Українські військовослужбовці йдуть маршем під час щорічного військового параду з нагоди Дня взяття Бастилії на Єлисейських полях у Парижі, Франція, 14 липня 2026 року. Фото: REUTERS/Benoit Tessier
Сьогодні, 14 липня, у Франції відзначають одне з головних державних свят – День взяття Бастилії. Саме цього дня 1789 року повсталі парижани штурмом узяли фортецю-в'язницю Бастилію, що поклало початок Великій французькій революції. Під гаслом "Свобода, рівність, братерство" була проголошена Перша Французька Республіка. Я вже сказала, що це одне з головних свят у Франції, але хотілося б почути від вас, як від людини, яка живе там і добре знає контекст: наскільки сьогодні це справді важливе свято для французів? Як саме його відзначають? Адже те, як його святкують, багато говорить про те, яке місце воно посідає в суспільстві.
Насправді це головне свято у Франції. Тож називати його одним із головних – не зовсім правильно. Це дійсно найголовніше свято. Назва "День взяття Бастилії" існує радше для іноземців, для зовнішніх спостерігачів. Саме так його зазвичай означують за межами Франції. У самій Франції воно називається просто Національне свято. Жодних відсилань до Великої французької революції, до подій, які їй передували чи відбувалися після неї, у самій назві немає. Це просто Національне свято. "Fête nationale" – і все. Інколи його називають просто "14 липня". Цього цілком достатньо. Це найбільше свято країни. Усі інші свята – Різдво, Великдень та решта – якщо вже говорити спортивними аналогіями, належать до першої ліги. А тут є лише один гравець вищої ліги. Це головне свято Французької Республіки й усіх французів. Без винятку. Адже політичний спектр у Франції дуже широкий, а погляди різних політичних сил часто є діаметрально протилежними. Вони так само палко опонують одне одному, як і будь-яка інша політична опозиція. Йдеться і про крайніх лівих, і про крайніх правих. Але, попри це, усі однаково шанують це свято. Немає жодної політичної сили, представленої у Франції, яка б його ігнорувала.
Як його відзначають? Які події, які заходи відбуваються цього дня?
Зараз відбувається найголовніша частина свята. Насамперед його відзначають у кожній комуні, тобто в кожному французькому містечку є свій сценарій святкування. Покладають квіти до пам'ятників жертвам обох світових воєн. Дуже часто це також поєднується з локальними подіями. Якщо йдеться про людей, які загинули під час виконання військових завдань уже після Другої світової війни, їм також віддають шану. Приходить міська влада, представники громади. У всіх понад 35 тисячах комун Франції це відзначають обов'язково. Дуже часто в невеликих містечках долучається практично вся громада, тоді як у великих містах, звісно, присутність людей є меншою. Головна подія цього дня – це, безумовно, військовий парад. Саме зараз він триває й транслюється на центральних французьких телеканалах – TF1 та France 2. Для них це головна інформаційна подія сьогоднішнього дня. Ну і, звичайно, ввечері відбудеться грандіозне світлове шоу. Уже анонсували, що півтори тисячі дронів відтворюватимуть різні сторінки історії Франції навколо Ейфелевої вежі. Сама вежа також буде освітлена спеціальною ілюмінацією. Щороку сценографія змінюється, і Ейфелева вежа стає своєрідним полотном, на якому знову розповідають історію Франції. Традиційно 13 липня феєрверки проходять у всіх містах Франції, окрім Парижа. У столиці ж святковий феєрверк відбувається саме ввечері 14 липня.
Окремо варто відзначити, що цього року в параді беруть участь 25 українських військових. До речі, саме зараз, поки ми з вами розмовляємо, вони крокують Єлисейськими полями. Уперше за всю історію незалежної України українська армія представлена в такий спосіб на головному військовому параді Франції. Крім того, українські пілоти взяли участь у відкритті параду. Традиційно його розпочинає французька пілотажна група Patrouille de France. Саме вона малює в небі триколор – одне з найвідоміших зображень, яке потім з'являється на шпальтах газет. Цього разу групу супроводжували найсучасніші винищувачі Rafale, і в цих літаках другими пілотами були українці. Це також подія, яка відбувається вперше. Сам парад залишається традиційним. Він розпочинається проходженням Національної гвардії, а завершують його військовослужбовці Французького іноземного легіону. Légion étrangère – це надзвичайно важлива частина французької історії та військової традиції. Саме тому Іноземний легіон традиційно завершує парад. Цього року це один із наймасштабніших парадів: у ньому беруть участь близько 1500 французьких військовослужбовців, а також 525 іноземних військових. Окремою колоною урочистим маршем проходять і українські військові.
Андрій Шкіль. Фото: glavred.info
Які зараз настрої у Франції? Очевидно, що наша увага, зокрема, прикута до різноманітних опитувань, які свідчать про зростання підтримки Марін Ле Пен. Що варто сказати про суспільні настрої і, зокрема, про зростання популярності праворадикальних сил? Чи доречно так формулювати?
