Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Кейси Джоджеску і Трампа
Проросійський румунський політик Келін Джорджеску назвав Україну "вигаданою" державою і заявив, що "її поділ між сусідніми державами невідворотній". Міністерство закордонних справ України заявило, що озвучені румунським політиком тези повністю тотожні тезам російської пропаганди. І що це вказує на повну залежність від господарів у Москві тих, хто таке заявляє. Американські видання аналізують російську пропаганду. Вони підходять до питання, чому Росія напала на Україну. Ми маємо справу з російською пропагандою чи іншим явищем, коли люди, наділені великою владою в світі, услід за Путіним, ставлять під сумнів суверенітет, територіальну цілісність? Те саме робить президент Сполучених Штатів Дональд Трамп. Він ніби жартома це все вимовляє. Його важко запідозрити в якійсь російській чи не російській пропаганді. Його претензії адресовані іншим країнам, але йдеться просто про розхитування ситуації. Складно з цим розібратися. Давайте спробуємо, з чого починати?
Випадки Дональда Трампа і Келіна Джорджеску принципово різні за своїм походженням. Почнемо з Джорджеску. Румунія "проспала" цього кандидата у президенти. Він був абсолютним аутсайдером. Нічого не віщувало, що він може посісти перше місце в першому турі. Його не дискваліфікували і він знову буде претендувати на місце, в нього непогані тепер уже голоси. Виборці продовжують його підтримувати. До цієї його заяви про поділ України можна було думати, що це якийсь такий прикольний дядько з Тік-тока, який скористався новими технологіями і зайшов в політику. Але після цієї заяви ймовірно мало місце іноземне втручання в румунські вибори з боку Росії. Бо те, що він сказав, я не думаю, що воно цікаво сильно румунським виборцям. Це план Росії стосовно України, вони це донесли до Сполучених Штатів, вони це опублікували, це не є конспірологія, це є їхня офіційна позиція: частину України окупувати і частині України встановити маріонетковий уряд проросійський, а частину розділити до семи частин і роздати сусідам. Тому ми маємо справу тут з дуже небезпечним втручанням. Росія рухається тим вектором, який вона для себе позначила кілька років тому.
У випадку з Дональдом Трампом, то це абсолютно інша історія. Такі заяви десь в Румунії, в Угорщині, Сербії створюють певні настрої у виборців, з'являється бажання трошки застосувати популізм, похайпувати на чомусь такому, сказати, що ти знаєш, як зробити твою країну більш могутньою, ніж вона була до того і начебто, якщо ти висадишся на Марсі, то це зробить доступним медичні послуги в твоїй країні. Люди не будуть через них банкрутувати. Це вже такий політичний прийом в Америці.
Росія не випадково задіює таких людей, як Джорджеску з його заявами про розділення України, тому що розуміє, що вона її не може захопити, не може завоювати. І тут причина не у великій площі нашої країни, а причина в спротиві народу. Вона в цьому переконалася на 100%. І в цьому взагалі переконана.
Демократія є системою, яка природно розчиняє радикалів. Натомість авторитарні суспільства…
У Росії якщо лідер заявляє, що він може відтяти чужу територію, це він демонструє свою силу, а відтак і силу цієї країни. "Ти станеш багатшим, якщо ти щось вкрадеш". Але на цьому постають політики. Давайте згадаємо Гітлера, Сталіна. Вони робили все те саме. Чому ми наступаємо на одні і ті самі граблі?
