Таісія Литвиненко. Фото з відкритих джерел
Миколайчук довів, що українські актори грають блискуче
Її акторські можливості були цікаві й унікальні. Своїми найвидатнішими роботами вона вважала Анну в "Украденому щасті" і Ваніну в "Житейському морі". Ця амплітуда акторських можливостей – від Химки до Ваніної – вражає. А що вас найбільше вражає в її творчому доробку?
Сергій Тримбач: Для мене її кіно номер один – це Пріська в стрічці "Вавилон ХХ" Івана Миколайчука. В цьому фільмі Миколайчук зібрав тільки українських акторів, і це був його принцип. Адже в ті часи на перші ролі в кіно брали зазвичай російських акторів. Чимало українських режисерів чомусь вважали, що російська акторська школа значно сильніша. Миколайчук взяв тільки українських акторів і довів, що українські актори грають блискуче. У фільмі показане українське село початку 1920-х років, зміни, комуна, перехід на нові рейки економіки. Село Вавилон ХХ, де все розгортається, двоповерхове. Це вертеп. На верхньому майданчику – комуна, а на нижньому розгортається народне життя. Органічне, природнє, патріархальне. І Таїсія Литвиненко грає Пріську. Вона купається в цій ролі! У неї є сусіди, брати Соколюки, і є чоловік Євтушок. І за сценарієм, там у них розгортається досить смішна ситуація.
Вона часто говорила про себе, що вона клоунеса
Сергій Тримбач: Вона, до речі, про себе часто говорила, що вона клоунеса. Ми звикли що клоун, блазень – це зазвичай чоловік. Про жінку якось було говорити незручно, що вона клоун, клоунеса. Я знаю тільки одну актрису, яка також себе називає клоунесою. Це Наталя Сумська. В "Кайдашевій сім'ї" вона в ролі Кайдашихи, справді, як циркачка – крутиться, робить кульбіти тощо. От і Таїсія Литвиненко в цій ролі теж робить своєрідні кульбіти. Вона обертається навколо своєї осі, але кожен поворот робить по-різному. Вона в цій ролі дуже цікава, смішна, драматична. До того ж підсвічена іншими блискучими акторськими роботами.
Її чоловіка Євтушка грав Брондуков. І попри те, що зазвичай під час зйомок робиться кілька дублів кожної сцени, в принципі якась схема в кожному дублі існує. Так от про Брондукова режисери говорили, що з ним ніколи ні про що не можна було домовитися. Він в кожному дублі грав по-іншому. Я переконаний, що Литвиненко йому блискуче складала пару. Вони в кожному епізоді знаходили якісь нові нюанси і ракурси. Їм не потрібен був режисер. Миколайчуку не потрібно було особливо пояснювати, як і що їм грати. До речі, в одному з інтерв'ю Миколайчук мені розповідав, що це була його задача – розкрити єство акторів. Зауважте, в фільмі показані 20-ті роки. "Правильне" соціалістичне, комуністичне суспільство – це конструктор, в якому кожна людина – це лише маленька деталь. І в фільмі "Вавілон ХХ" це висміюється. Таїсія Литвиненко – актриса для таких ролей. В ній торжествує природність. Вона – Жінка. В ній живе розкіш жіночої природи.
І Литвиненко, і Миколайчук легко, без акторського досвіду, увійшли в кіно
Таїсія Литвиненко почала зніматися дуже рано, вже на першому курсі Карпенка-Карого. Чому, на вашу думку, вона так легко увійшла в кіно?
Сергій Тримбач: Ми щойно згадували Миколайчука, і я подумав, що їхні долі чимось схожі. Миколайчук також легко увійшов в кіно, з другого курсу. Він сходу зіграв дві головні ролі в фільмах "Тіні забутих предків" і "Сон". Чому і Миколайчук, і Литвиненко так легко без акторського досвіду увійшли в кіно? Тому що за Миколайчуком стояв досвід народного театру, народного карнавалу, різдвяних свят. Для нього увійти в світ "Тіней забутих предків" не було чимось складним. Таїсія Литвиненко народилася в селі неподалік Києва. А село 1940-50-х років ще несло в собі архаїчну патріархальну культуру. Вона розповідала, що брала участь в народному самодіяльному театрі. Та й взагалі сільське життя – це театр.
Українське село – це справжній народний театр
Так. В одному з інтерв'ю Таїсія Йосипівна говорила, що успіху в кіно вона завдячує українській пісні. У тій драматургії, яка в ній закладена. Вона згадувала тітку Одарку і говорила, що вона так виконувала українські пісні, що це нагадувало цілий театр.
