Симон Петлюра. Архівне фото з відкритих джерел
"Його критикують не за те, що він зробив"
100 років сьогодні від дня трагічної загибелі Симона Петлюри. Він був одним із творців Української Народної Республіки, очільником Директорії УНР та головним отаманом армії УНР. І, що варто зауважити, Симон Петлюра — напевно, що одна із найяскравіших і водночас одна із найсуперечливіших постатей в історії України. Довкола його імені є і зараз навіть чимало і міфів, і маніпуляцій, але не варто забувати його внесок. І тут можна дивитися як із політичної точки зору, так і з військової. Ось на відміну від інших діячів періоду української революції, напевно, що саме Симон Петлюра чи не один з небагатьох, хто розумів важливість армії. І тут варто згадати відому фразу Симона Петлюри: "Не забуваймо про меч, учимося міцніше тримати його у руках". Власне, був він міністром військових справ УНР, допоки не стався розрив тоді із Грушевським і Винниченком.
У чому Петлюра, на вашу думку, чинив правильно, у чому помилявся під час його політичної діяльності? І чи можна сказати, що якраз-таки помилки могли коштувати йому життя?
Ви знаєте, дуже часто ми оцінюємо минуле з точки зору сьогоднішньої, і ми не розуміємо той контекст, що тоді відбувався. От дивіться, я, повертаючись до одного такого сюжету, про який ви сказали, "посварився" чи як ви сказали, із Грушевським і Винниченком.
Розрив відбувся.
Ні, суперечки, звичайно, були і незгоди, це для українців, ну ми ж знаємо, як українці можуть з будь-чого робити суперечки? Так от, він пішов із посади генерального секретаря, тоді так це називалося, військових справ, саме після того, як Україна надіслала делегацію на мирні переговори з країнами Четверного союзу. Петлюра від самого початку і до самого кінця був відданим ідеї союзу з Антантою. І він не хотів сам бути, брати участь у будуванні союзницьких відносин із Німеччиною, яку він вважав, ну, власне кажучи, недемократичним шляхом розвитку. А на Антанту орієнтувався, звичайно, насамперед на демократичну Францію і Велику Британію. І відповідно, він коли пішов, він же ж не пішов у небуття. Він організував Гайдамацький кіш Слобідської України, який став тією силою, яка, власне кажучи, допомогла зберегти Україну під час більшовицького наступу у січні-лютому 1918 року, бо це була основна зброя. Дала змогу укласти, власне кажучи, як не дивно, але цей самий Брестський мирний договір. І знову-таки, петлюрівські війська були першими, Петлюра перший увійшов, можна сказати, в Київ 1 березня 1918 року. Але оскільки там уже встановилась німецька адміністрація, а він знову-таки був не прихильний до неї, він просто-напросто відійшов від справ військових і став займатися земською роботою. Згодом спочатку Київський, а потім і Всеукраїнський союз земств він очолив.
Дуже часто дуже важко буває відрізнити помилку від правильної дії, дуже часто ми оцінюємо з точки зору сьогоднішнього дня, і я не один раз бачив, коли йому закидають, наприклад, те, що він на початку війни виступив за перемогу Росії. Якби він не виступив за перемогу Росії, то шансів у нього якось взяти участь в українському русі після перемоги, після повалення царату, у нього б просто не було.
Я не бачу засадничих, стратегічних помилок у нього. От дивіться, от те, що ми з вами зараз говорили – союз з Антантою. В короткому тактичному періоді, коли от треба було вистояти, так, справді, союз із Німеччиною допоміг. Але згодом Німеччина програла у війні, і Антанта саме через цей союз, вона категорично була проти допомоги УНР і, власне кажучи, це згубило. І як не йшов, як не намагався Петлюра вже як головний отаман військ УНР і потім голова Директорії іти на поступки країнам Антанти, це не допомогло. Тобто це не був його вибір, він був за Антанту, але в усій масовій пропаганді періоду ще до того, як йому стали приписувати погромництво, йому більшовицька пропаганда на місцях приписувала якраз запрошення німців. Розумієте? Тобто він був проти, а його критикували за це. І, на жаль, я бачу, що його критикують не за те, що він зробив, не за його дії, на жаль, дуже поширено це досі. Тому тут якусь дію можете назвати, я скажу, як я її оцінюю: чи позитивно, чи негативно. Але об'єктивно на той час склалися такі умови через поразку Німеччини, через те, що Антанта вважала, що вона винна Росії, як писав згодом Грушевський, що країни Антанти ні за якої умови не визнають незалежність Української Народної Республіки. Це була їхня позиція.
Геннадій Єфіменко. Фото: facebook
Після січня 1919-го року
Хотілося б згадати, що саме за лідерства Петлюри 22 січня 1919 року відбулося урочисте проголошення Універсалу Директорії. Ось ці світлини під час молебню на Софійській площі. Наскільки це було значною подією тоді? Це ми, напевно, можемо вже теж оцінити з точки зору сучасності. Слушно ви згадали, а коли ми аналізуємо події минулого, ми ж аналізуємо їх, бо знаємо, що відбулося і до яких наслідків це призвело. А коли людина перебувала в моменті, так, ну звангувати досить складно. Але чим важливий був той період, і що відбулося якраз після січня 1919-го року?
