Чому ролики з "Тесли"? Чи стали "Тесла" і президент Зеленський у цьому авто якоюсь частиною символічного світу?
Мабуть, так. "Тесла" — це щось ультрасучасне, те, чому належить майбутнє. І президент таким чином хоче підкреслити свою спрямованість у майбутнє, свою приналежність до модернових, сучасних і динамічних моделей розвитку. Як і чи впливає це на нас — я утримаюсь поки що від висновку. По-перше, це лише відео. По-друге, їх було лише два. Вони не сприяли зміні думки, тобто відчутних змін вони не спричинили, але вони є певним сигналом про те, як президент бачить свою комунікацію з суспільством і як він бачить себе в цій комунікації.
Останній ролик президента — робота із запереченням
Багато хто цікавився, чи це саме текст Зеленського, і у цьому може бути тривожний дзвіночок для президента, оскільки його сильною стороною є щирість. Звісно, нещирим його сприймають не його цільові аудиторії, але якщо таке застереження вже є, то до нього варто прислухатися. Крім того, велика частина цього відео була присвячена роботі з запереченнями. Робота з запереченням — це суто маркетинговий прийом. Цей прийом не здається дуже вдалим. Він настільки сфокусувався на цих запереченнях, що втратив значну частину іншої аудиторії, яка немає цих заперечень. До того ж, ми не можемо позбавитись відчуття, що це постановочне відео.
Монологічна комунікація: з виборцями ніхто ніколи не розмовляв як з дорослими
Я не думаю, що це найкращий спосіб досягти комунікаційних цілей, які наразі є перед президентом. Зараз для нього найбільш актуальним є приведення різноспрямованих суспільний думок до якогось єдиного знаменника. У нас дезорієнтоване та розколоте суспільство. З нами як з виборцями ніхто не розмовляв як з дорослими людьми. Нас або залякують, або спокушають, і у нас немає досвіду дорослої розмови. Зрозуміло, що без маніпулятивних штук політична комунікація не може відбутися взагалі, але політична комунікація не має складатися тільки з цих штук. Це для президента буде виклик, тому що він перебуває у привілейованому становищі дуже популярної людини, на яку дивляться з захопленням та очікуванням. І у монологічному форматі дуже складно вирішити всі проблеми.
Як ми обговорюємо ринок землі
Лінія спрощення не дає почати фахову дискусію. Я чую розмови про ринок землі суперечливі оцінки, зокрема від людей, чиїй думці я звикла довіряти. Але коли я чую ці суперечливі оцінки, я не знаю, яку позицію зайняти. Я все ж таки схиляюсь до думки, що ринок землі — це добре, але я не знаю, яку модель ринку землі наразі впроваджено в Україні, добре це чи погано для мене, для ринку економіки для того, щоб побудувати тут більше можливостей, ніж заборон. Наразі повної ясності у цьому немає у жодної людини, зокрема і в президента.
Заяви президента, що він бере на себе всю відповідальність
Те, що президент бере на себе відповідальність, що з нас ця відповідальність автоматично знімається. Його політична кар’єра має обмеженість у часі, а нам всім жити з цим. Ми не будемо щасливі з того, що можемо спихнути всю відповідальність на якусь конкретну людину. Добре, що президент не боїться ризикувати своїм ім’ям і кладе це ім’я на вівтар того, що вірить. Але не дуже добре, що ми так охоче віддаємо цю відповідальність.
Симпатичний президент: добре чи погано
Те, що президент викликає симпатії, це більш здорова ситуація, ніж коли президент викликає антипатію. З точки зору психологічного благополуччя суспільства, як фундамент для розвитку це більш сприятлива умова, коли президент подобається. Робити висновки зарано, проте якщо всі зміни лише обмежаться формою, то це матиме руйнівні наслідки для суспільного самопочуття, тому що суспільство знов стикнеться з ситуацією "ми знов помилилися з вибором, ми знов не зробити рішучий крок, щоб почати виправляти ситуацію". Тобто це ситуація "50 на 50".
