Пам'ятник Князю Володимиру в Києві. Фото: commons.wikimedia.org
Історична постать Володимира
Історична постать князя Володимира.
Володимир був людиною своєї епохи, походив із найбільш аристократичної родини русів X ст. Був військовим вождем, починав свою кар'єру, як лідер потужної дружини і вдалий полководець. Те, що здобув політично, він здобув мечем. І тоді це був для його середовища єдиний шлях, як можна було досягти вершин кар'єри. Він мав дуже великі амбіції. Ми це розуміємо і знаємо за тими наслідками, до яких призвела його політика. І от як результат цих амбіцій почалася серія подій. Його південні походи на Крим, угода з Візантійською імперією в дуже незручний момент для самої Візантійської імперії, але зручний для нього. І ця серія подій призвела до його шлюбу із візантійською царівною, тріумфального повернення до Києва і початку розбудови вже як християнської держави. І до його особистого хрещення, яке стало прологом до хрещення усього суспільства і наслідки чого ми маємо зараз.
Усе-таки він обирав віру чи женитися хотів?
В тому вигляді, як ми читаємо цю легенду про вибір віри у літописі, вона є літературною конструкцією, записаною вже пізніше. Але вона має певне раціональне зерно. Ми з достовірних джерел, наближених по часу до самого Володимира, знаємо, що він вів контакти з представниками інших релігійних традицій, не тільки із грецькими чи візантійськими християнами. Але ці достовірно засвідчені його контакти з латинськими християнами або навіть більш екзотичні з мусульманами стосуються періоду вже, коли він хрестився. Елементи цієї легенди справедливі, але нам варто перевернути порядок подій. Випливає так, що він спочатку хрестився і уклав цю угоду з імператорами, а потім почав роздивлятися навколо і думати, а чи я зробив правильний вибір, а може треба було інакше? Але його рішення не похитнулося. І він, і його нащадки залишилися у цій східно-християнській, надалі ми знаємо її під назвою православна традиція.
Особисте хрещення Володимира та еліти
Але ж змінити релігію цілого народу дуже складно, особливо коли дотримувалися одного віросповідання, одних традицій, а тут раптом виникає абсолютно інша релігійна ідеологія. Наскільки складно це було впроваджувати, як довго це відбувалося в суспільстві?
Першим кроком було особисте хрещення самого Володимира і його оточення, дружини в значенні війська, мужів або бояр. Наступним кроком було хрещення киян. Коли він повертається з кримського походу, то відбувається масове хрещення киян. Ми бачимо в джерелах, що Володимир поставив вимогу перед населенням Києва, ультиматум, але ніхто не суперечив. Якщо це було рішення князя та еліти, то люди пішли за ним. Це коли престижні речі та ідеї спочатку бере еліта, а потім вони поширюються тому, що престижні. Щось подібне було і тут. А далі вже, якщо говорити про поширення християнства по інших володіннях самого Володимира і його нащадків, то це був справді тривалий процес хоча б тому, що ті великі східноєвропейські простори, які ми вже знаємо для кінця ХІ чи ХІІ ст, як володіння розлогою династією Рюриковичів, то вони ж здобувалися впродовж тривалого часу. Це не було за один день. Ще через 100 років після смерті Володимира деякі слов'янські, я вже не кажу про не слов'янські племена Східної Європи, були язичниками і на них ще майже не була поширена князівська влада. Інший Володимир – Мономах – наприкінці XI ст ще воював з язичниками-вятичами десь на річці Ока. А скільки вже часу минуло?! До них ця релігія і культурні надбання просто не дійшли. Це було довго в селах, християнство утверджувалося значно пізніше, ніж у великих містах. Тому це було далеко не в один день.
Хрещення відбулося в 988, а розділення між православ'ям і католицизмом остаточне сталося в 1054. Ще таких, як католиків і православних, не було. Між чим і чим він тоді обирав?
Навіть при тому, що не було формального розділення в часи самого Володимира, реальне розділення було. Накопичувалося. І ще в ІХ ст християнство стояло на порозі формального розколу, але тоді він не стався. Для спостерігача зовнішнього це були вже достатньо відмінні версії християнства за елементами обрядовості, за адміністративною структурою.
