Павел Боболович. Фото Світлани Мялик
"Я розумів, що це буде жахлива і страшна війна"
Три роки повномасштабної війни Росії проти України. Як почалась вона для вас? Що найбільше закарбувалось у пам'яті про той день – 24 лютого 2022 року?
Коли 24 лютого 2022 року вторглася російська армія, у мене не було думок, що це буде якийсь простий конфлікт, що не буде тих злочинів. Навпаки, усвідомлюючи, ким є росіяни, я розумів, що це буде жахлива і страшна війна. Із самого початку в мене було таке переконання. Навіть коли ми розмовляли в колі польських журналістів ще перед повномасштабним вторгненням, то насправді говорили про те, наскільки росіяни можуть використати різні знаряддя, які використовували раніше, те, що ми знаємо із 1939-го року, як вони себе вели. Вже в цей час була інформація, що вони готують списки людей, які мають бути зразу затримані. І ми думали, що це все реально. Ніхто не сподівався, що це буде просто. Хочу також сказати, що однозначно для мене, і не тільки для мене, а й взагалі, є розуміння цієї війни. 24 лютого дуже важливе, але війна почалася 2014 року. Це також треба розуміти, щоб повною мірою зрозуміти, скільки вона вже йде. 24 лютого 2022 року – це повномасштабна війна, але звірства росіян і все, що було раніше, насправді було доказом того, що станеться після 24-го лютого.
"Скажу по-правді, я не був впевнений, що Україна витримає такий сильний удар"
Повномасштабне вторгнення для мене має також особистий вимір. Із 14-го року, передусім 2014-2015-й , я дуже багато разів і довгий час був на лінії фронту в різних місцях – Станиця Луганська, Щастя, Слов'янськ. Пізніше їздив у Широкине, Мар'їнку, знав ці всі місця. Однак кожного разу це було так, що я їхав у місце, де йде війна. І коли для мене це вже було заважко, задовго, я просто виїжджав звідти. А 24 лютого сталося так, що на будинок, в якому я жив у Києві, впали ракети. І це зовсім інша ситуація. Це не ситуація, коли ти їдеш на фронт, а це ситуація, коли фронт прийшов до тебе, якого ти ніяк не запрошував. Я відчував себе у ці хвилини частиною нації, яка стала жертвою російської агресії. І хоч я не громадянин України, але я, як і багато українців, ухвалив рішення вивезти своїх близьких до Польщі. І насправді, я не був впевнений, наскільки я виїжджаю з Києва і коли я до нього повернуся. Я був дуже наляканий в цей день, я дуже добре це пам'ятаю. Попередній день пам'ятаю. Приїжджав президент Анджей Дуда з президентом Гітанасом Науседою, зустрічалися з Зеленським. Доночі ми передавали інформацію про цю зустріч. А насправді ми зараз розуміємо, наскільки це вже була фаза війни. Тоді ми цього не розуміли. Навіть коли вже почали летіти на Київ ракети, то в перші моменти я відкидав цю можливість. Я просто хотів вірити, що щось має бути інше, що це дуже швидко закінчиться, що це не може бути російська атака на столицю. А коли вже дізнався, що йде атака на інші українські міста, то це викликало в мене дуже чорні думки. Скажу по-правді, я не був впевнений, що Україна витримає такий сильний удар. Я думав, що під загрозою просто українська державність. Я дуже радий, що помилявся і дуже радий, що Україні вдалося вистояти.
"Життя поруч із Росією – життя під вулканом"
Це справді був шок і для України, і для світу. Тоді, до речі, багато країн чекали, багато хто не вірив, що Україна вистоїть. Але саме Польща одна з перших почала надавати нам практичну допомогу – відкрила кордон для мільйонів українців, почала надавати озброєння, іншу допомогу. Як зараз ви оцінюєте дії Польщі і загалом Європи щодо надання допомоги Україні? Чи все було зроблено вчасно?