Сергій Тримбач: Вона вийшла з народного театру. Тому що сільський простір – це народний театр. Я народився не в селі, але часто там бував. Мене завжди вражало, як, наприклад, сваряться дві сільські жінки. Це ж справжній театр! Якби вони знали, що їх ніхто не бачить, вони одразу б розійшлися. І Таїсія Литвиненко пройшла цю театральну "школу" перш ніж прийти в інститут Карпенка-Карого. Один з режисерів, до прикладу, так казав і про Богдана Бенюка, котрий також родом з села. Мовляв, а чого його могли навчити в інституті, якщо він вже готовий актор?! Також Таїсія Литвиненко мала блискучий слух і дуже гарно співала. А театр корифеїв XIX століття був заснований саме на пісенній, мелодраматичній драматургії.
Кіно "прочитало" її школу
Сергій Тримбач: Оцей шарм народного життя блискуче відтворювався Таїсією Литвиненко. В кінці 40-х - 50-х роках в кіно був період малокартиння. На весь Радянський Союз знімали 3-4 повнометражних ігрових стрічки. І коли почали потроху поновлювати зйомки, в українському кінематографі почали знімати фільми, засновані на класичній українській драматургії. Для екранізації обрали твір "Назар Стодоля", де вона грає Галю. Якщо ви не дивилися цей фільм, знайдіть його в Ютубі і гляньте, наскільки органічно ця дівчина почувається в цій ролі. Після цього їй одразу запропонували другу роль, через що вона ледь не вилетіла з інституту. Кіно прочитало її школу, її андеграунд, і вона починає блискуче грати народних персонажів.
В неї було амплуа дівчини з народу. Візьмемо її роль Химки в фільмі "За двома зайцями". Це ж теж персонаж з того нижнього майданчика, вертепу. Вона з народу, але вона не така проста. В якомусь сенсі, ми, глядачі, бачимо отих пришелепкуватих персонажів саме її очима. Людей, які з села приїхали в "великий город" і намагаюся засвоїти всі стереотипи і штампи цього міста. Але вони виглядають смішно і неприродньо. І саме Химка це підсвічує.
На фото: кінознавець Сергій Тримбач та журналістка Наталія Грабченко
В театр ходили на Таїсію Литвиненко
До нашої розмови приєднується театрознавиця і телеведуча зі Львова Світлана Максименко. Ми почали нашу розмову з блискучих кіноролей Таїсії Литвиненко. Що б ви відзначили з її театральних ролей?
Світлана Максименко: Сьогодні Львів засніжений, і відтоді, як поховали Таїсію Литвиненко, сонечко для нас зайшло. Мені здається, що в постаті акторки, народної артистки України Таїсії Литвиненко ми маємо дивний феномен. Зараз кажуть, що театр режисерський, в театр ходять на режисерів. Таїсія Литвиненко була тією постаттю – від Заньковецької до Литвиненко, коли в театр ходили на акторку. З ким би із режисерів не працювала Таїсія Йосипівна, вона була дивовижним феноменом української природи, національного характеру. За чим ми ходимо в театр? За національною ідеєю, за національним духом, за національною ментальністю. Таїсія Литвиненко через різні вікові категорії змогла пронести ментальний характер, образ української жінки, який вона змогла пронести і "переплавити" з різними режисерами.
Від ліричних героїнь до вершин світової драматургії
Світлана Максименко: Її ролі були дуже різні. В "Украденому щасті" Сергія Данченка її героїня Анна не була жертвою. Всі троє були нещасливими, так фатально склалася доля. Це був трагічний, фатальний образ нещасних людей в, здавалося б, побутовій драмі. Змінюючи режисерів, час, драматургію вона зуміла відтворити природу своєї ментальної жінки, пройти від амплуа ліричної героїні до драматургії світових масштабів. Абсолютна фантастична роль мамки в "Ромео і Джульєтті". Невідомо, хто там був головний. Можливо, саме ця простолюдинка, яка стала королевою, адже в її руках була доля цих закоханих. Таїсія Йосипівна дуже вправно грала цю роль. З якоюсь фантастичною перчинкою. Вона тішилася тим, що вона головна, адже саме вона вирішувала долі цих молодих людей. Це був абсолютно карнавальний образ.
