Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Пресслужба Black Balloon
"Разом із гітаристом Олексієм Бондаренком ми хочемо показати вам нашу нову пісню, що називається "Рано". Це пісня про ранок після обстрілів, коли виповзаєш з-під землі і бачиш таку красиву рожеву стрічку світанку на небі, якусь пташечку, яка сидить на дереві й щось собі співає, а всередині відчувається така злість, біль і втома, які одночасно сплітаються з ейфорією від думки — сьогодні їм не вдалося. Як би не хотілось, неможливо забрати в укриття за собою все своє життя. Тому під час таких ночей я сиділа в підвалі та перебирала, як намисто, спогади, події, все те цінне, що зробило мене мною, цей народний спів у селі, де я виросла та улюблена пісня Марії Бурмаки "Розлюби", яку вмикала мені мама, і стадіонні масштабні гітари виступів "Океану Ельзи" і багатоголосся всіх, хто рідний, хто близький, і хто, на жаль, зараз не поруч. Саме з цих думок народилась наша пісня "Рано". Ми в Black Balloon прагнемо передати цей колективний гнів та ідентичність українців, але без шароварщини чи зайвого драматизму, здебільшого з таким фокусом на реальність і на переживання, які може зрозуміти кожен і кожна. Сподіваємось, вона додаватиме сил всім, хто її слухатиме, і ми обов'язково доживемо до завтра — я і ти", — розповіла вокалістка гурту Black Balloon Аля Шандра в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у травні гурт Black Baloon видав сингл "Кипариси".
Також читайте інтервʼю Black Balloon: "До музики повернула розмова з другом, який був у госпіталі".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські прем’єри 4-11 жовтня: Sasha Boole, Yarima, Yaktak, Darie Lu, Схожа, U2U, SadSvit, Cheev
"Працювала з потяга та їздила фронтом": як з’явилася радіостанція "Дніпро"
Походження позивних має свою унікальну історію. Вперше вони пролунали в часи Другої світової війни на радіо, яке виходило в ефір з потяга.
Після початку німецько-радянської війни Українське Радіо працювало з Києва аж до окупації міста. Радіостанцію встигли евакуювати — спершу до Харкова, а потім вглиб території СРСР — до Сталінграда, згодом — до Саратова. На час евакуації радіо мало назву імені Тараса Шевченка. Це була основна українська радіостанція під час війни. Слухачі дізнавалися про події на фронті, рішення влади, слухали повідомлення від військових кореспондентів, а також новини з-за кордону.
Були на той час й інші канали Українського Радіо. Радіо "Партизанка" працювало для місцевого підпілля. "Радянська Україна" ― це радіостанція, орієнтована здебільшого на українську діаспору. Крім того, під час війни розгорнулося "польове" радіо, і тоді з'явилася редакція Південно-Західного фронту. Вона працювала буквально з бліндажів. Така ж редакція була і на Донському фронті.
Донський фронт мав власну радіостанцію, змонтовану у залізничному вагоні. У певний момент вона виявилася безхазяйною. Українське керівництво про це дізналося і звернулося до військового командування, щоб передати обладнання у розпорядження Українського Радіо. Рішення ухвалили на початку 1943-го року. Так почалася історія радіостанції "Дніпро", яка працювала з потяга і їздила фронтом. 2-го травня на її хвилях пролунала перша передача.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Що це був за поїзд? Він складався з десятка вагонів: радіостанція, вагони технічного забезпечення, редакційні приміщення, житлові приміщення, медпункт, їдальні тощо. Спочатку він стояв в місті Камишин, а потім переїхав в місто Калач в Росії. Цей поїзд мав просуватися за фронтом, щоб забезпечувати радіопередачами воїнів Червоної армії, населення, яке ще залишається в евакуації, а також визволене населення. Ця передача вперше вийшла в ефір 2 травня 1943-го року. Вона працювала на частоті 415,5 метрів на середніх хвилях".
Після Сталінградської битви хід війни докорінно змінився. Німецькі війська почали відступати. Радіостанція "Дніпро" разом з бійцями радянської армії пересувалася фронтом вглиб України. З кінця серпня 1943-го року потяг базувався неподалік міста Куп'янськ, і радіо мовило з території Харківської області. А вже з вересня того ж року – зі звільненого Харкова. У колективі радіо "Дніпро" працювали фахівці колишніх радіостанцій Південно-Західного і Донського фронту. Серед творчого персоналу були переважно українські письменники і журналісти.
Радіопотяг мав адміністративно-технічний відділ, а також відділ інформації, армійських передач, художньо-літературного мовлення, випуску та інші. На "Дніпрі" були і нестандартні як для мовника посади, зокрема, там працювали сторожі вагонів. Також у ті часи була посада відповідального за продуктові і хлібні картки. Саме вони, а не зарплата, мали найбільшу цінність. У роки Другої світової уряд СРСР вдався до емісії валюти, оскільки потрібно було покривати витрати на війну. Це спричиняло інфляцію, тож ціни постійно зростали, а гроші – знецінювалися. Відомо, що диктор на радіо "Дніпро" отримував 650 рублів, редактор — 600, а сторож — 200. Це були мізерні гроші. До прикладу, кілограм сала на той час міг коштувати 500 рублів.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"З тими зарплатами, які отримували, на базар можна було не потикатися. Мізерні, звичайно, гроші, але ж люди не жили на них. Там окремо, щоб вижити — талони на харчування. А ці 200 рублів — на щось додаткове. Це давало можливість існувати. І можливо, ще якісь невеликі гроші на, скажімо, сигарети. Про тих, хто працював, влада мусила дбати, інакше неможливо було вижити".
"Більше можливостей для поширення української мови і культури, ніж раніше"
В ефірі радіостанції "Дніпро" звучали твори українських митців – оповідання Олександра Довженка, вірші Андрія Малишка, Максима Рильського, Павла Тичини, Миколи Бажана. Також артисти виконували для слухачів українські мелодії. Що цікаво, серед програм були окремі випуски фронтових пісень, а також окремі концерти саме української музики.
Тоді тривав черговий період українізації. Радянська влада під час війни боролася за лояльність українців, і надавала більше можливостей для поширення української мови і культури, ніж раніше. Результати такої політики відчувалися не лише в ефірі, але і в житті.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"Почали загравати, давати можливість. Мені в руки попалася україномовна газета. І там стаття про червоноармійців, а в армії екстериторіальний принцип формування. Там були не тільки українці, а навпаки з усіх-усюд. Люди, які, мабуть, не жителі України, мали володіти українською мовою. І там стаття: "російське прізвище, йому не вдається багато чого із української лексики, і там треба працювати". Мене це сильно здивувало, тому що, зрозуміло: мешканці республіки, українці — мають знати і можуть знати мову. А якщо людина, яка приїхала з іншого регіону, можливо, не надовго, наприклад, на час служби у війську, то, можливо, в такому випадку це й не потрібно? Але таке було. Відбувалося декілька років українізації, і це українська мова широко запроваджувалась".
Перше звучання мелодії, яка увійшла в історію українського радіомовлення
Перед запуском радіостанції "Дніпро" колектив розмірковував: яка ж музика може презентувати цього мовника? Потрібні були позивні – яскрава красива мелодія, за першими нотами якої слухачі би впізнавали своє улюблене радіо. Саме тоді з’явилась ідея, яка стала доленосною і згодом увійшла до історії Українського Радіо. Один із працівників "Дніпра" запропонував обрати для позивних мелодію пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" композитора Данила Крижанівського на вірші Тараса Шевченка. Ідею ухвалили. Музику обрали, і вже скоро вона пролунала в ефірі. Ефект від цього рішення виявився колосальним. Мелодія згодом стала позивними всіх українських радіостанцій. Ба більше, це незмінні позивні, за якими слухачі пізнають Українське Радіо вже понад 80 років. Автор ідеї навряд чи здогадувався, що мелодія увійде в історію українського радіомовлення. Музику "Реве та стогне Дніпр широкий" перетворити на позивні запропонував редактор музичних передач радіостанції "Дніпро" Семен Кушніренко.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Семен Кушніренко — працівник радіостанції "Дніпро", на фотографії серед колективу він стоїть — симпатичний молодий чоловік у світлій гімнастерці. 2 травня вперше прозвучали позивні "Реве та стогне Дніпр широкий". Рішення це було блискуче. Я думаю, що воно могло з'явитися тільки в той час, коли треба було шукати патріотичні струни в серцях людей, бо це ж не просто пісня. "Реве та стогне Дніпр…" — це особлива пісня, це своєрідний код національної ідентифікації. Ця пісня сприймається як український гімн, вона на підсвідомості дає можливість зрозуміти, що це за радіостанція, яка її програмна політика, які цінності духовні вона несе. Я думаю, скільки буде Українське Радіо, стільки будуть ці позивні, музична заставка "Реве та стогне Дніпр широкий".
Після закінчення Другої світової війни Семен Кушніренко був головою Полтавського обласного радіокомітету. Колеги згадують його як ділову, принципову і вимогливу людину. Та водночас приязну і турботливу, з тонким почуттям гумору. Кушніренко вмів знайти підхід до кожного працівника.
Віра Чазова – журналістка Полтавського радіо з 1954-го до 2000-го року:
"Я говорила: "Семене Яковичу, батько мій загинув на фронті, ви мені батька замінили". І це не тільки я, а всі наші редактори, всі наші працівники. Він так ставився до людей. Семен Якович запросив мене. У мене була освіта 10 класів, коли я прийшла працювати диктором. Я писала невеличкі заміточки в "Останні вісті". І Семен Якович сказав: "Мені подобається твій стиль. Ти редактором будеш, іди вчись". Я пішла в педінститут, і коли я була на третьому курсі, він викликав мене і каже: "Будеш редактором, бери культуру. Ти до культури близька, то бери". Потім викликає і каже: "Віро, ти знаєш, фізкультура – це теж культура?" Кажу: "Ні, це ж спорт". А він мені відповідає: "Нічого, це теж фізкультура. Бери журнал "Спортивна Полтавщина"". І у нас почав виходити на Полтавському радіо журнал "Спортивна Полтавщина"".
Автора слів "Реве та стогне Дніпр широкий" знають всі – Тарас Шевченко. А от про автора музики, українського композитора Данила Крижанівського, варто розповісти докладніше. Він народився 1856-го року на Херсонщині. Крижанівський був вчителем молодших класів, а також наставником чоловічої гімназії у Болграді, що на Одещині. При гімназії він створив хор хлопчиків, який виступав на місцевих концертах та урочистостях. Все життя, паралельно з викладанням, Крижанівський писав музику, здебільшого — хорову. "Реве та стогне Дніпр широкий", мабуть, найвідоміший твір композитора. Цю мелодію він присвятив ще одному відомому українцю – драматургу, театральному режисеру і актору Марку Кропивницькому.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"На нотах він написав присвяту Маркові Кропивницькому. Коли Кропивницький зі своїм театром приїхав на гастролі в Одесу, він йому представив ті ноти. Кропивницький зіграв на фортепіано. Йому сподобалось, він сказав що це шедевр, вони обнялися, і після вистави стали виконувати цю пісню. І зал так само підвівся і слухав стоячи. І співав разом з хором".
Бандурист Андрій Бобир — легенда УР
Данило Крижанівський прожив лише 37 років і помер від туберкульозу. Це був 1894-тий рік.
Зараз позивні Українського Радіо мають сучасне аранжування з використанням багатьох інструментів, а на початку виконувалися лише на акустичній бандурі. З 80-х років вони звучали у виконанні Андрія Бобиря – ще однієї легенди Українського Радіо.
Андрій Бобир – музикант, бандурист, який працював художнім керівником і головним диригентом оркестру народних інструментів Українського Радіо. Він мав десятки записів, але зізнавався, що саме цей, невеличкий, був для нього найдорожчим. Андрій Бобир воював під час Другої світової війни і мав особливу історію, пов’язану зі своїм улюбленим інструментом – бандурою. Тоді ще молодому журналісту Анатолію Табаченку якось довелося брати інтерв’ю у маестро.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Я приїхав у Будинок звукозапису. Якраз у нього була репетиція, годинки півтори посидів в залі, дочекався репетиції, підійшов до нього, розповів що треба, і він з задоволенням мені розповів. Каже в 1941-му році закінчує Київську консерваторію по класу бандури, але не встигає оотримати диплом. Бо замість диплома – повістка на фронт. Так потрапляє служити в авіацію. Льотчик-винищувач, воював на американському літаку "Аерокобра". Це один із найпоширеніших літаків-винищувачів Другої світової війни, який Радянський Союз одержував по лендлізу із Сполучених Штатів Америки. Але ж каже: "Без бандури я ніяк не можу, я ж затятий бандурист. Якимось чином зліпив з підручних інструментів бандуру, і з хлопцями на передовій співали "Реве та стогне"". Але що мене найбільше вразило: він перевозив бандуру в порожнині крила свого літака. Я собі уявив цю ситуацію, як під час повітряного бою поруч з пілотом могла бути як оберіг бандура, яка рятувала (і таки врятувала) його від смерті. Слава Богу, що повернувся додому живий і здоровий. Мабуть, один з десятка пілотів, яким судилося повернутися додому".
"Реве та стогне Дніпр широкий" — мелодія, яка найчастіше звучить в українському радіоефірі. Адже позивні виконуються перед початком кожної нової години — тобто 24 рази на добу. Їхнє аранжування кілька разів осучаснювалося. Але сам мотив залишається незмінним вже понад 80 років.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"5:57 хвилин ранку, початок мовлення по проводовій мережі, і от за три хвилини до шостої години лунає на бандурі "Реве та стогне Дніпр широкий". Потім диктор каже: "Говорить Київ", звучить гімн України, і це як символ нового дня. Починається новий день в Україні. Я навіть в кіно бачив не раз. Коли треба показати ранковий Київ, використовували цей прийом: показують з високої точки панораму Києва, сонце встає, туман, і обов'язково на фоні цих позивних на акустичній бандурі "Реве та стогне Дніпр широкий".
