Тамара Белякова. Фото Світлани Мялик
"Таку потужну програму кіно рідко де можна побачити"
— Це вже восьмий фестиваль українського кіно Ukraїna!, і цьогоріч просто рекордна кількість стрічок — понад 60. Скажіть, що це за фільми, як вони добиралися на фестиваль? Та у чому особливість цьогорічного фестивалю українського кіно у Польщі?
Особливість в тому, що дійсно дуже багато фільмів. Вони різні за жанрами. Я вперше долучилася до цього фестивалю, але бачу, що не завжди можна побачити таку потужну програму навіть на українських кінофестивалях. Вибирала фільми програмна директорка Мартина Лях. Я хотіла б подивитися в цій програмі майже кожен фільм, який ще не дивилася, і дуже раджу. Зокрема, є комедії "Смак свободи" або "Коза Ностра. Мама їде". Я бачила цей фільм у травні в Києві, у Будинку кіно, і була дуже здивована, що був аншлаг. Люди хотіли побачити, трохи посміятися, трохи погордитися, які ми є українці, які цікаві українські жінки, які можуть навіть у родині гангстерів керувати нею. Це теж дуже важливе зараз кіно. І є фестивальні хіти, зокрема фільм Тоні Ноябрьової "Ти мене любиш?", який був представлений на Берлінському кінофестивалі. Фільмом-закриттям буде "Ля Палісіада", який зараз подорожує фестивалями. І це приз FIPRESCI Роттердамського фестивалю. Це приз за найкращу режисуру у Сараєво Філіпу Ситниченку. І нещодавно фільм було представлено на фестивалі у Сан-Себастьяні. І надалі команда "Ля Палісіади" і "Ти мене любиш?" їде у Німеччину теж представляти фільм у Берліні.
"Це шанс показати полякам, якими насправді є українці"
— Фестиваль відбувається в Польщі. Все-таки, кого ви чекаєте на показах як глядачів — поляків чи українців, чи і поляків, і українців? І наскільки важливо саме в Польщі показувати українське кіно? Що це дає?
Насамперед це дає порозуміння між нами, бо ми зараз поряд. Багато українців у Польщі, і ми маємо порозумітися, і вони мають про нас дізнатися не тільки як про біженців, не тільки про людей, які ще до початку війни приїхали на заробітки, а чим ми дихаємо, про що ми мріємо, які ми є насправді, що у нас в думках і на серці.
— Мабуть, це показує душу українців, так? Українське кіно відкриває нас?
Воно відкриває нас, показує і душу, й інтелект, і потужну кіноіндустрію України, яка останніми роками стала знана у всьому світі і була представлена на таких фестивалях, як Каннський, Берлінський, у Венеції. Нас вже очікують там. Дуже хотілося, щоб і надалі були фільми, вироблялися, і Україна мала можливість представляти їх на найпотужніших фестивалях світу, бо це шанс, по-перше, показати які ми є. І по-друге, і це, можливо, найважливіше, щоб тема України не забувалася зараз, не зникала. Тобто очікуємо і поляків, і українців. Наскільки мені відомо, коли розпочинали цей фестиваль, перша ідея була розказати полякам, хто такі є українці. А зараз, звичайно, раді всім, бо таку потужну програму, яка є на цьому фестивалі, рідко де можна зустріти та побачити.
.jpeg)
Фото Світлани Мялик
Фільми, які розкривають українську душу
— Ми сьогодні пишемо це інтерв'ю після урочистого відкриття і після перегляду нової стрічки "Смак свободи", яка ще не була навіть показана на великому екрані ніде, навіть в Києві. Вона вперше показана у Варшаві. Це про унікальну українську кухню, про Ольгу Франко, яка була дружиною сина Івана Франка. І вона була засновницею кулінарних традицій української кухні. Фільм дуже світлий. Які фільми ви рекомендуєте подивитися? Які фільми розкривають українську душу?
Дуже важливий фільм, мені здається, також привозить Ахтем Сеітаблаєв. Він приїжджає до нас 22 жовтня і покаже "Мирний-21". Він зараз подорожує світом, щоб розказати про Україну. І одразу після Варшави їде у Францію, у Нормандію. Цей фильм вартий уваги. Насправді дуже чудове, потужне кіно, де є короткометражні фільми. Зокрема, Дмитро Сухолиткий-Собчук представить свій документальний короткометражний фільм "Літургія протитанкових перешкод". Дуже сподобався фільм Надії Парфан "Це побачення". Короткометражне кіно насправді є стартовим майданчиком для подальшої роботи режисерів. Просто воно не дуже відоме. Вони вже отримують знання, отримують гроші на повний метр. І не всі і не завжди хочуть показувати вже свій короткий метр з того, що вони починали. Але іноді, мені здається, що треба обов'язково показувати це кіно. Наприклад, є чудовий фільм Антоніо Лукіча "В Манчестері йшов дощ". Він мій один із найулюбленіших взагалі в українському кіно. І Антоніо Лукіч теж до нас приїде і представить "Люксембург, Люксембург". Це теж Україна, це теж про душу, це теж про внутрішню боротьбу. Буде в ретроспективі "Мої думки тихі". Також варто подивитися фільм Тараса Томенка "Будинок "Слово": Нескінчений роман".
