Ілюстративне фото з відкритих джерел
Кілька місяців тому Руслан Стефанчук повідомив про реєстрацію нової редакції Цивільного кодексу України. Це викликало значний резонанс в суспільстві, а українські правозахисні організації наголошували, що нова редакція кодексу суперечить європейським стандартам і підриває курс України на правову гармонізацію з ЄС. Згодом скандальні положення, зокрема норму про зниження шлюбного віку до 14 років, прибрали. А вже 28 квітня Верховна Рада ухвалила у першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу – вже з іншим номером 15150. Документ підтримали 254 народні депутати, однак законопроєкт знову викликав хвилю критики. Протягом останніх кількох тижнів у містах України відбуваються серії мирних акцій проти ухвалення нового Цивільного кодексу. А напередодні, 12 травня, петиція на сайті президента України із закликом не допустити ухвалення нового Цивільного кодексу України уже в перший день після публікації набрала необхідні 25 тисяч підписів. Зараз їх там уже понад 29 тисяч. Почнімо із самої петиції, адже понад 29 тисяч підписів за півтора-два дні – це вже показовий результат. Але чи означає ця цифра, що далеко не всі про неї знають? Я би попросив вас коротко пояснити, що саме містить петиція, які її ключові вимоги, і що в законопроєкті викликає найбільше занепокоєння у правової спільноти?
Оксана Гузь: Передусім хочу зауважити: 29 тисяч голосів – це не свідчення того, що мало хто знає про петицію. Просто збір підписів уже закритий. Розголос навколо цього законопроєкту і самої петиції дуже широкий, і це, власне, підтверджують мирні акції, які зараз відбуваються. Якщо говорити про вимоги, викладені в петиції, то вона насамперед адресована президенту України. Громадськість просить його звернутися до Верховної Ради з пропозицією зняти документ із розгляду, тобто взагалі відкликати законопроєкт №15150 як такий, що суперечить правам людини та курсу України на інтеграцію до ЄС. Друге прохання полягає в тому, що у разі, якщо проєкт нового Цивільного кодексу все ж буде ухвалений у цілому, ініціювати оскарження цієї законодавчої ініціативи як такої, що звужує вже наявні конституційні права і свободи. І третє – звернутися до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України з проханням спільно з правозахисною і професійною спільнотою, а також громадянським суспільством, напрацювати новий текст документа, який відповідатиме сучасним вимогам держави, що рухається в напрямку Європейського Союзу.
Олена Шевченко: Мені дуже шкода, що петицію не вдалося одразу опублікувати. Її було подано, і для цього є конкретний термін, у який вона мала з’явитися на сайті, але цього не сталося. Тому довелося окремо комунікувати цю ситуацію і з’ясовувати, чому так відбулося. Тож можу сказати, що вже на цьому етапі ми побачили певну протидію цій ініціативі. Тому що суспільний розголос – це дуже важливо. Лише таким чином нам вдалося звернути увагу депутатів на те, що ми не просто так виходимо на протести. Ми читали цей законопроєкт, аналізували його, робили порівняльну таблицю, подавали свої правки й зауваження. Ще щодо попередніх законопроєктів ми вимагали створити робочу групу і доопрацювати документ, але на це потрібен час. Це неможливо зробити за кілька місяців, повірте мені. Усього цього зроблено не було. І, як бачимо, лише після того, як люди почали виходити на вулиці, влада певним чином почала розуміти, що ситуація є загрозливою. Тому я дуже закликаю людей стежити за проходженням цього законопроєкту і не припиняти виходити на мирні протести.
Олена Шевченко. Фото: ccl.org.ua
Ви активно долучені до протестів і адвокації. Як би ви описали нинішній настрій суспільства? Наскільки сформована громадська позиція? І які групи населення можуть найбільше постраждати у разі ухвалення цього кодексу в нинішньому вигляді?