Повернення радіо до Києва
Радіостанція "Дніпро", яка їздила фронтом і де вперше пролунали легендарні позивні, мовила майже до кінця війни. Потяг неодноразово піддавався бомбардуванням і нальотам німецької авіації. Після звільнення Києва від нацистів у листопаді 1943-го року радіостанція переїхала до столиці. Тут вона отримала постійне місце розташування і перетворилася з пересувної на стаціонарну.
На початку 1944-го року з Саратова до Києва повертається і поновлює свою діяльність Український радіокомітет. У столиці колектив неодноразово змінював місце розташування.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"У кінці січня 1944-го року до Києва з евакуації повертається група працівників Українського Радіо, які працювали на радіостанції імені Тараса Шевченка. Ветерани радіо згадують, що будинок містився на розі бульвару Шевченка і Володимирської. Там було невеличке приміщення. Але там працювати було дуже погано, бо ходив трамвай і заважав роботі. Тому потім переїхали в будинок на Десятинній, 8, і там радіо містилося до того часу, поки не переїхало на Хрещатик, 26, коли вже був споруджений будинок, в якому воно сьогодні працює".
Радіостанція УПА з кодовою назвою "Афродита"
Крім згаданих уже чотирьох радіостанцій, українською мовою працювала ще одна, яку створила Українська повстанська армія. Вона називалася "Вільна Україна" і мовила з Львівщини. Радіостанція також мала кодову назву "Афродита".
УПА вирішили створити власне радіо 1942-го року. У такий спосіб повстанці хотіли розповідати світові про національно-визвольну боротьбу в Україні. Через те, що на ОУНівців постійно полювали, радіостанція кілька разів з’являлась в ефірі, потім зникала і знову відроджувалася.
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Я питав, у тих, хто займається УПА: а чого "Афродита"? Кажуть: "Щоб ніхто не зрозумів". У текстах, у листуванні, в обміні якоюсь інформацією, в ОУН та УПА використовувалося багато кодових слів. Хто там може знати, хто такий Мишуги? Мишуги – це долари. Чому? Тому що був Левко Мишуга, який в Америці збирав гроші й допомагав ними. От вони так і називалися. І таких слів було багато. І коли ти береш якесь повідомлення, листа, який нібито на перший погляд мало значущий, виявляється, що там все закодовано. І людина, яка знає, що ці слова значать, отримує ту інформацію, яку треба було отримати. Так само і коли говорили про Афродиту. Афродита, Боттічеллі… Гарно звучить, а насправді йшла мова про радіостанцію".
Одним із працівників підпільної повстанської радіостанції був бельгійський інженер, уродженець міста Брюгге Альберт Газенбрукс. Під час Другої світової війни він опинився у німецькому полоні. Німці вивезли інженера на примусові роботи на Волинь, де під час війни працювали філії деяких німецьких компаній. Газенбрукс втік із полону, і в січні 1943-го року біля міста Дубно Рівненської області натрапив на вояків УПА. Дізнавшись про те, що втікач-бельгієць знає декілька європейських мов, командування УПА вирішило використати його для роботи на підпільній радіостанції. Невдовзі іноземець отримав псевдо "Західний" і, незважаючи на те, що за фахом був інженером, став працювати також і диктором. Передачі на радіо "Афродита" розпочиналися зі слів: "Ви чуєте голос вільної і незалежної України!". Фраза повторювалася кількома мовами. ("Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!").
Війська НКВС виявили криївку, звідки мовила радіостанція "Афродита". Її закидали гранатами прямо під час ефіру. Частина працівників радіостанції загинула, а важкопораненого Альберта Газенбрукса схопили і почали допитувати. Після численних побоїв його без суду і слідства вивезли до виправного табору у Воркуті. Згодом повернули до Дрогобича, де судили разом з багатьма іншими повстанцями. Після цього бельгієць потрапив до Сибіру. Звільнити з радянських таборів його вдалося лише 1953-го року, після смерті Сталіна і за активного втручання міжнародної спільноти. Про історію бельгійського диктора писала навіть газета "Нью-Йорк Таймс".
У роки Другої світової війни українські радіостанції не залишали своїх слухачів. Саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму і нацизму. Тож радіо першим інформувало українців про доленосні події тих часів. І попри все залишалося українським.
"Відчуття наближення війни було у багатьох"
22 червня 1941-го року о 14 годині дня біля київських гучномовців зібралися натовпи людей. По Українському Радіо прозвучала новина про початок німецько-радянської війни. Зранку того ж дня Київ прийняв перший повітряний бій. Війська Гітлера просувалися. Столицю України готували до евакуації. Але Українське Радіо працювало з Києва ще майже три місяці – до 18 вересня. Наступного дня німецька армія увійшла до міста і тримала його в окупації майже 800 днів. Радіо вcтигли вивезти, втім, деякі працівники віддали своє життя за те, що залишалися в Києві до останнього.
Під час Другої світової війни роль радіо різко зросла. Воно було основним джерелом інформації для цивільних, а також засобом зв'язку для військових. Біля радіоприймачів збиралися всі охочі, щоб дізнатися останні новини. А їх було немало.
Німеччина розпочала Другу світову війну 1939-го року. Скориставшись нагодою, СРСР захопив території Західної України, Білорусі, Молдови, а також країни Балтії. Починаючи з 1940-го року радянські розвідники повідомляли, що Німеччина перекидає до кордону з СРСР велику кількість військ і техніки. Про загрозу нападу радянське керівництво попереджали і спецслужби інших країн. Однак Сталін, окрилений легкими перемогами, і далі готував війська до наступальних дій. Радянський Союз мав перевагу в кількості техніки. Тож диктатор був переконаний: навіть якщо Гітлер наважиться напасти, СРСР швидко дасть відсіч і перехопить ініціативу.
Російська пропаганда завжди наголошувала, що Гітлер напав зненацька і віроломно. Але насправді, відчуття того, що війна наближається, було у багатьох українців, зокрема, і жителів столиці.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"Звичайно, пропаганда діяла. Народ сприймав гасла, наприклад: "Якщо будемо воювати, то малою кров’ю і на чужій території. Тим більше, що у 1930-х роках була індустріалізація, і значна частина цієї індустріалізації – це був якраз розвиток воєнної промисловості. І налагоджувалось виробництво зброї, зокрема важкої — танки, кораблі, літаки. І за підрахунками істориків, вже після війни, такої кількості танків, які мав Радянський Союз — це було більше, ніж всі інші країни разом взяті. А політика Радянського Союзу була спрямована на розширення зони впливу. І віталися сутички між капіталістичними країнами, заодно і з Німеччиною. І були розрахунки, що вони послаблять один одного. Тоді на арену вийде Радянський Союз, який продиктує свої умови і поширить свою соціалістично-комуністичну систему. Відчуття було таке. Це вже в 1941-му році, коли посилилось відчуття війни, почали перекидатись військові підрозділи з тилових районів країни, зокрема з Далекого Сходу, з інших місць, і це підводилося до кордону".
За повідомленнями, які поширювалися у ЗМІ, також можна побачити, що Радянський Союз готувався до війни. Втім, робив це тихо і обережно, оскільки на той час діяла Угода про ненапад – пакт Молотова-Ріббентропа.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"У нас немає текстів передач, але є газета з розкладом передач за 1 травня 40-го року. І навіть за назвою деяких передач можна зрозуміти, що тема військової загрози постійно була присутня. Наприклад, там є передача "Жінки і оборона", передача для воїнів Червоної армії. Тобто взагалі вся радянська пропаганда була просякнута підготовкою до захисту Батьківщини, там не йшлося про напад. Хоча ми знаємо з історії, що насправді напад такий готувався, і просто Гітлер випередив Сталіна. Бо вся військова доктрина була розрахована на просування на Захід, а не на оборону.
Радіо працювало в тренді взагалі інформаційної політики, яка реалізовувалась в той час, коли не допускалася будь-яка інформація про можливий напад Німеччини, бо був підписаний знаменитий Пакт про ненапад. Хоча, звичайно, я думаю, що військове керівництво прекрасно розуміло, до чого йде справа. Тому на Українському Радіо така інформація не поширювалася. І ясно, що для всієї країни це шоком стало — 22 червня, напад. І по Українському Радіо звернення уряду до радянського народу, українською мовою, прозвучало вперше о 14-й годині".
Оголошення про початок війни
Двома годинами раніше, о 12-й, на всесоюзному радіо виступив народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов. Він оголосив про початок війни і повідомив, що німецькі війська начебто неочікувано напали на Радянський Союз. Хоча розвідка передавала Кремлю інформацію про підготовку атаки саме 22-го червня. Ба більше, вночі 22-го червня німецький посол передав очільнику радянського МЗС ноту про початок бойових дій. Втім, Сталін мовчав. А по радіо перед усією країною виступив саме Молотов.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"Він сказав, що неспровокований раптовий напад. І німецькі війська вдерлися, атакували всі кордони Радянського Союзу від півночі й до Чорного моря. Біля оцих радіоприймачів, рупорів, слухали багато людей по всій країні — не тільки у Києві, а по всьому Радянському Союз. Тому що люди розуміли, що це за собою може тягнути.
Є свідчення киян, як вони сприймали. Тому що люди відчували напругу, тому що посилювались навчання протиповітряної оборони. І навіть є спогади одного киянина. Це був вихідний день, і він збирався на роботу в інститут, десь о шостій годині. Вранці встав, і ось у ці години їхав на роботу. Чекав транспорт на трамвайній зупинці. Побачив літаки. Він однозначно зрозумів, що це навчання. Але що було новим? Що всі літаки вели вогонь. Він ще так подумав: "Що це таке відбувається? Навчання навчаннями, але це ж може закінчитись ще і летальним випадком. Хтось може загинути. Йому навіть не спало на думку, що це вже бойові дії. А це якраз він описує перший наліт німецької авіації на Київ. Він відбувся о 7:05 за московським часом. Атакувало 20 "юнкерсів", важких німецьких бомбардувальників".
"Українське Радіо працювало з Києва до 18 вересня 1941-го року, потім почалась евакуація"
Після оголошення про початок війни радянська влада через засоби масової інформації почала закликати суспільство йти до війська, а також усіляко підтримувати армію. А згодом Київ почали готувати до евакуації.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Цілий день давалася інформація РАТАУ про мітинги, про збори трудящих на підтримку Червоної Армії, заклики ставати на захист Батьківщини. А Українське Радіо працювало з Києва до 18 вересня 1941-го року, до останнього дня, поки німці не зайшли в Київ. До речі найпершим припинило роботу тестове українське телебачення, відразу в червні. Радіо працювало до кінця, до останнього дня, хоча перша передова група працівників радіо виїхала в Харків. Бо розуміли до чого йде справа, щоб організувати мовлення з евакуації. У липні під наглядом НКВС органи зв'язку конфіскували і вилучили у населення усі радіоприймачі. Органи зв'язку вилучали, але під наглядом НКВС. До речі, коли зайшли німці, вони цю процедуру зачистки провели повторно, і ця акція, навіть пішла на шкоду, бо потім значно зменшила можливості людей, які залишилися в евакуації, слухати передачі Українського Радіо із, як тоді казали, із великої Землі".
Окрім ефірних приймачів, було поширене дротове радіо, але зрозуміло, що забезпечити мовлення цією мережею з евакуації було неможливо. Потужний броварський передавач РВ-87 був демонтований і вивезений перед евакуацією, менш потужні передавачі зруйновані у ході бойових дій. Натомість, розгорталося "польове" радіо, була створена редакція Південно-Західного фронту. Вона працювала фактично з бліндажів. І мовила крім української, російською, німецькою, польською та румунською мовами.
Евакуація з Києва була масовою, жителі залишали місто. Перевозили також і підприємства, які влада вважала стратегічними. Виїжджали і працівники таких підприємств. Зрештою, у столиці України до початку окупації залишилося менше половини населення.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"Напередодні війни в 1941-му році було 930 тисяч. З Києва на Схід було вивезено 197 підприємств. В основному оборонного значення. І взагалі було із оцих 930 тисяч евакуйовано 325 тисяч. 200 тисяч були призвані в Червону армію. Пішло понад 500 тисяч. І в Києві на момент вступу німців було трохи більш ніж 400 тисяч. Київ під час окупації зазнав великих втрат. Було знищено приблизно 200 тисяч осіб. Фактично із тих 400, які залишились, 200 лягли у землю завдяки окупаційній владі".
Втім, процес евакуації жорстко контролювався. Не всі охочі могли виїхати з Києва.
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Червона Армія фактично не обороняла Київ. Вона його фактично здала. Але до цього готувалися списки на евакуацію. Дуже цікаві є спогади письменника Аркадія Любченка про евакуацію, як це відбувалося. Був абсолютно жорсткий контроль. Як виїхати? На дорозі стоять блокпости, нікого не пускають. На потяг не продають квитки. Як ти виїдеш? А ніяк. І тому для цього створювалися спеціальні списки — першої категорії, другої, третьої. І евакуація відбувалася не з вокзалу, а з дрібних станцій, типу "Пост Волинський". До речі, на Дегтярівській, ближче до Бабиного Яру, був танковий завод, і там була залізнична станція, з якої відбувалася евакуація. Тобто це був один із пунктів евакуації. І якщо ти потрапляв у перший список, то і мав забезпечення першої категорії. Тобі, умовно, три рази давали їсти в день. Якщо зайшов по списку другої категорії, то тобі два рази давали їсти. Але це все контролювалося".
