Фото: nus.org.ua
"Кожна п’ята дитина зазнала втрати або близького родича, або друга"
Як війна трансформувала картину дитячих хвороб в Україні?
Якщо говорити про саму структуру дитячих захворювань, то, звісно, є певна сезонність ― типові респіраторні захворювання та грип нікуди не поділися. Але маємо розуміти, що рівень захисту дітей поступово падає. Наприклад, батьки трохи відкладають вакцинацію, через різні причини. А отже, зростає рівень різних захворювань, які ми могли би профілактувати. Другий момент ― на фоні хронічної тривоги, стресу та недосипу ми бачимо у дітей прояви різноманітних розладів. Звертаються до лікарів через порушення сну, емоційні переживання, інколи агресивну поведінку дитини, також з’являються тикозні розлади. Частина дітей є заручниками ситуації, коли вони народжені у час війни. Вони ще не бачили мирного часу і не жили в ньому.
За даними ЮНІСЕФ, кожна п’ята дитина зазнала втрати або близького родича, або друга. Велику частину дітей батьки вивозять за кордон з міркувань безпеки, тож діти живуть в інших соціокультурних рамках, вивчають іншу мову, переймають інші культурні традиції. І в дитини може сформуватися транзиторна затримка мови, коли вона перебуває у соціумі, де немає можливості спілкування, наприклад, якщо це невелике селище і там лише дорослі. З такими запитами батьки часто звертаються до лікарів.
"Доспати втрачений сон ми не можемо"
Візьмемо ніч ворожих обстрілів 21 липня. Ми розуміємо, що після такої ночі у сховищі дитині потрібно відновитися, просто виспатися. Чим небезпечні ці безсонні ночі з тривогами? І де межа між ситуативним стресом і початком тривожного розладу в дитини?
Сьогодні ми всі перебуваємо у стані порушення сну. Бо доспати втрачений сон ми не можемо, на жаль. Під час сну відбувається ще більша й активніша робота мозку, тому що він аналізує здобуті за день навички та обробляє інформацію. У цей час відбувається видалення зайвої інформації та формування стійкіших зв’язків. І для нас є максимально важливим ― забезпечити адекватний сон. Активне виділення мелатоніну, який безпосередньо підтримує сон дитини, відбувається вночі. І всі ці тригери, коли ми прокидаємось, переносимо дитину тощо, впливають несприятливо. У результаті можемо побачити клінічні прояви. Першим симптомом може бути надмірна активність дитини, перезбудження, дитину важко вгамувати, вона може капризувати через звичні типові речі. Тут важливо віддиференційовувати від типових етапів розвитку дитини, коли вона починає відчувати противагу до суспільства ― 18 місяців, 3 роки тощо.
"Батьки роблять помилку, коли не обговорюють із дітьми їхні переживання"
Зараз батькам треба бути максимально уважними. Тому що коли ми говоримо про ментальні розлади ― тривогу, навіть депресію ― маємо бути гранично чутливими, бо українці помолодшали у цих проявах. Відбувається соматизація скарг, дитина не може пояснити, що їй неспокійно всередині, але вона може сказати "у мене болить голова" або потребуватиме більшого тілесного контакту. Старші діти можуть постійно тримати телефон, скролити стрічки новин, переживати. Часто їхні переживання є більшими та недооціненими з боку батьків. Багато батьків роблять помилку, коли вони не обговорюють із дітьми те, що трапилося, їхні переживання. Адже чим більше дитина зможе проговорити і відкритися, тим буде легше батькам побачити перші червоні прапорці, коли треба звернутися до спеціаліста.
"Дати дитині розуміння безпеки: ми тут, поруч, нічого не змінилось"
Як правильно розмовляти з дітьми 4-5 років та підлітками? Це ж різні типи спілкування?
