Поліглот, коуч та автор власної методики викладання іноземних мов Іван Бобров в ефірі Українського радіо в програмі Чорним по білому розповів що не так з викладанням англійської в Україні, та як правильно вивчати іноземні мови.
Ви називаєте себе коучем. Коуч це не вчитель? В чому різниця?
— Мене дуже часто питають про це. В нас в англійській мові є хто? Є викладачі, ті,які навчають мовам, репетитори, тютори... багато тих, хто працює в даній сфері. Разом з тим, я помітив, що є дуже мало людей, які можуть допомагати людині досягати результату. Приблизно як тренер в спорті, він не може за вас виграти змагання, але може вас підготувати, надати правильні техніки, інструменти, дати систему і графік завдань і ви з ним за руку можете разом досягти мети. Це приблизно те, чим я займаюся зі своїми учнями в англійській та іспанській мовах.
Як довго ви цим займаєтесь?
— Мовами я займаюся вже більше 8 років, з 18 років. До 17-ти я знав лише дві мови. Це була українська та російська. Рідна в мене російська, бо ми нею спілкувалися в родині, але українська теж, тому що вона була постійно в школі та університеті і я дуже часто їздив до Львова, тобто на західну Україну.
Що не так у шкільному варіанті вивчення мов, адже їх взагалі зараз починають вивчати з першого класу?
— Я пройшов цей шлях сам, тому що в школі в нас постійно змінювались викладачі і якогось такого серйозного ставлення до англійської мови не було. Англійська вважалась таким собі іграшковим предметом, ніхто ним серйозно не займався і я теж. Закінчив я школу з рівнем мінус один від плінтусу, тобто щось я про неї знав і чув, але не говорив і не розумів. Цього й не вимагалось бо нікому не було потрібно.
Що ж я побачив, коли став на шлях самостійного вивчення мов? В школі ми дуже багато читаємо і пишемо, тобто нас вчать писати, перекладати, читати, переказувати тексти. Нас орієнтують на професію перекладачів, в той час як не всім людям потрібно бути професійними перекладачами. Якщо змінити цей підхід: набагато менше читати мову, а більше вчити її “вухами”, тобто 80% часу виділяти на прослуховування мови і говоріння, практику мови, результати виникають фантастичні.
Чи стосується це вивчення української?
— Так, це стосується і української, але тут є один момент. Вона не є іноземною. Коли діти народжуються в Україні, вони вже з перших років чують навколо себе українську мову і починають її опановувати автоматично, тобто природнім шляхом. З англійською ж мовою не так.
Діти не народилися в англомовному середовищі, вони не мчули мову в дитинстві, пішли до школи в 5-6 років, мову не чули, а їм показують, як це все пишеться. В українській же мові, діти
ідуть до школи в 5-6 років, вони нею вже більш менш говорять і їм залишається просто довчити її, скажімо, графічну частину, тобто текст.
З іншого боку, багато викладачів скажуть, що вивчаючи іноземну мову, ви готуєте людину, яка щонайменше безграмотно писатиме...
— Це правда. Якщо тільки слухати, звичайно, що люди не будуть писати. В мене є одна учениця на іспанському курсі. Вона не має часу взагалі робити завдання і щось писати. Вона є інструктором з водіння і каже мені: Іване, єдиний час, коли я можу слухати твої уроки — це за кермом, в пробках, і я навчилася говорити іспанською, все розумію і говорю на базовому рівні, писати не можу. Знаєте, як говорили ще Като Ломб (відома угорська перекладачка — ред.) іноземна мова — це єдине, що цінно знати навіть погано. Навіть якщо ви знаєте в іноземній мові як нею говорити, це вже краще, ніж не знати нічого. Тому я кажу, що навик читання і писання краще засвоїти останнім, а первинно навчитися говорити, розуміти і подолати мовний бар'єр.
Слухати повну версію програми.
