Фото ілюстративне
– Чому Австрія лише зараз висловлює претензії до України?
– Якщо говорити про Австрію, то тут причини пов'язані радше з геополітичним положенням самої Австрії, оскільки вона розташована поблизу регіону Західних Балкан і більш-менш розміщена в центрі Європи. Австрійці вважають, що треба інтегрувати до ЄС передусім країни Західних Балкан, з якими тривають багаторічні перемовини щодо вступу в ЄС. Йдеться про Північну Македонію, Сербію, Чорногорію, також про Албанію та Боснію і Герцеговину. А вже потім займатися регіоном Східної Європи, тобто Молдовою та Україною.
– В цьому є логіка? Чи тут не можна порівнювати ті ж Балкани і Молдову з Україною.
– З точки зору австрійців логіка тут є. На шляху країн Західних Балкан до членства в ЄС вже зроблено багато. Щодо Північної Македонії та Сербії вже йдеться про два установчі договори: договір про ЄС і договір про функціонування ЄС. Перемовини по деяких з цих глав із тими країнами вже навіть були закриті. Австрійці вважають, що тут прогрес є набагато суттєвішим. Навіть із таких чисто функціональних причин ці держави в першу чергу треба інтегрувати до ЄС. З австрійської сторони, можливо, є побоювання, що якщо буде інтегрована до ЄС Україна, яка є державою із великою територією, великою економікою, великим населенням, то це може призвести до того, що менші держави-члени ЄС під час голосування в Раді ЄС будуть ще більш розмиті, якщо Україна стане членом ЄС.
– А чи не з'являться пізніше інші країни із подібними заявами?
– Дуже часто на рівні ЄС низка країн не бажає псувати взаємини і не бажає відкрито артикулювати певні речі, які будуть негативно сприйняті урядами тих чи інших держав, з якими ведуться перемовини. Тому вони намагаються або будувати неформальні коаліції, або неформально солідаризуватися з тими, хто відкрито заявляє про те, що от ми накладемо вето. Дуже часто траплялося так, наприклад, що у період правління в Чехії прем'єр-міністра Андрея Бабіша низка блокад на рівні ЄС і на рівні НАТО, які стосувалися України, чітко артикулювалися угорською стороною, як і зараз. В офіційних заявах вони або відмовчувалися, або говорили загальні речі, але неформально солідаризувалися із позицією угорської сторони. І це дозволяло зберегти обличчя, тому що з їхнього боку голосу проти ніби немає. І країни, які солідарні з українською позицією, можуть бути задоволені. І з Україною відносини не можуть бути зіпсованими. І їхні застереження відображаються у тому рішенні, яке було ухвалено.
– Є підстави для оптимізму щодо саміту ЄС у Брюсселі 14-15 грудня?
– Підстави для стриманого оптимізму є. Ілюстративним є в даному випадку зустріч Кулеби і Сіярто, який не зустрічався із головою українського МЗС із початку широкомасштабного вторгнення жодного разу. А скільки разів Сіярто та Орбан зустрічався з представниками РФ? Те, що контакти відбуваються – це, можливо, такий добрий сигнал. Сюди треба додати і те, що питання, пов'язане із блокуванням Угорщиною рішення про розширення ЄС, воно також почасти пов'язане із угорським шантажем, який стосується заморожування коштів із так званого європейського плану відбудови після пандемії коронавіруса, в рамках якого Угорщина мала отримати до 10 мільярдів євро з різних європейських фондів. Це теж є предметом торгу. І з'явилися сигнали, що Європейська комісія може розморозити або всю цю суму, або її частину. Тут є певний простір для маневру. І тут буде багато чого залежати від того, до чого лідери домовляться в кінцевому підсумку під час особистої зустрічі. Перенесення цього рішення на березень було б радше негативним сигналом.
– Угорщина створює прецеденти для інших країн, що так можна…
Ці прецеденти існували та існують. Погляньмо на Північну Македонію. Держава мусила змінити свою назву заради того, щоби розпочати перемовини про членство з ЄС. І ухвалити назву Північна Македонія. Такою була вимога Греції, яка блокувала відповідні перемовини до того. Так само зараз Болгарія блокує прогрес перемовин у Північної Македонії з ЄС через врегулювання питання статусу мови в Північній Македонії. Діючий австрійський уряд впродовж цього року блокував членство Румунії та Болгарії в шенгенській зоні через міграційну проблематику. Очікується, що австрійська сторона зніме цю блокаду.
– Якщо оцінювати нинішній етап на шляху набуття нашого членства ЄС, то це найкритичніший період чи у нас все тільки попереду?
– У нас все попереду. Ми маємо доволі чітку мету, до якої ми маємо рухатися: членство в ЄС. Але до цієї мети ми не наблизимося швидко. І нам треба працювати системно. Легких результатів та легких перемовин на 100% в питаннях аграрної політики, сільського господарства, доступу до ринку сільського господарства не буде. Бо є конкуренти – Болгарія, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія. Цього року в Україні були ухвалені відповідні закони, які виконали вимоги Європейської комісії практично повністю. Українська сторона здатна системно працювати.
– Які структурні зміни чекатимуть ЄС?
– Ключовою дилемою зараз для ЄС є те, що у випадку вступу нових членів доведеться перебудовувати ключові органи ЄС. Зараз працює принцип, що кожна держава-член делегує свого комісара або комісарку до Європейської комісії. Хоча ці комісари і є незалежними від урядів, які їх делегують у своїй діяльності, навіть не мають права отримувати від урядів якісь директиви щодо їхньої діяльності, кількість комісарів в Європейській комісії відповідає кількості держав-членів ЄС. Закінчилася кількість тих секторів, в яких можна приділяти окремого комісара. Треба буде шукати рішення, яке дозволило б сформувати Європейську комісію на інших засадах. Дилемою є також розширення демократичних принципів управління в ЄС, розширення ролі європейського парламенту, відмова від голосування консенсусом в питаннях зовнішньої політики чи політики безпеки або оподаткування. Нас очікують палкі дебати, в який спосіб буде реалізована ця реформа.