І ще одна її дивовижна робота – п'єса "Безталанна". Мати там була не сварлива, як в типових трактуваннях і в самому творі. Це трагічний образ жінки, яка віддає свого непристосованого сина Гната до життя. Бо вона сама йому зламала життя. Це фрейдівський мотив. І вперше Таїсія Литвиненко показала цей трагі-фарсовий образ. Вона свариться не тому, що вона сварлива за своєю природою, а тому, що вона не щаслива. Таїсія Литвиненко дуже чітко відчувала жанрову природу, і змогла від ліричних героїнь, характерних героїнь перейти до вершин світової драматургії.
Львів не змовчав. Він відреагував касою
Не всі люди в професії актора витримують довгий марафон. Це залежить і від віку, і від стану здоров'я, і від того, як ми налаштовані: жити далі чи скласти руки. Деякі актори з віком йдуть в іншу професію. Хочу згадати непростий випадок, коли людина була в прекрасній формі і продовжувала працювати. Але нове керівництво "пішло" з театру і Федора Стригуна, і Таїсію Литвиненко. Чому Львів тоді змовчав? Чому нічого з цим не зробив? Адже в театрі потрібні актори різного віку. Це був дуже нехороший прецедент.
Світлана Максименко: Так. Це був нехороший прецедент. І це прецедент загальноукраїнський. І неправда, що Львів змовчав. Львів відреагував касою і кількістю глядачів у залі. Адже це єдиний показник успішності театру. Звісно, це болюча втрата, і очевидно, театр міг би по-іншому вирішити це питання. Львів зреагував кількістю глядачів на прем'єрі, заповненістю залу. Це болючий процес, і він триватиме ще довго. Змінюється глядач, змінюються смаки. Але з Таїсією Йосипівною відійшов з театру той смак, коли люди ходять на актора. Слово "зірка" чи "прима" ніколи не стосувалося Таїсії Йосипівни. Вона була королевою. Вона була надзвичайно шляхетною. Я не знаю жодного скандалу поза сценою чи на сцені, я не знаю жодного прецеденту, коли якийсь побутовий випадок міг вивести її з рівноваги. Вона була королевою в усьому. Зараз окраса театру, зірки, на яких глядачі йдуть сьогодні – це вихованці Таїсії Йосипівни. Вони фактично є її продовженням.
Це велике щастя – працювати на одній ролі зі своїм вчителем
І зараз з нами на зв'язку саме учениця Таїсії Йосипівни, артистка театру і кіно, артистка Миколаївського національного академічного театру драми та музичної комедії Анна Матійченко. Яким педагогом була Таїсія Литвиненко?
Анна Матійченко: Вона була неймовірною людиною! Вона дуже любила життя і завжди була з хорошим настроєм. Вона вміла бачити, коли тобі погано. Якщо ти був голодний, вона тебе завжди нагодує. Вона виростила не один курс прекрасних акторів, і сьогодні її учні – це зірки театру Марії Заньковецької, серед її учнів багато заслужених і народних артистів. І це насамперед її заслуга, тому що вона давала школу, базу. Я дуже багато років працювала з Таїсією Йосипівною після закінчення Львівського інституту. І ми працювали на одних ролях.
Це велике щастя – працювати на одній ролі зі своїм вчителем. Ми з нею зіграли імператрицю в "Різдвяній ночі", вчительку Заньковецької в виставі "Марія Заньковецька". Мені не вистачить цілої передачі для того, щоб висловити, яке це щастя – бути її ученицею. Мені усміхнулася доля. Тому що я здобула дійсно в житті другу маму. Я й досі не усвідомлюю, що її більше немає. Вона була мамою для своїх учнів. І я знаю, що багато з них підтримували зв'язок з нею після того, як Федора Миколайовича і Таїсію Йосипівну "пішли" з театру Марії Заньковецької. Це також одна з тяжких подій і в моєму житті також.
Ви саме через ці події теж пішли з театру?
Анна Матійченко: Так. Я пішла з театру. Пішла на знак підтримки. Не хочу говорити про тих людей, які вже, слава Богу, не керують театром. Хочу сказати, що разом стає Таїсією Йосипівною пішла ціла епоха. Легендарна театральна епоха.
Її світло, як світло зірок, буде ще довго нам світити
Сергій Тримбач: Вона була дуже чуттєвою актрисою і жінкою. Саме за це я й люблю її роль Пріськи у фільмі "Вавілон ХХ". Яка вона чуттєва! Це була жінка, від якої пашіло енергією, теплом, чуттєвістю. Її тіло купалося в променях світла. Вона притягувала світло до себе! А потім віддавала це світло в зал. Фантастична жінка. Фантастична актриса. Її світло, як світло зірок, буде ще довго нам світити.