Після Володимира ми бачимо дуже чітко, що є держава
Зміни економічні, соціальні, політичні, коли вже відбулося хрещення Русі, наскільки вплинули на подальшу долю існування, функціонування держави, ухвалення рішень, якихось виборів, які робилися далі, зміни курсу?
Тут вплив християнства і той час, коли Володимир хреститься, був навіть важливіший через те, що саме виникнення Київської Русі, виникнення Київської держави, відбулося тоді, саме в той момент. І це був той вузол подій, який розпочав і церковно-релігійну традицію, християнську на українських землях, і державну традицію. До того Володимир і його найближчі предки – це все-таки ще вожді дружин, очільники ще не дуже великого колективу київських русів, вони є більше воєнно-торговою організацією, яка вибудовує складні, часом дуже суперечливі і непрості відносини з навколишніми слов'янами. А от після Володимира ми вже бачимо дуже чітко, що це є держава. Ми бачимо великі території, часом чітко окреслені, бачимо кордон зі степом, який в часи Володимира роблять завдяки будівництву міст, фортець, змійових валів. Ми бачимо виникнення міст справжніх на рубежі Х-ХІ ст. Ми маємо після Володимира вже складне суспільство із чітко вираженою елітою, різними верствами чи навіть станами. Ми маємо монументальне будівництво, якісь початки законодавства. Дещо пізніше виникає "Руська правда", як перша спроба записати правила судочинства. Цей тріумф Володимира під час його походу до Криму, взяття Херсона, дуже вигідна угода із візантійськими імператорами і повернення його потім назад до Києва призвело до ключового рішення розбудовувати політичні структури тут у себе вдома. Не прагнути завоювати якесь багате південне місто чи країну південну і осісти там, а розбудовувати власну країну. Батько Володимира Святослав ходив на Дунай, намагався завоювати дунайську Болгарію, воював там відчайдушно із тією ж Візантією, його військо і він хотів осісти там, бо уже все було готове, там була державна традиція, міста, заможна країна розбудована, наскільки можна це було побачити в той час інфраструктура. Сам Володимир захопив Херсон в Криму з тих же причин. Це було багате південне місто, там вже все було готове. Але потім після цієї угоди він повертається на Батьківщину своїх предків і починає розбудовувати державу тут. Початок цієї Київської держави, початок християнства на цих теренах, початки церковної історії збігаються. Київська Русь виникає вже як християнська держава. І оцей збіг політичної історії і релігійної є для нас дуже важливим і додає значущості цим подіям.
Вадим Арістов. Фото: old.nas.gov.ua
Де в цій всій конструкції була писемність, як вона виникала, приходила, хто такі були Кирило і Мефодій?
Писемність дуже важлива. Вона приходить до нас разом із християнством, а це одна із релігій книги. Вона неможлива без книжності, тому це був неодмінний атрибут. До нас прийшла мова старослов'янська, яка вже на той час використовувалася у Болгарії. А там старослов'янська традиція і кирилична абетка виникає ще наприкінці IX ст. Кирило винайшов не кирилицю, а іншу абетку глаголицю, а кирилиця виникає вже у тій самій Болгарії завдяки діяльності учнів Кирила і Мефодія наприкінці IX ст. І ця традиція приходить в кінці X, на початку XI ст в Русь до Києва.
Яку роль у хрещенні Русі відіграла Візантія?
Роль Візантії дуже велика, тому що середовище київських русів, з якого вийшов і сам Володимир, яке виникає тут десь наприкінці IX ст, було орієнтоване на Візантію, як головного чи може навіть майже єдиного важливого торговельного партнера. Руські купці щороку їздили в Константинополь. Звідти привозили престижні товари. Це був зразок цивілізації не тільки для русів, а і загалом для всієї Європи і навіть ширше. Це була одна зі світових держав того часу, на яку орієнтувалися, яку хотіли наслідувати, копіювати.
