головна нагорода Каннського кінофестивалю. Фото: commons.wikimedia.org
Цього разу без українських фільмів
У програмі нинішнього Каннського кінофестивалю не буде українських фільмів. На скільки важливий цей фестиваль загалом і, зокрема, як майданчик для України, якби вона була на ньому представлена?
Каннський фестиваль – це фестиваль категорії А. Тобто це один із найважливіших кінофестивалів у світі. Він входить у так звану велику трійку: Каннський, Венеційський і Берлінський фестивалі. Серед фестивалів із такою ж значимістю можна згадати фестиваль "Санденс" у Сполучених Штатах Америки, дещо менше, але теж значимий фестиваль у Торонто, Канада.
Канни – це одна з найбільших кіноподій року. Туди приїжджають найзнаменитіші режисери, і це один із найбільших кіномайданчиків. Для України брати участь у такому фестивалі було б принципово важливим. Особливо зараз. Коли для нас репрезентація нашої культури в світі – один із вимірів інформаційного спротиву. Причому, не важливо, що насправді ми презентуємо. Чому у Венеції ми презентували фільм "Люксембург, Люксембург" Антоніо Лукіча, який немає жодного стосунку до війни та інформаційного спротиву? Але режисер Антоніо Лукіч і команда багато розповідали на цьому фестивалі про нашу боротьбу, про те, чим ми живемо насправді. Так чи інакше, репрезентація наших фільмів – це складова міжнародної культурної дипломатії та інформаційного спротиву.
Попри те, що ми не беремо участь як учасники, Держкіно опублікувало програму українського національного павільйону, там є різні заходи, панельні дискусії тощо. Чи можемо ми говорити про певні тенденції, які відбуваються в нашій кіноіндустрії, враховуючи те, що ми не представлені, як учасники, на такому потужному кінофестивалі?
Велика проблема насправді – це політика, яку веде Держкіно. Про це говорять вже не перший рік, про це заявляють майже всі кінематографісти. Державне кіно майже не займається популяризацією українського кіно за кордоном. В тому числі, через такі великі майданчики, як Каннський кінофестиваль.
Яка загалом ситуація з представництвом України на Каннському фестивалі, зокрема, в попередні роки?
У 2014 році був фільм "Плем'я". Він отримав тоді, здається, чи 6, чи 8 нагород. Це був дійсно фурор. У наступні роки ми виставляли, як мінімум, 1-2 фільми. Наприклад, останній рік, коли ми були на Каннах – це був 2022 рік. Тоді у нас було два фільми. Перший – "Бачення метелика", воєнна драма про жінку в полоні, про ґвалтування в полоні, про ПТСР після полону. Досить важке насправді кіно. Я знаю, що тоді брали участь в акціях протесту ветеранські організації. Це був 2022 рік. Бучу звільнили в квітні, а це було в травні. Були великі акції протесту, акції привернення уваги до цієї ситуації. І в той же рік у Двотижневик режисерів (не змагальна секція, але дуже поважна), брав участь фільм "Памфір". В 2023 році в коротких метрах брав участь польсько-український проєкт про дівчину, яка повертається з Берліна в Київ. І на цьому все.
"Це документальний фільм, а пан Лозниця, наскільки я знаю, не був в Україні з лютого 2022 року"
Буде представлена прем'єра картини Сергія Лозниці, фільм називається "Вторгнення". Нагадаю, що Лозницю усунули з Української кіноакадемії через те, що його фільми увійшли до програми фестивалю російського кіно. Як, на вашу думку, можуть сприйняти його стрічку? Нагадаю, що під час промови на одному з попередніх фестивалів Лозниця засудив бойкот російської культури під час війни в Україні. Він назвав бойкот деструктивним і заявив, що не варто воювати проти мови і культури. А також не варто, мовляв, ототожнювати звірства, які росіяни коять в Україні, з творами російських акторів.
