Пилип Духлій. Фото: instagram
На початку великої війни люди, які виїхали, були з найгіршими показниками психологічного стану
Ви кілька разів проводили дослідження психологічного стану українців під час війни.
Так, було чотири хвилі. Невдовзі будуть результати по п'ятій.
Як змінюється психологічний стан наших співгромадян? Які групи ви досліджували? Розкажіть, будь ласка, про динаміку цих змін.
Було виділено чотири групи: українці, які виїхали за кордон, цивільні жінки, цивільні чоловіки і військовослужбовці. Як не парадоксально, на початку найгірше було тим, хто виїхав за кордон. Декого здивували ці результати. Їхні показники психічного здоров'я були прирівняні до психологічного стану тих, хто проживає на окупованих територіях або в зоні бойових дій. Їм було дуже важко через адаптацію до нових умов і невизначеність. Є таке поняття, як невизначена втрата, коли ми щось втратили, але не можемо сказати, що саме. Наприклад, на запитання, чи втратили вони Україну, вони не можуть відповісти. Чи втратили вони своє попереднє життя, оточення, будинок, статус – це запитання без відповіді.
У мене в терапії були люди, котрі дуже важко переживали втрату соціального статусу. Адже тут вони були помітні, реалізовані, а там їм доводиться працювати на роботі значно нижчого рівня. Вони це важко переживають. І на початку війни люди, які виїхали, були з найгіршими показниками психологічного стану. Зараз цей стан починає вирівнюватися, їм стає легше, вони почали адаптуватися, і у них вже більше визначеності щодо свого майбутнього: чи це тимчасове перебування за кордоном, чи можливо вони планують повертатися. Є такий нюанс: кому було дуже погано за кордоном, вони виїхали. І цим покращили статистику. Вони таким чином випали з категорії тих, хто перебуває за кордоном, і показники зросли.
На другому місці, або десь поряд з ними – цивільні чоловіки з останньої хвилі. Після ухвалення правок до Закону "Про мобілізацію".
"У людини на фронті активізується психологічний захист"
Початок 2024 року?
Так. Для того, щоб психіка відреагувала, потрібен деякий час. І зараз цивільним чоловікам достатньо погано. Це пов'язано з переживаннями щодо мобілізації, зі зміною способу життя і потрапляння в армію. Багато страшилок є щодо того, що коли потрапиш в армію, нібито обов'язково опинишся на передовій в "м'ясному" штурмі. Хоча насправді це не так. Армія велика. Піхота – це тільки її частина. Я, наприклад, служив в мінометній батареї. Ми були одразу за піхотою, але нам було значно легше, ніж їм. Але все одно чоловіки переживають, і це відбивається на їхньому психологічному стані.
На третьому місці – цивільні жінки.
І найкращий стан, я зараз поясню, чому, у військових. У людини, яка перебуває на фронті в зоні підвищеної небезпеки, активізується психологічний захист. Він убезпечує людину від погіршення психологічного стану. У цього теж є своя ціна. Тому що йдеться про відкладені переживання, які додаються до переживань, коли людина повертається з фронту. І тоді на неї навалюються і розлади адаптації, і ПТСР. І ми бачимо, як військовим важко після повернення. Це все наслідки того, що їм свого часу довелося відкласти багато переживань на потім. Але в моменті на фронті вони демонструють достатньо хороші показники.
Відчуття провини, сором вкрай негативно впливають на психологічний стан
Ми справді часто порівнюємо з іншими свій психологічний стан: кому краще, а кому гірше. І дуже багатьох людей ображає, коли применшують їхні важкі переживання. І раптом ми дізнаємося, що найгірше тим, хто виїхав, а найлегше тим, хто на фронті. Це однозначно суперечить уявленням більшості про стан нашої психіки. Хотіла б детальніше поговорити про деякі категорії. Почнімо з цивільних чоловіків. У суспільстві також може бути різна реакція на їхній важкий психологічний стан. Бо хтось його зрозуміє, а хтось скаже, що ми розповідаємо про страждання ухилянтів. Чому їм найгірше?
