Юлія Кос. Скриншот з відео
Чи відбулася адаптація нашої психіки до цих трагічних подій за роки повномасштабного вторгнення? Чи всі знайшли новий спосіб існування? Чи й досі є категорія людей, яка досі живе в постійному внутрішньому вибуху і несприйнятті?
Особливо цього року цих, як ви кажете, вибухів було особливо багато. 2024 і 2025 роки — це роки надзвичайного погіршення ментального стану. Якщо, приміром, в 2022-23 роках мої колеги психіатри або медичні працівники говорили про те, що люди просто відчувають пригнічені депресивні стани, то в 2024 році, на жаль, ми вже бачимо розвиток не лише депресивних і тривожних станів, а й психотичних. Я думаю, це видно й з новин, наскільки часто люди випадають з усвідомленого "я" з поведінковими неприємними наслідками.
Поясніть, будь ласка, детальніше. Що означає — випадати з "я"?
У нас є наше усвідомлене "я". Наприклад, ви сидите зараз тут і усвідомлюєте цю реальність. Нас в студії двоє, і ви бачите тут мене. Психотичний стан — це стан, коли втрачається зв'язок з реальністю. Тобто починаються галюцінації, марення, людина втрачає відчуття зв'язку зі своїм тілом. Це можуть бути дуже великі істеричні епізоди, може бути сильна агресія. Людина перестає розуміти, що з нею відбувається.
Марення — це вже останній етап цього стану?
У нього бувають різні види. Це часто відбувається із людьми. які трималися з 2022 року, які ходили на роботу, виглядали нормально. А потім зранку ви раптом отримуєте від неї повідомлення про те, що її забрали в лікарню. Адже з нею трапився якийсь несподіваний епізод, наприклад, вона вийшла з дому напівроздягненою. Або ж людина перестає їсти. Чому це відбувається? Тому що психіка довго тримала навантаження, не розвантажуючи його. Людина трималася заради сім'ї або ще когось. Потім психіка просто вилітає з себе. І відбувається внутрішній вибух. Це спроба нашого тіла врятувати себе від величезного ментального навантаження. Спалахує своєрідна червона кнопка, і людина вилітає з відчуття себе. На щастя, це відбувається не надто часто, або відбувається в дуже маленькому прояві. Ви про це можете знати, якщо у вас були істеричні епізоди. Ви, наприклад, довго стримуєте напруження, а потім якась дрібниця може вивести вас з себе. Ви зриваєтеся на крик і перестаєте себе контролювати. Це дуже мінімальний прояв такого епізоду, коли вже втрачається зв'язок з реальністю. Ми вибухаємо і починаємо кричати на людину, яку дуже-дуже любимо. І хоча ми хочемо себе проконтролювати, ми не можемо цього зробити. Нам не вдається вести правильний діалог з ненасильницькою комунікацією. У нас щось підступає до горла, ми кричимо і згадуємо людині все, що вона робила задовго до цього. В цей момент ми втрачаємо контакт з собою і вилітаємо з нашого усвідомленого я. Це відбувається тому, що світ навколо нас і соціо-культурний простір, який нас оточує, дуже сильно на нас тисне. Якщо ми говоримо про адаптацію, то варто розуміти, що адаптуватися можна лише до простору, який є стабільним. Якби ситуація в Україні залишалася стабільною, це була б одна історія. До неї можна адаптуватися. Але якщо ви подивитеся на те, що у нас відбувається, то побачите, що цей фон постійно змінюється.
Так, до власне повномасштабного вторгення постійно щось додається: дронові та ракетні обстріли, блекаути тощо.
І все це відбувається неконтрольовано, не за графіком, не систематично. Для нашої психіки, для відчуття безпеки важлива систематичність. Нам потрібно опиратися на щось стабільне. Якби навіть вимкнення світла були стабільними, ми могли б до них адаптуватися. Але ми не знаємо, коли Росія знову вдарить ракетами, і світла знову не стане. Паралельно відбуваються резонансні справи у владних структурах. І ми також на це реагуємо. У нас явно перебудовуються стосунки з владою, відбувається щось з фоном, і відбувається щось з нами. Паралельно відбуваються непрогнозовані події в Америці, Німеччині тощо, і ми теж не можемо до цього адаптуватися.
Є такий медично визнаний діагноз, як розлад адаптації. Чи можемо ми говорити про те, що нині це — наш головний діагноз? І в чому він проявляється?