"Величезна кількість українців були визнані нацистськими колаборантами"
Смерті подібно було потрапити у списки, але не встигнути на потяг. Одним із тих, хто не зміг евакуюватися з Києва, був диктор Українського Радіо Савелій Альберт. Він залишився в окупованій столиці. Пізніше, коли радянська влада повернулася до Києва, диктора заарештували за начебто добровільну співпрацю з німцями. На суді Савелій Альберт розповідав, що пропустив момент евакуації у вересні 1941-го року. Потім, під час окупації, як і всі інші жителі Києва, він повинен був зареєструватися на біржі праці, що зрештою і зробив. При цьому радійник вказав, що він начебто бухгалтер. Проте роботи за цим фахом не знайшов і пішов працювати на німецьке радіо. Свідки розповідали, що для нього ця робота була важливою не з ідеологічних мотивів, а через гроші. В окупації потрібно було якось виживати, інших джерел доходу чоловік не мав.
Окрім роботи на німецькому радіо, диктор також взяв участь в озвучці кінокадрів про ексгумацію жертв Великого терору у Вінниці. Річ у тім, що під час німецької окупації почалося організоване дослідження поховань, які з'явилися у 30-х роках у період репресій. У Вінниці знайшли 91 місце масових поховань і ексгумували майже 10 тисяч тіл. Савелій Альберт озвучив цю кінохроніку. Тож коли Київ звільнили від нацистів, його звинуватили у наклепі на радянську владу. Диктора засудили за статтею "антирадянська пропаганда" і призначили 10 років позбавлення волі у трудових таборах. Потім радянські органи вирішили, що вирок занадто м'який і його потрібно перекваліфікувати на статтю "за зраду Батьківщини". Проте ще раз засудити радійника не встигли – він помер у таборі.
Андрій Когут – директор Галузевого державного архіву СБУ, історик:
"Коли ми говоримо про ті справи, які відкривалися після 1943-1944-го року, коли Радянський Союз відновив свій контроль над Україною, то величезна кількість мешканців України де-факто були визнані як нацистські колаборанти. Просто тому, що вони перебували на окупованій території. Відповідно, проти тих, хто так чи інакше працював у будь-яких, наприклад, міських установах чи будь-яких інших, займав керівне становище, автоматично відкривалися справи про зраду Батьківщині. І такі люди засуджувалися, навіть якщо вони не мали жодного стосунку до будь-яких воєнних злочинів, чи вони були справді причетні до колаборації з нацистським режимом, в тому сенсі, що їхня робота потягнула за собою жертви чи мала негативні наслідки для населення України. Якщо ти працював на тій чи іншій посаді, а не був просто робітником чи селянином, ти вже автоматично визнавався винним".
Радіомовлення за часів німецької окупації
До 18 вересня 1941-го року у напівспорожнілому Києві Українське Радіо все ще продовжувало мовлення. Працівники чергували не лише в ефірі, а навіть на даху будівлі Українського Радіо. У такий спосіб вони намагалися захистити радіо від пожеж.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Тоді скидали з літаків запалювальні бомби і треба було стежити, щоб не виникла пожежа, треба було цю бомбу або в ящик з піском, або в бочку з водою засунути спеціальними щипцями. І коли уже відходила остання група радистів (вони відходили через Бориспіль в напрямку Харкова), вони потрапили під бомбардування. І тоді кілька людей загинуло під час бомбардування, серед яких був і голова Українського радіокомітету Поліщук, дикторка Пієвська і ще кілька людей. З Харкова передачі тривали до 25 жовтня 1941-го року, поки не довелося залишити Харків. Причому що цікаво, передачі Харківського Радіо мали подвійне призначення: крім свого основного, вони ще служили як пеленг для штурманів дальньої радянської авіації, яка вночі літала бомбити ворожі тили. І от штурман в літаку прокладав курс, орієнтуючись на музичну передачу, яка звучала по Українському Радіо з Харкова. І тому диктори під час навіть повітряної тривоги не залишали свого робочого місця і залишалися працювати в студії".
Із Харкова радіо перемістилося до Сталінграда, а потім – до Саратова. Звідти велися регулярні передачі українською мовою. На час евакуації радіостанції присвоїли назву імені Тараса Шевченка. Згодом було відкрито ще дві радіостанції, які можна вважати окремими каналами Українського Радіо. "Радянська Україна", де також працювали евакуйовані з Києва журналісти, зокрема, диктор Андрій Євенко, який зачитав перше повідомлення про початок війни українською, та "Партизанка" — спеціальна радіостанція для радянських партизан, де давали поради з мистецтва маскування, ведення бою та диверсійної діяльності.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Це була основна українська радіостанція під час війни. Цікавий факт, якось до редакції радіостанції імені Тараса Шевченка принесли примірник окупантської газети, яка виходила в Житомирі, і на останній сторінці цієї газети було оголошення німецької комендатури такого змісту: за прослуховування радіопередач радіостанції імені Тараса Шевченка — смертна кара через повішення. Тобто таки, мабуть, передачі Українського Радіо ворогу дошкуляли".
Тим часом німці, коли окупували Київ, повторно вилучали у місцевого населення приймачі, щоб вони не мали можливості слухати Українське Радіо. Натомість через міські гучномовці на дротову мережу окупаційна влада розгорнула власне радіомовлення.
Сергій Карамаш – архівіст 1 категорії, президент клубу "Скарбниця документальної пам’яті":
"Віра Іванівна Райко пережила німецьку окупацію. У своїй книжці "Старий Київ на власні очі" вона описала радіомовлення у місті при німцях. Я цитую: "Останні новини повідомлялись по радіо, у газеті і розклеєних листівках, наказах. Вдома у нас була радіоточка, головним чином слухали передачі у вечірні години або у вихідні дні зранку. Мене дивували монологи диктора. Вони дуже відрізнялись від наших довоєнних передач вільністю стиля. Звучали приблизно таким чином: "Привіт, мій друг, Кристіан. Ти вже прокинувся? Цікаво, як ти провів вчорашній вечір? Не лінуйся, вставай на зарядку. Вона допоможе тобі скинути зайвого жиру". Дивно було слухати такі розкуті вислови. Адже ми звикли до суворого контролю дикторів. У нас не допускалися збої і "відсеб'ятина". Потім починалася зарядка під бадьору музику. Часто лунали пісні Лілі Марлен, Розамунда і патріотичні для підтримання бойового духу солдатів".
Хвиля українізації: період можливостей для Українського Радіо
Під час війни здійнялась чергова хвиля українізації. Оскільки театр бойових дій розгорнувся на території України, радянський режим був змушений заохочувати українців до лояльності. Пам’ятаючи 30-ті роки, Голодомор і масові репресії, далеко не всі підтримували владу СРСР. Тож у Кремлі вирішили діяти.
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Україна – це була фактично та територія, заради якої вся ця війна відбувалася, тому що до Росії недалеко дійшло. Все відбулося на території України. І як українці кого підтримують — чи совєтів, чи німців — той і виграв. Поведінка німця на окупованих територіях була жахливіша. Це було для людей страшніше, ніж те, що було при "совєтській власті", при НКВД, і тоді почалися загравання з українцями. Наприклад, кілька фронтів із Степового чи Південно-Західного були перейменовані Перший Український, Другий Український. Був введений єдиний в системі радянської нагородної системи орден Богдана Хмельницького, на якому назва була по-українськи. Були підготовлені підручники історії України, які помітно відрізнялися від довоєнних, які базувалися на короткому курсі, а в цих дозволяють вольності. І через цих письменників, через радіо відбувалося загравання. Тому що на території, окупованій німцями, також почалося загравання з українцями. Наприклад, на території колишньої УРСР були в кожному містечку, районі або в обласному центрі виходили газети, і їх виходило українською стільки, що фактично російською мовою преса не виходила. Була запроваджена грошова система карбованців, які писалися по-українськи і по-німецьки".
Для Українського Радіо це був період можливостей, коли програми не просто звучали українською мовою, але ставали все більше українські за духом. А працювали над ними класики української культури.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Коли уже припекло, почали шукати струни у серцях людей, які б могли викликати патріотичні почуття. Взяти українську літературу: "Данило Галицький". Автор Микола Бажан. Чому раптом згадали про Данила Галицького, який боронив Україну? Таких прикладів дуже багато було, і, звичайно, радіо, не могло стояти осторонь. Там працював цвіт української інтелігенції. Подивіться в нас у музеї фотографії – Олександр Довженко стоїть перед мікрофоном, з пафосом виступає. Остап Вишня, Рильський, Тичина — постійні учасники передач. Петро Панч — у нас фотографії в музеї є посвідчення працівника Українського Радіо. Є наказ: відзначають групу працівників радіо за підготовку новорічної передачі. На першому місці Юрій Шумський — режисер світового рівня. Теж працював на радіо. Тобто всі найкращі сили працювали на радіо".
Українське радіо не припиняло мовлення під час Другої світової війни. Незважаючи на те, що територія України була окупована, радіо продовжувало працювати для своїх слухачів. Воно інформувало про події на фронті і підтримувало моральний дух як цивільних, так і військових. І, що важливо – українською мовою. Війна тривала, і радянська влада була змушена шукати підходи до українців. Українське Радіо змогло використати цей шанс, і саме у розпал війни, 1943-го року, з’являються позивні з національним колоритом – на мотив "Реве та стогне Дніпр широкий". Про це – у наступному епізоді "Життя в ефірі".
Андрій Отченаш. Фото: facebook/iamo.armyinform
Ілюстративне фото. Джерело: Facebook/ГУР Міноборони України
Російські штурмовики на "жигулях"
Пане Андрію, ми спілкувалися з вами наприкінці вересня і тоді ви сказали, що на лінії оборони, яку тримає бригада, росіяни проводять достатньо активні штурмові дії. Це зберігається станом на зараз чи, можливо, якісь зміни відбулися?
На жаль, штурмові дії продовжуються, і з використанням техніки також. Звичайно, піхотних штурмових дій значно більше, при тому інколи дуже-дуже дурних. Одного разу, наприклад, вони намагалися штурмувати наші позиції на "жигулях". Один "жигуль" підірвався на міні, представники РФ неймовірно красиво вилетіли акробатичним піруетом з машини і залишилися лежати на українській землі. Іншого "жигуля" знищив FPV-коптер. Я навіть не можу уявити, що вони собі думали і яка в них була мета їхати на наші позиції…
Можливо, перевіряли, зважаючи, що вже під час їхніх наступів різні мотоцикли і навіть мопеди помічали. Але росіян, попри жарти, продовжує до лиха перти, вірно?
Їх дуже велика кількість продовжує штурмувати наші позиції, щодня без відпочинку. Вони йдуть і йдуть, вмирають, йдуть і йдуть, вмирають. Інколи відчуття, що в Росії десь є бройлерська фабрика дурних росіян, яких спеціально створюють для війни. Коли вони здаються в полон, 80% – це абсолютно неосвічені дурні люди, які не можуть пояснити, чому вони пішли на цю війну. 90% цікавили винятково фінанси, 1% – це боротьба з якимось умовним "нацизмом", що смішно, враховуючи, що війна триває вже понад 2,5 роки. Я ще зрозумію, що деякі дурні вірили в "нацизм-фашизм" на початку війни, тому що їм промили у Росії мозок. Але зараз вже ж видно, що всюди, куди приходять в Україні росіяни, дійсно відбувається нацизм, розруха, знищення – типовий рашистський стан.
Російські солдати тупі, але як бійці підготовлені достатньо добре
Пане Андрію, щодо того, що ви кажете про неосвічених, недалеких росіян. Відомо, що вони використовують для штурмових дій або для тих дій, які потребують великої людської сили та "витратного матеріалу" саме таких людей. А так звана умовна "еліта" залишається десь позаду і виконує далі свою роботу. Як із цим?
Насправді потрібно розуміти, що тупий ворог – це не поганий ворог. Тупий інтелектуально не означає, що це поганий піхотинець, солдат, виконавець. Їх як особовий склад, як військовослужбовців готують достатньо добре. Те, що попадаючи в полон, він не знає елементарної шкільної програми – це одне, це ознака його інтелектуальної деградації. Але він як військовослужбовець, виконавець, солдат свою роботу виконує достатньо добре. Через це ми й бачимо просування ціною величезної кількості життів російських солдатів, але просування по лінії фронту зі сторони противника. Тож, незважаючи на те, що величезний відсоток солдатів противника неосвічені, як бійці вони підготовлені, на жаль, достатньо добре.
Росіяни вмирають швидше, ніж поповнюються, але резерви є
Пане Андрію, ще влітку деякі експерти в ефірі Українського Радіо говорили, що ще місяць-два і в росіян або не вистачатиме резервів, або вони призупинять штурми. Зараз була інформацію, що ні, в них є свої стратегічні плани захопити певні території. Що насправді відбувається? Чи можна говорити про те, що в росіян дійсно в певний час має зупинитися активність? Чи вона триватиме доти, доки вони будуть спроможні її підтримувати?
Вона триватиме доти, доки вони будуть спроможні мобілізовувати по 30 тисяч людей щомісяця та набирати ще людей на контракт. В них це виходить, вони мотивують своїх людей великими фінансами. Наприклад, в Білгородській області наразі одноразова підтримка складає 3 млн рублів, це просто одноразова виплата, коли ти підписуєш контракт з Міністерством оборони РФ. Чи купляє це людей? Однозначно, що купляє, тим більше, коли ти інтелектуально неосвічена людина і це, по факту, єдиний варіант заробити настільки великі гроші за своє життя. Тому в них є резерви і достатньо потужні. Те, що вони вмирають швидше, ніж поповнюються, – це теж факт. Але й факт, що резерви в них є, на жаль, також присутній. Наразі зима, відповідно, штурмові дії будуть меншими в своїй кількості, зокрема й через погодні умови та холод. Тож РФ матиме змогу трішки свої резерви поповнити.
