Тарас Шевченко. Фото: Укрінформ
Має бути стратегічний підхід
Ми часто живемо або одномоментними, або короткостроковими планами. Мінкульт затвердив Стратегію розвитку медіаграмотності до 2026 року. Розкажіть про неї, які заходи вона передбачає?
Ми живемо за планом, і все плануємо стратегічно. Я переконаний, що для будь-якої справи дуже важливо мати стратегію. Коли ми розмовляємо з міжнародними партнерами про успішність діяльності в якійсь сфері, визначаємо набір пунктів для цієї успішності. Отже, має бути стратегічний підхід, а це саме стратегічні письмові документи, ухвалені на належному рівні, а не просто ідеї у когось в голові. Має бути визначена інституція, яка буде відповідальна за цю тему. За тему медіаграмотність та протидію дезінформації серед урядових інституцій на першому місці – Міністерство культури та інформаційної політики. А безпосередньо в нашому міністерстві також виділений окремий проєкт, який має назву Національний проєкт із медіаграмотності "Фільтр". Звісно, мають бути ресурси. І за ресурси ми насамперед вдячні нашим міжнародним партнерам. Це – Програма розвитку ООН, ПРООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, IREX Ukraine. Є багато організацій, які працюють в цій сфері. І, на мою думку, через те, що міністерство послідовно цю тему визначає, як пріоритетну, низка організацій запускали свої проєкти, розуміючи, що і від міністерства буде підтримка. І четверте – важливо забезпечити координацію і партнерство, тобто співпрацю між усіма зацікавленими сторонами: між громадськими організаціями, які є дуже потужними в цій сфері та міністерствами. Міністерство науки і освіти, безперечно, є теж вагомим партнером, оскільки відповідає за освіту. Ми переконані, що тема медіаграмотності звучить, можливо, і не надто привабливо для слухачів, адже люди переважно вважають, що вони і так є грамотними. Тому в контексті публічних проявів ми частіше говоримо про інформаційну стійкість, інформаційну гігієну, про певні щоденні рутини поводження з інформацією для того, щоб життя ставало кращим, здоровішим, а вибір в політичних питаннях – правильним.
Щоб держава скоординовувала
У нас є ціла низка фактчекерських державних і недержавних проєктів. Громадянське суспільство також сформувало в своєму середовищі кілька таких проєктів. Чи передбачає ця стратегія взаємодії між ними? Тому що іноді складається враження, можливо воно хибне, що кожен в цій царині грає автономно.
Я сподіваюся, що це враження справді хибне. Міністерство почало займатися цією темою в 2020 році. І перш, ніж починати свою діяльність, було спочатку оцінено, що роблять в цьому напрямку інші партнери. Було цінно, що громадські організації очевидно робили більше, ніж держава. З іншого боку, від усіх було очікування і бажання координації. Щоб держава скоординовувала. Це не означає втручання чи нав'язування. Ні. Просто збиратися на майданчику, обговорювати, хто що робить. Я сам вийшов з громадських організацій. Вони теж конкурують між собою. І хоча це позитивна конкуренція, вони часом не хочуть обмінюватися між собою інформацією, щоб взяти кращий проєкт.
У нашій стратегії першою ціллю закладено партнерство і координація. І перша стратегічна ціль, яких загалом чотири, звучить так: "Системна координація розвитку медіаграмотності в Україні забезпечує комплексний підхід та залучення всіх зацікавлених сторін". Тому так, координація є на першому місці в цьому стратегічному документі.
Чотири цілі
Отже, стратегія – це план. В плані є якісь дороговкази, якісь точкові моменти, які ви виокремлюєте. Які конкретно завдання поставлені?
Мета – це посилення стійкості населення України до дезінформаційних впливів та розвитку відповідального споживання. Цілий загалом чотири.
► Про одну я вже сказав, це – координація.
► Друга ціль – це українське суспільство, стійке до дезінформаційних впливів.
► Третя – це посилення відповідального ставлення медіа та лідерів думок до створення контенту, їхнє сприяння розвитку медіаграмотності.
► І четверта – медіаграмотність сприймається, як компетентність, яка розвивається впродовж всього життя. Ми маємо впродовж життя розвивати і підтримувати свою здатність споживати інформацію.
Наскільки, на вашу думку, наші вороги стали більш досконалими в своїй пропаганді?
