Візит лідерів африканських країн до Києва / Liga.net
Африканські країни обирають, з ким будуть співпрацювати
Із 1993 року Японія проводить Токійську міжнародну конференцію з розвитку Африки. За роки роботи цього формату реалізувалося 26 проєктів розвитку у 20 країнах Африки.
Для Японії цей формат на початку 1990 був можливістю перейти до активної зовнішньої політики. І для Африки це була можливість отримати якесь нове партнерство, оскільки партнерства часів Холодної війни не спрацювали для континенту, не було тих змін, які очікували, що ці партнерства принесуть.
Конференція з 1993 і дотепер базується на трьох стовпах: міжнародне партнерство, людиноорієнтованість, розвиток і ті проєкти, які принесуть користь населенню країн Африки. І пріоритетний голос за країнами Африки. Тим паче Африка потерпає від нерівного партнерства, маргіналізації на міжнародній арені.
Цього року була спільна позика від Японії і ООН для розвитку африканської зони вільної торгівлі, яка об'єднає весь континент, у якої є великі перспективи, але яка має багато викликів для реалізації. Пріоритетність Африки – людиноорієнтованість – це конкретні цілі. І Африка таких відповідальних партнерів, як Японія, зараз дуже потребує.
Африканські країни обирають, з ким вони будуть співпрацювати: чи це буде Китай, чи Туреччина, Росія, що їм хто пропонує і наскільки це накладається на їхні пріоритети. Африка привертає увагу світу політичним ресурсом в рамках міжнародних організацій, бо це колосальний ринок, природні критичні рідкісні ресурси. Це також місце, де можна поборотися за свій міжнародний вплив. Питання в тому, яку стратегію зовнішній партнер обирає для співпраці з континентом. Якщо Китай – це про якісь величезні інвестиційні проєкти, про безпекове залучення, ринок збуту, нерівне партнерство, боргову залежність, пастки, про непрозорі кредити, повну байдужість до прав людини, про те, як китайські компанії, коли працюють в Африці, поводяться із навколишнім середовищем, як ставляться до місцевих жителів. Росія буде про ПВК, дезінформацію, про викачку ресурсів, намагання розширити свій економічний вплив. Сполучені Штати зараз не дуже хочуть бути поборником демократичних змін на континенті, вони самоусуваються. Білий дім своїм ставленням штовхає африканські країни якраз до рук Китаю. Європа має надзвичайно поганий імідж, особливо через метрополії: там цілий пласт непропрацьованої історії, починаючи від угод і аж до повернення артефактів, до патерналістичної риторики, яка як була, така і залишилася. І це неймовірно дратує африканські країни, цю дратівливість підігріває, використовує Росія для себе. Якщо не буде альтернативи у вигляді Японії, Індії, України, у окремих країн Північної і Східної Європи, що лишиться для континенту?
Японія ж має модель людиноорієнтовану, яка має на меті не тільки проєкти, але і врядування, права людини, демократичні цінності, ті якісні зміни, які може принести Токіо на континент. Вона має інвестиції. Менші, ніж китайські, але має свої сектори. І цей відмінний підхід, де може показати якісні зміни.
Раніше цього року був бізнес-форум тристороннього формату Індія, Японія, Африка. І це можливість не узалежнюватися Африці, а обирати, з ким вона хоче співпрацювати. Це те, чого потребують країни Африки. І Японія має унікальний імідж, відсутність колоніального минулого, технології, можливість залучити японський досвід. Технології – ноу-хау – це те, чого не можуть отримати від Китаю. Китай дивиться на Африку, як на ринок збуту своїх товарів і на викачку ресурсів. Тоді як японський підхід і те, як японці втілюють свої проєкти – це абсолютно інша можливість для Африканського континенту.
Фото з ФБ сторінки Марти Олійник-Дьомочко
Росія і Туреччина в Африці
Військова присутність в Африці Росії. Паралельно нарощує свою військову присутність в Африці і Туреччина.