Підлітки вже формують безпосередньо свою думку і ставлення, і ми можемо пояснювати їм, а вони роблять власні висновки. Тут важливо зрозуміти, чи є батьки авторитетами для дитини, щоб сформувати для неї якісну думку. Якщо це дитина молодшого віку, нам потрібно базово дати розуміння безпеки: ми тут, поруч, нічого не змінилось. Те, що відбулося вночі, стає нашою рутиною, на жаль, але ми повинні заземлити дитину. Якщо говорити про паніку, яка може виникнути у дитини під час обстрілу, то тут варто використовувати ситуативні експрес-техніки для відволікання уваги. Дитина може ставити різні запитання ― чи може влучити в наш дім або чи може нас поранити? І якщо ви зможете показати стабільність і впевненість, це буде класно. Добре було б довести дитині, що ви контролюєте ситуацію, наскільки це можливо.
"Діти дуже класно зчитують невербальну комунікацію"
На таке запитання важко відповідати, бо й дорослому може бути страшно. Але спокій та відвертість ― це те, що потрібно дитині? Щоб вона побачила перед собою спокійну дорослу людину.
Абсолютно правильно. Тому що діти дуже класно зчитують невербальну комунікацію. Якщо ви словами кажете "все буде добре", а самі в телефоні панікуєте, збираєте швидко речі, то дитина все це бачить ― і втрачається рівень довіри та авторитету, який є у вас перед дитиною. І дитина буде також неспокійною та панікуватиме всередині. Вона може просто сидіти, але при цьому її тривога наростатиме. У цей час батькам треба брати відповідальність у свої руки і бути відвертими з дитиною. Нам треба показати чіткий план наших дій. Наприклад, у школах це відбувається дуже чітко. Вчителі кажуть: "Діти, ми збираємось, беремо рюкзачки і спускаємось сходами. І будемо зараз у безпеці. А коли тривога закінчиться, ми повернемося до нашого звичного життя".
Денис Бойчук. Фото з відкритих джерел
Ситуативні експрес-техніки відволікання уваги
Які прості та ефективні речі можуть зробити батьки для зниження рівня тривоги у дитини?
Якщо ми говоримо про контекст ночі, то це ситуативні експрес-техніки відволікання уваги. Приміром, дитина починає важко дихати і не розуміє, що відбувається, тоді вам потрібно її заземлити.
- Торкатися і по черзі стискати руки.
- Якщо дитина в контакті, ви можете її погладжувати і створювати зоровий контакт "дивись на мене", "говори зі мною".
- Коли ви встановили зоровий контакт, то можна використати техніки дихання. Тут застосовують підручні засоби ― все, що ви бачите поруч із собою. Пальчиком окреслити двері або контур машини. Ви можете робити глибокий вдих і видих ― по контурах якогось предмета. Якщо це застібка куртки ― робимо вдих і застібаємо, далі повільний видих і розстібаємо. Це допоможе стабілізувати дитину в моменті.
- Можна зробити струшування ручок або встати і пострибати.
- Саме тут може бути користь від ґаджетів.
"Показати, що рутина може бути доброю"
Як ці виклики, пов’язані з ментальним здоров’ям, можуть вплинути на дітей та їхнє здоров’я вже у дорослому віці?
Ми перебуваємо в такій ситуації, що можна очікувати великої кількості тривожних розладів. Це може виходити у клінічні розлади дефіциту уваги, більших проявів гіперактивності, може бути загострення різних органічних станів, прояви епілептичної хвороби, тикозних розладів, заїкань у майбутньому. Але хочу наголосити, щоб нам потрібно підтримати дитину зараз, забезпечити їй адекватне середовище перебування та сприятливий розвиток. Показати, що рутина може бути доброю, наприклад, що є цікаві фільми та прогулянки.
"Першочергово звернутися до педіатра або сімейного лікаря"
Коли батькам треба взяти дитину і повести до дитячого невролога?
Першочергово рекомендую звернутися до педіатра або сімейного лікаря. Тому що є різні перехідні стани. Вам можуть сказати, що дитина це переросте. Якщо є запит порушення сну, то консультуємося з неврологом. Також якщо є часті кліпання, рухи, шморгання, кашляння, скарги на головний біль, болі в животі тощо. Можуть спостерігатися регреси розвитку, коли дитина повертається у свій звичайний ментальний стан, особливо це стосується переміщених із окупованих територій. Тоді потрібна прицільна діагностика спеціаліста, щоб визначити правильний шлях для дитини.
