Минулий рік виявився для Сергія Жадана дуже плідним. Тур із командою "Жадан і собаки", вихід на екрани фільму за романом "Ворошиловград", новий музичний проект з Олегом Кадановим "Лінія Маннергейма" та нова збірка поезій під назвою "Антена". Письменник, перекладач і громадський активіст Сергій Жадан у студії "РанокПРО" розповів про те, як змінилися українці та український культурний простір за час, що минув з часів Євромайдану.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Ольга Бабчук: – Як ти зараз, через п’ять років після Євромайдану, переживаєш ці лютневі дні?
– Щороку ти це все згадуєш, звичайно. Щоразу це такі некомфортні спогади, тому що справді було важко і було невесело. Всі ж пам’ятають, що було п’ять років тому.
Якось так сталося, що у мене тоді наприкінці лютого якраз в ці дні була презентація книжки. Тоді був певний момент затишшя на Майдані, і ми з видавництвом вирішили зробити кілька презентацій. Як я пам’ятаю, ми це зробили в "Майстер-класі", потім пішли в Український дім, і там виступали. А потім я поїхав на Західну Україну, і просто в цю ніч Український дім захопили і почалася ота остання стадія.
Пам’ятаю, ти приїжджаєш у міста Західної України, а там вже активісти захоплюють владу, ставлять якісь блокпости на вулицях, і видно, як влада переходить до рук активістів-майданівців.
Це було дивовижне відчуття, відчуття зміни реальності – всюди, на всіх телеекранах була ця кров з Майдану. Трагічний момент, драматичний момент. І такі речі, звичайно, залишаються на все життя.
ОБ: – В тебе і творчість після цього змінилася…
– Безперечно, змінилася. Бо я сильно змінився. І життя змінилося.
Павло Туптинський: – Всі змінилися.
– От знаєш, ні. Слово "всі" – воно нічого не значить. Є багато людей, наших з вами співгромадян, які взагалі не змінилися. Вони далі живуть у якійсь своїй рожевій реальності, вони не бачать війни, не бачать анексованих територій, не бачать сотень тисяч біженців, не бачать тисяч загиблих. Хоча я припускаю, що таких людей усе-таки меншість.
Більшість людей справді змінилися, і сильно змінилися. Інша річ, що ці зміни – вони теж різні. Хтось озлобився, хтось втратив себе і досі не може себе зібрати, хтось загубився, а хтось далі залишається собою і намагається допомагати країні і своїм співвітчизникам.
Сергій Жадан: "Коли ти стоїш перед якоюсь загрозою і мусиш якось реагувати, в тобі часто прокидаються такі речі, про існування яких в собі ти навіть не здогадувався"
ОБ: – Тексти, які ти пишеш останні п’ять років – вони теж особливі. Про ті моменти, які ми проживаємо зараз, треба говорити, їх треба осмислювати у творчості. І ти, мені здається, один з небагатьох, кому це вдається, не рвучи "тільняшку" на грудях, без зайвого пафосу і трагізму.
– Мені здається, що в сьогоднішній літературі якраз багато хто з моїх колег доволі адекватно, глибоко, тонко і пронизливо намагається відрефлексувати ті події, які у нас були і відбуваються. Мені взагалі здається, що наша література за ці п’ять років подорослішала. У гарному сенсі цього слова. Зникає багато цих інфантильних рис.
З одного боку, може, це не дуже добре, тому що іноді зникає і оця "легкість" поверхова, якась самоіронія зникає. Але мені здається, це ознака цього часу.
Це складний час. І ця складність мала би не лякати, не притлумлювати, а швидше, наснажувати на якусь діяльність та якусь боротьбу.
ОБ: – Мала б наснажувати чи таки наснажує?
– Мене наснажує. Коли спілкуєшся з українцями, розумієш, що з цими людьми хочеться бути. Хочеться поміж них бути, хочеться їх слухати, хочеться для них писати і хочеться з ними обмінюватися енергією.
Сергій Жадан: "Українській культурі бракує відчуття простору і бажання захоплювати нові території"
Я не маю якихось ілюзій. Я розумію, що ті люди, які приходять на концерти, на вечори та акції – це "відібрана" публіка, це люди більш-менш одних поглядів. Зрозуміло, що є люди з іншими поглядами, і вони теж живуть з тобою на одних вулицях, в один час і в одній країні.
Але мені завжди було важливо відчувати присутність тих людей, які зі мною на одній хвилі, і з ними співпрацювати.
ПТ: – Чи погоджуєшся ти з тезою про те, що складний час породжує сильних особистостей?
– Цілком з ним згодний. Це такі обставини, коли людина змушена себе виявляти. Коли вона змушена задіювати якісь свої механізми, свої риси, які, можливо, не активізувалися у мирний, спокійний та стабільний час. Коли ти стоїш перед якоюсь загрозою, небезпекою, викликом і мусиш якось реагувати, в тобі часто прокидаються такі речі, про існування яких в собі ти навіть не здогадувався.