Туреччина ще з 2000 років шаленими темпами нарощує свою присутність в Африці. І мова не лише про військову. Для Росії військова співпраця зараз – це її флагман, це основний продукт, який вона продає до Африки, те, що подобається африканським не демократичним лідерам. Для Туреччини це зовсім інша справа. Військова співпраця в неї – це частина її ширшого підходу. Якщо ми глянемо взагалі на інтереси, які має Туреччина на африканському континенті, то це розширення впливу, це політичний капітал для голосування в ООН. Їй потрібні нові партнерства. Відповідно пошук нових союзників для неї – це актуальне завдання. Це конкуренція з її близькосхідними суперниками. І деколи в Африці особливо це дуже добре видно, як зіштовхується, з одної сторони, Туреччина, з іншої – Об'єднані Арабські Емірати в тому ж самому Сомалі. Це зміцнення своєї ролі по осі південь-південь, це розширення тої ж самої турецької військової промисловості. Туреччина своєю зброєю зробила собі доволі непоганий імідж в Африці, відповідно африканські країни бачать в цьому для себе можливість придбати і використати її. В неї зараз дуже грамотна стратегія, вона залучає широке коло гравців. Дуже правильно підібрала наративи. Туреччина огортає свою співпрацю з Африкою дуже майстерно, як жодна зараз країна світу. Вона каже дуже привабливі речі, які можуть стати рішенням для африканських проблем. Зросла кількість турецьких посольств. У 2002 році їх було 12, зараз 44. За той самий проміжок часу Ердоган відвідав 31 країну Африки. Це цілеспрямований політико-дипломатичний наступ. За 10 років товарообіг зріс на 40-42%. Туреччина має доволі грамотну фінансову модель, як вона надає допомогу країнам Африки без політичних вимог. Все узгоджується в двосторонньому форматі. Туреччина фінансує зараз великі інфраструктурні проєкти, в неї аеропорти, дороги, порти. Турецькі авіалінії в якийсь момент просто з'явились майже у всіх країнах Африки. Зараз це 60 міст і 40 країн, куди літають турецькі авіалінії. Якщо ми згадували Японію, то там є авіасполучення тільки з Каїром. Туреччина має зараз дуже хороший політичний імідж в Африці. Вона себе позиціонує, як сильний переговорник на континенті. Свого часу Туреччина допомогла подолати наслідки голоду в Сомалі. І це створило відповідний імідж, як країни, яка переживає за африканські країни. Коли був конфлікт між Ефіопією і Сомалі, який загрожував новою війною в регіоні, Туреччина втрутилася, як посередник, оскільки мала контакти і з однією, і з іншою стороною. Цю напругу вдалося зняти. Туреччина неодноразово себе пропонує навіть зараз в триваючих конфліктах, що вона може там зіграти роль посередника.
Близько 30 країн Африки мають підписані військові угоди з Туреччиною, 19 турецьких військових аташе діють в країнах. Туреччина має свою фізичну військову присутність у двох країнах: Сомалі і Лівії. Безпілотники і байрактари дуже зараз потрібні африканським країнам, які борються з тероризмом. В регіоні присутні найманці турецької приватної військової компанії, їх близько 1 000 осіб. Найманці займаються консультацією, охороною турецьких об'єктів. Релігія також є спільною в західних країнах Африки. Туреччина за продажем зброї є четвертим партнером для Африки.
Тривожна тенденція – посилення впливу Росії в Західній Африці, зокрема в Гвінейській затоці. Це повна залежність Сахельської трійки (Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру, які у липні 2024 року підписали договір про створення Конфедерації держав Сахелю – ред.) від Росії. Вона починає підписувати безпекові угоди з різними іншими країнами цього регіону. Є країни, які Росія використовує для своїх транзитних питань. Вона веде переговори ще з кількома країнами про можливість підписання військової угоди. Росії потрібен доступ до портів, щоб забезпечити постачання зброї до Сахелю і викачку ресурсів звідти. Для Росії є бажаною військова присутність в Атлантиці, щоб там загрожувати Сполученим Штатам і Заходу. Росія має свої плани на базу ВМС в Судані – це Червоне море, важлива транспортна артерія. І тут з іншої сторони є Гвінейська затока, яка так само в цьому плані важлива. База поки що там для Росії дуже складне і далеке питання. Але порти – це те, про що їй вдається домовитися з африканськими країнами доволі легко. Росія з'являється там, де є неспокій, де країна не демократична.