Якщо говорити про самого Володимира, то Візантія зіграла надзвичайну роль в його хрещенні, він здійснив похід і захопив візантійське місто в Криму, уклав угоду з візантійськими імператорами, від греків прийняв хрещення, отримав собі Багрянородну царівну. Навіть вже перше духовенство до Києва, яке прибуло, було грецьке з того ж таки Херсона кримського. Так що роль надзвичайна. Але про підлеглість чи підпорядкованість як в його часи, так і надалі, не йдеться. Руська земля – так називалася ця держава свого часу – була цілком незалежною від Візантії. Хоча тут у нас визнавали, що візантійський імператор – цісар – є статусно вищим, ніж руські князі. Але статусна вищість не тягла за собою підпорядкування політичного. Візантійці розглядали, але не тільки Русь, а й решту навколишніх країн, як молодших партнерів, як варварів, незважаючи на те, що це могли бути вже давно хрещені народи, але для греків чи ромеїв – вони себе вважали взагалі римлянами – це були держави і народи нижчого гатунку.
Володимир приймав хрещення як переможець
Чому саме в цей момент це спричинило такий вплив?
У часи Володимира умови склалися якнайкращі. Він уклав угоду із візантійцями на власних умовах – вигідну угоду. Він був у позиції переможця. І тому прийняття християнства і утвердження, як панівної релігії, не могло для Володимира сприйматися, як ознака підлеглості чи поступки. Він приймав хрещення як переможець. Це була для нього і тих людей, які його оточували, які йому були підлеглі, релігія успіху їхнього володаря.
Його завжди оточувала група впливових людей, їх називали мужами або боярами, з якими правитель руський мусив радитися. Це була традиція, яку навряд чи можна було порушити. Це для нього було природно і потрібно. Будь-який тогочасний лідер мусив спиратися на власних слуг або вільних знатних супутників. Частина з яких могла бути набагато старшими за нього, це були досвідчені люди, які могли йому порадити. Це є ознака правильного володаря. Якщо він нехтує думкою мудрих людей, то це погано і призводить до різних катастроф. Але це не означає, що він не міг самостійно ухвалювати рішення. Вони йому радили, могли на нього якось неформально вплинути авторитетом, думкою, але рішення було за ним.
Те, що засноване на джерелах, має вагу
Що обирати, як критерій справжності, істинності, ідеологічної незаангажованості, якщо людина в пізнанні історії робить свої перші нешкільні кроки?
Можна орієнтуватися і читати ту літературу, яка написана фахівцями, працівниками відповідних профільних установ, зокрема академічних, Академії наук або працівниками університетів, які мають відповідні кафедри історичні. Також дуже не зайве кожному, хто знайомиться і цікавиться нашою давньою середньовічною історією, критичне мислення, яке ми мусимо використовувати, орієнтуючись у сучасних подіях, сучасному інформаційному потоці. Те саме мусимо використовувати, говорячи про давнє минуле.
Ми перебуваємо в середовищі, наповненому різними міфами і спекуляціями. Ці міфи можуть походити абсолютно з різних сторін. Важливо ставити завжди питання: а звідки ми знаємо? Бо те, що ми знаємо про цю давню історію, говорячи про Володимира, що циркулює в публічному просторі, можна поділити на дві категорії: або це вигадки, які не мають під собою взагалі нічого, або це висновки з джерел, тих текстів або артефактів, які були створені в той час і дійшли до нас. І от те, що засноване на джерелах, має вагу.
Що потрібно знати нам зараз, користуючись інформацією, розуміти, що це точно російський наратив. Як вони використовують цю тему, щоб подати якісь свої меседжі?
Вони нічого нового за останні роки не придумали. Це те, що існує вже декілька століть. Вони вважають і Володимира, і весь період від Х, ІХ ст включно зі століттям ХІІ-ХІІІ, частиною своєї історії, починають власну історію у Києві і вважають, що це частина їхньої історії. Натомість чомусь не хочуть починати свою історію там, де вони і почалися – в регіоні Верхньої Волги і Оки. Для них той самий Володимир – руський правитель, а вони це розуміють по-своєму. Але вже в науці, і часто західній, чітко розрізняють, де реалії Московії і Росії, а де реалії, що стосуються Русі.