Це людська природа. Природний стан людини – це не цей цивілізований стан, в якому ми всі перебуваємо, а отой первісний, де ти бігаєш, б'єш когось палицею по голові, відбираєш те, що ти можеш забрати, якщо ти сильніший, живеш не дуже довго. Все інше – це вже нашарування цивілізації. І якщо цивілізація, суспільство, інституції, правила гри загально встановлені не стримують людину, як вид, у певних заданих рамках, розуміючи, що краще бути всім в цих рамках, ніж бігати і бити один одного по голові палицею, то людина повертається до свого первісного стану. Він можливий у будь-яких суспільствах абсолютно, навіть в тих, де ми вважаємо, що вони вилікувалися від правих ідеологій, наприклад, спробували їх, дуже сильно через це потерпіли, програвши, і начебто вилікувались. Це я говорю зараз про Німеччину. Навіть в такому суспільстві ми бачимо, що є там ультраправі політики, які поступово набирають якісь відсотки. Але складніше все ж з прибуттям таких ідеологій в демократичних суспільствах, тому що демократія якраз така система, так налаштована, що завдяки цим інституціям, завдяки тому, що ти можеш змінити керівника, який тобі не подобається через певний проміжок часу, поглинає все-таки радикалів всередині себе, вона їх розчиняє. Це така система, яка природно розчиняє радикалів. Вони всюди є: хтось із ідеології, хтось по молодості, хтось хоче попанкувати, хтось вважає, що всі авторитети нічого не знають, як треба керувати. Але демократії здатні це розчиняти. А от авторитарні суспільства вже розчиняти це не здатні. І тому перша небезпека в тому, що якщо ми будемо бачити, що якісь демократичні країни рухаються в авторитаризм – далі вже буде і дозвіл грати з суспільством на низинних інстинктах. Власне, це було і в Німеччині нацистській.
.jpg)
Галина Петренко і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
"Ми побачимо ще парад дивних гостей та візитів західних демократій до Москви"
Чи має значення тут загальний культурний чи освітній рівень країни, якщо навіть вона не дуже демократична? Бо на світову спільноту через ту саму російську пропаганду постійно поширюється теза, що вони якраз демократична країна.
У Росії достатньо високий освітній ценз, це країна з викоріненою неграмотністю, високим рівнем людського розвитку. Але не спрацьовує, не застерігає людей від дурниць, від сприйняття пропаганди, від імперськості. Насправді все буде залежати зараз від США. Бо якщо навіть відбудеться зустріч двох президентів – американського і російського, про що і той, і інший сказали, що начебто вони не проти, навіть якщо вони ні про що не домовляться взагалі, не знайдуть спільного поля, але одне це вже зніме з Путіна ізоляцію міжнародну, в якій він перебував, це табу, якщо ти представник західного демократичного світу, що з ним не можна зустрічатися. І я думаю, що ми побачимо ще якийсь парад дивних гостей, дивних візитів "західних демократій". Це буде розмивати, це буде створювати певну ерозію і в західних суспільствах.
Кінематографічна "м'яка сила" рашистів
Є люди, які і в Україні повторюють російські наративи. Що це за така російська пропаганда?
Зараз людство рухається на шляху розвитку штучного інтелекту, квантового комп'ютера. А це певна інформаційна зброя масового ураження. Росія – дуже небезпечний супротивник. У них працюють дійсно дуже сильні психологи. Вони не шкодують грошей і тому можуть собі дозволити і тарологів, і ворожок, і астрологів. Росія дуже сильно працює зі своєю молоддю, з молоддю нашою на окупованих територіях, прицільно в школах, промиваючи їм мізки на тому етапі, коли в людей взагалі ще немає сформованої картини світу. Вона планує дуже наперед, тому що до того, як ці молоді люди будуть вже якось діяти, треба, щоби пройшло багато часу. Так само вона працює з молоддю на вільній Україні. Коли ми чуємо, що підпали автомобілів військових робили саме підлітки за "науськуванням" через соцмережі якихось ФСБшних кураторів… Як це могло статися? Звичайно, що вона це робить через контент не новинний, тому що молодь не сильно цікавиться політичними ток-шоу.
Росія починає зараз вбудовуватися в західну кіноіндустрію дуже цікавим чином. Один із номінантів на "Оскар" цьогорічний був фільм "Анора". Він уже отримав винагороди в Каннах. Фільм про веселих, загульних росіян у США. В ньому грають російські актори. Але тепер воно вже не російське. Юридично це студія американська, це американський режисер, американське бачення, це зроблено так, щоб було цікаво саме західній аудиторії. І в кіноіндустрії очікується ще ціла низка таких продуктів. Ця "м'яка сила" дуже ефективна.
