Міжнародний тур театру імені Франка з виставою "Конотопська відьма". Берлін, Німеччина, 7 січня 2025 року. Фото: facebook/Yevhen.Nyschuk
"Театр зараз задає тренд"
Національному академічному драматичному театру ім. Івана Франка 105 років. Можна театру сказати, що класно виглядаєте?
Так, театр зараз задає тренд у театральному вимірі, у культурному, зрештою, в оцій стійкості, яку демонструє вся країна. Він продовжує творити, надихати, збирати кошти на допомогу Силам оборони, їздити до наших воїнів в частини, в госпіталя. Продовжує справді відкривати Україну для світові. Не тільки всередині робити мікроклімат надії, віри і впевненості в нашу перемогу, а й справді відкривати в Європі і світі зараз себе по-новому.
Дуже важливо було повернути правдиву історію
Коли ви очолили театр, одним із важливих для вас моментів було розпочати ремонт, реконструкцію в театрі. Чи все вдалося?
Для мене було дуже важливо не просто зробити ремонт заради краси чи просто якоїсь зручності. Хоча, очевидно, в усьому має бути присутній смак і багато чого іншого. І дійсно комфорт є дуже важливим, тому що актори, люди, колектив, який працює, він більшість часу перебуває в театрі, ніж вдома. Але повторюсь, не задля цього це було. Тут якраз дуже важливим був момент, повернути правдиву історію. Тому що, коли ми зняли один шар, другий, третій, то це "історія совка", "історія спотвореної історії". Себто ми зараз говоримо про 105-ть і це, очевидно, час ще світлих мрій створення Української Народної Республіки. Бо напередодні, взагалі ще у Вінниці, Директорія говорила про створення українського театру. Звідти беруть початки, зародження з мандрівного театру в сталий театр, який був у Кам'янці Подільському, а згодом організувався в Києві. Ми привідкриваємо багато історій, які тривалий час замовчувалися, які були під грифом "Заборонено". Ці всі кольори навіть замальовувалися багато разів. Вхідну частину, оцей хол всередині ми робили влітку і там ми зняли 12 шарів різних фарб, бо вони самі відлуплювалися. Вони були зроблені неякісно, були зроблені в радянському стилі. Коли ми подивилися в гардероб і зняли зо 2 ковроліна і ще лінолеум під ним, а воно все провалилося, і там сміття. Колись підкладали сміття під підлогу, бо, по-перше, не було куди дівати і видно лінь їм було вивозити, а по-друге, воно ніби як тримало. І там дуже гарно жилося іншим персонажам цивілізації – щурам. Вони були дуже здивовані, що вони підпали під скорочення. Я так жартував на початках. І ми справді почали робити ці речі. І коли ми дійшли до якихось первинних кольорів, то ми якраз побачили те, про що ми вже з дизайнерами і архітекторами, які погодилися благодійно з нами співпрацювати, обговорювали ті кольори, які проявилися якраз цим першим кольором.
"Для нас дуже важливо бути в часі"
Оцей зелено-смарагдовий, так?
Так, зелено-смарагдовий. І ми почали моделювати біля нього ці всі різні відтінки. Так, очевидно, що воно не може бути одного тону. Стеля в тон, стіна в холі одна, в коридорах більш концептуальна, бо до цього буде добавлятися ще світлова форма. Ми будемо робити нову фотосесію з відомим фотографом для всього колективу. Тобто для нас дуже важливо бути в часі. Бо цього хотіли і ті наші велети, які і започатковували театр, який творили впродовж багатьох років. Я неодноразово розповідав про історію виникнення постаті Леся Курбаса, якого не можна привласнювати комусь собі одному. Бо хтось каже: "Ну, це ж "Березіль", це Молодий театр". Лесь Курбас в період з 1917 по 1926 рік зробив тут.., сколихнув якби тогочасний театральний ландшафт. Він творив дуже багато і створив багато, започаткував багато. І в театрі Франка практично до минулого року ніхто не зауважував, що Лесь Курбас з 1924 по 1926 рік практично керував театром Франка, до від'їзду в Харків. У співпраці з Гнатом Юрою. Вони були два сподвижники, працювали разом. Курбас приводив Меллера, який практично зробив сцену, якою ми послуговуємося. Багато історій, які замовчувалися.
За часів незалежності також були дуже складні роки для театру
Це відшарування "совка" і тепер ходіння по відреставрованій підлозі, якою ходили Курбас, Юра, Меллер – це символ і образ, і це дуже надихаюче для театру, так?