По-перше, він тоді не очолював УНР. Він був головним отаманом військ УНР, а Директорію УНР очолював на той час Винниченко. Директорія — це найвищий орган влади в Україні у складі п'яти осіб, і очільником був саме Винниченко. Але я так розумію, що з одного боку там певне було піднесення в тому, що об'єдналися дві частини України: західна і центральна, Наддніпрянщина об'єдналася. А з іншого, уже тоді було чимало суперечок. Я вважаю, що це якраз акт навіть більше значення має для майбутнього. Бо от зрозумійте, що цікаво, в 1919-му році його категорично не прийняли більшовики. А для українців це стало символом єднання, об'єднання соборної України. Соборна Україна. І попри те, що там далі наприкінці 1919-го року почалися, ну, суперечки і фактично цей Акт Злуки перестав діяти, хоча офіційної денонсації його не було. Але ця ідея так заполонила усіх українців, в тому числі прокомуністично налаштованих на території, власне кажучи, України, що от саме через оцей вплив, через оцей Акт Злуки, через подальші зв'язки українців поза Збручем, тобто східної і західної частини і, власне кажучи, Наддніпрянщини, більшовики самі почали називати згодом, не Західноукраїнська Республіка, а Західна Україна цю територію, і вони стали це означати, власне кажучи, Україною. І уже в 1939-му році, коли почалася Друга світова війна, уже під гаслом було возз'єднання. Це було пропагандистське гасло, це була окупація на той час, в 1939-му році, Другої Речі Посполитої, але більшовики уже використовували ті ідеологеми, які, власне кажучи, дав цей Акт Злуки і які згодом так усталилися.
Залишався головним серед українців по війську
Яка була роль, участь і дії Петлюри, якщо ми говоримо про військо? Ще за часів Центральної Ради Петлюра ж досить-таки активно відстоював саме ідею створення української армії. Тоді ж питання незалежності повної України, напевно, відкрито так не стояло, але вочевидь Петлюра бачив необхідність і саме стратегічну необхідність у війську.
Звичайно, і перша рада фронту українізована була, це з ним. І очільник Українського головного військового комітету після травневого першого Всеукраїнського військового з'їзду він став. А уже після другого Всеукраїнського військового з'їзду, після проголошення Першого Універсалу, незабаром було створено Генеральний секретаріат, де він якраз спочатку обійняв цю посаду і, ну, скажімо так, через певний час цю посаду ліквідував тимчасовий уряд, але він залишався головним, залишався на чолі Українського головного військового комітету, залишався головним серед українців по війську. І, власне кажучи, він ініціював, хоча тоді ж не можна було створювати українське військо, розумієте? Тоді наміри створити окремі українські полки, які б підкорялися Центральній Раді — це було б, ну, вони такі були, але це призводило до сутичок, бо це військо мало бути єдине, в принципі, у країні, яка воює. Але він наполягав на українізації полків, частин російської армії і досягнув угоди про українізацію, здійснював цю українізацію.
Але, знаєте, оця царська армія, вона на кінець 1917 року була недієздатна. Вона розпадалася, і утримати її було неможливо. Більшовики це перші зрозуміли, вони ж почали формувати загони Червоної гвардії, власне кажучи, на Україну йшла ж у січні не чисельна армія старого зразка, а невеликі загони Червоної гвардії, просто тут було багато загонів, деякі з них були і українізовані, але вони були розкладені, вони не хотіли воювати, тим більше, що більшовики дуже влучно вловили оцей момент український національний, і вони проголошували, що вони теж за Україну, але вони за народну Радянську Україну, а не "буржуазну". Тобто вони звинувачували Українську Центральну Раду, в тому числі Петлюру як генерального секретаря справ військових, власне кажучи, у буржуазності, а не у прагненні до незалежності. А от він справді розумів дуже, Петлюра, значення. Коли він пішов у відставку, як я вже сказав, він створив, можна сказати, перше добровольче формування — Гайдамацький кіш Слобідської України, який і став тим основним загоном, який захистив, який придушив повстання більшовиків на "Арсеналі".
Я був здивований, коли я читав Муравйова, там тоді навіть уже Петлюри не було, але в нього скрізь згадувався як основний ворог саме Петлюра. Розумієте? Не якісь загони державні, а добровольчі фактично об'єднання з Гайдамацького коша Слобідської України.
Чому Париж?
Які події передували еміграції Петлюри, і чому все ж таки він опинився в Парижі? Як доводилося мені читати, досить злиденно він там жив, складне було там життя. Отже, що сталося і чому Париж?
Париж тому, що спочатку після Варшавського договору 1920-го року, квітня 1920-го року, ми ж знаємо, що вони разом із польськими загонами пішли в Україну, опанували Київ певний час, здавалося б, справа йшла, але то був тактичний тимчасовий відступ більшовицьких військ. Армія тоді їхня уже в рази переважала польську, польсько-українську. Після відступу і нового наступу у вересні місяці польсько-української армії, здавалося б, є знову певні шанси. Тоді була доволі критична ситуація для більшовиків, але їм вдалося з поляками замиритися 12 жовтня, укласти мирний договір, із махновцями взагалі домовитися, бо для махновців найбільшим ворогом були "білі". Більшовики домовилися, а потім знищити махновців. Тобто, бачите, шляхом отакого лавірування більшовикам вдалося.
А за цим договором петлюрівцям не було місця. І певний період там іще він прожив, але потім був змушений емігрувати. Це був Відень, це була Прага, і це був Париж. Він там заснував надзвичайно важливий тижневик "Тризуб".