Так, доречно. Правий порядок денний у Франції зараз буде головним на цих виборах. Тут нічого приховувати – це очевидний факт. Проте праві бувають різні. У Франції правий політичний спектр поділений на три частини. Є так звані традиційні праві – республіканці. Так називається політична партія, яка зараз входить до коаліції, сформованої на підтримку Макрона в Національних зборах Франції, тобто в нижній палаті парламенту. Є також ультраправі – представники колишнього "Національного фронту", який нині має назву "Національне об'єднання". Фактичним лідером цієї політичної сили сьогодні є вже не Марін Ле Пен, а Жордан Барделла. Це нове покоління політиків, і дуже показово, що саме молодий політик, найімовірніше, представлятиме ультраправих на президентських виборах. Хоча Марін Ле Пен після рішення суду має право балотуватися, особисто я не бачу підстав вважати, що саме вона піде на вибори. На мою думку, Жордан Барделла має більше шансів на перемогу. Чи зможуть вони перемогти – побачимо. Насправді це не найімовірніший сценарій. Але хто б не переміг на цих виборах, Україна це дуже відчує. Ми можемо втратити не просто друга в особі президента Франції, а потужний стабілізуючий чинник усередині Європи. Адже всі чудово розуміють: суспільство – це не просто механічне об'єднання інституцій чи людей. Завжди є ті, хто задає напрямок і керує процесами. Сьогодні Макрон фактично є тим, хто забезпечує єдність Європи. І це, як на мене, твердження, яке не потребує дискусії.
Європа справді поділена економічними інтересами: Німеччина є першою економікою Європи, Франція – другою. Але головною лінією поділу традиційно були не економіки, а різниця між Північчю та Півднем. Саме Франції в особі Макрона вдалося значною мірою об'єднати ці дві різні частини Європи. Південь традиційно більш песимістично налаштований щодо багатьох європейських процесів, тоді як Північ, зокрема скандинавські країни, демонструє значно більший оптимізм. Ми знаємо, що в багатьох питаннях їхні позиції навіть прогресивніші, ніж у більшості інших європейських держав. Тому відхід Макрона від влади не означатиме прихід політика такого ж масштабу. Зараз у Франції просто немає постаті подібної величини. Є кілька потенційних кандидатів — Едуар Філіпп, Габріель Атталь. Хтось із них ще може визначитися як кандидат, який вийде до фінальної стадії президентських виборів. З іншого боку, майже зі стовідсотковою ймовірністю у фіналі президентської кампанії буде представник "Національного об'єднання". Чи це буде Марін Ле Пен – малоймовірно. Найімовірніше, це буде молодий лідер цієї політичної сили Жордан Барделла.
Але найважливіше питання – хто буде його опонентом. Серед можливих кандидатів від республіканців також називають Брюно Ретайо. До речі, і Брюно Ретайо, і Габріель Атталь, і Едуар Філіпп уже побували в Києві, спеціально зустрічалися з президентом Зеленським та українським політичним керівництвом, щоб обговорити перспективи подальшої співпраці та окреслити напрями, які необхідно продовжувати й розвивати. Тому треба розуміти: нинішній рівень підтримки України з боку Франції та Європи збережеться щонайменше до завершення президентської виборчої кампанії у Франції. А після її завершення для України можуть виникнути нові виклики у відносинах із Європою.
Як загалом сьогодні французьке суспільство ставиться до реального стану справ, зокрема до питання єдності Європи? Наскільки французи розуміють, які подальші функції покладені на Європейський Союз і загалом на європейські держави?
Французьке суспільство, знаєте, вже зробило свій вибір, і цим вибором став президент Макрон. А Макрон сьогодні є головним "клеєм", який скріплює Європу, головним інструментом забезпечення європейської єдності. Це помітно практично за всіма напрямками.
Але далі його не буде. Відповідно, які припущення ми можемо будувати?
Припущення я вже висловив. Думаю, що ситуація для України в Європі ускладниться. Наскільки саме – залежатиме, звісно, від того, хто переможе на президентських виборах у Франції. Це очевидно. Адже, якими б не були сьогодні шанси Габріеля Атталя, якого вважають фактично продовжувачем політики президента Макрона, побачимо, як розгортатимуться події вже цієї осені. Після національного свята у Франції фактично починається сезон відпусток. Ви запитували про особливості цього свята: воно – своєрідний стартовий пістолет. Пролунало святкування – і вся країна вирушає відпочивати. Практично вже 16 липня більшість французів не буде на своїх робочих місцях. Якщо говорити приблизно, то це 65–75% працюючих. Хтось поїде у відпустку, хтось відпочиватиме разом із дітьми. Для більшості цей період триватиме майже до осені. А вже восени виборча кампанія розпочнеться на повну силу. Побачимо, чи зможе, ще раз наголошу, Габріель Атталь, якого вважають політичним спадкоємцем Макрона, спочатку стати єдиним кандидатом від свого табору, а згодом і перемогти на президентських виборах. Хоча соціологія показує, що така ймовірність існує. Якщо він вийде до фіналу з хорошим результатом, то матиме шанси перемогти й Жордана Барделлу – також молодого французького політика. Що буде з Європою після обрання нового президента? Треба розуміти, що це вже буде президент, який працюватиме в нових реаліях. А нові французькі реалії такі, що праві настрої у французькому суспільстві стали значно відчутнішими. Це помітно і в повсякденному спілкуванні, і в діях місцевої влади. Навіть представники лівих, особливо поміркованих лівих сил, які прийшли до влади на останніх місцевих виборах, сьогодні демонструють позиції, характерні радше для французької поміркованої правиці.