Олена Шевченко: Це дуже цікавий момент. Дивіться, цей законопроєкт – новий Цивільний кодекс – дуже великий. Він складається з дев’яти книг і, в принципі, регламентує все життя будь-якої людини в Україні. Хочу на цьому наголосити, тому що ті, хто нас слухають, можливо, бачили всі ці спроби дезінформувати суспільство і говорити, що це зачіпає лише ЛГБТ-спільноту та права жінок. Так, він дуже сильно зачіпає і ці спільноти, але не лише їх. Тому я хочу ще раз закликати людей вчитуватися, читати наш аналіз і розуміти, що цей Цивільний кодекс регламентуватиме наше життя щонайменше наступні 20–25 років. І це справді може зашкодити нашій євроінтеграції. Це дуже важливі моменти. Тому, будь ласка, долучайтеся до протестів, висловлюйте свою громадянську позицію. Я знаю, що в деяких містах це непросто, є певна протидія мирним зібранням, але ми намагаємося допомагати. Звертайтеся до нас – ми робитимемо все можливе.
Оксана Гузь: Коли ми говоримо про цей проєкт Цивільного кодексу, то маємо розуміти, що це вже не той Цивільний кодекс, у межах якого ми живемо зараз. Це документ, який об’єднуватиме дуже багато напрямків. Він регулюватиме захист цифрової приватності, питання договірних і недоговірних відносин, тобто фактично частину господарського права. Це також норми спадкування і норми нашого повсякденного життя: аліменти, розлучення, договори, набуття права власності, втрата права власності. Тобто йдеться про все, що стосується кожного з нас, незалежно від того, до якої групи належать люди. Якщо говорити загалом про те, що саме порушується, то, мені здається, почати варто з того, що головним законом нашої держави є Конституція України. І в Конституції записано: при ухваленні нових законів не допускається звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод. Коли ми дивимося на цей кодекс, а ми пам’ятаємо, що він дуже великий, майже тисяча сторінок, тобто дев’ять книг, то бачимо: там є хороші норми, але є й питання, навколо яких зараз триває дуже велика дискусія. Наприклад, питання про те, що одностатеві пари фактично повністю виключаються з правового поля. Тобто вони стають невидимими. Вводиться поняття "фактичного сімейного союзу", яке закриває для цих людей можливість встановити факт спільного проживання, що могло б полегшити їм життя. Якщо говорити ширше, то ми бачимо і звуження прав навіть у такому базовому питанні, як отримання аліментів. Фактично цей законопроєкт дає можливість платнику аліментів, якщо він доведе, що отримувач аліментів має вищий дохід, не сплачувати аліменти. Фактично, якщо чоловік доведе, що жінка заробляє більше, він може не платити аліменти на дитину. Мені здається, що це щонайменше нелогічно. Є також питання так званої "доброзвичайності", яка вводиться на заміну моральним засадам суспільства. І це теж викликає велику дискусію, коли ми чуємо про те, що мають існувати певні норми, які регулюють засади життя суспільства. Я особисто, як адвокатка, вважаю, що ми повинні жити не за добрими звичаями чи абстрактною мораллю суспільства, а за законами, які в нас чітко прописані, за чітким нормами, які діють в нашій країні.
Оксана Гузь. Фото: facebook
Наскільки, на вашу думку, якісно був підготовлений цей законопроєкт? Чи відповідає він базовим принципам визначеності та прогнозованості? Тому що, так, я бачив, що і Руслан Стефанчук намагався комунікувати з цих питань, але люди продовжують виходити на протести навіть після появи законопроєкту №15150.