Пригадую ще один момент. Ще до повномасштабного вторгнення до Києва приїжджав прем'єр-міністр Матеуш Моравецький і він сказав дуже важливу фразу, що життя поруч із Росією – життя під вулканом. Ти постійно не знаєш, що буде. В цей час його міністр Міхал Дворчик неофіційно нам почав розказувати, що вони не тільки приїжджали самі, але щось привезли. Це були польські ПЗРК Piorun.
"Ви просто зламали плани Росії"
Я пам'ятаю прес-конференцію в будинку українського уряду і тоді якраз поставало питання, що небо України – це слабка ланка, воно не закрите. Чи все було зроблено правильно, вчасно і Україною, і союзниками?
Я дуже хвилювався. Пам'ятаю, коли я їхав на польський кордон, я думав, як виглядає ситуація. Я бачив, що з цілої України їде просто неймовірна кількість машин, розумів скільки людей вже мають бути на кордоні і переживав, що зробить польська держава, що зробить Євросоюз. Чи відкриють кордони, чи, не дай Бог, закриють. І 25 лютого я побачив, що кордони насправді були відкриті. А потік людей, жінок із дітьми, з сумками був просто неймовірний. І бачу польських прикордонників, до яких у мене як журналіста завжди було багато зауважень, що вони раніше некоректно себе поводили, що кордон міг би працювати краще, а він у ці дні працював навіть краще, ніж міг. І це не випадково, це не було рішення якогось коменданта, це було рішення польської держави. І це було дуже правильне рішення, що кордон має бути відкритий.
Десь 2 місяці потому я мав змогу розмовляти із високим офіцером прикордонної служби України і він мені каже: "Росіяни розрахували, що кордон поляки не відкриють". Що просто буде багато людей, які будуть штурмувати кордон і це буде реальне протистояння Польщі проти людей на кордоні. І він каже: "Ви просто зламали плани Росії". Це не вдалося Росії просто завдяки тому, що ви їх відкрили. І він сказав мені досить особисту річ, що серед тих людей була його дружина і діти, які зайшли до Польщі.
Біженці з України на кордоні з Польщею. 2 березня 2022 року. Фото: facebook/STRAZGRANICZNA
"Можна було і треба було зробити більше для України"
Повертаючись до питання про допомогу і чи можна було зробити більше? Можна було зробити і треба було зробити більше. Не треба було зупинятися з допомогою раніше. Я не хочу тут дуже критикувати, але також треба сказати, що ми всі були трохи розгублені, коли розуміли, що наближається ця загроза. Ми чули слова президента Зеленського про "шашлики у травні" і це було незрозуміло. З одного боку, якщо так є, то навіщо готувати Україну до війни, коли президент каже, що війни не буде. Але з другого боку, коли вже все почалося і те, що Зеленський залишився в Києві, я думаю, що тут світ міг зробити набагато більше. Погляньте, Польща перша ухвалила рішення про передачу танків. Я дуже добре пам'ятаю цей момент. Коли ми казали про танкову коаліцію, то нам навіть західні партнери говорили, що так не можна, не можна передавати Україні танки. Пізніше Польща також передала перші МіГи. Це взагалі була спецоперація, щоб їх передати.
"Був психологічний стан Заходу, який не уявляв, що можна протистояти Росії"
Польща загалом була ініціатором багатьох коаліцій – танкова, літакова, гуманітарна тощо.
Так. Але завжди можна сказати, що це можна було зробити швидше і краще. Зараз розуміємо, що F-16 вже не так потрібні, як були потрібні в перші місяці. Хтось скаже, що пілотів не було. Це брехня. Є пілоти в американській армії, які пішли у відставку і пішли би добровольцями в Україну. Ми просто живемо такими міфами. Це все був більше психологічний стан Заходу, який собі не уявляв, що можна протистояти Росії. І який не довіряв Україні, що вона витримає. А вона витримала. Так, перші дні були критичні. Але в мене дуже сильна віра в те, що Україна здатна зробити те, на що світ навіть не розраховує. А Україна це може зробити. І Україна може перемогти Росію.