Так, бо ми живемо в час, коли нарешті руйнується багато спотворених міфів, які нав'язувала, зрештою, російська імперська ідея – так би мовити, скрізь поставити свою лапу, скрізь керувати, принижувати, гнобити і ставити мистецтво в пропагандистському стилі. Ми розуміємо, що різні часи були в радянські часи. Десь в 60-ті давали більшу волю і була якась хвиля. Коли притискали у 70-ті роки, то було важко виразити у повній мірі правдиву українську традицію і на сцені. Сцену поставили на рейку пропагандистського характеру і з цим теж треба було якось боротися, або ж працювати так званим другим-третім планом і все одно говорити про українську правдиву суть, про традицію. І тут варто відзначити, що не завжди це був аж успіх-успіх. Навіть за часів незалежності також були дуже складні роки. Вони відображалися в тому числі і в фінансуванні, і в тому, які приходили режисери. Так, потім був Данченко, який підняв на високий рівень мистецьку складову. Різні часи були. І останній часи, які спрогресували у тому, що в театрі з'явилися молоді перспективні режисери, які буквально за кілька років стали можливо не метрами, але бажаними в усіх театрах. Ви бачите, що зараз Уривський, Петросян є бажаними у будь-якому театрі, і не тільки драматичному, і не тільки в Україні. І це дуже приємно, що ми маємо такі нові імена і будемо шукати їх в подальшому.
"Конотопська відьма" розкуповується за 3 хвилини
Яка би не була турбулентність, але театр зараз дійсно привертає увагу. У вас повні зали, люди під час війни купують квитки...
Зараз ми можемо говорити взагалі про феномен певний. І тут варто зазначити таку дивовижну рису, що в нас дуже часто, особливо це в мистецтві відображається, а в даному випадку театр постав таким форватором у цій рефлексії під час війни, який подав оцю енергію, оцю стійкість, незламність, надію, віру, яка зараз дуже потрібна людям у різних виставах. Очевидно, що "Конотопська відьма", яка стала просто таким феноменом, театральним бестселером, який привернув увагу і не тільки до себе, а й до театру. І потім всі почали ходити і казати: "Боже, так і ця вистава фантастична, і ця супер вистава". Ми виставляємо і в нас за 18 хвилин розкуповується повністю місяць. За 3 хвилини розкуповується "Конотопська відьма" у застосунку "Дія".
Євген Нищук і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
"Це справді перший в історії України театральний системний тур"
Одна з найвизначніших подій останнього часу – це ваш гастрольний тур із "Конотопською відьмою" кількома містами Європи. Розкажіть про нього в подробицях, тому що це дуже цікавий прецедент. Він стосується і обличчя нашої культури, мистецтва, як всередині країни, так і виходу на міжнародну аудиторію. Більше того, це дуже важливо для культурної дипломатії, це наш "культурний Рамштайн". Як це було?
Передусім, я би хотів сказати, що це не декілька міст. Тур розпочався і буде продовжуватися майже рік. І це буде понад 25 європейських міст і ціла низка міст Америки, Канади тощо. Себто це дуже великий тур. Він охоплює майже всю Європу і увесь світ. Тобто ми кожного місяця їздимо в 5-6 європейських міст. Ми їздили у Берлін, Прагу, Відень, Женеву. Далі поїдемо в 5 німецьких міст, в Париж, Лондон, Барселону, Рим і багато інших міст, де вже майже розкуплені квитки. У червні ми їдемо в Нью-Йорк, Чикаго, Монреаль, Торонто. Це справді дуже великий тур, який…, я би не хотів так гучно порівнювати із місією, яка була з благословення Петлюри у хору Кошиця, який почав великий тур Європою і світом, з якої вийшов "Щедрик", який розлетівся на весь світ, але це справді перший прецедент, коли це системні системні гастролі. Не просто поодинокий виїзд на запрошення діаспори, не просто виїзд на гастролі, на той чи інший фестиваль. У нас паралельно ще й фестивалі йдуть – Авіньйон, Штутгарт, Прага, Единбург. Тобто всі практично європейські фестивалі, з якими ми зараз ведемо перемовин і будемо брати участь. Я кажу саме в частині повноцінного туру. Це справді перший в історії України театральний системний тур. І він показує дуже багато речей, які також руйнують певні міфи. Тривалий час говорили, що театру важко здійснювати такі системні тури. Опера, балет, музичні твори є зрозумілими, вони не мають мовного бар'єру і тому це можливо. А театр, мовляв, так не може. Окремо на фестивалі, окремо для діаспори – можливо. Так от ми зруйнували цей міф, тому що всі зали продаються. У різних країнах по-різному співвідношення. У Берліні було 65% вихідців з України, а 35% іноземців. У Женеві навпаки – 60% іноземців, 40% українців. У кожній країні по-різному. І для нас дуже важливо, що ми це граємо не виключно для українців, а для широкого загалу, щоб, власне, показати свою ідентичність через театр. У нас ідуть субтитри, в деяких країнах йде синхронний переклад, і насправді немає жодних проблем – квитки розкуповуються і ми маємо просто неймовірно шалені і прекрасні відгуки.
