Сергій Ніжинський. Фото Світлани Мялик
"Більшість російських солдат були в різному стані наркотичного, алкогольного сп'яніння"
— З 2014 року триває війна Росії проти України і повномасштабна війна ще більше загострила тему сексуального насильства з боку російських загарбників, з боку окупантів щодо українських громадян, і жінок, і чоловіків, і дітей. Які зараз існують механізми для того, аби, можливо, попередити ці злочини? І, друге, аби їх розслідувати і щоб жертви одержали репарації, а військові злочинці отримали покарання. І як визнається зараз факт сексуального насильства під час війни, згідно з нашим законодавством?
Безумовно, це питання в Україні не дарма порушується не тільки органами державної влади, а й багатьма громадськими організаціями, міжнародними організаціями. Тому що жоден військовий конфлікт у світі, а їх зараз більше 70 по всьому світу, починаючи з Африки, закінчуючи Європою як ми бачимо, вони не фіксують злочини сексуального характеру. І це питання Україна принципово взяла за основу для фіксування злочинів. Тому що, з одного боку, юристи і всі відповідні правозахисники займаються питанням фіксації злочинів. Але ще раз наголошую, що питання фіксації злочинів, навіть громадськими діячами чи міжнародними, повинно бути спільно з представниками державних органів влади. Це дає можливість надати доказовій базі більше основ, тому що ці докази будуть вважатися належними в судових засіданнях. Неналежними доказами будуть ті, які набуті неналежним чином. Тому відповідно законодавець і грантодавці, які залучають громадські організації, вони на цьому наголошують, що фотографії, звіти, відео, якісь дані обов'язково фіксуйте правильно. Це буде ключовим. Стосовно злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, то безумовно, що балканські конфлікти, балканська війна, Афганістан, Іран не мали, як зараз має Україна, волі до справедливості саме фіксування злочинів сексуального характеру. Я хочу сказати, що люди часто, що потерпілі, що свідки, що взагалі громадяни України і світу, вони вважають, що злочини сенсуального характеру – це тільки відповідні дії, пов'язані з наругою. Насправді, коли під час огляду чи під час перетину кордону зі сходу на захід України, чи з окупованої території відбувається роздягання примусове на огляд, це вже вважається елементом сексуальних злочинів. Тому що дуже часто були ситуації, коли військові примушували чоловіків, хлопчиків, дівчаток роздягатися на блокпостах з метою огляду. Це були мінус 13-14 градусів, мороз і ці люди вимушені були виконувати ці накази. Більше того, це було знущання і наруга, не тільки фізичне, але й був певний булінг. Тому що російські солдати фотографували, скидали відео в інтернет, кидали своїм родичам по соціальних мережах. Більше того, на жаль, були і випадки зґвалтувань. Ще один із видів сексуальних злочинів – це каліцтво осіб, це каліцтво геніталій, це ураження геніталій електричним струмом. Це був примус до вступу в статевий зв'язок з іншою особою. Наприклад, коли це були окуповані села, окуповані місця, і люди були без їжі, без води. Вони не могли вийти навіть не те, що в магазин, який не працював, а просто дійти до колодязя, набрати води. Їм забороняли. Або казали, вступайте з нами в статевий контакт, тоді ви отримаєте їжу чи ще щось. І це був жах, тому що більшість російських солдат були в різному стані наркотичного, алкогольного сп'яніння. Більше того, ми знаємо багато історій Голодомору України, коли сім'ї виживали, коли були ознаки канібалізму. І коли люди сидять в полоні місяць без їжі, без нічого, розуміючи, що це єдиний спосіб отримати їжу чи воду, чи просто врятувати дитину, безумовно, це теж все є доказовою базою, ознаками сексуальних злочинів.
"Ми розділяємо допомогу соціальну і юридичну"
— Як, згідно з законодавством, кваліфікується сексуальне насильство, тобто зґвалтування в умовах війни? Я так розумію, що в нас ще немає окремої статті в Кримінальному кодексі, так?