Фото ілюстативне
Україна в Африці
Тема Україна-Африка. В 2022 році Володимир Зеленський провів 18 телефонних розмов із африканськими лідерами. Максима Субха було призначено спеціальним представником України з питань Близького Сходу та Африки. В 2022-23 роках тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба відвідав Сенегал, Кот-д'Івуар, Гану, Кенію, Марокко, Ефіопію, Руанду, Мозамбік, Нігерію, Екваторіальну Гвінею, Ліберію та Південно-Африканську Республіку. Важливим було африкансько-близькосхідне турне міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, який у жовтні 2024 року побував в Омані, Анголі, Єгипті та ПАР. Упродовж 2023-25 років було започатковано діяльність посольств України в Гані, ДРК, Кот-д'Івуар, Мозамбіку, Ботсвані, Руанді, Мавританії, Танзанії. І це збільшило загальну кількість українських дипломатичних представництв на континенті з 10 до 18. У червні 2023 року президент України Володимир Зеленський провів зустріч із африканськими лідерами в Києві. Тоді до України вперше прибули представники семи африканських країн: президенти ПАР, Сенегалу, Союзу Коморських островів, Замбії, прем'єр-міністр Єгипту і спеціальні представники президентів республік Конго та Уганди. І вже в 2025 році Володимир Зеленський 24 квітня здійснив свій перший робочий візит до Південно-Африканської Республіки. В 2024 році товарообіг між Україною і країнами Африки становив 4 млрд доларів, зріс на понад 65%. Обсяг експорту зріс і досяг 2.9 млрд доларів, а імпорту до рівня 1 млрд доларів. Які тут виклики стоять перед Україною? Чи може Японія стати нашим адвокатом на цьому континенті?
Ці розмови були. Якщо намагатися тиснути на африканські країни, як це було раніше, щоб вони обрали сторону України чи Росії – не буде ніякого результату, воно призводить тільки до гіршого, тому що на цьому починає спекулювати Росія. Дуже добре, коли Україна налагоджує співпрацю з країнами Африки. Те, що нам тут перешкоджає, це конкуренція з Росією, з іншими гравцями. Ми маємо обмежені можливості зараз, не можемо дати стипендії африканським студентам. Хоча Україна робить великий акцент на співпраці в освітній сфері, але це нас суттєво обмежує. Це наша обмежена дипломатична присутність. Ми маємо 18 посольств, і це добре. Та сама Росія має плюс-мінус 40 дипломатичних установ і має плани далі на розширення її дипломатичної присутності. І плюс є ще всілякі “Російські доми”, центри культури розвитку і так далі. І плюс посольства наші відкриваються, але кількість людей, які там працюють, дуже мала. Добре, якщо це буде до 10 людей, тоді як кількість працівників в російських посольствах налічує сотні. Інший виклик – присутність в медіа африканських країн в інформаційному полі. І тут ми мусимо теж розуміти, що є фактор, який нас стримує – знання мов: англійська, французька, арабська… Це не вичерпний перелік тих мов, якими спілкуються африканські країни. Це також поки що обмежене залучення українського бізнесу на африканський континент. Ми завжди кажемо, що потрібно відкрити Україну для Африки. Але разом з тим Африку потрібно відкрити для України. Якщо ми хочемо якісного розширення української присутності на африканському континенті, нам потрібні відповідні фахівці зі знанням континенту. Зараз в українських університетах відкриваються відповідні центри, відповідні спеціальності по африканістиці. Нам потрібні ті фахівці, які безпосередньо знатимуть континент, які знатимуть специфіки роботи, всі тонкощі, політичний, безпековий, культурний контекст, які будуть готові співпрацювати і налагоджувати відносини з цим континентом.
Японія відкрита до тристоронніх форматів. Тут є багато сфер, де можуть перетнутися українські, японські і африканські інтереси. Можна мати спільні безпекові формати співпраці. Країни Африки в цьому дуже зацікавлені. Україна має що запропонувати, можна сюди підключити і Японію. Можна мати тристоронні проєкти в сфері освіти, інфраструктури. Україна прагне побудувати зернові, логістичні хаби в країнах Африки. Чому не залучити для цього Японію? І неодноразово обговорювалося, що раз в Україні є обмежені можливості, то можна пробувати залучити ще когось. Нам до вибору третього партнера треба ставитися дуже відповідально. І Японія тут може дуже нам підійти. Насправді форматів є багато, але все впирається безпосередньо в можливості, в здатність домовитися, реалізувати такі проєкти. Адже як тільки Україна починає щось робити на африканському континенті, це не проходить без пильного погляду і протидії Росії. Ми маємо бути до цього готовими.