"Кожна вистава – практично український політичний акт"
Тобто це лише початок і він дуже обнадійливий.
Я просто хотів би зазначити, що весь успіх цього туру полягає не просто в якійсь комерційній складовій, чи просто успіх заради успіху. Кожна вистава – це практично український політичний акт. Там, де я маю можливість їздити, або ж мої колеги, завжди в кінці ми звертаємося до залу в контексті того, що ми нагадуємо, що ми живемо в протистоянні з великою "імперією зла". І щоби Європа, світ не втомлювалися бути з Україною, не виснажувалася допомагати Україні, не втомлювалися думати про Україну і бути разом з нею, донатити для неї. Тобто кожна поїздка обов'язково супроводжується певними донатами і благодійними зборами. Я дуже часто кажу зараз, що буквально за пів року, не тільки з цих міжнародних поїздок, а й тут в Україні ми проводимо благодійні збори і за пів року ми зібрали понад 58 млн грн на Сили оборони України. Їх ми проводимо через "Повернись живим", через наших партнерів, і кошти конкретно йдуть на потреби різних бригад, які на передовій.
Які прем'єри очікуються найближчим часом?
Ми готуємо дві нові прем'єри на великій сцені. Наступного тижня ми приступаємо до нової роботи на камерній сцені. Якщо говоримо про основну сцену, то Іван Уривський 28 лютого - 1 березня представить нову роботу "Макбет" за Шекспіром. Не буду спойлерити всієї виразності і задуму всієї творчої команди, але це справді дуже цікаво. Можу тільки сказати, що Іван продовжує виходити за рамки суто театральних рішень. Дмитро Богомазов теж приступив до роботи і 7-8 травня планується прем'єра за французьким автором Альфонсом Доде "Арлезіанка". І наступного тижня на камерній сцені починає роботу Ігор Білиць, за Валер'яном Підмогильним невеличка драма – епоха "Розстріляного відродження".
Це те, що ви хотіли від самого початку, щоб обов'язково ця тема прозвучала, принаймні в цьому сезоні?
Так. У нас в контексті спогадів про 105-річчя є одна з робіт, яку хоче зробити Вероніка Літкевич. Це "Пророк" за Винниченком. Вона йшла колись, це була одна з перших робіт, якою відкривалася сцена театру Франка.
"Ця боротьба триває"
А що з квитками? Як можна потрапити на ваші вистави? Тому що нещодавно знову був той самий кейс, коли ви виклали квитки, за 18 хвилин їх розкупили і знов публікують скріни, що на OLX викладають куплені квитки. Тобто, ні верифікація через "Дію", ні персоналізація, ні 4 квитки в одні руки так і не вирішили цю проблему?
Вони насправді серйозно зменшили ці випадки. Вони колись були системними. І я вже говорив, що ці системні шахраї колись купували відразу по 150-180 квитків "на руку". Зараз вони самі можуть купити 4. Але вони теж роблять певну свою мережу і намагаються скуповувати їх. І ця боротьба триває. Є певні домовленості з OLX, кожного тижня вони будуть блокувати ці квитки. Звужується вже до певної міри коло людей, які нарешті перестають піддаватися спокусі купити з рук. Тому що переважно це квитки, які задвоюються, це фальшиві квитки. І коли люди часто наражаються, вони кажуть: "Ну, я знала, я знав. Але я втомився чекати чи ще щось". Відносно втомився. Дивіться, ситуація проста. Коли заходить одночасно 15 тисяч людей, користувачів у систему, щоб купити 800 квитків, то очевидно, що за 3 хвилини вони купуються. Весь березень був виставлений і його купили весь, усі вистави за 18 хвилин. Одночасно 5 тисяч людей натискають. У нас вже дійшло до такого, що люди навіть натискають там, де є просто вільні місця і купують. Тому, звичайно, це об'єктивна річ у тому сенсі, що це просто ситуація того, що такий серйозний попит. З одного боку, це тішить, що такий попит. З другого боку, це певний клопіт для нас. І є різні думки зараз, ми думаємо про це. Якщо хтось знає рішення, то підкажіть. Наприклад, одне з них – це коли ми можливо створимо певну базу, де ті люди, які тривалий час намагаються купити, ми їх поставимо, умовно, в якусь першу чергу, щоб при наступному відкритті продажу вони могли купити першочергово. Ми йдемо по багатьох моментах назустріч у різних випадках. Але, наприклад, "Кайдашева сім'я" йде 17 років на аншлагах. Ми зустрічали тих людей, які казали: "Я перших 3 роки теж не могла потрапити, а потім я потрапила і дивлюся її вже 15-й чи 20-й раз". Є й таке.