Олена Шевченко: Саме тому, що №15150 насправді майже нічим не відрізняється від попередніх законопроєктів. Вони увімкнули турборежим із порушенням будь-яких процедур у Верховній Раді. Ці процедури мають бути дотримані під час винесення законопроєкту до зали для голосування: проходження всіх комітетів, отримання висновку Міністерства юстиції, проведення громадських слухань. Якщо вже говорити відверто, цього всього фактично не було. Тому ми бачимо дуже сильне бажання будь-що провести цей законопроєкт. Це доводить і те, що ми бачили під час голосування, і те, що депутати говорили вже після нього. Вони казали прямо: "Нас Руслан попросив проголосувати". Я не вважаю, що так не має бути у правовій державі. І законопроєкт справді дуже поганий. Там є правова невизначеність щодо норм про мораль, "негідну поведінку", є дуже суперечливі норми щодо домашнього насильства, хоча жінки дуже часто від нього потерпають. І я, чесно кажучи, побачила жахливу ситуацію: люди, які розробляли цей законопроєкт, мають дуже архаїчне мислення щодо проблем, з якими можуть стикатися жінки, коли ми говоримо про домашнє насильство, сексуальні домагання і так далі. Що я маю на увазі під архаїчним мисленням? Для них це щось несуттєве, розумієте? Вони посміхаються, коли про це говорять. І це жахливо, тому що суспільство насправді вже так не вважає. Ми всі розуміємо, наскільки страшними бувають ситуації, коли жінка з дитиною фактично не має куди піти, коли її б’є чоловік, а вона не може довести це поліції. Ми знаємо, як працює поліція. Я точно це знаю, бо нещодавно була в Івано-Франківську. Тобто ти інколи навіть не можеш подати заяву. А у відповідь чуєш посмішки й фрази на кшталт: "Ну що там, ляпаса трохи дав?". От приблизно так. Я дуже не хочу, щоб таке було.
Це проблема окремих норм, чи проблема закладена в самій логіці документа? І чи потребує він принципового, повного перегляду?
Олена Шевченко: Поняття "доброзвичайності" треба прибрати, тому що воно проходить через увесь документ. Це наскрізна тема. Так само — оці формулювання про "негідну поведінку" або про те, що особа не може змінювати свою поведінку й так далі. Тобто, розумієте, цей принцип закладений фактично по всьому документу. Є якесь уявлення про те, що родина – це щось настільки особливе, що треба зробити все, аби люди не могли нормально розлучитися. Не відкривати факти того, що там може відбуватися насильство і так далі. Або, наприклад, чоловік може забрати своє прізвище назад, якщо вважає, що жінка поводилася "негідно". Це ж просто в голові не вкладається.
Що зараз, на вашу думку, найважливіше для громадян, які стежать за цією темою? Можливо, є якісь конкретні дії, які можуть вплинути на подальшу долю законопроєкту? Ми вже маємо підписану петицію. Чи є ризик, що її можуть формально розглянути, але фактично проігнорувати? І які механізми впливу громадськість реально має в такому випадку?
Оксана Гузь: Враховуючи ситуацію, в якій ми живемо вже досить давно, петицію справді можуть розглянути формально. Так само ми розуміємо, що друге читання може пройти дуже швидко, попри всі обіцянки, які зараз лунають. Цей документ не може існувати в тому вигляді, у якому він є зараз. Його розробляли шість років, і нереально за два місяці чи навіть за два тижні внести всі необхідні правки, тому що ці норми взаємопов’язані по всьому кодексу. Фактично, якщо говорити про громадськість, про звичайних людей, то варто стежити за цією темою, долучатися до протестних акцій, якщо вони проходять у ваших містах, і намагатися розібратися, про що саме йдеться, тому що це дуже важливо. А якщо говорити про громадські та правозахисні організації, то їм варто долучатися до коаліції організацій, які зараз напрацьовують правки. Тому що якщо ще тиждень тому їх було близько 90 сторінок, то зараз уже 150. Тобто організації продовжують читати проєкт і продовжують готувати правки. Чи врахують їх депутати – це вже інше питання.
Олена Шевченко: Я просто закликаю всіх бути небайдужими. Розумію, що це буває складно, особливо коли на вас тисне поліція, коли вам кажуть не проводити мирні акції й узагалі намагаються цьому перешкоджати. Це може бути небезпечно. Але давайте чесно: Україна – така країна, і ви знаєте, скільки революцій ми з вами вже пережили. Я в жодному разі не закликаю до якоїсь нової, але закликаю до того, щоб громадянське суспільство, наші люди в країні, відчули цей подих свободи – він дуже близько. Я впевнена, що ми скоро переможемо. І наша держава має бути взірцем демократії та верховенства права. Тому давайте покажемо нашим депутатам, що вони трохи відірвалися від суспільства і живуть у якійсь іншій реальності. Вони мають повернутися до людей.