Від грубих фейків до технологій
З чого все починалося і як це все розкручувалося? Проаналізуйте, будь ласка.
Росія починала дійсно з грубих фейків і вони наразі вже не працюють. Вона від них відійшла. Бо люди більш-менш навчилися розрізняти щось таке вже абсурдне, навчилися, що треба десь клікнути, знайти першоджерело, пошукати. Зараз новий виклик. Штучний інтелект вміє такі створювати фото і відео, що неозброєним оком ти і не відрізниш. І тому тепер новий виклик перед усіма демократичними урядами, суспільствами, перед громадським сектором – вчити людей, що є отака от загроза. А Росія рухається далі від грубих фейків – вона технології застосовує. Росія навчилася не створювати фейки, а просто запускати протилежні версії однієї тієї самої події.
Інтеграція в розважальні продукти, в "м'яку силу" – це підхід ще більш складний, тому що він дорогий, йому складно протистояти. Бо ти спробуй навиробляти хоча би таку кількість контенту зі своєю версію подій. Їх треба зробити багато, їх треба адресувати різним аудиторіям, бо хтось хоче подивитися документальне кіно, хтось не хоче, хтось хоче художнє.
Якщо соціальні мережі допомагають розповсюджувати проросійські наративи, то це робить просто неймовірно впливовим таку кампанію. Румунський приклад із Джорджеску був через вливання грошей в Tiк-ток.
"Росія може посадити десь берізку і сказати, що це "ісконно русская зємля""
РФ бере на озброєння те, що ми пишемо самі про себе. Бо ми якраз демократична країна. У нас багато процесів, які відбуваються у видимій площині, в медіа, з абсолютним дотриманням журналістських стандартів. Ми говоримо про болючі якісь речі для нас. Натомість російська пропаганда може взяти будь-який кейс і його перекрутити, розкрутити і вкинути. Ми повинні усвідомлювати цю відповідальність чи ні?
Ні, тут суспільне значення сказаної важливої інформації переважує. Ми дійсно теж, як дослідники, з цим зіштовхуємося. Росія зробить будь-що. Подейкують, що в Польщі, в країнах Балтії, в Австрії, почалася самоцензура в наукових, академічних, історичних інститутах. Вони почали відмовлятися від досліджень про Київську Русь, тому що стали боятися, що якщо вони в якомусь науковому занудному журналі, який прочитає п'ять науковців, напишуть, що там Польща мала якийсь стосунок до Київської Русі, то Росія це використає зайвий раз для, наприклад, нападу, щоби сказати, що вони братні народи тут з усіма. Але це просто смішно, тому що Росія може використати будь що, вона може посадити десь берізку і сказати, що це "ісконно русская зємля".
Дуже багато чого останнім часом в світі звучить, пов'язаного з Україною. І того, що спирається на абсолютне незнання української історії світовими політиками. Візьмемо нещодавну заяву президента Сполучених Штатів Дональда Трампа про те, що він поважає російський народ, бо вони допомогли їм виграти Другу світову війну, поклавши 60 млн життів. З його виступу в цій історії українців не було. Хто може посприяти кращому знанню української історії?
Сергій Плохій – український науковець-історик, який працює в Гарварді. Тімоті Снайдер – в науковому середовищі західному постійно пропагує важливість України, що це антиколоніальна війна. Мені дуже подобається зараз популярна тема Розстріляного відродження. Ці всі точкові ініціативи – це дуже добре. Але коли ти приходиш в якийсь музей академічний національний історичний в Берліні в центрі міста і бачиш половецьку бабу з українських степів Херсонщини чи Запоріжжя і під нею написано "східні степи Росії"... Просто змініть уже нарешті цю табличку, щоб виправити історичну правду і вплив на широку громадськість тих суспільств. Нам треба ще дуже багато працювати. Україна побачила, що на це потрібно дуже багато ресурсів.
Тут дійсно важливий внесок кожного. Тут важливо, щоби батьки були усвідомленими, перебуваючи за кордоном, щоб виховували дітей українцями, створювали і підтримували зв'язок із Батьківщиною, вводили їх в контекст український.
