Про колекцію скіфського золота
Передісторія цієї ситуації була пов'язана з організацією виставки в музеї Алларда Пірсона, який зберігає свою археологічну колекцію і так само організовує виставки з різних країн із різних музеїв. До цього проєкту увійшли колекції кількох музеїв, зокрема Національного музею історії України та його відділу — тодішнього Музею історичних коштовностей, де були предмети з розкопок на території України різних років, зокрема коштовні предмети, знайдені на території Херсонської області, Криму і багатьох інших. Так само були знахідки з кримських музеїв. Це переважно колекції, які походили з розкопок початку 21 століття. Вони містили не лише золото і предмети з коштовних металів, які належали народам, котрі мешкали на території Кримського півострова, зокрема скіфам. Це також й дерев'яні шкатулки, які вважаються унікальними знахідками, тому що мають походження з Далекого Сходу. Тож цю колекцію не можна назвати цілісною, оскільки це знахідки різних пам'яток з різних місць поховань та різних музеїв, але вона увійшла в нашу новітню історіографію під назвою "Скіфське золото", хоча там не лише золоті і срібні предмети.
Цінність цих знахідок надзвичайна, тому що все це знахідки з розкопок. І археологи фіксують все до деталей. Тобто для нас важливий не тільки сам предмет, але і його контекст. Це ключове. Тож ця колекція надзвичайно цінна і для інтерпретації давньої історії України.
Про зберігання колекції
Зараз колекція зберігається у сховищі музею Алларда Пірсона. Умови там хороші, тому що музеї Європи дуже ретельно і прискіпливо ставляться до умов, в яких зберігаються твори, незалежно від того, чи це предмети з їх колекцій, чи з інших. Тож гарантія збереження — це обов'язкова умова для передачі предметів на виставку. Тому немає потреби хвилюватись щодо фізичного стану предметів. Тому колекція не занедбана. Але якщо нам потрібне реставраційне втручання чи абощо, то це можна буде зробити тільки за участі українських фахівців. Музей не може зробити це своїми силами і чіпати ці предмети.
Про рішення Верховного Суду Нідерландів
На жаль чи на щастя, практика таких судових розглядів дійсно дуже довга. Це звичайні процедурні моменти. На розгляді конкретного суду не одна справа, тому вона має свої певні умови, і потрібно витримувати певні терміни стосовно подання додаткових документів, якщо у суду виникає потреба роз'яснити деякі моменти детальніше, вони зазвичай просять сторони надати додаткову інформацію. Щоб її підготувати і офіційно направити, потрібен час.
Перше рішення у справі датується 14-м грудня 2016 року. Тоді це окружний суд в Амстердамі ухвалив рішення — повернути колекцію Україні. Але оскільки це рішення суду першої інстанції, то законом передбачена процедура оскарження. І ми досі йдемо і ось цією довгою процедурою оскарження. Тобто апеляційний суд і потім касаційний суд. Зараз дійшло вже на завершальну стадію, але нас одразу попередили, що це може тривати десь півтора чи два роки. Тобто з минулого року до 2023-го року. Це очікуваний проміжок.
Але та інформація, яку ми отримали вчора, це нам на користь. Адвокатська компанія, яка працювала з так званими кримськими музеями, а фактично з російською стороною, яка організувала все це представництво, відмовилася з ними співпрацювати. Офіційним приводом ненадання інформації так званими кримськими музеями є те, що вони не можуть знайти партнерів-адвокатів і відповідно не можуть вчасно підготувати документи. Але суд не відзначив цю проблему як ключову, тобто як таку, що неможливо вирішити і яка потребує більше часу. І тому було відмовлено. Тому це процедурний момент. Вони говорять про те, що розгляд йде своєю чергою, суд дотримується всіх необхідних термінів і буде розглядати далі по суті справи. Завчасно радіти ще не можна, але бачимо принаймні, що справа рухається. Україна свого часу подала відповідні документи. Тобто наша позиція в розпорядженні суду є.
Фото: Укрінформ