Ми зараз якраз у рамках нашого проєкту, нашої організації UA Experts, в рамках проєкту Responsive Prevention, спільно з Фондом Народонаселення ООН Україна, розробляємо низку алгоритмів та адвокаційних рекомендацій, що треба зробити українському законодавству, щоб покарати винних. Друге: захистити з точки зору соціального захисту даних потерпілих, верифікувати їх, дати їм гарантії безпеки, дати їм конфіденційність. Тому що це дуже важливий етап – конфіденційність у цих справах. І безумовно покращити, імплементувати законодавство і систематизувати його в рамках наших європейських вимог. Тому виокремлення окремої статті Кримінального кодексу – сексуальне насильство – це є одним із наших планів. І ми вже залучили офіс Генерального прокурора, Національну поліцію, Асоціацію правників України для того, щоб допомогли нам внести відповідні зміни. Ми ось організовуємо круглий стіл з Верховною Радою, щоб законодавець бачив проблемні питання, розробляв відповідні законопроєкти. Ми вже їх теж маємо в розробці й просимо, щоб законодавець їх підтвердив. Наприклад, це питання репарації. Тому що потерпілий, якщо з юридичної точки зору говорити, чи свідок, ви знаєте, що, наприклад, примусове спостерігання за наругою – це теж вважається ознакою сексуальних злочинів. І часто законодавцю треба пояснювати, що без мети, яка обмежується тільки справедливістю в покаранні, дуже важко потерпілому проводити ті чи інші процедури процесуальні. Наприклад, потрібно провести співбесіду адвокату з потерпілим чи свідком. Судді треба буде провести в судовому засіданні, прокурору провести. Уявляєте, яка йде травматизація людини самої? Тобто треба пройти певний цикл, де людина вже на третьому-четвертому допиті, вона каже, ну слухайте, я вже нічого не хочу. Я жива, просто відстаньте від мене, або допомагайте якось соціально, або ні. І тому ми розділяємо допомогу соціальну і юридичну. Це різні етапи.
"Злочини сексуального насильства не мають терміну давності й не треба прив'язувати це до експертиз"
— Директорка Департаменту моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ірина Калабуха наводила дані, що 78% опитаних жертв сексуального насильства не звертались до правоохоронних органів. Адже вони вважають, що державні органи просто проігнорують запит на правосуддя. Як ви вважаєте, чи дійсно це так на сьогоднішній день, чи все ж таки варто людям звертатись?
Довіра до правоохоронної системи, нівелювання звернень, вона присутня в громадян України, і це було ще до війни. З одного боку є відповідні реформи, які десь покращили роботу правоохоронної системи, а десь люди залишились з тими розуміннями, що звернення до правоохоронних органів нічого не захистить і нічого не дасть. Про це говорять різні дослідження міжнародних і громадських організацій в Україні. Уявіть собі ситуацію, коли людина звертається, а їй на телефонній лінії говорять про те, що якщо це сексуальний злочин, то у вас 3-4 дні максимум є, щоб його зафіксувати, бо це відповідна експертиза встановлює статевий акт. Але ми не говоримо про статевий акт і про зґвалтування. Ми говоримо абсолютно про інший вид злочинів, військових, які не мають терміну давності. Тому що злочини сексуального насильства не мають терміну давності й не треба прив'язувати це до експертиз. Бо є юридична складова - це звернення до Нацполу. Але потерпілий, якщо він боїться, він не зобов'язаний.
Сергій Ніжинський і Світлана Мялик
Нині в Україні діють соціальні центри, створені за рахунок міжнародних організацій, зокрема ООН. Це 11 центрів, які були створені протягом року. В основному, на Сході України. Перший був – Запоріжжя, далі Суми, Кіровоград, Київ, багато цих ініціатив було. І це такий хаб, де людина, навіть без звернення до правоохоронних органів, може звернутися за допомогою – гуманітарною, медичною, юридичною, психологічною. Більше того, ми зараз ще в законодавстві просимо максимально робити це конфіденційно. Центри це роблять конфіденційно. Вони фіксують ті дзвінки, питають дозвіл у потерпілого, він надає цей дозвіл чи не надає. Потім рекомендують психолога, психіатра, в залежності від потреби, юридичну допомогу, якщо він вбачає в цьому необхідність, прямо вже на цьому етапі. І йде відповідно робота з ними. Я вже не кажу про окрему категорію громадянок, які народили внаслідок сексуальних злочинів. Цей факт не треба замовчувати в жодній країні, де відбувається війна. З цим фактом треба працювати.
— Тому що багато матерів, які народили від насильників військових, від російських окупантів, вони не хочуть цих дітей.
Хтось відмовляється від них. Хтось, вибачте, хотів зробити аборт, але не зміг це зробити, бо побоявся за своє здоров'я. Тому що перебуваючи в полоні, в погребі, в селі, в окупації, людина розуміла, що без медичного втручання коректного це неможливо. Хтось через релігійні переконання це не зробив. Хтось вирішив, що він не хоче втрачати дитину. І розумієте, а що ж робити з наслідками? Вже 1,5 роки, деяким дітям уже рік. Вони є досить захищеними і зараз в Офісі Генерального прокурора ініціюється питання, що більше 200 справ, за офіційними даними Генеральної прокуратури, вони мають гриф секретності й там вказується громадянин X, громадянин Y. Це з метою захисту їхніх персональних даних, бо це дуже важливо, щоб це не було розголошення в ЗМІ, щоб не потрапила інформація до сусіда десь у селі, щоб він дізнався. Це ж теж є певний психологічний відбиток.