Рівень російських штурмовиків падатиме
Я памʼятаю, що десь місяці півтора тому було велике інтервʼю Кирила Буданова, що, мовляв, цих резервів, про які ви зараз говорите, вистачить десь до середини жовтня. Після цього активна фаза має просто в природний спосіб ослабнути. Чи бачите ви зараз підтвердження цим словам? Що показує розвідка?
Там, де оборону тримає бригада "Рубіж", ми розуміємо, що й завдяки погоді штурмові дії будуть зменшуватися. Триватимуть, але не так активно, як це було раніше. Це надасть росіянам, знову ж таки, змогу підготувати нову хвилю резервів. Але в порівнянні можу сказати, що ті бійці, які були раніше, зазвичай трішки краще воюють, ніж бійці зараз. Тобто, незважаючи на те, що в них достатньо хороша підготовка, вони мають значно меншу мотивацію, навіть в тому, що фінанси не так сильно їх "купують", як бажання вижити. Коли безпосередньо потрапляють на фронт, то вони вже не настільки "матьорі", як ті, що були перед ними, й мали якусь ідею. Тому стовідсотково, що рівень російських штурмовиків падатиме.
Через погоду восени та взимку штурмові дії та обстріли скорочуються
Ви згадали за погодні умови. Вже зараз синоптики обіцяють, що істотно опускатиметься температура. Наскільки складно працювати саме в осінній період? Наскільки все переоснащується і що виходить зараз на перший план, якщо порівнювати з літнім періодом?
Насправді все дуже ситуативно. Холод – це найбільше зло, коли панує апатія і нічого не хочеться робити, лише зігрітися. Наразі, дякуючи цивілізації, люди створюють все більше і більше варіацій, щоб зігрітися. Останнім часом ми використовували дизельні обігрівачі в наших бліндажах. Це дуже сильно рятувало ситуацію, бо в бліндажах було умовно тепло. Сиро, волого, вогко, але тепло.
Андрій Отченаш. Фото: facebook/iamo.armyinform
Звісно, дуже сильно впливають дощі, тому що вони закривають можливість нашим розвідникам, нашим "очам" спостерігати за противником, не дають нам працювати FPV-коптерами і знищувати противника так, як ми зараз звикли, з максимальним ККД.
Тому і бійці бригади "Рубіж", і Сили оборони України застосовують в такий період часу найбільш класичні методи боротьби і війни. Але водночас в такий період часу найменша кількість обстрілів, найменша кількість активних бойових дій тощо через те, що ніхто не хоче рухатися, коли дуже холодно. Ніхто не хоче мокнути, мерзнути тощо. Тому зазвичай взимку та восени штурмові дії і будь-яка активність трішечки нівелюється, зменшується через погодні умови.
Торік жоден кіт не рятував від мишей. Цього року їх менше
Я хотів би запитати про мишей та пацюків. Минулого осіннього сезону ми говорили про те, що було просто нашестя. Що в цьому році?
Порівняно з минулим роком, кількість мишей значно скоротилась. Я памʼятаю, як було минулого року, коли жоден кіт не рятував від мишей. Коли заводиш кота, то він лежить побитий і йому вже нічого не хочеться. Там реально не рятувало абсолютно нічого, при тому миші гризли всі провода, обожнювали ізоленту, яку згризали просто під "нуль". Страждали "старлінки", страждало все. Вони кусали за пальці, прогризали термобілизну і кусали за живіт. Бувало таке, що ми виловлювали за день по 40-50 мишей просто вдень і їхня кількість не зменшувалася. Проходить пів години-годину і знову нашестя мишей. Дійшло до того, що ми просто лежали на саморобному ліжку в бліндажі, а в мене на животі дві миші просто билися, не знаю за що. Я піднімаю голову, дивлюся, але нічого не роблю. "Ай, займайтеся, хлопці, головне – мене не чіпайте, дайте поспати". Їх було дуже багато. Але порівняно з минулим роком, кількість мишей зараз значно скоротилась.
Фото: Пресслужба Darie Lu
"Пісня "Дощі" — це лагідне кепкування над своїм минулим і звичкою ставати маріонеткою в руках партнера. "Дощі" змушують задуматися, чому ми так часто намагаємось втискатись у чиїсь очікування, при цьому жорстко жертвуючи собою. Ця композиція — своєрідний відвертий момент прозріння, коли розумію, що стосунки, які змушують постійно підлаштовуватись, не варті жодної самопожертви. Звуки музичної шкатулки в композиції невипадкові, вони підкреслюють маріонетковий стиль поведінки, властивий, мабуть, кожній людині в юності. Іронічні вокальні інтонації та грайливі трубні партії у свою чергу використані для легкого підкреслення театрального відтінку, а тембри наших з Околицею голосів підібрані так, аби пісня ще краще уявлялась у самоіронічному амплуа німого кіно. Я написала першу версію "Дощів" ще у далекому 2018-му році після досить непростого періоду. Але пісня тоді залишилася незавершеною. Її нове життя почалося завдяки Околиці, яка побачила потенціал у частині "залишилися дощі, дощі, дощі" — так з'явився новий спільний приспів, який осідає в голові надовго. Зрештою "Дощі" зі страждальної сумної балади перетворились на розповідь про інтегровані за час дорослішання зміни. В фінальні версії пісні ми дійсно кожним клаптиком шкіри відчули, що все старе більше не викликає жодних емоцій печального спектру. Навпаки, ми з радістю відкрили цю скриньку Пандори, аби захопливо поколупатись у самоіронії. Сподіваюсь, що цей трек нагадає кожному про важливість залишатись власним пріоритетом в будь-яких стосунках і не реагувати на смикання ниточок, якщо воно нам не подобається", — розповіла Darie Lu в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у вересні Darie Lu представила пісню "Стався".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Близько мільйона заброньованих – на мій погляд, це небагато"
Наскільки зростання кількості заброньованих відображає психологію і суспільні настрої, а наскільки – економічні потреби?
8 жовтня уряд ухвалив доволі важливі рішення, які матимуть певні наслідки і для бізнесу. По-перше, провести аудит критичних важливих підприємств до 15 листопада. По-друге, вони хочуть ввести до комісій, які визначали критичність підприємств, представників ТЦК та розробити порядок обґрунтованості рішень і порядок анулювання дозволів на бронювання. І найголовніше, що до 15 листопада вони зупинили порядок, яким визначається критичність підприємств для всіх центральних органів виконавчої влади, крім міністерств. Тобто, ніхто крім міністерств до листопада не зможе отримати рішення щодо належності до критично важливих підприємств. Це стосується нових заявок. Стосовно тих, що вже визнані критично важливими, буде проведено аудит за участі керівників ТЦК. Стосовно кількості заброньованих, то тут звучали різні цифри. Близько мільйона заброньованих – на мій погляд, це небагато. Якщо одного воїна має забезпечувати мінімум 6-8 працівників, то це не так багато. Тут інше питання: чи дійсно певне підприємство були критично важливим. Я не виключаю, що мали місце і зловживання.
Критерії бронювання змінюватимуться
Чи можуть з’явитися інші критерії для бронювання?
Певні зміни будуть внесені, тому що ті вісім критеріїв, які зараз є, достатньо загальні, але вони потихеньку розширюються. Питання в об’єктивності ухвалення рішень, щоб не було зловживань, як із довідками. Бізнес прагне об’єктивних і заздалегідь відомих критеріїв. Про економічне бронювання ми говоримо вже мабуть пів року. А подивіться на закон про податки. Вся процедура від ідеї до схвалення в залі ВР зайняла півтора місяця. Тобто, коли певне рішення для держави важливе, вона досить швидко діє. Хоча це також непопулярне рішення для бізнесу.
"Бізнес повинен заздалегідь знати, чи зарахують його підприємство до критично важливого"
Чи є ймовірність зловживань в інший бік після залучення керівників ТЦК до комісій із визначення критичної важливості підприємства?
Керівників ТЦК можна зрозуміти. З одного боку, їм постійно бракує людей. І в цьому залученні є певна логіка. Але є й інше питання – знаходження розумного балансу. Без економіки не буває Перемоги, економіки не буває без Перемоги. Бізнес повинен заздалегідь знати, чи зарахують його підприємство до критично важливого чи ні. Наприклад, іде дискусія, чи критично важливе підприємство кафе або пральня? Чисто з економічних чинників: наявність капіталу в півтора мільйони євро і відсутність заборгованості – це важливі критерії, які повинні бути відомі заздалегідь. Відкриваючи бізнес, особливо під час війни, підприємство повинно знати, чи буде воно критично важливим і чи забронюють його працівників.
Олексій Мірошниченко. Фото: Суспільне
На 11,5 млн працівників припадає 10,5 млн пенсіонерів
Яким чином можна наповнити ринок праці?
Нам потрібно зробити ринок праці максимально інклюзивним. Нам бракує працівників, тому слід залучити всі категорії, які є. Під інклюзією я маю на увазі залучення жінок, які можуть працювати в так званих "чоловічих" професіях, людей старшого віку, людей з інвалідністю, іноземних працівників, українських громадян, які повернулися з-за кордону. Ми маємо зрозуміти, скільки в нас є людей і на що ми можемо реально розраховувати. Тому що цифри, про які ми говоримо, мене достатньо насторожують. На сьогодні у нас 11,5 млн працівників і 10,5 млн пенсіонерів. ЄСВ вже не вистачає на забезпечення пенсіонерів. Тому рано чи пізно уряд повернетеся до збільшення Єдиного соціального внеску. Перший етап вже пройшли: це підвищення військового збору і податку на прибуток. Але ще не зникла загроза підняття ставки ПДВ.
Підняття пенсійного віку чи зменшення ЄСВ?
Що ефективніше: підвищити ЄСВ чи пенсійний вік?
На сьогодні в економіці працює близько 400 тисяч людей віком 65-70 років. А загалом таких людей приблизно 2-3 млн. Чи можуть вони працювати? Звичайно можуть. Але питання в тому – чи варто піднімати пенсійний вік, чи піти іншим шляхом і зменшити їм податок, коли вони повертаються до роботи або зменшити ЄСВ. Тобто тут можна знайти розумний баланс, щоб не піднімати пенсійний вік, оскільки це політичне рішення. Середня тривалість життя в Україні 65-72 роки, тому це рішення викличе неоднозначну реакцію у суспільства. Я би ішов першим шляхом – матеріально заохотити і бізнес, і пенсіонерів повернутися хоча б на цей час до роботи.
Порядок анулювання бронювання має бути публічним і об’єктивним
Чи варто хвилюватися заброньованим громадянам в контексті перегляду критеріїв для бронювання працівників критично важливих підприємств?
Бронь видається на термін до року або на період дії контракту. Хвилюватися тим, хто відповідає критеріям, не варто. Це й енергетика, і зв’язок, і хліб. Проте перегляд критеріїв звісно буде. Наскільки він буде значним, не відомо. Точно буде прийнятий порядок анулювання бронювання. Він повинен бути публічним і об’єктивним. Усі зміни повинні прийматися заздалегідь, щоб людина, яка відкриває або продовжує бізнес, чітко розуміла, чи вона потрапить під ці критерії чи ні. А в нас дещо приймається заднім числом. Зараз якраз триває дискусія щодо закону про оподаткування. Не можна ухвалювати таке рішення заднім числом. Хоча ми звісно ніколи такого не робили: масового бронювання під час війни. Це для нас виклик. Ми йдемо по лезу, тому помилки можливі.
5% військовий збір може компенсувати роботодавець
Чи може ринок праці реагувати на виклики збільшення винагороди за роботу?
Ринок праці буде змушений реагувати. Праця в Україні стає дорожчою. Навіть ці 5%, які тепер складатиме військовий збір стане поштовхом для звернень працівників до керівництва з проханням компенсувати ці кошти.
ПРЕДСТАВНИКИ УРЯДУ, МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ МАЮТЬ ЗМОГУ ВИСЛОВИТИ СВОЮ ДУМКУ ЩОДО ЦИХ ТВЕРДЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА КОНФЕДЕРАЦІЇ РОБОТОДАВЦІВ УКРАЇНИ ОЛЕКСІЯ МІРОШНИЧЕНКА В ЕФІРІ УКРАЇНСЬКОГО РАДІО СТОСОВНО ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ БРОНЮВАННЯ
Фото: Пресслужба Blockbaby
"До мініальбому "Менше трьох" увійшли чотири треки: "Космос", який є фокус-треком, "Токсік", "Закохуюсь" та "Релігія". "Менше трьох" — це ЕP про любов, але не про банальні речі, а про те, коли кохання може бути як світлом у темряві, як в треці "Космос", так і джерелом токсичності, яке розкривається в пісні "Токсік", коли ти готовий вірити у своє кохання, як у релігію та коли закохуєшся багато і постійно. Трішки розкажу вам про фокус-трек, який вийшов разом із кліпом, над яким працював Олександр Швець. Зйомки проходили на дуже цікавій локації — це Tuning Студія Саuce Art, яка є однією з найкращих в Європі. Відеокліп передає саме настрій пісні. Драйвовий і палкий, як і кохання, про яке в ній йдеться. Цей ЕP є збіркою історій, моїх історій, в яких я ділюсь своїми переживаннями в той чи інший період", — розповів Blockbaby в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Blockbaby представив сингл "Життя як є".
Також читайте інтервʼю Blockbaby: Коли настане мій час захищати країну, я не переховуватимусь десь в селі.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Об 11:00 до ефіру долучився Юрій Макаров — журналіст, телеведучий та письменник, який презентував свою нову збірку "Та невже? Книга особистих відкриттів". Він розповів про процес створення книги, українську модерність і мову.