Тому що у них вкрай високі показники тривоги. Це хронічний стрес, який виснажує. І тоді можуть з'явитися депресивні прояви і навіть тривожно-депресивний розлад. Постійно перебувати в стані невизначеності – це дуже небезпечний маркер, який виснажує. Якщо вони намагаються уникнути мобілізації, вони сидять вдома і ведуть малорухливий спосіб життя. А це теж має значення, адже тіло дуже сильно пов'язане з психікою. Страх, сидіння вдома дуже впливають на те, що страждає і самооцінка. Відчуття провини, сором вкрай негативно впливають на психологічний стан.
Суспільна думка про армію набагато більше перевищує ту небезпеку, яка реально є в армії у розпал війни. Так, це точно зміна життя, але це точно не стовідсоткова смерть. Є можливість самому обрати собі посаду в армії. Вкрай важкий психологічний момент полягає в тому, що військові не знають термінів служби. Психологічно ти потрапляєш туди назавжди. Ти не знаєш, коли ти повернешся. Навіть якщо ти потрапляєш не на фронт, а в тилову частину. Це сприймається, як квиток в один кінець.
"Заберуть, так заберуть"
Але ж не всі цивільні чоловіки намагаються уникнути мобілізації.
Не всі. Я знаю чоловіків, які не мають бронювання та відстрочки, але вільно ходять вулицями з думками про те, як буде, так і буде. Заберуть, так заберуть. Людина ніби віддає прийняття рішення на долю.
"Основне наше завдання, яке ми проходимо з 2022 року, – прийняти нашу реальність"
Як на психологічному стані суспільства загалом позначається недостатня кількість інформації і про мобілізацію, і про армію?
Це загальна психологічна втома. Бо таке відчуття, що цьому немає кінця. Основне наше завдання, яке ми проходимо з 2022 року, – прийняти нашу реальність. Як факт, як нову реальність, а не як щось проміжне, що скоро закінчиться. Я був категорично проти підходу про "два-три тижні". Тому що в короткостроковій перспективі це допомагає, а в довгостроковій – це викликає велику кількість психологічних стресів. Краще було б одразу сказати чесно, що це наша нова реальність, і ми не знаємо, як довго це триватиме.
Ми постійно катаємося на гірках ідеалізації та знецінення, захвату і розпачу. І ці психологічні гойдалки сильно виснажують. Тому, повторюся, краще визнати, що це наша нова реальність і намагатися в ній жити. Іншого вибору у нас немає. І це теж насправді важко. Оскільки потрібно прийняти не лише цей факт, а й багато чого іншого. Потрібно змінювати власне життя.
"Психіка має опцію все відкладати"
Ви говорили про відкладені реакції у військових. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей механізм психіки.
На фронті й загалом в армії відбувається емоційна заморозка. Людина менше реагує на різні прояви, на різні події і стани. Вона намагається їх не помічати. Тому що той масштаб переживань і той досвід, який людина отримує, просто неможливо прожити в моменті. І недоречно це робити. Зараз просто не до цього. Треба воювати, треба виживати. Зараз не до емоційних переживань. Психіка має опцію все відкладати. А потім, коли людина опиняється в безпечній ситуації, ці переживання починають проявлятися.
Не варто соромитися психологів та психотерапевтів
Що буде в такому випадку з психікою після війни? Чи потрібна ветеранам реабілітація та адаптація? Адже неодноразово доводилося чути від людей, які повернулися з фронту, тільки одне: не чіпайте мене.
Справді, військові неохочі йдуть до психологів та психотерапевтів. Шкода, що так. Бо реально психологи можуть допомогти. Плюс зараз є багато програм і багато фондів, де психологічну допомогу можна отримати безкоштовно. Це може бути і 4, і 6 місяців терапії. Але все одно не йдуть. Мабуть, багато відчуття сорому, провини, визнання того, що людина сама з чимось не справляється. Це теж важко. Хоча в розмовах з терапевтом немає нічого поганого. І це може допомогти і набагато пришвидшити процес реабілітації та повернення до цивільного життя.