(В Україні зафіксовані 215 випадків сексуального насильства з боку російських військових, з них 143 випадки – це насильство щодо жінок. Такі дані навів генеральний прокурор України Андрій Костін під час участі онлайн у слуханнях Гельсінської комісії США "Порятунок українських дітей та жінок від російської агресії". Про це повідомив 28 липня цього року Укрінформ. – ред.)
— Понад 200 кримінальних справ. Це винятково сексуальне насильство, зґвалтування під час війни?
Це справи, які офіційно Офіс Генеральної прокуратури верифікував і передав до суду. Є 93 тисячі дзвінків, які верифікуються Національною поліцією і які передаються, направляються у відповідні центри допомоги врятованим.
Це 200 справ, які були офіційно, вже 203 чи 205 справ, які офіційно Офіс Генеральної прокуратури зафіксував. Є 93 тисячі дзвінків про різні види насильства, у тому числі сексуального, які верифікуються Національною поліцією. Є гаряча лінія громадської організації "Ла Страда", яка систематизує ці злочини. Є кол-центр 1547 державний, який систематизує звернення громадян із протидії домашньому насильству і торгівлі людьми, а тепер ще й по сексуальних злочинах. І тут дуже важливим елементом є те, щоб була наявність гендерної квоти в цих кол-центрах серед чоловіків. Бо коли телефонують чоловіки, вони хочуть, щоб все-таки на другій лінії був чоловічий голос. Вони більше розкриваються, вони більше довіряють. У них термінологія спілкування інша і так далі. І там йде певний вже алгоритм дій. Для когось це не принципово. Хтось взагалі закривається і через тільки ось півтора року починають тільки звертатися. Хтось став свідком. І я вам скажу, це так травмує людину. Були випадки, коли було зґвалтування російськими солдатами хлопчиків, на очах у матері й батька. Батьки стали жертвами психологічно, не кажучи вже про саму дитину. Коли з точки зору розваг війська окупантів травмували геніталії чоловіків, дітей і жінок на очах у громади, щоб налякати. Це було на Київщині, це було під Броварами в Ягідному. Це були ті факти, які досить відомі стали. Деякі з них зафіксовані, деякі зі слів потерпілих. Хтось і досі боїться про це розказувати, бо боїться переслідувань. Хтось себе ж побачив на відео, які війська надсилали в різних телеграм-каналах з метою залякування. Бо вони вважали, якщо це відео опублікувати, то громада злякається. А скільки старост села, в Миколаєві, наприклад, які боялися, або не виконували злочинні накази щодо здачі інтересів державних, їх карали різними електрошокерами, різним приладдям – це жах. Розумієте, навіть слідчі й психологи, які працюють з цими людьми, вигорають на третій, на п'ятій співбесіді. І це тільки зі свідками, тільки з тими, хто були в окупації, в полоні – цивільне населення. Я вже не кажу про військових. Тому важко про це говорити. Але Україна робить унікальні кроки з точки зору фіксації цих злочинів, з точки зору допомоги постраждалим. Громадський сектор і держава об'єдналися за допомогою міжнародних організацій, зокрема, Фонду народонаселення ООН. І з одного боку йде фіксація злочинів. З іншого боку, не чекаючи судових рішень і справедливості, центри вже починають допомагати людям.
— Чи є загалом картина того, скільки на сьогодні українських громадян, і жінок, і дітей, і чоловіків постраждали від зґвалтувань, від сексуального насильства в умовах війни, починаючи з 2014 року?
Є верифіковані, підтверджені факти різного виду насильства з боку військових рф. І цих фактів близько ста тисяч. Це за останні півтора року. У мене немає даних, що було з 2014 року, там були деякі в окремих кримінальних провадженнях.
Національна сервісна служба України при розгляді встановлення статусу жертв від торгівлі людьми повинна брати до уваги цивільних осіб, які були в полоні з 2014 року
— Якщо говорити про військових і про цивільних, які були в полоні, які піддались сексуальному насильству з боку окупантів, це окрема категорія?
Ця категорія громадян має право звернутися як за отриманням довідки про військовополоненого до Міністерства ветеранів і до Уповноваженого з прав людини. І паралельно так само, як потерпіла наслідок сексуальних злочинів під час війни. Ви можете подаватись на різні статуси, вони будуть розглянуті комісією. До війни, наприклад, у Міністерстві соціальної політики я, очолюючи комісію з надання статусів протидії торгівлі людьми, завжди звертав увагу на осіб, які були втягнуті в жебракування, осіб, які були використані в сексуальному рабстві. Це цивільне населення, яке отримало відповідні статуси. Більше того, якщо цивільна особа була в полоні, не була військовим, а була в полоні з 2014 року на окупованих територій, вона так само підпадала під отримання статусу жертви від торгівлі людьми. Тому Національна соціальна сервісна служба України, на мій погляд, при розгляді встановлення статусу жертв від торгівлі людьми, повинна брати до уваги цивільних осіб, які були в полоні з 2014 року по 2023-й включно.