Павел Боболович. Фото Світлани Мялик
Політика Трампа – "це не якісь "шахи 5D" чи "Ігри престолів"
Як ви оцінюєте нинішню ситуацію, з огляду на заяви, які останнім часом лунають зі Сполучених Штатів. Зрозуміло, що Польща дбає про власну безпеку і Польща допомагає Україні, але в той же час ключовий союзник Польщі – США. Як тут бути?
Наразі я можу сказати так – це гордість українців і сором для світу. Те, що зараз роблять США, що робить Дональд Трамп, я не вірю, що це якісь "шахи 5D" чи якісь "Ігри престолів". Ні, це просто дуже примітивний підхід до відповідальності. Вже не рахується міжнародна солідарність, яка була насправді фундаментом відносин довгий час тих самих республіканців. Зараз це не відіграє ролі. Насправді, це навіть не інтерес Штатів, це інтерес Дональда Трампа, який шалено невідповідальний в тому, що він робить. І те, що роблять США, звісно, що має викликати запитання: що нам робити далі і як це робити? Але я надіюсь, що так чи інакше, прийде якесь протверезіння серед американців, чи не прийде, ми виконаємо свою роль. В тому числі і передусім моя держава, яка буде знати, що треба робити – треба підтримувати Україну.
"Нема чого демонізувати Росію"
Насправді, якщо ми подивимося, як українці з 2014 року можуть відстоювати свою свободу, то українці навіть ще з однією державою… А це не одна держава підтримує Україну. Підтримують завжди Балтійські держави, Скандинавія, бачимо, що зараз і Франція більш однозначно підтримує, навіть Німеччина починає задумуватися. Тому навіть якщо це не будуть усі держави, то в нас і так потенціал більший, ніж у Росії. Нема чого демонізувати Росію. Коли ми кажемо про поразки української армії, це означає, що українська армія віддала 100 чи 200 метрів в своїй землі, а не сотні кілометрів. У цей же час в іншому місці забрала землю, яку раніше загарбали росіяни. А ще нагадаю про операцію в Курській області. Щось росіяни не можуть вибити звідти українців, а в них така "велика шалена армія". Тому я думаю, що навіть якщо українцям не захоче допомагати Америка, але допоможе інша частина світу, то Україна переможе. І я б переконував не йти шляхом Америки. Дуже складна ситуація. І ми розуміємо, що США – також гарант нашої безпеки, але зараз Штати із політикою Трампа не є гарантом нічиєї безпеки, в тому числі американців. Він просто стягує небезпеку з усього світу на свою державу. Але що буде в Штатах, хай вирішують американці. А що є в Європі і що на наших кордонах – це маємо ми зробити. Якщо вони кажуть ні, то ми маємо тим більше допомагати Україні.
"Ви нам показали як воювати і ви можете нам показати як у такий момент об'єднатися"
Чи вистачить сил? Адже Росія буде вчиняти теракти доти, доки світ її не зупинить.
Звісно. І ми розуміємо, що вона розуміє тільки мову сили. Але те, що робить Трамп – це не є мова сили. Це здача, це просто примітивна зрада нас усіх. На жаль. Я ніколи б не хотів казати про будь-якого лідера західних держав, що він зраджує наші інтереси, але зараз Трамп це робить. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим скоріше почнемо діяти в такій ситуації. І не треба себе обманювати – ситуація складна. Вона така ж, як була в лютому 2022 року, а може зараз і справді складніша. Але, з іншого боку, гаразд, вони не нададуть допомогу. Це не означає, що Україна зразу має здатися. Так, будуть гинути люди, будуть страждати українські родини. Але я не думаю, що Україна зразу піде на ці всі нагнітання з боку Штатів і скаже: "Ну, добре, все, здаємося". Такого не буде. Тому з одного боку, я би чекав від західних держав, в тому числі Польщі, однозначної підтримки України. А з другого – я би також хотів, щоб Україна в цей час показала внутрішню єдність. Бо це для нас був би величезний, дуже важливий символ і знак – вони разом. Це для нас дуже важливо, бо ви нам показали як воювати і ви можете нам показати як у такий момент об'єднатися.
Читайте також: "У перші дні війни Польща вичистила свої військові склади для України — Сєрант"