Всі ефіри програми "
"Радіо Культура — завжди там, де наша аудиторія. Саме тому вже не вперше ми співпрацюємо з книгарнями. В сучасній Україні саме вони є важливим громадським простором і місцем розмови не тільки про книжки. Тож у книгарні "Сенс на Хрещатику" працюємо щоранку, створюючи простір для змістовної розмови про важливе. І, звичайно, це нагода на власні очі побачити, як працює радіо", — говорить виконавча продюсерка Радіо Культура Ірина Славінська.
Перший ефір 3 жовтня о 10:05 розпочався розмовою ведучого Євгенія Агаркова із заступницею директорки Українського інституту книги з міжнародної співпраці Оленою Одинокою та філософом, публіцистом, перекладачем Вахтангом Кебуладзе про цьогорічний український національний стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку, українську незламність і багатогранність та унікальність українських книжок.
Повну розмову можна почути за посиланням.
Об 11:00 до ефіру долучився Юрій Макаров — журналіст, телеведучий та письменник, який презентував свою нову збірку "Та невже? Книга особистих відкриттів". Він розповів про процес створення книги, українську модерність і мову.
Повну розмову можна почути за посиланням.
Всі ефіри програми "Ранок культурної людини" можна послухати на сайті Радіо Культура.
Радіо Культура — головний осередок культурного життя країни в радіопросторі. В ефірі можна почути програми про актуальні культурні події України й світу, історичні рубрики та найкращі зразки класичної музики, улюблені літературні передачі — радіодетективи, радіодраму тощо. Слухайте Радіо Культура на хвилях у FM-діапазоні, а також в мобільному застосунку suspilne.radio в Google Play та App Store, і на сайті suspilne.radio.
Ілюстративне фото УНІАН
"Наші умови польська сторона не виконала"
Питання ексгумації блокувалися роками. Чому, на вашу думку, воно знову "розблоковане"?
Справді, це питання актуальне багато років. Ще в 2017 році Україна призупинила можливість ексгумації жертв Волинської трагедії через те, що на території Польщі відбувалися акції, м'яко кажучи, не дружнього характеру. Як відносно українців, так і відносно їхніх героїв та місць їхніх поховань. Я хочу нагадати, що саме в той час до влади в Польщі прийшла консервативна партія "Право і справедливість", яка нерідко політизує історичні питання. Зокрема, і питання Волинської трагедії. Саме тоді відбулися акції зі знищення пам'ятників, меморіальних плит, могильних плит. І тоді українська сторона поставила перед Польщею свої умови: все повернути до того стану, в якому все було. Лише тоді Україна знову надасть можливість проводити ексгумацію на своїй території. Наші умови польська сторона не виконала. Була відновлена лише одна меморіальна дошка, але вона не містить прізвищ загиблих. І ця ситуація триває й досі. В наших відносинах були й хороші періоди, щодо багатьох питань ми змогли порозумітися. Україна неодноразово наголошувала на тому, що вона готова надати такі дозволи. Але ми хочемо, щоб поляки також йшли нам назустріч. Певний період часу польська сторона намагалася не порушувати ці питання, особливо, коли почалося повномасштабне вторгнення з боку Росії. Навпаки, на сьогоднішній день наші відносини досягли піку. Польща дуже багато допомагала Україні, і це потрібно визнати. Але, тим не менше, ми повинні розуміти, що, на відміну від нас, у Польщі триває досить активне внутрішньополітичне життя. Саме період з 2023 по 2025 роки насичений виборчими кампаніями. Це почалося з виборів до парламенту Польщі. І наступного року завершиться виборами президентськими. І у нині правлячого табору є мета – перемогти на цих виборах. До речі, не відомо, чи це буде представник від єдиної коаліції, чи кожна партія висуватиме свого кандидата. Але, тим не менше, ми бачимо, що ці дії мають певний узгоджений характер. Після того, як віцепрем'єр Польщі Владислав Косіняк-Камиш задав тренд ще в липні саме на роковини Волинської трагедії, ми бачимо, що ті чи інші політики з правлячого табору це питання порушують. А от представники "Права і справедливості" намагаються зараз поки що на цьому питанні не спекулювати. Президент Анджей Дуда також наголошує на тому, що не потрібно ці питання використовувати в контексті євроінтеграції.
Станіслав Желіховський. Фото: facebook.com/stanislav.zhelikhovskyi
"Україна готова піти на поступки"
Тож, чи варто нам чекати чергового витка навколо історичної теми?
Для нас важливо, що принаймні до виборів Україна не буде розмінною монетою. Я думаю, ми ще неодноразово зможемо стикнутися з такими ситуаціями, пов'язаними не лише зі спірними і трагічними сторінками нашої історії. Варто розуміти, що ті чи інші політики зможуть спекулювати на цьому. А також опозиція може провокувати владу на ті чи інші дії. Україна опиниться в епіцентрі цієї боротьби. Але для офіційного Києва однозначно варто вибудовувати тісний і продуктивний діалог з польськими партнерами. Не допускати можливості зіпсувати відносини, адже це може відбутися дуже легко і просто. Враховуючи той досвід, який у нас був торік. Нещодавно новий міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відвідав Польщу і мав зустрічі з різними політиками. Питання Волині порушувалося, і нібито йдеться про можливість позитивного вирішення цього питання. Я думаю, можна очікувати, що не буде якогось крутого піке, яке б зруйнувало добросусідські відносини між Україною та Польщею. Тим паче, Україна готова піти на поступки. Є інформація про те, що Інститут національної пам'яті планує відповідні дії. Тобто, Україна простягає руку солідарності. А от чи виконають поляки свої зобов'язання – це під великим знаком питання. Але для нас важливо, щоб Польща нас підтримувала в подальшому, як в контексті боротьби з російською агресією, так і в сенсі нашої європейської інтеграції. З 1 січна Польща головуватиме в Раді ЄС. І якраз це припадає на період наших інтенсивних переговорів з ЄС в контексті виконання переговірних глав. І Варшава може багато в чому позитивно вплинути на нашу поглиблену співпрацю з ЄС. І не хотілося б, щоб ця передвиборча кампанія, яка випадає на головування Польщі в Раді ЄС, перекреслила наші євроінтеграційні устремління. Або принаймні, їх загальмувала.
"Хотілося б руху в обидва боки"
Чому питання ексгумації так довго блокувалося? Хто цьому сприяв?
Тому що Польща не хотіла йти нам на поступки. Ми вимагали відновлення меморіальних таблиць, пам'ятників, дошок. Володимир Зеленський ще з 2019 року заявляв, що Україна відкрита для діалогу, і ми готові зняти ці обмеження. Але поляки також мають зрозуміти нас. Адже поляки дали обіцянки, підписалися під зобов'язаннями. Тож це потрібно робити разом. Ми – зі свого боку, Польща – зі свого. Тоді буде порозуміння. Однак, на жаль, досі якогось прогресу у діях Польщі немає. Або він дуже малий. Тому хотілося б, щоб це був рух в обидва боки. Можливо, зараз сторони і домовляться, і Україна зможе надати більше дозволів на ексгумацію, в більшій кількості регіонів, не лише у Вінницькій області. І Польща зможе ефективно відновити у себе ті роботи, які були фактично заморожені. Нам потрібен тривалий і продуктивний діалог. Можливо, найближчим часом ми побачимо якісь позитивні зрушення.
Польща нам не лише допомагає самостійно, а й виконує роль хабу для надходження західного озброєння
Чи можливі в Україні спекуляції на цій темі?
Мені важко уявити, як це може відбуватися, враховуючи, що триває війна. Дуже важко говорити про те, чи зможуть якісь політичні сили відкрито заявляти про згоду чи незгоду з діями і українського уряду, і польської влади. Зараз у нас внутрішньо-політичне життя не дуже активне, не надто публічне. Ми не знаємо, чи якісь політичні сили зараз візьмуть собі це за озброєння. Якби у нас був виборчий процес, про це можна було б більше говорити. Але я навіть не уявляю, хто хотів би погіршити наші відносини з Польщею. Це перекреслило б і двосторонній діалог, і можливість нашої європейської інтеграції. Тому що без Польщі ми також не зможемо вирішити це питання. Польща нам не лише сьогодні допомагає самостійно, а й виконує роль хабу для західного озброєння, яке надходить в Україну. Тобто тут потрібно не нашкодити.
Які ще болючі питання можуть виникнути у відносинах України й Польщі?
Я не виключаю, що можуть відкритися ті питання, які поставали раніше. Це реалізація української агропродукції. Вже були заклики певних політичних сил знову відновити блокаду кордонів. Можливо, якісь політичні сили знову захочуть на цьому зіграти.
КОНТЕКСТ
У липні нинішнього року віцепремʼєр та міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив в ефірі Polsat News, що Україна не увійде до Євросоюзу без вирішення питання Волинської трагедії. За його словами, реальна політика вимагає "поставити ультиматум".
Владислав Косіняк-Камиш. Фото: Władysław Kosiniak-Kamysz/X
Зі свого боку, президент Польщі Анджей Дуда прокоментував заяву віцепремʼєра і сказав, що "дійти згоди в усіх складних питань, у тому числі історичних, також є інтересом України". Він додав, що "українці мають багато проблем зі своїм минулим" часів Другої світової війни. Водночас Дуда зазначив, що Путін напав на Україну, щоб зупинити її інтеграцію в ЄС, а хто блокуватиме це питання, той відповідає політиці Кремля.
Тим часом Український інститут національної памʼяті має намір провести пошукові роботи жертв Волинської трагедії на запит польських громадян. Про це повідомив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Цьогоріч Український інститут національної пам'яті почав отримувати звернення від польських громадян із проханням провести пошук та ексгумацію останків їхніх родичів — зокрема, на території Рівненської області. Установа має намір внести ці пошукові роботи до плану діяльності на 2025 рік. Антон Дробович зазначає, що УІНП залишається відкритим до взаємодії з польськими інституціями у сфері пошуку, збереження і догляду за місцями пам'яті українців у Польщі та поляків в Україні. Втім, офіційні міжінституційні механізми щодо розв'язання проблемних питань з польською стороною вже тривалий час не діють.
Антон Дробович. Фото: Суспільне
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
"Ми з колегами презентуємо для вас мою нову аудіозбірку поезій "Чи думаєш ти про мене?", яка вийшла в межах проєкту "Відчуй" за підтримки Українського культурного фонду. Ми цим проєктом намагаємося зробити мистецтво, нашу музику, наші вірші ближчими до людей з порушеннями зору та слуху. Власне запис альбому, початок його запису, накопичення віршів відбувалося до початку моєї служби в армії. Це, врешті, було останнє, що я встиг зробити перед мобілізацією — накопичити в студії вірші свої. Добірка складається переважно із речей, які я писав після початку повномаштабки, за винятком кількох віршів, і всі вони об'єднані ідеєю цінності людського життя, цінності наших переживань, нашої внутрішньої сили зносити ті випробування, які зараз випали на більшість українців. Власне до створення альбому долучився відомий український піаніст Євгеній Дубовик, а над звуком працював наш Роман Андрухів. Альбом можна знайти зараз на всіх стрімінгах. Щодо планів Фіолету, то поки важко сказати напевне — в мене триває служба, але дещо ситуативно я встигаю робити, де б я не був, і якщо все буде добре, то наприкінці жовтня, можливо на початку листопада вийде нова пісня Фіолету. Я дуже радий, що її вдалось записати, хай дистанційно, хай не так, як ми це робили раніше, але я радий, що історія триває", — розповів фронтмен гурту Фіолет Сергій Мартинюк в ефірі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Ілюстративне фото: rp.gov.ua
"Рахункова палата — це наші очі"
Я би хотіла почати навіть не зі змісту законопроєкту (Верховна Рада підтримала 19 вересня цього року в першому читанні законопроєкт №10044-д про реформування Рахункової палати – ред.), а з листа наших західних партнерів — групи послів G7+. Цей лист наші партнери західні написали майже рік тому – в листопаді 2023 року. Лист стосувався Рахункової палати. Його було адресовано голові Верховної Ради під назвою "Загроза інституційному оновленню Рахункової палати". І у цьому листі якраз і йшлося, що західні партнери, які надають так багато допомоги, зокрема грошової, розраховують на те, що ці гроші й загалом всі гроші, які витрачаються державою, будуть витрачатися без корупції, прозоро, ефективно. І висунули чотири елементи, як має відбуватися реформа Рахункової палати. Посли G7 вважають, що Рахунковій палаті треба:
► надати повноваження проводити аудит усіх публічних коштів відповідно до міжнародних стандартів;
► посилити фінансову і політичну незалежність;
► забезпечити відкритий конкурсний відбір членів Рахункової палати на основі перевірки, зокрема на компетентність і доброчесність;
► кодифікувати офіційні парламентські процедури розгляду цих аудиторських звітів та виконання їхніх рекомендацій.
Посли G7+ вважають, що саме зараз є історична можливість для такого інституційного оновлення Рахункової палати. І от з'являється вже законопроєкт, ухвалений у першому читанні. Прошу вас співвіднести ці очікування наших західних партнерів і того, що ви зараз, як народна депутатка, побачили у першому читанні.
Я хотіла би акцентувати увагу, що Рахункова палата — це не єдиний орган державного фінансового контролю. Це якраз орган, який представляє, здійснює контроль від імені законодавчої гілки влади – Верховної Ради України. Це наші очі, наш дієвий орган, оскільки Верховна Рада ухвалює закони, що стосуються державного бюджету, а це функціонування всієї країни, правила, порядок і життя кожного року в цифрах. Тож контроль за виконанням державного бюджету здійснює Рахункова палата. Вона дуже часто пересікається при виконанні своїх функцій із Аудиторською службою України.