На першому місці сім'я, на другому – робота
Чи має значення якість цивільного життя після повернення?
На першому місці за рівнем впливу на військового, який повернувся з фронту, стоїть сім'я. Як зустріне, як прийме, чи не буде нападати, засуджувати, вимагати чогось нездійсненного. Реально людина, яка повертається з фронту, повертається іншою. І сім'ї це потрібно сприйняти і усвідомити. Пішла одна людина, а повернулася інша. І це може призвести до кризи в сім'ї. Психолог може зустрічатися з ветераном раз на тиждень. А сім'я – це простір, де військовий перебуває постійно 24/7. Сім'ї набагато важче. Це криза, яку потрібно пройти.
Але ж і сім'я змінилася. За цей час дружині довелося змінити купу ролей і навчитися вирішувати 100 питань, які вона раніше ніколи не вирішувала.
Так. Сім'я теж стала іншою. Тому не забувайте, що існує багато безкоштовних груп підтримки для жінок, які чекають чоловіка з фронту, для жінок, які, на жаль, втратили на війні своїх рідних або для тих, чиї рідні зникли безвісти. Способів психологічної допомоги багато.
Отже, на першому місці сім'я...
На другому місці робота. Точніше, не стільки сама робота безпосередньо, скільки відчуття потрібності, усвідомлення, що для тебе тут є місце, що суспільство приймає тебе назад. Дуже важливі відчуття, що тебе чекали, і ти тут потрібен. Головне, щоб людина знайшла себе у цивільному житті. Бо у багатьох ветеранів настає такий момент, коли їм знову хочеться повернутися на фронт. Я сам через це проходив. При тому, що я повернувся на роботу у власний бізнес, який мені подобається, де я включений, де мене чекали. Але менше з тим, мені хотілося повернутися.
"В армії все набагато простіше"
Поясніть, будь ласка, а чому ветеран хоче туди повернутися? Адже там війна, там жах.
По-перше, психіка забуває і стирає все погане. Або призабуває. Ти пам'ятаєш більше хорошого. А, по-друге, там набагато все чесніше, правильніше, зрозуміліше. Ти знаєш, хто друг, а хто ворог. А в цивільному житті багато напів тонів. І ти ніколи не знаєш, що зробить тобі завтра людина, яка сьогодні посміхається. Ти ніколи не бачив людину в ситуаціях, які б дозволили тобі зрозуміти, можна їй довіряти чи ні. В армії все набагато простіше. Це відбувається на раз-два.
Плюс там багато ходіння між смертю і життям, і це дає багато сил та енергії, заряджає. Тут такого рівня сплеску гормонів немає. В цивільному житті ветерану важче отримувати задоволення від більш тихих, спокійних речей. Ми говорили, що на фронті військові ніби заморожуються. Але вони дуже гостро переживають оці пікові моменти і переживання, від яких дуже часто отримують неабияке задоволення. А в цивільному житті потрібно переналаштовувати ці системи і вчитися реагувати не тільки на гострі, сильні, пікові емоції, а і отримувати задоволення від менш гострих переживань.
Побратимство
Що іще впливає на психологічний стан військового після повернення в цивільне життя?
Побратимство. Це те, навколо чого будується підтримка ветеранів. Це групи, в яких збираються ветерани і обговорюють свій досвід, допомагають один одному, обговорюють поточні ситуації, проблеми в сім'ях, проблеми з адаптацією, складнощі на роботі. Створюється психологічна атмосфера прийняття, відчуття, що я тут не один. Я не відчуваю тут себе якимось відкинутим. Тому що часто, коли військовий розповідає цивільним, що з ним було, він не завжди відчуває, що його розуміють.
А чи є сенс цивільним розпитувати у військового про війну?
Треба спочатку самому собі відповісти на запитання, а навіщо тобі це треба. Можна поцікавитися, а чи можу я у тебе спитати про війну? Чи буде тобі комфортно про це розповідати? І людина вже сама визначить, розповідати чи ні.