Сергій Жадан: "Люди змінилися. Хтось озлобився, хтось втратив себе і досі не може себе зібрати, хтось загубився, а хтось далі залишається собою і намагається допомагати країні і своїм співвітчизникам"
ОБ: – У "Жадан і собаки" є дуже відома пісня "Задовбали". Які питання і розмови про що тебе особисто задовбали?
– Про те, за кого я буду голосувати на наступних виборах.
ОБ: – А ти вже знаєш, за кого будеш?
– Знаю. Але не скажу.
ОБ: – Але на вибори підеш?
– Звичайно. І всіх закликаю йти на вибори.
Сергій Жадан: "На вибори піду. І всіх закликаю йти на вибори"
ОБ: – Як тобі вдається водночас існувати у двох музичних проектах: "Жадан і собаки" і "Лінія Маннергейма"?
– Не в двох, у трьох. У нас ще є проект "роздІловІ". Він мультимедійний, у ньому теж є музика.
Це три різних проекти. Вони різні за енергетикою, різні за подачею.
Я дуже люблю повторювати одну думку, мабуть не дуже мудру, але вона мені подобається. Насправді я пишу одну книгу, займаюся цим уже 25 років. А це все – просто окремі сторінки цієї книги.
В мене немає якихось протиріч, я природно себе відчуваю, що з "Собаками", що з "Лінією".
ОБ: – А для тебе це все-таки проект чи музика?
– Музика.
ОБ: – …і ти співак?
– Ні, я не співак. Я учасник музичного проекту.
Це музика, і вона мені цікава. Я усе своє життя цікавлюся музикою, спілкуюся з музикантами, і те, що зараз є можливість брати участь у таких проектах, мені дуже подобається.
Ми робимо те, що нам подобається, нам цікаво разом. Якщо перестане подобатися, якщо почнемо один одного гризти на сцені, то розійдемося.
ОБ: – А яку музику ти сам слухаєш?
– Я слухаю різну музику.
Скажімо, я колекціоную вініл. Відповідно, це більш стара музика. Але разом з тим, мені доводиться слідкувати за тим, що відбувається довкола.
Нещодавно у Харкові був фантастичний фестиваль "План Б". І туди приїжджали виступати alyona alyona і Alina Pash. Я дуже хотів їх почути наживо. І це справді справило велике враження. Дуже круто, що в Україні є така музика.
ОБ: – А що читаєш?
– Я читаю все підряд. Багато чого не встигаю, але намагаюся бути в контексті. Я просто член Шевченківського комітету. У нас номінуються на премію кілька авторів, і я їх зараз прочитав, нову книжку Дмитра Лазуткіна "Артерія" прочитав, Ірен Роздобудько "Прилетіла ластівочка"… Цікаво.
Це колеги, це люди, з якими ми перебуваємо на одному культурному полі. І мені здається, це етично – знати, що роблять твої колеги.
Сергій Жадан: "Наша література за ці п’ять років подорослішала. У гарному сенсі цього слова"
ОБ: – За ці п’ять років, що минули від часу Майдану, ти, як харків’янин, відчув зміни у ставленні до української мови?
– Її не стало більше на вулицях. Її стало більше у візуальному плані: реклама, оголошення, вивіски. Її стало більше в інформаційному просторі: це мовні квоти, це телебачення. Але що сильно щось змінилося у побутовій мові – я би не сказав.
Але дійсно змінилося ставлення і відчування. Я пам’ятаю Харків початку 1990-х, коли українська мова сприймалася, м’яко кажучи, екзотично, а в гірших випадках до неї ставилися просто вороже. А зараз це не чужа мова, це наша мова. І навіть якщо людина нею не говорить, вона у розмові на неї переходить. В якихось кафе, ресторанах, громадському транспорті, якщо ти говориш українською – цілком нормально, що людина також спробує з тобою заговорити українською.
ОБ: – Ти спокійно тримаєш увагу Львівської опери або Жовтневого палацу в Києві. Чи не плануєш збільшити обсяги і зібрати, скажімо, Олімпійський?
– Олімпійський – навряд. А от зробити щось у Палаці Спорту – чому б ні? Мені взагалі здається, що українській культурі, літературі зокрема, іноді бракує цього відчуття простору і бажання захоплювати нові території.
ПТ: – Якщо вечір у Жовтневому виявиться вдалим, будеш думати над тим, щоби перейти у Палац Спорту?
– Чому ні? Мені здається, українська поезія має звучати в палацах, на стадіонах, на вулицях – вона має бути всюди. Вона не має замикатися у вузьких стінах книгарень і бібліотек.
Я загалом за те, що українська культура має бути по-доброму, по-хорошому агресивною. Вона має бути присутня всюди. Вона має бути популярною, модною і затребуваною.