"Зменшення кількості членів Рахункової палати необгрунтовано"
А нагадайте, який функціонал Аудиторської служби. У чому відмінність від Рахункової палати?
Вона також контролює витрачання коштів, але і з місцевих бюджетів, і з державного бюджету тільки там, де вони перетинаються з використанням далі комунальними підприємствами, по спеціальних програмах, те, що надходить з державного бюджету для витрачання вже на такому от рівні. Коли зробити схему функціоналу і відання Рахункової палати й Державної аудиторської служби, десь в одній 25-й частині вони накладаються. Тому зараз замість того, щоби розвести це все, навпаки це накладання зробили ще більшим. Тому я абсолютно не розумію, як зараз розділяться ці функції, що ми можемо зробити цим законом. Я читаю зараз пропозиції, буду тоді визначатися і бачити, як далі можна уникати цих непорозумінь. Бо тоді ми не будемо контролю мати жодного. Бо якщо Рахункова палата буде все прикривати, то ми тоді від Аудиторської служби ніколи не почуємо правдивої інформації, бо їх туди не будуть пускати, бо нібито це буде там у планах роботи десь Рахункової палати.
Я неодноразово читала їх звіти і висновки й бачила, що вони десь перетинаються у певних моментах, і тому, на мій погляд, Рахункова палата не допрацьовувала до кінця, бо там, де закінчувалася їх сфера діяльності, закінчувався контроль. А як далі там потім розподілялися кошти, наприклад, субвенції, які видаються місцевим бюджетом чи іще по якихось окремих програмах — то вже було не в полі відання їх.
Ви зараз проговорили про лист послів Групи семи. І насправді, якщо вчитатися в кожний із чотирьох пунктів, на яких ви наголосили, це треба дуже добре розуміти роботу, наприклад, хоча би цих двох контрольних органів: Рахункової палати і Державної аудиторської служби, щоб виконати рекомендації наших партнерів. Мені вчергове здалося, що під гаслом виконання рекомендацій вносяться зміни, які на практиці означають все до точності навпаки. Вони розпочали перебудову організаційної структури самої Рахункової палати. Для чого? Щоби посилити, як ви там говорили, її фінансову і політичну незалежність? Але подивіться, що вони для цього роблять: перше — зменшення кількості членів Рахункової палати з 13-ти до 11-ти. Здавалось би звичайному громадянинові, що це нічого. Буде їх менше. Але ж при цьому не пропонується зміна, перелік функцій, які здійснюватиме Аудиторська палата. 13 членів Рахункової палати було доведено таким чином, щоб покривати всі напрямки, всі розділи не тільки державного бюджету, а і всіх інших об'єктів контролю, який здійснює Рахункова палата. Коли вони пропонують 11, я тут вбачаю саме зменшення рівня колегіальності цього органу. Тому що чим менше членів Рахункової палати, тим легше виконувати вказівки. І навіть якщо там зараз п'ять членів Рахункової палати, чомусь хтось вважає в країні, що це повноцінний склад, який може голосувати і ухвалювати рішення. Насправді ні! Повноцінний склад — це 13, а якщо говорити про можливість ухвалення рішення, то це проста більшість від членів, від 13. Тому п'ять членів, які зараз там працюють, не є спроможними ухвалювати рішення. Я думаю, що прийде час, коли абсолютно очевидно буде це доведено і хтось за це понесе відповідальність. Тобто, зменшення кількості членів необгрунтовано. Тепер гранична чисельність апарату. Чомусь вперше вписали, що її формуватиме не сама Рахункова палата, а за погодженням із профільним комітетом. Це прямо говорить про те, що політичний вплив на формування навіть організаційних рішень Рахункової палати буде здійснений через членів профільного комітету.
Ніна Южаніна. Фото: ФБ-сторінка Ніни Южаніної
"Намагаються вивести з-під дії закону "Про державну службу" секретаря Рахункової палати, його заступників, державних аудиторів, радників членів палати"
Тут я хочу уточнити: це ви говорите саме про те, які є пропозиції у законопроєкті, який уже ухвалений у першому читанні. Тобто скорочення із 13 членів Рахункової палати до 11. І навіть оця штатна структура буде затверджуватися політиками та профільним комітетом, народними депутатами, які є членами відповідних політичних партій чи фракцій політичних партій.
Люди, які дотичні й знають про роботу цього органу, знають і про те, який вплив там зараз здійснюють люди, які не є членами Рахункової палати, але нібито забезпечують її роботу. Так от: у новому проєкті намагаються вивести з-під дії закону "Про державну службу" секретаря Рахункової палати, його заступників, державних аудиторів, радників членів Рахункової палати. Це означає, що ці люди, по-перше, не будуть подавати декларацію про майновий стан, як державні службовці, і це зараз є найбільш болючим питанням. Всі говорять про це в суспільстві, і про це навіть знають у посольствах, але хіба вони побачать такі тонкощі в запропонованому проєкті закону. Тобто тільки члени Рахункової палати залишаються. Члени Рахункової палати призначаються і звільняються і взагалі мають особливий конституційний статус. Тут все зрозуміло, до них є виписані в спеціальному в цьому законі окремі вимоги. Всі решта — працівники, весь апарат Рахункової палати були підпорядковані закону Про державну службу. Зараз їх виводять в силу того, щоби вони не несли відповідальності, не показували декларації свої. Тобто там дуже зараз багато якихось мені не відомих людей, які точно не хочуть публічності. Але вони хочуть обіймати офіційні посади. І оці офіційні посади їх би змусили зараз подати декларації, пройти конкурсний відбір, бути призначеними, бути звільненими по закону. Але зараз намагаються все це оминути. Зараз організовуються, будуть такі новоявлені особи, радники, але вони насправді будуть формувати політику Рахункової палати, не відповідаючи, не звітуючи перед суспільством і найголовніше — не декларуючи свій майновий стан.
Рахункова палата виявляла досить часто незалежність і багато було скандальних ситуацій, коли Рахункова палата оприлюднювала якісь дані нецільового використання коштів у великих розмірах. І тепер питання, чи так далі буде зберігатися?
Ми ж зараз тільки ще організаційну структуру обговорюємо, а далі буде ще гірше. Тепер вносять додаткову норму про припинення повноважень голови Рахункової палати і позбавлення його статусу члена Рахункової палати. Бо тоді виходить, що насправді, якщо ви зараз намагаєтеся прописати прямо це в законі, значить, тоді звільнення попереднього очільника Рахункової палати не давало вам можливість позбавити його статусу і роботи члена Рахункової палати. Він мав залишитися, так як це є в інших подібних інституціях Верховної Ради — це, наприклад, голова Верховної Ради. Він же при відкликанні його з цієї посади залишається в статусі народного депутата.
Західні партнери вимагають від нас забезпечити відкритий конкурентний відбір членів Рахункової палати на основі ретельної перевірки на незалежність, професійну компетентність і доброчесність. У першому читанні законопроєкту про реформу Рахункової палати чи ви бачите перспективу, що такий конкурс дійсно буде і будуть обирати членів Рахункової палати так, як ми бачимо, обирають там, наприклад, суддів у деякі суди, чи там НАБУ, наприклад, НАЗК і так далі.
Тут у цьому проєкті насправді є декілька пунктів, які якраз присвячені конкурсному відбору групі експертів, які будуть це робити. Але все це може стосуватися лише нових членів Рахункової палати. І отут давайте зупинимося, тому що ми з вами ще не проговорили щодо змін, які пропонуються по оплаті праці членів Рахункової палати. Я, коли побачила ці розміри, я просто зрозуміла, що це просто вже якесь знущання і хтось закидає цю інформацію, щоби просто обурювати людей. Коли говорять, що тепер у голови Рахункової палати буде один оклад понад 160 тисяч, а потім ще можуть бути премії та інші надбавки, то це означає 166 000 може бути оклад. Тому, мені здається, тут іще щодо цієї організаційної структури оплат і всієї їх роботи треба розібратися і тоді перейдемо до відповіді нашим поважним партнерам. Я вважаю, що цим законом просто обманюють їх, тому що коли говорять, що всі п'ять членів, які обрані в незаконний спосіб, непрозоро, без конкурсу…
Я бачила інтерв'ю, які проводили з цими майбутніми членами, а потім вони вже стали членами Рахункової палати в профільному комітеті. Мені здається, що для такого органу рівень знань зовсім недостатній цих людей. Вони мають довести — можливо, я помиляюсь — але вони мають це довести і пройти наразі з усіма повторний конкурс, оскільки суспільство дуже довго обговорювало і досі вважає, що їх призначення відбулось в політичний спосіб і задля того, щоби вони насправді не були такими, що відповідають прозорості й незалежності й надати нам повну інформацію щодо витрачання коштів нецільового чи розкрадання. Я кожен звіт тепер читаю з призмою того, що там відображено тільки 10%. Так якщо в мене таке враження, то скажіть, будь ласка, як можна довіряти цим цифрам і їх звітам. Прикриваються величезні порушення, які навпаки через їх інформацію ми мали би припиняти і очищатися від оцих розкрадань під час такого дефіциту бюджету. Просто я не уявляю, як ми далі можемо голосувати за ухвалення бюджету, за підвищення податків, якщо ми не отримуємо інформації достовірної про те, а що відбувається з тим, що ми вже проголосували і виділено з державного бюджету?
"Це буде один із непростих законів, до якого буде багато поправок"
Я нашим слухачам нагадаю, що очолює зараз Рахункову палату Ольга Піщанська, раніше вона очолювала Антимонопольний комітет України. Між першим і другим читанням є можливість виправити ті недоліки в законопроєкті, про які ми зараз з вами говорили?
Мені здається, що це буде один із непростих законів, до якого буде багато поправок, пропозицій, обґрунтованих пропозицій і насправді який би точно заслуговував на процедуру повного обговорення при ухваленні в першому читанні. Нам не дали навіть можливості висловитися в залі й почути інших колег. Мені дуже важлива думка інших представників політичних сил, окремих депутатів. Цього всього немає, тому що, як ви знаєте, два за, два проти, це чотири виступи по дві хвилини… Що ти скажеш щодо такого системного проєкту закону, який регулюватиме діяльність такого важливого органу? Нічого! Тому зараз усі сидять у поправках. Сподіваюся, що ще буде можливість проговорити всі ці питання і побачити все ж таки і подальший розподіл обов'язків між Рахунковою палатою і Державною аудиторською службою. Тому що наразі виглядає так, що, оскільки вона повністю "своя" — Рахункова палата, і все буде далі тривати в такому руслі, то Рахунковою палатою хочуть замінити всі — так виглядає — інституції і її зробити найголовнішою. Навіть таке слово десь є там на початку самого проєкту, що вона найголовніша з усіх органів державного контролю. Ну, такого не буває. У кожного органу контролю є свої функції і свої якби підконтрольні суб'єкти. Вона не може бути головнішою, ніж, наприклад, та ж сама Державна аудиторська служби.
Точка зору керівниці бюджетного комітету ВР Роксолани Підласи про реформування Рахункової палати
Зі свого боку, голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету, членкиня фракції партії "Слуга народу" Роксолана Підласа напередодні в ефірі Українського Радіо відповіла на запитання про реакцію на лист західних партнерів України — групи послів G7+, який стосувався Рахункової палати. Роксолана Підласа зазначила:
"Після листа послів Великої Сімки восени минулого року сталося багато подій і Рахункова палата з'явилася у фокусі багатьох наших партнерів, тому що вона проводить аудит ефективності використання видатків не лише коштів, які є власними ресурсами, але і аудит ефективності — використання коштів, які надають нам партнери в державний бюджет. Тому цей орган для них є вкрай важливим: і для Єврокомісії, і для Міжнародного валютного фонду, і для уряду США. Ми взяли на себе зобов'язання щодо реформи Рахункової палати в обмін на пряму бюджетну допомогу. З одного боку, після п'ятого перегляду програми з Міжнародним валютним фондом, який ось зараз вже відбувся і ми очікуємо оновлений меморандум в найближчий місяць, що він буде підписаний, там з'явиться структурний маяк щодо ухвалення закону про Рахункову, і це буде однією з умов надання останнього в цьому році траншу фінансування від Міжнародного валютного фонду. З іншого боку, американський уряд був ще жорсткіший у своїх вимогах і до голосування закону про Рахункову палату прив'язане фінансування українського бюджету в розмірі 1,5 млрд доларів — це більше, ніж 60 млрд грн. Це підкреслює важливість цього органу для партнерів. І МВФ, і США чітко прописали в умовах, які ми прийняли, що вони хочуть бачити в цьому законі. По-перше, це нова процедура вибору членів Рахункової палати через прозорий для суспільства конкурс за участю міжнародних експертів, які відсіюють недоброчесних або некомпетентних кандидатів за прикладом, як вибирається зараз директор Національного антикорупційного бюро, директор БЕБ, судді Конституційного суду і багато інших реформ, які ми вже зробили так само в кооперації з міжнародними партнерами. Другий дуже важливий пункт, що мандат Рахункової палати має бути розширений на аудит місцевих бюджетів та державних підприємств, як це відбувається в європейських країнах. Не тільки державний бюджет буде робити аудити використання коштів з державного бюджету — Рахункова палата, але і аудит використання коштів з місцевих бюджетів. Важливо, що має бути запроваджений регулярний аудит самої Рахункової палати з боку міжнародної організації Інтосай, яка встановлює світові стандарти для Рахункових палат в усьому світі. Ну і нарешті один з таких великих блоків — це забезпечення фінансової незалежності Рахункової палати, як органу перевірок від уряду. Бо зрозуміло, що будь-яка реформа має проходити, те що називається, тест на Януковича. Якби президентом був Янукович, чи довірили би ви уряду щось робити? В даному контексті ми говоримо, що уряд, якщо прийдуть якісь погані люди до керівництва урядом, щоб вони не могли впливати на Рахункову палату через фінансування, через їхні зарплати і кошти до бюджету. Тому вона має бути фінансово-незалежним органом. Ці всі пункти відображені в законі, який був ухвалений до першого читання, і до другого читання ми їх лише шліфуємо, щоб вони ще чіткіше досягали тієї мети, яку ми собі поставили".