На мою думку, більше значення має навіть не стільки здатність ворога в його методах пропаганди, скільки здатність українців протидіяти цьому на персональному рівні, здатність розрізняти, здатність не вестися, здатність не поширювати миттєво якесь фото, зроблене росіянами. Ця здатність корелюється із загальним рівнем впевненості в державі, впевненості в майбутньому, вірі в те, що все рухається в правильному напрямку. У нас ці показники були фантастично високими. Вони й досі є дуже високими. Але трохи почали зменшуватися. І тоді, коли у людей більше виникає сумнівів, вони менш впевнені в майбутньому, тоді, звісно, можливості для того, щоб вбивати клин, більші.
В комерційному світі українських медіа
Кожен із нас живе у своїй інформаційній бульбашці, в якій може бути сформоване досить суб'єктивне враження щодо певної ситуації. Лідери думок теж не завжди реагують вчасно. Як скомпонувати всі інформаційні бульбашки, звести їх до купи і дати розуміння людям, що ми одна країна, один народ, і у нас мають бути спільні бачення?
Медійний ландшафт історично розвивається до збільшення швидкості. Колись готували газети, і було багато часу, щоб попрацювати над текстом. Телебачення – це вже значно швидший процес, коли немає часу думати, ставити новину чи ні, бо поставлять інші. Соціальні мережі, Telegram-канали – це моментальні дії. Я розумію, що лідери думок хочуть бути першими. І якщо з'являються новини, приміром, про смерть короля, люди намагаються це ставити миттєво. Бо якщо поставиш останнім, ти нібито програв. І в цьому є виклик, коли треба перевіряти і дочекатися офіційного джерела, коли ніякого офіційного джерела про смерть короля тоді не існувало. А соціальні мережі й деякі класичні медіа побігли це публікувати. І це є певне етичне питання. В засобах масової інформації немає кримінальної чи цивільної відповідальності за помилковий факт. В європейських країнах комісії з журналістської етики є більш вагомими і більш впливовими, їх можуть більше побоюватися. В комерційному світі українських медіа на це зважають значно менше. Тому хотілося б, щоб медіа були більш відповідальними, де відповідальність – це не про покарання, а про власне відчуття, що від тебе залежить, що подумають люди, як це на них вплине тощо.
Коли люди, приміром, подаються на гранти, запитують, як будуть вимірювати результати. Медіаграмотність нині – це питання виживання для нас, як спільноти. Бо в суспільство, яке ворог переміг ментально, можна навіть вже не стріляти. Як дізнатися, що в 2026 році ми станемо більш інформаційно гігієнічними та стійкими, як це поміряти?
Є декілька вагомих для нас індикаторів. Це індекси, які робляться міжнародними організаціями. В галузі свободи слова найвідоміший індекс – це "Репортери без кордонів". Коли в травні цього року його оприлюднили, Україна піднялася одразу на 18 позицій. І це найвищий показник за всі часи Незалежності. Є також європейський індекс медіаграмотності. В 2020 році на цій карті Україна була білого кольору, і це означало, що нас навіть не вимірювали. Два роки тому почали вимірювати. Там є п'ять груп. За минулий рік Україна перемістилася з четвертої групи в третю. І нам важливо рухатися по цьому індексу далі. Протягом місяця буде оновлений індекс 2024 року, і ми побачимо наш оновлений індекс медіаграмотності.
Заголовок має бути чесним
Хочу звернути увагу на таке явище, як клікбейт. З одного боку, ти відповідальний перед аудиторією, з іншого – не написав яскравий заголовок, тебе взагалі ніхто не прочитав. Де межа?
Межа в тому, що заголовок має бути чесним. Ми часто бачимо в медіа такі заголовки, що якщо ти не прочитаєш текст, а тільки заголовок, ти можеш прийти до абсолютно протилежних висновків. А багато людей читають лише заголовки. Я до роботи в міністерстві багато років був юристом в сфері медіа. Тут йдеться не лише про етичний бік питання, а й про юридичний. Якщо фактично заголовок несе хибний факт, це є юридичним порушенням. Заголовок не має наводити людей на думку чи факт, якого не існує.
Заголовок може розглядатися окремо від тексту?
Безумовно! Так само, як і фотографія може розглядатися окремо від тексту.