Проблема України полягає в тому, що ми живемо в умовах, для яких не була розроблена класифікація ментальних розладів. Всі міжнародні класифікації розроблялися для людей, які живуть в розвинених країнах, де є стабільність і немає війни. Всі колеги, які приїжджають до нас з-за кордону, не знають, що з нами робити. А ми не можемо покладатися на їхні знання. Тому що за всім, що ми знали про психічне здоров'я, не було дослідження, а що відбувається з людьми, яких 4 роки намагаються вбити.
Це звучить досить песимістично. Який же шлях є у українців, які відчувають, що переживають кризу? Навіть якщо вони звернуться до психіатра, виходить, що фахівець не має класифікації розладів, яка враховує нашу реальність.
Це не зовсім так. Ми звертаємося до психіатра не для того, щоб нам поставили якийсь діагноз. Ми звертаємося для того, щоб нам допомогли правильно функціонувати. Відповідно при різних розладах призначаються схожі ліки, які вам випишуть. І це вкрай важливо. Тому що, на жаль, багато українців бояться психіатрів. І бояться насамперед саме через те, що їм поставлять якийсь діагноз. До психіатра потрібно ставитися просто як до будь-якого іншого лікаря. Психіатрія — це така ж ланка медичного здоров'я. Я всім дуже раджу звертатися до психіатра, тому що наш мозок чисто біологічно не може витягнути все навантаження і безсонні ночі. Психіатр випише вам те, що вам допоможе: або снодійне, або антидепресанти, або протитривожні ліки. Вони приблизно однакові для широкої категорії людей. Він також призначить вам аналізи, щоб виявити рівень заліза чи вітаміну D. І це зовсім не песимістичний варіант.
Тож ми зрештою зможемо надати світові знання, як виживати в таких реаліях?
Саме так. Весь світ вже давно говорить про те, що ті рамки психічного здоров'я, які існують, не підходять деяким країнам. Але світ різноманітний, і все одно потрібно мати розуміння, як допомагати людям в тому ж Ізраїлі, Лівії чи Конго. Дослідження відбуваються. Міжнародні асоціації психічного здоров'я це питання досліджують давно, просто Україна стала поштовхом до ще більшого розуміння і змін. Також закордонні колеги думали в 2022 році, що ми знаходимося в посттравматичному стресі, депресії і, умовно кажучи, лежимо і вмираємо. Але ми не лежали! Те, що відбувається в світі, праві тенденції, насилля, все одно призводить до того, що спеціалісти з психічного здоров'я говорять про необхідність нових досліджень. Тому Україна — це швидше частина величезних змін, які і так мали б відбутися в дослідженні цього питання.
Чи змінюється наше тіло і спосіб мислення у відповідь на цей хронічний стрес? Що ми знаємо про нас нинішніх?
Потрібно розділити наше тілесне "я" і наше емоційне усвідомлення. Це дещо різні процеси. Тому що для нашого тіла немає ніякої різниці між вибухами 2022 і 2025 років. Тілу однаково страшно. Ми дуже сильно стискаємося під час обстрілів. Часто після масованих кількагодинних обстрілів люди відчувають себе ніби уві сні. Це млявість і неможливість сконцентруватися. Це тілесна реакція на стрес. Водночас наше усвідомлене "я" говорить нам про те, що тривога буде і завтра, і післязавтра. І у нас починаються наші нічні торги з собою: піти в укриття чи почекати; це ракета чи це БПЛА. Наше усвідомлене я розуміє не лише контекст, а й те, що завтра треба встати і піти на роботу. Якщо, мовляв, зараз ми підемо в укриття, ми не виспимося. Але нам потрібно зранку йти на роботу, у нас немає іншого виходу. І немає місяця, коли б нас не обстрілювали. Відповідно виникає конфлікт нашого тіла і нашого когнітивного я. Тобто тіло, якому завжди страшно, реагує правильно. Інше питання, наскільки ми уважні до свого тіла. Якщо ми відчуваємо млявість чи сонливість, ми себе внутрішньо лаємо. А треба уповільнитися, бути до себе некритичними і добрими.
Що буде далі? Чи це буде сюрприз?
Це буде сюрприз. Є багато моїх колег, які досліджують стан українців. Але потрібно сказати, що жоден з їхніх прогнозів не справдився. Адже реальність змінюється дуже швидко. Щоб нам розуміти, що відбудеться з нашим ментальним здоров'ям, нам потрібно розуміти, що відбудеться з країною. Якщо війна закінчиться завтра, ментальне здоров'я піде в одну сторону, якщо триватиме ще 5 років — в іншу. Тому, на жаль, нам доведеться бути у невизначеності і розуміти, що, швидше за все, хаос буде лише посилюватися.