Я не дивився фільм "Вторгнення" з очевидних причин. Тому мені складно судити про цей фільм. Але один момент викликає у мене великий скепсис. Це документальний фільм, і це дуже важливо. І це фільм про початок повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. І тут справа не в тому, що він засуджує бойкот російських акторів. Він перед тим зняв прекрасний фільм "Донбас", який показував життя окупованих територій. І це було достатньо реалістично. Питання в іншому. Це документальний фільм, а пан Лозниця, наскільки я знаю, не був в Україні з лютого 2022 року. Відповідно, виникає перше запитання: яким чином знімався цей фільм? Це може бути монтажна драма. Пан Лозниця взагалі фахівець з монтажних драм, коли є якась відеохроніка, яку він монтує в картину. Питання в тому, наскільки компетентною буде ця монтажна драма, враховуючи, що людина взагалі не знає нашого внутрішнього контексту, що тут відбувається, і чим ми живемо. Набір певних відео – це, звісно, фіксація якихось даних. Але відсутність розуміння жодного контексту, що фіксується, може призвести до зовсім іншого витлумачення того, що є. Тому у мене цей фільм викликає скепсис вже з цієї позиції. Тому що не може бути документальне кіно про події, які відбуваються ось зараз тут від людини, яка не була тут і зараз.
Канни не можуть обійтися без російських митців
Що можете сказати про участь росіян у нинішньому кінофестивалі в Каннах?
Це було очікувано. Всі люди, які більш-менш в темі, які займаються кінокритикою і кінематографією, фестивальною культурою, всі прекрасно знали що Кирило Серебренніков привезе на фестиваль свій фільм Limonov: The Ballad ("Лімонов, балада про Едічку"). Ми лише з колегами сперечалися, чи потрапить він в основну номінацію. Кирило Серебренніков був учасником Каннського фестивалю і у 2022 році, коли взагалі весь світ бойкотував росіян. Зараз ситуація змінилася, є багато відкатів. Тоді була чітка позиція всіх, окрім Каннського кінофестивалю. Фестиваль ще тоді заявив, що він приймає режисерів, які виступають проти Путіна. І це при тому, що потім Кирило Серебренніков буквально порівнював жертв Бучі і карателів Бучі, називаючи їх однаковими жертвами путінського режиму. Також говорив про те, що родини російських солдатів теж треба підтримувати, як і родини біженців, бо вони так само в скрутних обставинах.
Ігор Кромф. Фото: liroom.com.ua
Каннський фестиваль і взагалі французька культура близькі з російською. Вона постійно відчувала російські впливи. І сказати, що вони за два роки змогли б позбутися російських впливів, неможливо. У них буде свій складний процес цих переосмислень рано чи пізно. Але наразі вони приймають режисерів, які офіційно заявляють свою позицію, що вони антипутінські. Кирило Серебренніков офіційно заявляє свою позицію, що він, мовляв, проти путінського режиму. Що цю війну веде путінський режим, а не росіяни.
Цієї позиції недостатньо нам, але достатньо Каннському фестивалю. Тут більше питань до його картини. Тому що це картина про Едуарда Лімонова. Можна дискутувати, наскільки був видатним чи невидатним літератор Лімонов, але, на мою думку, дискутувати про це можна тільки років через 50, коли він трішки поваляється десь на смітнику історії. Варто розуміти, що це не російська стрічка. Це не стрічка, яка знімалася в Росії, на російські кошти, з російськими акторами. Фільм знімався за межами Росії з англомовними американськими акторами і західними грошима.
Френсіс Форд Коппола отримає рекордну третю "Золоту пальмову гілку"?
Наостанок назвіть топ фестивальних фільмів, які б ви радили подивитися.
Перший фільм – це "Мегалополіс" Френсіса Форда Копполи. Однозначно ця робота вражає масштабом. Вже є трейлер, і, наскільки я розумію, це велика фантастична антиутопія про розбудову Нью-Йорка майбутнього. Ця історія має велику відсилку до стародавнього Риму і стародавньої римської трагедії. Це перший фільм, який треба дивитися. Коппола нечасто знімає фільми, тим паче, не так часто такі масштабні фільми. Цікаво, що Коппола братиме участь в основному конкурсі. І ця його участь буде на 50-ту річницю його останньої перемоги. У Копполи є дві "Золоті пальмові гілки" – за "Апокаліпсис сьогодні" і за трилер "Розмова". Якщо він виграє, стане першим у світі кінорежисером із трьома "Золотими пальмовими гілками" (головна нагорода Каннського кінофестивалю – ред.).
Також це Пол Шредер, сценарист культових фільмів Скорсезе, який везе фільм "О, Канада", в якому грають Джейкоб Елорді та Річард Гір. Фільм розповідає про хлопця, який, щоб не їхати на в'єтнамську війну, тікає в Канаду. І про те, як він там живе. Його грає Елорді. А потім його старшого вже грає Річард Гір, який роздумує, чи правильним було це рішення.