"Серпентарій" у парламенті
Серпентарій, дійсно, є. Він обтяжує політичне буття не тільки цього президента, а й кожного президента. Серпентарій — це правила гри, це вмонтована вимога політичного процесу. Політичний процес має бути висококонкурентним і жорсткоконкурентним. Що стосується особистісних якостей цього президента та всіх попередніх, то він має чесноти, яких не було. Ці чесноти він зміг привнести на найвищу посаду, тому що він не мав такого досвіду серпентарію, як у попередників. Щодо його обіцянки залишитись тільки на один термін, то мене як громадянина та виборця дуже тішить ця обіцянка і я вважаю, що це правильна і здорова позиція. Але побачимо, від влади не так просто відмовитись.
У суспільстві склався такий образ Верховної Ради, що це тільки балачки і перепони для нормальної роботи на благо народу. Багато людей доклали зусиль, щоб такий образ сформувався, але нормальна позиція полягає у тому, що парламент є самостійним державним органом, усунути який з владної конструкції дуже небезпечно. Президент не заміняє парламент. У президента зовсім інша і політична, і психологічна функція.
У чому символічна функція президента
Крім інструментальних речей, він виконує важливу психологічну функцію, яка полягає в ідентифікації і символізації колективного досвіду, колективного самосприйняття. Президент часто відповідає людям, суспільству на питання "Хто ми є такі самі для себе, для інших? Хто ми є в системі різних народів?". На президента проектуються наші кращі очікування, ідеалізований образ самих себе.
Зеленський і Лукашенко
Чи є щось спільне між політичним стилем Лукашенка і Зеленського? Хоча ці люди з різних поколінь, з різних середовищ, але спільне є. Саме тому, що президент Зеленський, будучи талановитим телевізійним продюсером, актором, дуже добре відчуває, чого хоче публіка. Публіка хоче батька, який прийде, стукне по столу і всіх розсадить по місцях, наведе порядок.
Політичний аб'юз
Не кожна образа і не кожне використання обсценної лексики є насильством, аб’юзом, маніпуляцією. Це може бути данина сучасні мові. Сучасна мова — це мова соцмереж. Наразі всі медіа переходять на цю мову, інакше їх просто не будуть дивитись, до них не будуть звертатися, якщо вони будуть говорити якоюсь іншою мовою, ніж користають звичайні люди. Тому не кожне різке висловлювання є насильницьким.
Аб’юз — це насильство з маніпулятивним відтінком. Це соціальний вплив, який змушує об’єкт цього впливу, людину, на яку цей вплив спрямований, відчувати змішані почуття і перебувати у розгубленості: це добре до мене поставились чи зле. Начебто це людина бажає мені добра, але я відчуваю тривогу, що щось не те. Коли ви назвете мене "ідіоткою", ви відкрито висловлюєте свою незгоду з моїми словами, і я матиму змогу також реагувати відкрито. Коли є можливість відкритої конфронтації, у цьому немає насильства та аб’юзу. Якщо це приховане, коли не розумієш, який сигнал тобі послали, позитивний чи негативний, то це небезпечна ситуація.
Говорити з тим, хто проти
Говорити з тими, хто проти, було складно всім українським президентам. Жоден президент поки не оволодів цієї вкрай необхідної навичкою говорити і поважати людей, які мають іншу точку зору. Цього поки що немає у Зеленського і цього не було ні в кого. Поки що у них така позиція, що тим сегментом незгодних можна нехтувати.
Чорно-біле мислення
По-перше, це закон жанру. У політиці ти маєш так чи інакше генерувати міфологічні схеми, битви добра і зла, інакше ти не зможеш мобілізувати суспільний контингент і суспільну енергію на необхідні перетворення. Чорно-білі сюжети завжди будуть з’являтися в політиці. Є інша частина, пов’язана з особистим браком ресурсів комунікувати з людьми, які з тобою не погоджуються, які тебе не схвалюють, яким ти не подобаєшся. Не ігнорувати, не боротися з ними, не ізолювати їх, а комунікувати. Тобі не потрібно їх спокушати, перевербовувати у свій табір, хай вони залишаться при своїй думці, проте ти маєш з ними комунікувати.
Фото — facebook.com/zelenskiy95