Є пункт, якого не було в ухваленому в першому читанні законопроєкті — це вимога провести реформу органу, а потім переобрати нових членів. Цей пункт потім з'явиться чи він не настільки важливий, чи чому його немає?
"У законі передбачається, що Рахункова палата складається з 11 членів. Наразі в нас наявно п'ять членів Рахункової палати, які були призначені — це означає, що більшість членів — шість осіб будуть обрані за новою процедурою за участю міжнародних експертів. І це влаштовує наших партнерів".
Роксолана Підласа. Фото: rada.gov.ua
Вадим Карп'як. Фото Радіо Культура
Увага людини в сучасному світі – це ресурс, який конвертується в гроші
Чому люди залипають в інтернеті?
Інформаційні ресурси та соціальні мережі були створені для того, щоб ми в них залипали. Є така система А/В-тестування. Її винайшов Google. Вони зрозуміли, що треба якось поліпшувати залученість людей і вони почали тестувати. Наприклад, президентські вибори. Вони показують одній половині людей запит по цьому пошуку одним розміром і шрифтом, а іншій половині – іншим і дивляться, де більша залученість людей. Кольори відтестовували так само, поки не виявили, на що люди найліпше реагують і найдовше залишаються на екрані. Тому що увага людини в сучасному світі – це ресурс, який конвертується в гроші. Тому що більше ми будемо проводити часу з екранами: з телефонними, телевізійними, комп’ютерними, то більше грошей отримуватимуть по той бік екрану. Тому немає нічого дивного в тому, що ми залипаємо. Ціла інструстрія, мільярди доларів вкладається в те, як зробити так, щоб ми залипали якомога довше.
Людей легше контролювати через задоволення, ніж через тотальний контроль
Скільком з нас знання про ці технології допомагають не залипати в інтернеті?
Боюся, статистика безжальна і вона нам не сподобається. Це такий самий парадокс, як парадокс смертності. Всі люди знають, що вони смерті, але живуть так, ніби безсмертні. Ніхто не думає про свою смерть в реальному вимірі. Так само з цим залипанням. Ми знаємо, що це небезпечно, але це приємно. Поки всі читали і конспектували Джорджа Орвелла "1984", де тоталітаризм приходить через насильство і тотальний контроль, ми забули перечитувати книжку Олдоса Гакслі "Прекрасний новий світ", де теж показано антиутопічне суспільство, але контроль відбувається добровільно через задоволення. І в довготерміновій перспективі Гакслі переміг. Люди самі себе контролюють. Їх легше контролювати через задоволення, ніж через тотальний контроль. Ми ідеалізуємо демократію, тому що ще Аристотель в "Політиці" попереджав, що демократія стане жертвою самої себе. Не жертвою тоталітаризму чи авторитаризму. Зіпсована версія демократії занапастить саму демократію. І це будо задовго до соцмереж.
Хочеш комунікувати з усім світом, мусиш комунікувати з цими мільйонами бульбашок
Соцмережі побудовані на ті самій природі, яка була в часи Аристотеля?
Не зовсім. Інтернет починався з цієї природи. Але згадаймо, як починався інтернет. Доступ до нього мали лише обрані. Це демократія в античній Греції, коли голосувати могли лише громадяни полісу, тільки чоловіки, тільки ті, хто має власність і можуть підтвердити, що вони сплачують податки. Тобто це був такий собі закритий клуб. Інтернет починався з того, що треба було мати якусь кебету, щоб підключити модем до інтернету, програмувати, знаходити тощо. Тобто був певний інтелектуальний ценз входу туди. Тобто ти чекав на дискусію рівного з рівним. А зараз, коли це масово і доступно, планувалося як засіб обміну думками, вилилося у великі бульбашки. І якщо раніше людина, яка вважала Землю пласкою боялася висловлювати свою думку публічно, то зараз така людина знаходить тисячу собі подібних у різних кутках світу. Таким чином починається ця конспірологічна теорія. Люди спілкуються між собою у бульбашках. Замість глобальності ми отримали маленькі бульбашки, в які треба заходити окремо. Хочеш комунікувати з усім світом, мусиш комунікувати з цими мільйонами бульбашок.
Контроль над інформацією відбувається не через замовчування, а через вкидання
Як широкомасштабна війна вплинула на ставлення до експертизи?
Я не можу сказати, що вона якось вплинула, тому що і до початку повномасштабного вторгнення ситуація з експертністю в медійному просторі була така собі. Експертом міг назватися будь-хто. Мене завжди дивувала кількість інститутів, які займаються всім: від євроатлантичної інтеграції до вивчення оборонного потенціалу Нової Зеландії. Слухачі чи глядачі часто втрачають момент і не розуміють простої істини: якщо людина відрекомендовується, як очільник інституту досліджень чогось там, то це просто громадська організація, яку ти можеш зареєструвати фактично безкоштовно і почуватися не просто громадянином, а головою цілого інституту. І таких інститутів, університетів, центрів впливу, аналітичних центрів можна нареєструвати велику кількість. Я не бачу, що ситуація якось категорично змінилася з початком повномасштабного вторгнення. У нас є кілька хороших воєнних експертів, які є фаховими військовими. Але загалом експертність не поліпшилася, тому що в нас сильно звузилося коло тем. Ми менше говоримо про внутрішню політику. Економічні теми також відпали, тому що наша економіка перебуває на апараті штучного живлення. Буде зовнішня підтримка – буде існувати економіка, не буде підтримки – все завалиться. Тому в нас усе зводиться до питання виживання. І тут мене дивує, що в нам немає зараз загальновизнаних кількох експертів, які були би експертами з виживання, до яких всі звертаються. Існує хибне уявлення, що більше в мене буде інформації, то краще я убезпечу своє життя. Тобто кількість інформації допоможе мені вижити. І якщо ти кажеш, що в мене немає такої інформації, а хтось каже, що в мене є така інформація, то людина піде туди. І це проблема всіх комунікацій: української офіційної військово-політичної верхівки, яка з одного боку не може казати все, а з іншого боку вона стикається з ситуацією, коли в сучасному світі інформація і контроль над інформацією відбувається не через замовчування, а через вкидання. Якщо ще 20 років тому інформацію контролювали, не викладаючи її, то зараз тримати щось в секреті неможливо. Тому контроль інформації в сучасному світі відбувається так, що хто швидше її викине з потрібними коментарями і під потрібним кутом, той і виграв, той і контролює інформаційне поле. Тому у великій війні тримати секретну інформацію довго неможливо. У цьому і проблема. Ми можемо скільки завгодно посилатися, що в нас немає офіційної інформації, ми не повинні знати остаточну мету Курської операції, ми не її учасники і розробники. Але завжди знайдеться хтось, хто скаже: ідіть до мене на канал і я вам все розповім.
Доступність державних чиновників і управлінців зараз як ніколи висока
Чому в нас немає офіційного інформаційного центру, який би щодня інформував громадськість щодо стану справ, аби потім не доводилося спростовувати чутки?
Це вічна проблема і не лише наша, і не лише часів повномасштабного вторгнення. До того теж була така історія. Якщо ми припустимо, що буде якийсь такий один центр, то ми завжди маємо ризик зловживань. І нам завжди захочеться перевірити цю інформацію з іншого джерела. Тут немає однозначних правильних відповідей. Доступність державних чиновників і управлінців зараз як ніколи висока. Раніше, щоб отримати міністра на ефір, треба було постаратися. Зараз ми обираємо час, коли ми можемо прийняти його в ефірі. Тобто є ця доступність. Чи стало від цього зрозуміліше, що відбувається? Навряд. Військові не відкриті до комунікації. У нас відсутні зараз речники цілих напрямків.
Люди розійшлися по своїх інформаційних бульбашках і це тотальна проблема
Як змінилися завдання журналістів під час повномасштабного вторгнення?
Завдання не змінилися. Ми все одно можемо боротися з купою цієї інформації, якої більше, ніж людина встигає переварити і більше полови надходить з інформацією. Це стало складніше, оскільки вже є наїжджені доріжки. Якщо ще в 2022 році люди обирали, кого слухати, то зараз вже усі увійшли в свою колію. Зараз люди розійшлися по своїх інформаційних бульбашках і це тотальна проблема. Якщо ти хочеш щось донести, ти не можеш залізти у всі ці бульбашки. Для журналістів, які працюють з новинами це завжди виклик: що для людини є новина, а що для неї вже не новина. Люди собі знають, де вони беруть інформацію, а ти не знаєш, де вони її беруть, а лише здогадуєшся. Заміряти це все складно і оцінювати вплив складно. І відповідно це виклик, бо навряд ти можеш зараз створити для них нове джерело. Люди довіряють якомусь телеграм-каналу і все.
Хірургами стають ті, хто пройшов практику в морзі
Як наш особистий емоційний стан впливає на те, що ми робимо?
Я цей основний чинник впливу, сімейний, прибрав. Дружина з дітьми перебуває за кордоном. Це дуже стабілізує. Це один момент. Інший момент залежить від особистого психотипу людини. Хірургами стають ті, хто пройшов практику в морзі. Відповідно журналістами в таких екстрених ситуаціях залишаються ті, хто може це вивезти. Це складно, це плавить людей і мене час від часу. Але психологічно ми стійкіші в якомусь моменті, бо ми мали справу з цим. Ми мали справу з потоком інформації і до 2014 року. І після 2014 в нас був час підготуватися до 2022, якщо ми тримали в голові війну, а не вважали, що її немає. Тобто ти звикаєш до цього. На жаль, ти звикаєш до цієї трагедії. Ти поступово в це входиш, адже ми не увійшли в повномасштабне вторгнення раптово. Ми поступово в нього входили і тепер ми маємо певний запас міцності.
Фото: Пресслужба Маші Кондратенко
Ми повинні робити людей щасливішими, навіть якщо самі почуваємося погано
Сьогодні ти презентуєш у нашому ефірі пісню "Дим". Розкажи більше про цей реліз.
Пісня "Дим" дуже особлива для мене, бо я її написала ще три роки тому. Приблизно півтора року тому я знову до неї повернулася і захотіла її відродити. Вона народилася у важкий період мого життя і була про стосунки, про кохання: мене кинули на мій День народження, і це було дуже сумно. Я писала пісню саме на цю тему, але під час підготовки релізу я її переслухала і зрозуміла, що вона більше про сьогодення — про кохання і про людей, які чекають одне на одного. Сподіваюся, що вона відгукнеться в серцях тих, хто переживає різні етапи життя: розставання, очікування тощо. Маю надію, що вона знайде відгук у багатьох душах.
У пресрелізі зазначалося, що це пісня не лише про кохання, а й про те, як ми часто не помічаємо емоцій інших людей. Як це відображається у твоєму житті?
"Дим" — це, мабуть, збірник моїх емоцій. Ці три хвилини абсолютно про все. В першому куплеті йдеться про те, що хтось може не почути твій голос, коли ти говориш про важливе, поки всі мовчать. І це також про сьогодення, про те, як ми ігноруємо емоційний стан одне одного. Ми не звертаємо увагу на те, що багатьом із нас важко. Натомість ми проявляємо агресію, хейтимо когось в інтернеті, займаємося булінгом. Це важливо, і цей куплет я писала в період, коли мене дуже сильно хейтили після пісень "Ванька-встанька" і "Ведмеді балалайки". Я писала його і плакала, думаючи: "Боже, чому ж ви всі такі злі?".
Які емоції чи почуття у своєму житті тобі доводилося приховувати за посмішкою?
Зазвичай це було пов'язано з любовними переживаннями. Адже коли ти артист і в твоєму особистому житті складний період, ти все одно маєш виходити на сцену, виступати, посміхатися, давати інтерв'ю, з'являтися в Інстаграмі. Ми часто обманюємо себе, починаючи жити в ілюзії, що все добре. Але коли аналізуєш ситуацію, розумієш, що насправді перебував у поганому стані, хоча продовжував посміхатися. Це також частина нашої професії — ми повинні робити людей щасливішими, навіть якщо самі почуваємося погано. Але зараз я намагаюся відкривати свою душу в піснях і показувати людям, що ми маємо говорити про свої емоції, навіть якщо вони негативні.
Ти сказала, що написала цю пісню після того, як хлопець покинув тебе на День народження. Чи залишилася у тебе після цього віра в людей? Як ти тепер ставишся до стосунків?
У мене просто коротка пам'ять. Я вважаю, що в тому, що це сталося, немає моєї провини. Я не повинна навішувати на людей ярлики, бо якщо мене покинув один колишній, це не означає, що всі будуть такими. Усі люди різні, і всі ситуації індивідуальні. Навпаки, я вважаю, що біль — це точка зростання. Якби цей хлопець мене не покинув, я б не написала цю пісню чи вірші. У всьому треба шукати позитив. Плюс, як творча людина і трохи невротик, я черпаю натхнення з поганих ситуацій. Коли мені погано, коли мені боляче, я думаю: "Ой, зараз понаписую пісень і мені буде добре в моїх стражданнях!". І тому я не хочу розчаровуватись в людях, навіть, якщо стаються якісь неприємні ситуації, я йду далі. Я не боюся будь-яких емоцій, мені здається, я готова до всього.
