Олександр Сушко. Фото: ФБ-сторінка "JustTalk"
"Цю хочу, а цю не хочу" – так до ЄС вступити не вдасться, нам треба чітко розуміти, чого ми хочемо"
— Що показала історія із поверненням фінмоніторингу для публічно значущих осіб? Ми вміємо вести перемовини з ЄС чи не вміємо? Чи було тут місце для перемовин?
По-перше, ми нічого не повернули. Закон про моніторинг існує вже 4 чи 5 років і в нього час від часу вносяться певні зміни. Останні зміни минулого року були такими, що суперечать праву ЄС, тому треба було внести корективи, які повертають нас більш-менш у відповідність до правового поля. Нічого докорінно цим законом не міняється, але в даному випадку все одно зберігаються певні його недосконалості. І ці недосконалості вирішуються не в переговорному порядку з ЄС. В даному випадку я взагалі не бачу предмету, щоб говорити про недоліки чи успіхи переговорного процесу. Все це вирішується в законодавчому процесі. Для цього треба, по-перше, посадити за стіл зацікавлені сторони – людей, які мають досвід, також банкірів і розібратися, в чому проблеми і як їх можна усунути. Експерти мали би виписати ці рішення у вигляді або змін до закону, або підзаконних актів так, щоб це з одного боку не суперечило директиві ЄС, яку ми маємо впровадити, а з іншого боку – зменшувало невизначеність, яка дозволяє зловживати цим правилом, створюючи проблеми.
— Тобто це наша внутрішня проблема?
Тут проблема того, що ми не допрацьовуємо в роботі із зацікавленими сторонами і з експертами в Україні, які могли би знайти грамотне правильне рішення.
— А що вам відомо про нашу теперішню переговорну команду? Які звідти є інсайди, зливи та інше?
Тут дуже глибока проблема. Ми можемо зробити висновок, що в перемовинах про членство в ЄС йдеться не про конкретні норми, адже ми не можемо на них впливати. Поки ми не стали членами Європейського Союзу ми не можемо впливати на зміну внутрішніх ЄСівських директив. Але ми маємо їх імплементувати. Разом з тим, ми можемо впливати на перехідні періоди. Тобто час, який дається на підготовку впровадження цих норм, та на технічну і фінансову допомогу, яку ЄС надає для такого впровадження. Якщо, наприклад, йдеться про екологічні норми, які є досить дорогими у своєму впровадженні, то ЄС може надати не тільки перехідні періоди, але й фінансові ресурси.
Йдеться про ці два предмети торгу – терміни впровадження і фінансова та технічна допомога для впровадження. Проте не йдеться, наприклад, про те, що країна може відмовитися від впровадження певних директив чи вибірково їх впроваджувати. "Цю хочу, а цю не хочу" – так до ЄС вступити не вдасться, тому нам треба чітко розуміти, чого ми хочемо.
Й тут друга частина відповіді на ваше питання: для того, щоб мати досвід, треба розібратися, що саме ми хочемо відстоювати. На сьогоднішній день Україна є лише в початковій фазі цього переговорного внутрішнього процесу, тому поки що ми не маємо сформованої переговорної позиції по всіх питаннях. Цей процес у нас попереду, бо ми не зібрали ще навіть тих зацікавлених сторін, в діалозі з якими взагалі може виробитися така переговорна позиція. Лише після цього можна буде говорити про ефективну чи ні переговорну позицію. Спочатку – прозорий інклюзивний процес вироблення такої позиції по всьому спектру. В Україні немає єдиної інстанції, яка могла би сказати "я знаю, яким має бути наш інтерес". Попереду на нас чекає діалог, наслідком якого має бути формування оцих переговорних позицій.
"У нас поки що немає усталеного алгоритму публічних консультацій з приводу найважливіших напрямів держполітики"
— А давайте проілюструємо проблему, про яку ви кажете: ще не почався процес залучення людей з відповідних секторів. Якщо ми говоримо, наприклад, про фермерів. І для наших, і для європейських виробників дуже важливим є питання входження українського сільського господарства на спільний європейський ринок. Тут ведуться якісь перемовини?
Побоювань може бути багато різних. Економіка неоднорідна, відповідно інтереси можуть бути різними й навіть суперечливими. Навіть в рамках аграрного сектору можуть різні суб’єкти бізнесу мати різні інтереси, в залежності від того, наприклад, де є переробна база їхньої продукції, чи залежать вони від імпорту, чи навпаки більше зацікавлені в експорті. Але це дійсно чутлива тема, адже є частиною більшої проблеми. У нас поки що немає усталеного алгоритму публічних консультацій з приводу найважливіших напрямків державної політики. У нас досі не ухвалений багатостраждальний закон про публічні консультації, який повинен зробити обов’язковим для вироблення державної політики будь-який процес, там, де на виході ми вже маємо дипломатію, яка працює з міжнародними партнерами.
— Я в підручнику читала, як це влаштовано у Великій Британії. Не можна ухвалити закон, який стосується, наприклад, кардіологів, без погодження з асоціацією кардіологів, до якої входять всі лікарі цієї спеціалізації.
У нас зазвичай кажуть, коли якийсь закон чи переговорну позицію наші просувають, "з нами ніхто не консультувався". А як консультуватися? А нас ніхто не запрошував. Почекайте, а за яким списком і кого треба запрошувати? Держава повинна випрацювати і представити публічно критерії і умови для залучення потенційних зацікавлених сторін: яким чином вони можуть долучатися, в якій фазі, в якій формі. Ніхто нікого індивідуально запрошувати не буде, але має бути такий механізм інформування, коли кожна зацікавлена сторона своєчасно отримує інформацію, що та галузь політики, яка їм цікава, зараз розглядається і держава виробляє позицію з цього приводу. Тоді вони заявляють свій інтерес долучитися до дискусії.
— А є хоча б законопроєкт про ці обов’язкові консультації?
Є. Він був у першому читанні розглянутий ще, якщо я не помиляюся, в 2020 році й відтоді він лежить і чекає на друге читання. Якщо законопроєкт про публічні консультації буде ухвалений, то він значною мірою дасть відповідь на питання, як треба виробляти національну позицію, яка потім виноситься на переговори.
