Колаж: Вікторія Желєзна, Суспільне
Психологиня Лідія Смола говорить про "колоніальний синдром" і породжений ним комплекс меншовартості: "Колоніальні імперії, коли захоплювали територію і насаджували свою адміністрацію, не тільки захоплювали простір територіальний, не тільки використовували ресурс поневолених народів — вони намагалися одразу поневолити простір сенсів, психологічний простір, якщо можна так сказати. Тому колоніальний синдром — це прояви почуття меншовартості. А взагалі все базується на концепції Альфреда Адлера щодо комплексу неповноцінності. Тобто люди, групи людей, вважають, що в них немає сил, здатності, ресурсів, талантів виконувати різні життєві завдання. І з цієї ідеї Адлера набув популярності так званий комплекс неповноцінності. Якщо коротко — це сукупність емоційних, психологічних реакцій людини чи спільноти людей, де ці люди відчувають, що вони обмежені, і не можуть щось здійснювати, а інші люди, інша група людей, мають над ними перевагу".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз розповіла, як пропаганда працює над формуванням комплексу меншовартості: "Це насаджувалося роками і насаджувалося дуже грамотно. Адже якщо чогось в інформаційному просторі багато, а чогось мало, то, зрештою, людина буде вірити в те, чого багато. І це дуже проста, з одного боку, технологія, але вона надзвичайно ефективна тоді, коли її насаджує той, хто має домінантний медійний ресурс. І це робилося роками, ще за Російської імперії, потім за Радянського Союзу, коли все російське домінувало в інформаційному просторі і возвеличувалося. Це все — складові медійного простору, яким такою м'якою силою насаджується ''велич''. А українська культура подавалася, як щось таке, де постійно потрібно плакати, сумувати. А нащо ці сльози?"
Ведучий Вадим Карп'як звернув увагу на суттєву відмінність російського імперіалізму він інших: "Коли ми говоримо про британський колоніалізм чи іспанський, там існує чітка тенденція — є колоніалісти, які кудись приходять і кажуть: ви — нижчі, а ми — вищі. Ваша мова і культура — це щось окреме від нашого. Але російський колоніалізм приходить і каже: ви такі самі, як ми, це — наше, просто ви його зіпсували. Забудьте те, що ви зіпсували, і поверніться до російської мови, російської культури. І в останніх підручниках з російської літератури, які писалися приблизно 1991 року, Шевченко фігурував як російський письменник, бо в нього є щоденники і п'єси російською".
Продовжуючи цю тему, психологиня Лідія Смола зазначила: "Навіть у 17-18 століттях 90% релігійної, церковної ієрархії — це були вихідці з України. Згадаймо того ж Стефана Виговського чи Феофана Прокоповича. Тому тут неможливо було сказати, що ми — вищі. За часів ще Катерини Другої українців почали видавати за росіян. Тож у чому специфіка української меншовартості? Насамперед це історична меншовартість. Тобто українці дивилися і вважали, що найкращі зусилля найкращих українців при найкращих сприятливих обставинах закінчуються невдачами. Тому цей збірний комплекс меншовартості став повернутим усередину. Тобто цей комплекс виглядав так: українці вважали свої культурні цінності прекрасними, свій внутрішній світ — чудовим, тобто була висока самооцінка свого внутрішнього світу — як ми любимо, як ми готуємо, як ми прекрасно танцюємо, малюємо. Тобто все гарне, що в нас всередині. І водночас дуже несприятливий зовнішній світ — усі нас гноблять, нищать, всі нам не допомагають. Так сформувався комплекс кривди, який почав набирати популярності".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз висловилась щодо того, що заважає українцям позбутися образу історичних невдах і відчуття вічних програшів: "Залишилася когорта людей, яка тяжіє до минулого. Люди пам'ятають, що коли вони були молодими, то все було інше і на смак, і на вигляд. Ось це нас постійно тягне назад. Певні блогери, певні політики мають спокусу тяжіти до цього прославляння і Радянського Союзу, і великої російської культури. А люди за це емоційно чіпляються, не сприймають якихось раціональних аргументів".
Психологиня Лідія Смола звернула увагу на позитивні зрушення у цій сфері, які відбулися останнім часом: "Розповіді, історії дуже сильно впливають на психіку людини, народу. І що зараз відбувається? Є люди, які пам'ятають радянські зразки, за які вони тримаються. Але зараз у нас з'явилися символи, міфи про наших нових героїв, у нас новий Пантеон героїв — герої "Азова", Да Вінчі, інші. Тобто успіхи на фронті і нові героїчні історії зумовлюють перегляд нашого майбутнього, нашого буття вже не через призму страждань, а через призму перемог. Чим більше таких прикладів, тим більше ми розуміємо, які ми сильні й не меншовартісні".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз зауважила, що попри якісну зміну інформаційного поля, не варто забувати про наявні загрози: "Досі в нашому інформаційному полі присутні ''хороші росіяни'', які постійно тягнуть за собою ''велику'' російську культуру. І тільки ми стаємо на ноги, тільки переломлюємо цю тенденцію, створюємо свої міфи — відразу вривається хтось із їхніх так званих лібералів і починає говорити про ''велику культуру'', тяжіти до прославляння Радянського Союзу. І люди знову починають сумніватися. Зараз у нас немає статистики, щоб стверджувати, що це загрозлива тенденція. Але якщо ми говоримо про інформаційний простір, то це перетягання існує постійно. Я хочу сказати, що так звані ''хороші росіяни'' — загроза нашому майбутньому, тому що саме такими своїми діями вони розмивають нашу перемогу і наші уявлення про власну велич".
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
