Мене звати Юра Коломієць, я стендап-комік, продюсер і гедоніст.
24 лютого я повинен був виступати зі стендапом у Харкові разом з Ганною Кучегурою. О четвертій ранку прокинувся на потяг, почув дивний звук. Це були вибухи. Подумав, що все одно треба їхати, бо люди ж там будуть чекати на виступ, але таксі неможливо було викликати. Так я залишився вдома.
Пам'ятаю, що ми в цей день дуже багато їли. Намагалися себе відволікти чимось і просто того дня їли разів шість – все, що було вдома. Ми були разом з дівчиною, і намагалися один перед одним робити вигляд, що все добре, все під контролем.
Я насправді весь день про щось жартував, приколювався, але це такі трошки істеричні приколи були. У ті дні почав в твіттері сидіти і писати багато русофобських приколів туди. Чимало з них «заходили» і мені подобалося, що я роблю людям трішки легше. Якщо в таких умовах ти можеш розсмішити людей – це супер. У мене був прикол, що треба запустити шоу «Хата на НАТО». Він тоді розлетівся і був популярний.
На другий день ми з дівчиною вирішили, що будемо їхати до моїх батьків у Хмельницький. А фішка в тому, що ми ще з собакою і машини в нас немає. Єдиний спосіб кудись поїхати – це сісти на потяг. На сайті залишалося буквально останніх п'ять квитків. Я викупив купе на потяг о третій ночі. Нам пощастило, бо ми встигли до оцього супербуму, коли вже всі люди їхали на вокзал.
У Хмельницькому я придумав зробити якусь вечірку, на якій ми і грошей зберемо і людей розвеселимо. Вечірка була дуже дивна, тому що зібралося максимально багато різних коміків із різних тусовок. Люди ще не розуміли, як реагувати, а коміки всі довго не виступали і були ніби не в формі. Потім ми організували другу вечірку. Людям сподобалося, не хотіли відпускати, і це був найбільш такий приємно-емоційний виступ, коли максимально відчувалося, що глядачам дуже треба зараз те, що ти розказуєш.
Своїм досягненням я вважаю комплексну роботу по розвитку «Підпільного Стендапу» і гумору в цілому. Я робив свої проєкти, кіноклуб, подкаст зробив. Радію, коли люди кажуть, що для них мій контент, як антидепресант, як щось заспокійливе. У перший рік вторгнення у мене якось йшов матеріал і було зрозуміло дуже, про що писати. Потім якось важче стало. Тільки зараз починаю потрошки повертатись цю здатність писати про щось актуальне.
А щодо зборів, то найбільш пам'ятним для мене є великий концерт «Підпільного» у Жовтневому. Тоді і людей було багато, і багато дуже зібрали донатів. Такий супер взаємовигідний обмін – і гроші зібрали, і люди отримали енергію. Зараз набагато важче вже все йде зі зборами, але головне не зупинятися. Будемо ще щось придумувати.
Свій емоційний стан можу описати як вимушений оптимізм. До речі, так буде називатися мій сольник, який я вже готую. Я на позитиві, я така оптимістична людина, яка дарує всім хороші емоції. Намагаюся тримати себе в цьому стані, іноді штучно, але роблю це для того, щоб мати змогу робити свою роботу і ділитися емоціями з іншими людьми навіть якщо мій оптимізм не на 100% справжній, бо в нашій ситуації постійно є щось, що вибиває з колії. Але насправді я б сказав, що з моменту вторгнення пройшло вже так багато емоційних потрясінь, що я просто загартувався, тобто навчився приймати емоції і позитивні, і негативні.
Із лайфхаків турботи про свій стан – це, по-перше, собака або кіт. Тварини дуже допомагають розпаюватися і розрядитися. Ти прийшов додому, в тебе є диван, там лежить собака. Ти ліг до нього, обійняв його – і все, це вже кайф. Він одразу дарує тобі щастя.
Потім їжа. Смачна, класна їжа, яка повертає тебе в спогади про хороші часи. Теж дуже корисно, особливо якщо опустити рівень докорів до себе. Ось я знаю, що набрав зайвої ваги. Я це чудово розумію, але спокійно даю собі це зробити. Для мене краще мати пару лишніх кіло, ніж психологічний розлад.
Тому не соромтеся себе радувати чимось і дозволити собі бути в комфортному стані іноді, це нормально. І я вважаю, що задача кожного із нас, українців, – зберегти свій розум, свій настрій, щоб в майбутньому ми могли відновитись як нація щаслива. Якщо ми всі скотимося в суцільний морок, це добре не закінчиться.
