Путін і Дональд Трамп. Колаж, використані фото з відкритих джерел і фото АР
Рівноправний партнер чи опонент для Трампа не Путін, а Сі
Чому не чути від Росії після подій у Венесуелі й стосовно тіньового російського флоту погроз застосувати ядерну зброю у відповідь на дії Трампа?
Початок року з Венесуели показав, що всі погрози Росії щодо якогось посилення тиску на Захід є блефом. Росія не змогла захистити Венесуелу та Мадуро, свій тіньовий танкерний флот. Щоб застосувати ядерну зброю, треба показати іншу проєкцію сили. Погрожувати далі, якщо Путін не зміг домогтися менш серйозних поступок – це достатньо смішно. Тим більше, що Дональд Трамп вже показував, що не ведеться на ядерний шантаж. Казав про направлення до Росії свого ядерного човна. В Росії не можуть прорахувати, що далі зробить Трамп, там не хочуть його дратувати. Після Венесуели, як би там не було, змінились певні підходи, Трамп навряд чи сприймає Путіна, як рівноправного партнера чи опонента. Натомість Сі Цзіньпіня Трамп сприймає, як рівноправного.
У захопленні російського тіньового танкера допомагали американцям британці. Одна європейська країна тут і зараз показала, що готова до силового протистояння із Росією. Там поруч були і російські військові кораблі, і підводний човен, але це не зупинило операцію проти танкера. Путін не наважується більш серйозно підвищувати ставки, тим більше, що в Європі починають говорити про затримання російських танкерів. Є мапи, де показують, що російські танкери, які мали йти через Балтійське море, почали йти іншим курсом. І це ламає російську логістику, і ламає дуже серйозно. І зараз Путін оцінює наслідки можливих кроків по ескалації, бо Росія зупиняється там, де отримує відсіч. І зараз у Росії оцінюють, що Європа може зробити, що готові зробити Сполучені Штати. Поки пауза, але вона не означає, що Путін припинив удари по Україні. Ми бачимо, що Сполучені Штати на рівні держави, на рівні керівництва дуже слабко реагують на ці випадки.

Олександр Леонов. Фото: Вільгельм Смоляк
Україна повинна мати воєнні гарантії з боку союзників
Сектор Гази. У Вашингтоні оприлюднили склад Ради Миру щодо запровадження мирного плану і хочуть розширити повноваження на Венесуелу. Також дискутується поширення питань, пов'язаних із Україною. Чи може Рада Миру бути дієвим інструментом?
Я переконаний, що ці ради, якщо не мають під собою якихось серйозних повноважень чи чіткого розуміння обох сторін про необхідність і припинення бойових дій, мало що можуть зробити. Ми бачимо, що в Секторі Гази не все спокійно, періодично Ізраїль говорить, що готовий повернутися до бойових дій. Не всіх заручників звільнили. Щодо України, то спочатку мають бути гарантії безпеки дієві, жорсткі, автоматичні, юридично зобов'язуючі. Все інше є тільки документами, які будуть підкріплювати головне. Якщо Україна не буде мати воєнні гарантії з боку наших союзників, а про це прямим відкритим текстом сказав президент Фінляндії Олександр Стуб, який заявив, що ми можемо говорити про багато сценаріїв, але якщо ми даємо гарантії, то маємо бути свідомими, що готові з Росією воювати. І от тільки це може бути чимось серйозним. Все інше – це різні варіанти щодо можливого поновлення війни. От це головне. І наскільки американці готові на це піти – це теж одне із важливих питань. А все інше: відновлення, план миру, який готовий на 90%... В Україні всі знають цей дипломатичний термін, що якщо угода не готова на 1%, угода не готова на 100%. Поки немає домовленості по всіх питаннях, взагалі немає угоди. І от з цієї точки зору ми маємо підходити до ситуації, що якщо будуть припинятися бойові дії, то це має бути мир через силу. Певний час говорили про корейський сценарій для України, про демілітаризовану зону. Але говорили тільки про першу її частину. Бо друга частина корейського сценарію – це воєнний союз Південної Кореї зі Сполученими Штатами, воєнні бази, де розміщена ядерна зброя. І це є головним пунктом у наших переговорах зі Сполученими Штатами і з Європою.
Зараз важливо домогтися розміщення в Україні військових інших країн попри незгоду Росії
Чи пролобіює українська сторона такі гарантії безпеки?
Будь-які домовленості можуть розвиватися. Багато речей, які здавалися неможливими, стають можливими. Україна пропустила важливий момент після заяви Макрона про готовність відправити в Україну французьких військових на початку 2024 року, бо Україна ніяк на це серйозно не прореагувала і не створила підстав правових для цього. Бо коли ми чи хтось говорить про розміщення на території України військових, ми маємо розуміти, що Конституція України забороняє тут створення баз, а парламент має дати дозвіл на присутність закордонних військових на території України. І от якби тоді Україна дала пас у відповідь і Верховна Рада ухвалила відповідний законопроєкт, якби на території України розміщувався станом на зараз хоча би батальйон французьких військ, я думаю, що переговори про розміщення на території України інших військових Європи йшли би набагато жвавіші. Але важливо, що це обговорюється і що є європейські країни готові сюди відправити військових. Американці не розглядають питання розміщення на території України своїх баз, але Європа хоче, щоб американська сторона дала воєнні гарантії їхнім контингентам, які будуть розміщені на території України. І це теж буде якийсь замінник того, якби Україна отримала воєнні гарантії з боку Сполучених Штатів. Присутність тут навіть європейських країн, які будуть готові протистояти Росії. І певні домовленості зі Сполученими Штатами – це вже крок до того, щоби після зміни влади в Сполучених Штатах – і мова не йде обов'язково про демократів. Якщо Марко Рубіо стане наступником Дональда Трампа, то може бути розмова про розвиток наших союзницьких відносин. І тоді може піти мова і про присутність певних частин американських на території України. Зараз важливо домогтися розміщення тут військових інших країн попри незгоду Росії. Бо Росія розуміє, що присутність тут закордонних військ країн Європи чи Сполучених Штатів – це вже нова геополітична реальність, з якою Росії доведеться рахуватися.