— Щодо фільму "Довбуш" Олеся Саніна. Я так зрозуміла, що там показані складні історичні моменти відносин України і Польщі. Зокрема, серед героїв фільму немає жодного позитивного поляка. На вашу думку, як цей фільм буде сприйнятий в Польщі? Тим більше на фоні цієї ситуації, коли у нас з'явилися питання перед виборами, зокрема, щодо зерна, тобто з'явились не дуже добрі моменти у відносинах.
Я не знаю, як сприйме публіка цей фільм, але це один із найбільш затребуваних фільмів на цьому фестивалі, і вже майже немає квитків. Тож, є дуже велика зацікавленість цим фільмом. Можливо, цей фільм стане один із найкасовіших на фестивалі, хоча цей фестиваль, звичайно, не комерційний. Ми спілкувалися з паном Олесем, і він дозволив показати не тільки "Довбуша". Ми покажемо його дебютний фільм, повний метр. Це фільм "Мамай", який він зробив разом з Ахтемом Сеїтаблаєвим, який до нас приїде, і з геніальним оператором Сергієм Михальчуком, в якого відбувається виставка під час фестивалю, і якому буде навіть присвячений один із фільмів проєкту "Культура проти війни". Це теж дуже важливо.
— Щодо теми війни, яке вона місце займає на фестивалі?
Зокрема покажуть фільм "День незалежності". Там показаний один із днів війни і одним із героїв став Роман Ратушний, якого встигли зафільмувати за кілька місяців до його загибелі. Насправді коли виробляється повний метр, це займає дуже багато часу. І ми зараз бачимо більшість фільмів, робота над якими і які зйомки яких розпочиналися до початку повномасштабного вторгнення. Є дуже багато документального кіно, і не тільки про війну. Є дуже потужні фільми, зокрема польських кінематографістів. Щоб зрозуміти і українців, і поляків раджу подивитися фільм "Сад дідуся". Його присвячено Волинській трагедії і як її сприймає нове покоління молодих людей, як вони роблять дослідження. Про війну польські кінематографісти теж представляють фільм "Звідки куди". Режисер просидів за кермом декілька місяців, може, навіть пів року більше, він рятував людей і записував їх розмови.
— Польське кіно тут теж представлено?
Так, міжнародне кіно теж представлено у програмі, але головний напрямок і тема — це Україна, бо так і такою є назва фестивалю, але фільми з різних країн.
— Хто з відомих людей відвідає фестиваль, кого ви запрошували?
З відомих гостей вже приїхала Ірма Вітовська, яка представляє чотири фільми — "Смак свободи", "Королі репу", "Коза Ностра. Мама їде" і "Мої думки тихі". Вже приїхала продюсерка фільму Олена Моренцова і виконавиця головної ролі в фільмі "Смак свободи" Ірина Кудашова. Також вже приїхав класик українського документального кіно Сергій Буковський, який не тільки представить свій фільм "Живі", не тільки буде працювати як член журі, а й проведе майстер-клас на тему свого фільму, який присвячений Голодомору. І тема його майстер-класу — як працювати зі складним історичним матеріалом. А також буде несподіванка і наша знахідка — це учитель Антонія Лукіча. Є така професія скрип-доктор, який адаптує сценарії фільмів. І Володимир Громов, який мешкає зараз у Варшаві і вже 17 років викладає драматургію, проведе майстер-клас в центрі Анджея Вайди. Він є скрип-доктором, редактором, співавтором таких фільмів, як "Мої думки тихі", "Люксембург, Люксембург", "Я — Ніна", "Ти мене любиш?".
— Як стати глядачем і взяти участь в фестивалі?
Прийти до кінотеатру "Кінотека" у Варшаві, купити квиток, який дуже дешевий за польськими параметрами. Варто цей тиждень присвятити українському кіно. Також в кінотеатрі "Амонде" буде багато ретроспектив, зокрема ретроспектив фільмів Анджея Вайди. Тож теж варто ознайомитися з польським кіно світового рівня. І будуть фільми майже у десяти місцях Польщі, а також на платформі VOD, яка заснована центром Анджея Вайди.
%20(1).jpg)
Фото Світлани Мялик
— Як Польща допомагає Україні у проведенні фестивалю українського кіно?
Директоркою фестивалю є пані Беата Беронська-Лях, яка придумала цей фестиваль. Мартина Лях є програмною директоркою фестивалю. Попри всі труднощі ця родина підіймає величезний фестиваль. І це насправді дуже велика їх любов до України, до українців. Я їм дуже вдячна за те, що вони зацікавилися українським кіною, що вони захотіли його донести і до поляків, які в Варшаві, і до українців, які тут опинилися. Я маю надію, що і надалі пані Беата Беронська-Лях захоче і буде мати змогу проводити цей фестиваль. І що на цьому фестивалі їй буде що представити.