У твоїй пісні є рядок: "Тебе забрала в мене осінь". Зараз цей рядок набуває нового значення, коли українці відчувають реальні втрати. Яких нових сенсів набула для тебе ця пісня в сучасних реаліях?
Коли я шукала нові сенси в цій пісні, я зрозуміла, що вона має зовсім інше значення. Зараз багато жінок і дітей чекають на своїх чоловіків. Хтось, на жаль, втрачає близьких, і це жахливо. На цю тему я вже писала на початку повномасштабного вторгнення в пісні "Чекаю на тебе". Вона також про жінок, які чекають своїх чоловіків із фронту. Я дуже болісно реагую на це, коли бачу відео про щасливе життя пари до війни і про те, як чоловік пішов на фронт і загинув. Мене це настільки вибиває з моєї емоційної гармонії, якої я намагаюсь хоч якось досягти. Адже жахливо усвідомлювати, що це наша реальність. Наприклад, коли проходиш біля Майдану Незалежності, бачиш ці прапорці й розумієш, наскільки багато людей забрала ця війна. Це дуже страшно і я вважаю, що ми повинні про це говорити, а ще про це треба співати, щоб люди не забували, що в країні війна.
Фото: Пресслужба Маші Кондратенко
Я пішла від продюсерів, бо вони утискали мою особистість
За твою творчу кар'єру в тебе було багато псевдонімів: Magic, Marichka, Маша Краш, зараз ти — Маша Кондратенко. Чи залишилися ці образи частиною тебе?
Мені здається, вони впливають на мене й досі, оскільки кожен із цих псевдонімів відображав певний період мого життя. У той час я була в контрактах із продюсерами, і саме тоді, коли я була Magic, Marichka, Маша Краш, я формувалася як особистість. Звісно, я й досі розвиваюся, але саме в ті періоди народжувалася сильна Маша, яка вміє вибороти свою свободу й незалежність. Тому ці образи, безперечно, мали та продовжують мати вплив на мене.
А чи залишалася твоя мета виходити на сцену незмінною протягом часу? Чи змінювалася вона разом з образами?
Ще з дитинства, коли я вперше виходила на сцену, моїм бажанням було не тільки отримати задоволення самій, але й подарувати емоції іншим людям, проживати їх разом з ними. У нас, артистів, є великий дар — бути почутими і давати людям можливість відчути та звільнитися від своїх почуттів. Наприклад, коли у людини поганий настрій, вона може подумати: "Ще більше доб'ю себе і піду на концерт, наприклад, KOLА, буде дуже сумно і я отримаю задоволення". А іноді хочеться чогось веселого, і тоді людина йде на концерт Олі Полякової. Я теж хочу дарувати людям спектр емоцій, які вони проживатимуть разом зі мною.
Ти починала свою музичну кар'єру російською мовою, але зараз співаєш українською. Як цей перехід вплинув на твою творчість і твою аудиторію?
Мені здається, що ці зміни позитивно вплинули на мене. Бо коли я писала пісні російською, відчувалася певна "російська гармонія" — популярні акорди й структури, які часто використовувалися там. Але з переходом на українську мову пісні почали писатися зовсім по-іншому. Мені було складно писати українською, тому я почала читати книги та дивитися фільми українською, щоб розширити свій словниковий запас. І зараз мене дуже тішить те, як розвивається наша українська культура.
Ти працювала з відомими продюсерами, такими як Юрій Фальоса та Ігор Тарнопольський. Який досвід ти отримала від цієї співпраці? Що було найважчим, а що назавжди залишиться у твоїй пам'яті?
Насправді це були непрості співпраці. Першим моїм продюсером після переїзду в Київ був Юрій Фальоса. Тоді у мене все було вперше: студійні записи, виступи, зйомки кліпу. І це було класно, хоч у нас і було багато різних проблем. Головна проблема з усіма продюсерами, з якими я працювала, — це була проблема того, що я дуже волелюбна. Я не могла виконувати те, що мені казали. Наприклад: "Машо, випускаємо це, а оце не випускаємо, бо ти взагалі написала якусь нісенітницю. Це дуже мене дратувало і придушувало мою творчу особистість. І мені здається, що саме через це я й пішла від продюсерів, бо вони утискали мою особистість. Комусь, хто не знає, що йому робити в плані музики, хто не пише сам пісні, такий формат підходить, я ж писала пісні і мала розуміння, що мені хотілось би співати і якою бути. І коли тобі кажуть: "Ні, ти вийдеш в купальнику!", — мені такого не хотілось і це було найважче. Але найцінніше, що я з цього винесла, — це досвід. Я в жодному разі не шкодую про ці співпраці, я вдячна і Юрію, і Ігорю за все, хоч це було й дуже важко. Я стала сильнішою, мої "рожеві окуляри" щодо шоубізнесу впали. Тепер я точно знаю, що можу впоратися з будь-чим. якщо я вийшла з таких серйозних контрактів, як ці.
Хто і що зараз визначає твій творчий шлях?
Я сама є своїм натхненням і двигуном. Також на мене сильно впливають люди, які мене оточують, особливо друзі, які допомагають мені не втратити себе, підтримують мене і вірять у мене. Але головною рушійною силою є я сама.
Чи змінилися твої мрії з того часу, коли ти вперше виходила на сцену в сім років?
Відтоді моя мрія не змінилася. І мене дуже тішить те, що я зберегла в собі цю маленьку Машу, яка мріяла про велику сцену і про те, щоб люди співали мої пісні. Якщо уявити візуально картинкою, років у 15 я побачила відео з концерту Адель, у якому вона співала, здається, "Someone Like You", і після однієї з фраз величезний стадіон людей з ліхтариками в руках почав співати разом з нею. Мене це зачепило до мурах, і мені дуже хотілося б таких сцен і таких масштабів — я мрію про такі моменти зараз так само як і тоді, коли була підлітком.
Ти говорила, що неодмінно повернешся до веселих пісень. Це станеться вже наступного релізу?
Не факт, що це буде наступний реліз, але точно буде, бо я сама по собі весела та запальна.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба MBY
"Трек "Стимул" про моральний та ментальний стан, який в мене присутній вже, мабуть, впродовж всього мого творчого шляху про сумніви, які постійно мене переслідують. Ти дивишся часто на інших, розуміючи, що порівнювати не можна, оскільки всі ми різні, у кожного має бути свій життєвий шлях. Та навіть той факт, що я сам це чудово розумію, я все одно іноді стаю залежним від цього безкінечного потоку негативних думок, які в мене з'являються. У нього, нова тачка, в неї підвищення на роботі, дехто з моїх однокласників вже встиг одружитися та можливо придбати нове житло. І це не те, що мені хтось каже, це те, що в моїй голові постійно, воно саме з'являється, я просто думаю, а чи варто взагалі було йти на цю авантюру від життя і довіритись повністю музиці чи все ж таки потрібно припинити цей постійний пошук самого себе та піти працювати за професією. Цей трек я написав близько року тому восени, проте мені знадобився цілий рік, аби усвідомити, проаналізувати, подумати про всі за чи проти, оскільки цей реліз відрізняється від всіх моїх попередніх релізів. Тут немає образів, немає якихось сюжетних ліній, в цьому треці я такий, як я є, звичайний справжній MBY, який щоночі сидить за ноутбуком, пише свої треки в сподіванні на те, що його реліз колись стрільне і він стане найкращим в тій справі, в якій він перебуває", — розповів MBY в ефірі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 20-27 вересня: Dorofeeva, Melovin, Yarima, KLER, Маша Кондратенко, Kutovyi
Канабіс медичний. Ілюстративне фото: Суспільне
За кордоном медичний канабіс – препарат першої ланки, а в Україні – "на жаль, другої"
Яку дію мають препарати, що виготовляються з медичного канабісу?
За кордоном використовують медичний канабіс як препарат першої ланки, тому що він не хімічний, а складається з натуральних компонентів. Відтак він не має таких побічних дій і не має летальної дози. Якщо взяти інші наркотичновмісні препарати, то там є летальні дози і з ними слід поводитися значно обережніше, ніж із препаратами на основі канабісу. В Україні, на жаль, цей препарат другої ланки. Лікар не має права призначити медичний канабіс, перш ніж не випробує всі інші хімічні препарати, які є в наявності. Тобто, спершу лікар має виписати всі можливі хімічні препарати і лише у випадку, якщо вони не діють, можна виписувати медичний канабіс.
Стосовно дії, то найголовніша дія медичного канабісу – це знеболення, усування спазму та інших симптомів, якими супроводжуються деякі хвороби, наприклад хвороба Альцгеймера чи епілепсія. Також людям, які пройшли хіміотерапію, погано почуваються, перестають боротися за життя або отримують паліативну допомогу можуть призначати медичний канабіс. Він допомагає впоратися з наслідками тривалої хіміотерапії.
"Наші лікарі не дуже розуміють, як правильно виписувати препарати канабісу"
Скільки часу пацієнт має випробовувати хімічні ліки, аби йому призначили медичний канабіс?
Наші лікарі не дуже розуміють, як правильно виписувати препарати канабісу. Ми чекаємо роз’яснень від МОЗу щодо цих питань. Але на жаль це все дуже повільно відбувається. Закон відповідний ухвалено ще в лютому. У Кабміну було три місяці на те, щоб внести зміни у всі ці підзаконні акти. Минуло вже 9 місяців, а ми лише вчора отримали лише деякі підзаконні акти. Тому невідомо, коли ми отримуємо усі необхідні рекомендації і настанови для лікарів. У будь-якому разі, навіть якщо хвороба належить до переліку тих, які дозволяють призначати медичний канабіс, лікар все одно спершу має призначити хімічні сполуки. І лише якщо не буде досягнуто бажаного результату, можна призначати медичний канабіс. Канабіс не можна призначати навіть при ПТСР, контузіях і розладах сну. Чому МОЗ так зробив, наразі не відомо. Наприклад, Ізраїль використовує медичний канабіс для лікування ПТСР із 2014 року. Це така сама країна, як і ми, яка постійно воює і допомагає своїм військовим. Вони провели дослідження і досі його використовують. Ми ж не можемо сказати, що Ізраїль не розбирається в медицині.
"В Україні немає проблеми купити наркотичні речовини. У нас є проблеми з ліками"
Із чим пов’язане несприйняття лікування канабісом в Україні?
Це залишки пострадянського уявлення про лікування і ставлення до медичного канабісу. За радянських часів людям навіювали, що канабіс – це найстрашніше, що може статися у житті. Люди і донині живуть у цій парадигмі, хоча увесь світ вже неодноразово довів його терапевтичні властивості. У сусідній Польщі питання продажу медичного канабісу врегульоване вже років 4-5. І при цьому там не зросла кількість наркозалежних. В Україні немає проблеми купити наркотичні речовини. У нас є проблеми з ліками. Незрозуміло, чому потрібно обмежувати хвороби, при яких можна призначати ті чи інші ліки. У Німеччині, до прикладу, винятково лікар вирішує – при якій хворобі виписувати будь-які ліки. Там немає таких обмежень. Тому враховуючи усі застереження і обмеження для лікарів в Україні, вони просто не призначатимуть пацієнтам ліки на основі медичного канабісу. Навіщо лікарю зайві проблеми і спілкування з поліцією? Йому краще виписати інший препарат.
Медичний канабіс допомагає при тривожних розладах та ПТСР
Чи завжди препарати на основі канабісу доцільні при ПТСР та тривожних розладах?
Посттравматичний стресовий розлад виникає у людини, яка пережила сильний стрес. Це не обов’язково має бути військовий. Це може бути і цивільний. Якщо у будинок влучила ракета і людина більше не може після цього вночі спати, очікуючи на повторне влучання. Цей тривожний стан не дозволяє людині нормально відпочити і відновитися за ніч. Медичний канабіс допомагає вимкнути ці думки і дає можливість людині виспатися і відпочити. Цей стан можна назвати "ПТСР у легкій формі". В Ізраїлі при таких тривожних станах призначають медичний канабіс. А в Канаді з 2001 року для всіх – військових і цивільних – використовують медичний канабіс для лікування стресових розладів.
Геннадій Шабас. Фото: uacrisis.org
За весь період призначення медичного канабісу не було зафіксовано жодного летального випадку
Які є побічні ефекти від вживання медичного канабісу? Кому не можна вживати препарати на основі канабісу?
Протипоказання, звісно, є. Людям, в яких є проблеми з тиском, слід бути обережними з медичним канабісом, оскільки він впливає на тиск. Тому перед призначенням необхідно здати аналізи і зрозуміти, в якому стані організм. Тоді лікар уже ухвалюватиме рішення про доцільність вживання медичного канабісу конкретним пацієнтом. Але загалом, це органічна сполука і вона не має такої побічної дії, яка може призвести до летальних випадків. За весь період призначення медичного канабісу не було зафіксовано жодного летального випадку від його застосування. Тому в інших країнах це препарат першої ланки. Вікових обмежень для вживання медичного канабісу немає. Дітям призначають препарати канабісу у випадку епілепсії чи онкологічних хвороб, проте у менших концентраціях, ніж дорослим.
50 доларів за флакон
Яка вартість препаратів на основі канабісу?
МОЗ, окрім переліку хвороб для вживання медичного канабісу, затвердив також його форми. В середньому ціна складатиме 50 доларів за флакон.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ МАЄ ЗМОГУ ВИСЛОВИТИ СВОЮ ДУМКУ ЩОДО ЦИХ ТВЕРДЖЕНЬ ГОЛОВИ УКРАЇНСЬКОЇ АСОЦІАЦІЇ МЕДИЧНОГО КАНАБІСУ ГЕННАДІЯ ШАБАСА В ЕФІРІ УКРАЇНСЬКОГО РАДІО.
Читайте також: "Ні, медичний канабіс не викликає фізичної залежності" — Іваненко