Про німецьку комедійну драму "Побачення наосліп" в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Ні тижня без екшену. Якщо ви помітили, це – одне з головних правил сучасного кінопрокату. Цього тижня на екрани вийшла найвеличніша історія від Марвел – фінальний екшен "Месники: Завершення" – і два фільми жахів: "Глибинне зло" і "Злий дух". Мене вже від самих назв пересмикнуло. Усе-таки Великдень, хочеться чогось доброго, позитивного.
І таке кіно легко знайшлося в онлайні, з розряду "12 фільмів, після яких ви зможете гори звернути" – комедійна драма "Побачення наосліп" (Mein Blind Date mit dem Leben) Марка Ротемунда, Німеччина, 2017 рік.
Сюжет
Ні, головний герой цього фільму, Саллі, не збирається звертати гори. Його мрія маленька – працювати у престижному мюнхенському готелі. Маленька, якщо не знати, що хлопчина стрімко втрачає зір, і кожен новий візит до лікаря це підтверджує, а кожне наступне резюме приносить саме розчарування, бо жоден пристойний готель не ризикне мати управителя, який бачить тільки 5%. Що далі? Зневіра, депресія, думки про суїцид? Тільки не в цьому кіно.
"Я не дозволю своїм очам стати мені на заваді", – говорить собі Саллі і вирішує приховати свою сліпоту. Як? – здивуєтеся ви. Як? – дивуються рідні. А ось так: Саллі розвиває у собі усе, що може замінити зір і таки потрапляє на стажування нарівні зі зрячими. Він так само обслуговує номери, сервірує столи і подає сніданки. Ну… майже так само. Бо кожна дія вимагає від нього утричі більших зусиль і утричі більшої впертості.
.jpg)
Чому треба дивитись?
Не повірите, але про незрячого хлопця можна зняти легку, добру і дотепну комедію, де усього в міру: веселих, сумних і зворушливих сцен, де є кохання і справжня дружба, і світ, де кожен може себе знайти. Помітно, що автори люблять свого героя, і знають. Коли з нього можна пожартувати, коли краще промовчати, а коли – кинути усю гірку правду реальності.
Приховуючи сліпоту, Саллі раз по раз влипає у різні кумедні ситуації, а подекуди і сам їх створює.
.jpg)
Звичайно, це не кіношедевр. Але це добре мотиваційне кіно, яке можна подивитися, коли важко на душі, коли треба терміново заспокоїтися і взяти себе в руки.
Знаю, що ви скажете: що це казочка, а у нас – казочка в квадраті, тому що там, у толерантних західних країнах незрячий хлопець може бути Попелюшкою, а тут ніхто ні з ким не панькається. Нехай це так. Хочете реалізму – дивіться Мирослава Слабошпицького. А мені хотілося поповнити свої запаси оптимізму і любові до життя.
Бо коли дивишся, як вперто мріє хлопець, що бачить лише 5% від того, що бачиш ти, думаєш: "А й правда, чого розкисати?"
